Розділ 3. Арешт та вбивство царської сім’ї.

27 лютого 1917 року в Ставці в Могильові Микола II отримав свідчення про те що відбувається у Петрограді. Безпорядки, які розпочались 23 лютого супроводжувались безчинством розквартированих солдат, які разом з простими громадянами Російської імперії ходили з червоними прапорами по головним вулицям, розбивали поліцейські відділи, грабували магазини, вступали в бійки з вірними царю військами. Положення було критичним, вся влада імператора була паралізована. [2, ст. 254]

Після цього імператор розпорядився щоб георгіївські кавалеристи з деякими іншими частинами вирушили в Царське Село, а потім – до Петрограда для відновлення порядку. Незабаром почалась підготовка монарха до від'їзду. О 5 годині ранку 28 лютого Микола ІІ відправився з Могильова до Петрограда. Маршрут пролягав через Смоленськ – Лихославль - Тосно до Царського Села. На всіх станціях панував повний спокій і порядок. Гуркіт петроградської грози ще не докотився до глибин Росії. Цар з усіма був ввічливий, стриманий і нічим не видавав своїх глибоких внутрішніх переживань. [15, ст. 332]

Близько 2 години ночі 1 березня царський поїзд прибув на станцію Мала Вішера. До Петрограда залишалось близько двохсот верст, але тут з'ясувалося, що всі станції по шляху подальшого прямування зайняті революційними військами і шлях на Петроград відрізаний. [2, ст. 255] Микола ІІ вже не міг безперешкодно рухатися по своїй країні. Оточення переконало Миколу II в необхідності їхати в Псков, в штаб Північного фронту, де було багато надійних військ під комадуванням генерала Н. В. Рузського. Імператорський поїзд рушив у західному напрямку. [8, ст. 109]

1 березня близько 8 години вечора 1 царський потяг підійшов до станції «Псков». Тут у вагоні Микола ІІ прийняв генерала Н. В. Рузського, з яким він мав грунтовну бесіду про стан справ на фронті і в тилу. Командувач без натяків заявив імператору, що єдиний порятунок від наступаючого хаосу і анархії, це створеня відповідального перед Думою уряду і зречення Миколи ІІ від престолу на користь свого сина Олексія під регенством великого князя Михайла Олександровича. [2, ст. 233]

Зрештою Рузський умовив царя, в ім'я блага Росії і свого сина зректися з престолу. З Ставки були послані термінові телеграми командуючим фронтами, де говорилося, що для порятунку Росії від анархії необхідно зречення імператора на користь свого сина. До 12 годин дня 2 березня стали приходити відповіді: всі благали монарха зректися від престолу. Ознайомившись з думкою воєначальників, цар пересилив себе, переступив через принципи і прийняв рішення відмовитися від корони. [ 2, ст. 140] Посланці революційної столиці, Гучков і Шульгін, прибули до вечора 2 березня. Під час розмови з ними Микола ІІ, уважно вислухавши їхні доводи щодо відречення від престолу, сказав: «Раніше вашого приїзду, після розмови з головою Державної думи, в ім’я Росії я був готовий на зречення від престолу на користь свого сина, але тепер, ще раз обдумавши своє становище, я прийшов до висновку, що, зважаючи на хворобливість Олексія, я відречусь і за себе, і за нього». Стався нетривалий обмін думками, і врешті - решт представники нової влади прийняли цю пропозицію. [21, ст. 220] Микола ІІ вийшов у свій кабінет і швидко повернувся назад з проектом маніфеста про зречення, який тут же і підписав. Далеко за північ, повернувшись в спальне купе, розвінчаний монарх записав до свого щоденника запис, завершивши його словами: «Скрізь зрада, і боягузтво, і обман!» [15, ст. 229]

Вранці 7 (20) березня, через п'ять днів після зречення імператора, Олександра Федорівна, за наказом Тимчасового уряду, була заарештована генералом Корніловим. Через два дні прибув імператор, теж заарештований. Сім'я прожила в Царському Селі близько п'яти місяців до тих пір, поки сусідство столиці не стало надто небезпечним. [6, ст. 123]

