shpori_ist_ukr_kult (1)норм

3. Матерь божия. - Макошь, жіноче божество, "мати долі", "мати врожаю".

Не вписується в ці паралелі Семаргл, крилатий звір, посередник між небом і землею. У відомій мері він може бути зіставлений з ангелами й архангелами, але християнські персонажі ніколи не зображувалися териоморфно. Функціональна ж подібність є: і ті й інші (ангели й сэнмурвы-грифоны) були крилатими посланцями небесного бога, посередниками між небом і землею, передавачами життєвої сили людям землі. Створивши такий пантеон, слов’янські волхви могли вже вступати в богословські суперечки із християнами, місіонерське богослов'я яких, судячи з "мовлення філософа", було досить примітивним. Єдино, у чому виявилося різке, цілком усвідомлене протиставлення християнству, це - першість Перуна. Воїни, що втихомирили Волзьку Болгарію, що розгромили остаточно паразитарну державу хазар, що воювали на рівні з Візантійською імперією й організували протистояння сорока печеніжським племенам, воїни, що тримали в руках багато десятків слов'янських племен, - ці київські дружинники не могли поставити на чолі своїх основних божеств нікого іншого, крім бога грози, війни й перемог. Таке було веління часу й так відбувалося у всіх народів на ранній стадії державності. Уже цей погляд на зміст пантеону 980 р. показує, що перед нами не випадковий набір імен, накопичений декількома літописцями, і не випадковий, нічим не обґрунтований підбір різноплемінних богів, а навмисно й обґрунтовано створена система, яке в чому порівнянна із християнством, а в головному різко від нього відмінна. Створювалася ця система, треба думати, не юним Володимиром, тільки-но почавшим свій князівський шлях. Можливо, що до цього був причетний Добриня, відомий по билинах як гусляр, але, цілком ймовірно, створення язичницької системи було справою цілого клану жерців древньої Русі. Клан був могутнім і розгалуженим.

24. Історія Києва - найбільшого міста України - налічує, принаймні, 1200 років. Відповідно до літопису, Київ був заснований трьома братами: Києм, Щеком, Хоривом та їх сестрою Либіддю і названий на честь Кия, старшого брата. Інше переказ свідчить, що поява великого міста на горбистих берегах річки Дніпро було передбачене Андрієм Первозванним.Точна дата заснування міста не встановлена. Перше слов'янське поселення, за деякими припущеннями, існувало на території сучасного міста ще в VI столітті. У 882 році Київ став столицею Давньоруської держави і в X-XII століттях досяг свого розквіту як центр Русі. В результаті монгольської навали 1240 був зруйнований і занепав. У наступні століття Київ був центром адміністративних одиниць у складі Великого князівства Литовського, Речі Посполитої та Російської держави, яке трансформувалося в Російську імперію.Київ сильно виріс за час промислової революції кінця XIX століття. У період Громадянської війни місто опинилося в центрі кількох збройних конфліктів і встиг побувати столицею декількох українських держав. З 1922 року входив до складу Радянського Союзу, в 1934 році став столицею Радянської України. Під час Великої Вітчизняної війни місто зазнало серйозних руйнувань, багато стародавні пам'ятники були втрачені в роки «сталінської» реконструкції міського центру. Після війни став третім за величиною містом Радянського Союзу після Москви і Санкт-Петербурга, столицею другий за чисельністю населення радянської республіки. Київ є столицею незалежної України з моменту розпаду Радянського Союзу в 1991 році.

26. Писемність словяни використовують ще до офіційного хрещення Русі. Але хрещення дало могутній поштовх подальшому розвитку писемності і грамотності. Розвиток писемності пов’язаний з працею відомих проповідників християнського віровчення братами солунськими Кирилом та Мефодієм . Вони використовували для перекладу и написання своїх творів створене ними глаголичне письмо. Глаголиця має дуже складне накреслення літер у вигляді кружечків і петелек , з'єднаних між собою, що дуже утруднює оволодіння цією системою слов'янського письма. Азбука глаголиці складається з 39 літер. Новий більш досконалий алфавіт було створено учнями братів солунських,на основі грецької абетки, доповненої глаголичними буквами , що передавали звуки словянської мови. Вони назвали це письмо кирилицею. Кирилиця складається з 43 літер, у тому числі з 24 грецьких і 19 оригінальних слов'янських. Накреслення літер близьке грецькому, візантійському алфавітові. В соборі Софії Київської у Михайлівському алтарі була виявлена абетка , яка складалася з 27 літер і отримала назву Софійської. Вона була доволі недосконала , створена на основі грецького письма вона відрізняється від глаголиці та кирилиці, і вважається перехідною формою від першої абетки до другої.

27. Запровадження християнства 988 та його значення для розвитку культури.

У Х столітті християнство стало панівною релігією в Європі. На Русі про християнство також було відомо задовго до релігійних реформ Володимира Великого: християнами були Аскольд і Дір. Достовірним є факт хрещення княгині Ольги у 958 році. Але вирішальним для процесу християнізації нашої країни було введення цієї релігії як державної в 988—990 рр. Запровадження християнства на Русі сприяло зміцненню державності, поширенню писемності, створенню визначних пам'яток літератури. Під його впливом розвивалися живопис, кам'яна архітектура, музичне мистецтво. Разом з християнством на східнослов'янських землях були запроваджені церковний візантійський календар, культ "чудотворних" ікон, культ святих. Разом з тим християнство справило великий вплив на розвиток духовної культури Київської Русі. Як відомо, із його запровадженням літературною мовою на Русі стала, церковнослов'янська мова

28. Вагомий вплив на формування літ. доби К. Русі мала державна релігія християнство, яке прийшло до нас із Візантії. Виникла потреба ознайомити віруючих з Біблією, житіями святих, проповідями, а також з історією християнства та його світоглядом. Першим кроком на шляху створенні давньоруської літератури було перенесення з Візантії та Болгарії культової літератури. В К. Р. добре була представлена гомілетичною літер. Гомілетика – це один із видів проповіді , у яких тлумачиться Святе письмо. До яскравих зразків літ належать Слово про Закон та Благодать митрополита Іларіона. Повчальна літ. існувала у формі послань та повчань. Представники: 1)Феодосій Печерський «Повчання про терпіння і смирення» та «Поучення про кари Божі» 2) Митрополит Никифор «Послання Ярославу Святославовичу». 3) В. Мономах « Повчання дітям» . Аліографічна літ- це літ. у якій оповідується