Від'їзд з Царського Села відбувся вночі 31 липня. (13 серпня). Цесаревичу щойно виповнилося 13 років. Керенський дозволив Великому Князю Михайлу Олександровичу попрощатися з братом. Нікого іншого з членів імператорської родини Микола ІІ не бачив. В'язням не було сказано, куди вони їдуть, тільки в останню хвилину вони дізналися, що їх везуть до Тобольська. Вибір цього міста здавався розсудливим, тому що, якщо виїзд за кордон був неможливий, заарештованих необхідно було помістити якомога далі від центру. [2, ст. 249]

Царської сім’ї було приділено велику увагу, їх супроводжували всі особи, яких вони побажала взяти з собою, а це понад 40 осіб. Прибувши до Тобольська, Микола ІІ і його сім’я 13 (26) серпня розмістилася в губернаторському будинку, велика частина численної свити зайняла сусідній будинок. Спосіб життя в тобольськом будинку вимагав великих витрат, але Керенський, занурений в боротьбу з Корніловим, а потім з більшовиками, обіцяних коштів не надав. Незабаром радянський уряд скоротив заарештованим видачу їжі до розмірів голодного пайка. [21, ст. 178]

Спочатку життя в Тобольську нічим не відрізнялася від життя в Царському Селі. Але це тривало недовго. Дріб'язкове переслідування з боку солдатів, що знаходилися під впливом Панкратова та інших пропагандистів, отруювало існування сім'ї і її вірних слуг. Солдати зажадали, щоб імператор зняв знаки свого військового чину і Георгіївський хрест. Ці революційні герої вирізали непристойні написи на гойдалках імператорських дочок. [15, ст. 248]

12 (25) лютого 1918 наказом більшовицького уряду було припинено надання грошей на утримання царської сім’ї. Через це потрібно було скоротити і раціон харчування, і Олексій Миколайович тяжко захворів: обидві ноги виявилися паралізованими під впливом властивої йому хвороби. [2, ст. 259]

Пізніше граф Мірбах уклав з Янкелем Свердловим угоду щодо повернення Миколи ІІ та його сина Олексія в Москву. Для цієї мети в Тобольськ був відправлений комісар, відставний офіцер російського флоту, дворянин, Василь Васильович Яковлєв. Він прибув 10 (23) Квітня пізно вночі, без попередження. Покора його наказам вимагалося під страхом розстрілу. Але ніхто не знав, навіщо власне він прибув.

Негайно по приїзду Яковлєв прийшов подивитися на Цесаревича, оскільки не вірив його хворобі. Переконавшись, нарешті, що Він дуже хворий, Яковлєв особисто доніс про це Свердлову. Потім він сказав імператору що відвезе лише його одного, але Олександра Федорівна хотіла супроводжувати чоловіка і взяти з собою свою дочку Марію Миколаївну. Яковлєв поступився наполяганням імператриці. Після прощання батьків з дітьми, Олександра Федорівна доручила турботи про сина своїй улюбленої дочці Тетяні. [6, ст. 332]

Прибуття Миколи ІІ та Олександри Федорівни з донькою в Єкатеринбург сталося 17 (30) квітня. Прибулі були доставлені в будинок Іпатьєва самим Голощокіним. Він піддав Їх грубому обшуку, причому йому допомагав інший єврей, Дідковський, який приїхав з Німеччини. [5, ст. 189] Прибулий з імператором князь Долгорукий був за наказом Голощокіна засланий в міську в'язницю. Згодом князь загинув, і оскільки всі гроші знаходилися при ньому, то царська сім’я залишилася без коштів. У Тобольську залишилася велика кількість дорогоцінного каміння, особиста власність царської сім’ї, тому їх потрібно було врятувати. Великі Княжні, що залишилися в Тобольську, були таємно, листом камер-юнгфери Демидової, попереджені в цьому сенсі і зашили перлові намиста, діаманти й інші дорогоцінні камені в своєму одязі. [6, ст. 253]

Хвороба Цесаревича Олексія Миколайовича почала відступати, і було вирішено відвезти решту сім'ї до батьків. Комісари, які мали доставити дітей до будинку особого призначення, були з великими князівнами і хворим хлопчиком грубі і ображали Їх. Так само вели вони себе і в дорозі. 19 (23) травня вся Сім'я знову зібралася в Єкатеринбурзі.

Будинок Іпатьєва - досить ошатна двоповерхова будівля з великими воротами, які відкривалися в двір і сад. Пристосувати будинок ля місця ув'язнення було досить легко. Нагорі - заарештовані, внизу варта, навколо будинку – високий паркан з дощок. Робота була виконана в кілька годин. Варта теж була складена нашвидкуруч. Вибрали, досить випадково, декількох робочих Ісетського заводу і Злоказовскої фабрики. Обов'язки коменданта Дому особливого призначення були довірені Авдєєву. [2, ст. 270]

Вранці - поганий чай без цукру, з чорним хлібом, що залишився з учорашнього дня. До обіду - рідкий суп і "котлета", котра мала дуже мало м'яса. Їжа приносилася з радянської столової. Прислуга їла разом з господарями, так хотів Микола ІІ. Приборів не вистачало, тож доводилося користуватися ложками, ножами і виделками по черзі. Романові їли із загальногї миски дерев'яними ложками. Під час обіду стража постійно наповнювала кімнату нібито для спостереження за бранцями, а насправді, щоб посилити Їх страждання. Вартові підсаджувалися до столу, брали брудними пальцями їжу з миски, спираючись ліктями на стіл, штовхали Миколу ІІ та Олександру Фкдорівну, не соромилися говорити про непристойні речі. [6, ст. 76]

За короткий час будинок став дуже брудний, тому що цілий день вартові курили, плювали, повсюду залишали недоїдки. Варта Іпатіївського будинку складалася виключно з росіян. По кілька разів на тиждень Голощокін приходив робити обхід, його супроводжував Белобородов. Інколи з ними приходив Юровський. Вони нічого не збиралися змінювати у відносинах між імператорською родиною та солдатами. [8, ст.40] Так тривало протягом травня і першої половини червня, поки російські вартові зверталися з арештованими погано, "начальство" нічого не змінювало. Але солдати змінили своє відношення до царської сім’ї під впливом наближення до імператора і членів його родини. На них вплинула сама особистість Государя і членів його сім'ї. Червоноармійці репетували сороміцькі пісні, а їм у відповідь лунали з кімнати звуки херувимської пісні. Неймовірна лагідність і смиренність сім'ї викликали у охорони спочатку сумніви, потім каяття, а потім і жалість. За що Вони страждають? Навіщо їх засудили? Так стали думати багато з охорони, не виключаючи самого Авдєєва. Благочестя, м'якість, простота бранців стали обеззброювати цих людей, незважаючи на всю брутальність їх виховання та революційного середовища. Непристойні пісні стали чутися рідше, а потім взагалі стихли. [12, ст. 278]

За домовленістю з Авдєєвим до Імператора та його сім’ї приходили черниці і приносили продукти. Щоб не викликати підозри, приходили в мирських сукнях. Сім'я отримувала молоко, масло, овочі; для імператора доставляли тютюн, якого він вже давно був позбавлений.

Але з приходом Юровського на місце коменданта в будинку все змінилося. Червоногвардійці були переселені в іншу сторону вулиці і несли вартову службу лише зовні будинку; всі внутрішні пости були довірені виключно "латишам". Їх було десять. Юровський привів їх з Надзвичайної Комісії, де вони виконували обов'язки катів. Це були угорці і німці. До прибуття Юровського для царської сім’ї часто проводились богослужебні служби в будинку. Юровський дозволяв це рідко, раз чи два за час його двотижневого перебування на посаді коменданта. Він викликав іншого священика, і сам був присутній на богослужінні. Час прогулянок в саду було скорочено. Юровський заборонив Государю фізичну роботу. [5, ст. 123]

У понеділок 2 (15) липня черниці принесли в дім Іпатьєва молоко. Прийняв його як звичайно Юровський, але при цьому дав дивний наказ: "Завтра принесіть півсотні яєць". Наступного дня сестри принесли молоко і яйця. Це був останній день Царської Сім'ї. У той же понеділок поварчука Леонід Седнєв вивезли з Іпатіївського будинку. Він був поселений в будинку Попова, напроти Іпатіївського дому.

У вівторок вранці прибув Голощокін у супроводі Бєлобородова. Вони відвезли Юровського до того місця де повинні були зникнути тіла. Юровський повернувся близько п’ятої години вечора і віддав останні розпорядження для вбивства. [15, ст. 330] Для для перевезення і спалення тіл Юровський потребував допомоги місцевих людей. Він домовився з двома робочими чавунно-плавильного Верх-Ісетського заводу, Вагановим і Єрмаковим. В обох робочих за плечима було досить тяжке судове минуле.

Темрява в цьому північному краю настає влітку дуже пізно. Тому було вже за північ (за нашим часом 2:00 ранку), коли Юровський взявся за справу. Вся Сім'я спала глибоким сном; також і прислуга. Юровський увійшов до їх кімнати і розбудив Їх, наказавши одягатися, щоб покинути місто, якому нібито загрожувала небезпека. [5, ст. 113]

Сім'я піднялася. Одяглися нашвидкуруч. Юровський пішов попереду; спустилися по сходах у двір, потім пішли в нижній поверх. Государ ніс свого сина на руках. За Сім'єю йшли доктор Боткін і службовці Харитонов, Трупп і Демидова. Юровський вів Їх у заздалегідь підготовлену пастку, так як відмовився від думки вбити їх у кімнатах нагорі: він побоювався тривоги, яка могла б порушити його план перевезення тіл в ліс для їх таємного знищення.

Кімната, призначена для вбивства, була розташована дуже вдало. Вона була низькою, мала одне вікно, пробите в товстій стіні і загороджене гратами, воно охоронялося вартовими і було закрите від вулиці двома високими парканами. [15, ст. 345]

Жертви спустилися без побоювання, думаючи, що їх мають відвезти в інше місце перебування. Вони взяли з собою на дорогу подушки і капелюхи; Анастасія Миколаївна несла на руці свою болонку Джеммі. Олексій Миколайович не міг стояти, Олександра Федорівна теж була нездорова й Микола Олександрович попросив стільці. Юровський розпорядився, щоб їх принесли. Государ сів посередині кімнати, посадивши сина на стілець поруч із собою. Імператриця сіла біля стіни. Дочки подали їй подушки. Доктор Боткін стояв між Государем і Государинею. Три Великі Княжни перебували направо від матері; поруч з Ними стояли, спершись на стіну, Харитонов і Труп; ліворуч від Імператриці стояла четверта Велика Княжна і камер-юнгфер Демидова, спершись об стіну біля вікна. За ними були замкнені двері в комору. [11, ст. 387]

Всі очікували сигналу до від'їзду. Вони не знали, що "карета" давно вже чекає біля воріт. Це був 4-х тонна вантажівка "Фіат", на якому мали відвезти тіла. Все було передбачено з військової точністю.

Хвилину по тому кати увійшли в кімнату. Крім Юровського це були Медведєв, Єрмаков, Ваганов, невідомий, на ім'я Нікуліна, і сім "латишів", всього 12 осіб. [21, ст. 234]

У цю хвилину жертви все зрозуміли, але ніхто не рушив з місця. Була мертва тиша. У кімнаті, довжиною в 8 і шириною в 6 аршинів, жертвам нікуди було податися: вбивці стояли за два кроки.

Підійшовши до Государя, Юровський холодно вимовив: "Ваші рідні хотіли вас врятувати, але це їм не вдалося. Ми вас зараз уб'ємо ". Государ не встиг відповісти. Здивований, він прошепотів: "Що? Що? " [11, ст. 287]

Дванадцять револьверів вистрілили майже одночасно. Залпи слідували один за іншим. Всі жертви впали. Смерть Государя, Государині, трьох дітей і лакея Трупа була миттєва. Син був при останньому подиху; молодша Велика Княжна була жива: Юровський кількома пострілами свого револьвера добив Цесаревича; кати багнетами прикінчили Анастасію Миколаївну, яка кричала і відбивалася. Харитонова та Демидова були вбито окремо.

Завершивши розправу, тіла загорнули в солдатське сукно і повантажили на "Фіат". Юровський із Єрмаковим та Вагановим повезли трупи до місця їх спалення. [21, ст. 289]

Вони дуже квапився виїхати з міста до світанку. З цієї причини з небіжчиків зняли тільки зовнішні цінні предмети, як ось годинники тощо; остаточно обнишпорити їх збиралися в лісі.

На північ від Екатеренбурга, верстах в 14-ти, знаходились залізні рудники, що належали Верх-Ісетскому заводу. Тут, в урочищі під назвою Чотири Брати, знаходився старий, давно покинутий рудник, а також численні шахти розташовані по обидві сторони дороги, що вела в село Коптяки. Сюди і попрямував Юровський.

Вантажівка зупинилася спочатку біля заводу, де Єрмаков попередив своїх людей. З'явився конвой. Вантажівка поїхала далі; за нею слідував більш легкий автомобіль, з бензином. Вони направились до Коптяків. [5, ст. 87]

Автомобілі перетнули Пермську залізницю, потім Тагільську. Сторожа біля переїздів помітили його. Потім, заглибившись у ліс і важко просуваючись по м'якому грунті, вантажівка звернула ліворуч, щоб досягти так званої Ганіної Ями. Поки проводилася похмура операція, Єрмаковські червоноармійці оточоли ліс, і нікого до нього не впускали. [6, ст. 238]

Вечером 5 (18) липня через залізничний переїзд в Коптяки проїхав легкий автомобіль з шістьма молодими солдатами і одним цивільним, за описом свідка - "то був єврей з чорною, як смола, бородою".

Протягом цих днів (4/17-го, 5 і 6-ro липня) легкі вантажівки перевозили з Єкатеринбурга до місця, куди відвезені були трупи, велику кількість бензину і сірчаної кислоти: від 30 до 40 відер бензину і понад 11 пудів кислоти. [8, ст. 340]

Розрубані на частини тіла, були спалені за допомогою бензину; занадто міцні частини були потім піддані дії кислоти.

Постачання бензином і кислотою було забезпечено турботами комісара Войкова, який був товаришем Леніна і близьким другом Голощокіна і Юровського. [21, ст. 234]

Весь цей час комісари продовжували виставляти навколо будинку Іпатьєва зовнішній караул, щоб міські жителі нічого не підозрювали. Коли тіла були спопелити в лісі, небезпечні документи спалені в Іпатіївському домі, а речі, що належали Родині, розграбовані, будинок покинули.

Тільки 7 (20) липня було оголошено населенню Єкатеринбурга, що "кривавий кат" Микола був страчений. Дійсний голова міста, Голощокін, оповістив про це на мітингах та в оголошеннях, розклеєних по місту. [15, ст. 128]

Царську сім’ю було вбито 3 (17) липня 1918 року. Це була дуже жорстока розправа над усіма членами сім’ї та тими хто залишався вірними їй. Разом з сім’єю було вбито доктора Боткіна, повара Харитонова, лакея імператриці Трупа і камер-юнгфера Демидову. Після того як їх було ростріляно, всі трупи погрузили на вантажівку, відвезли до Ганіної Ями і там спалили, а ті частини які не піддались вогню, піддали дії сірчаної кислоти. Так було вбито останню династію Дому Романових. [6, ст. 123]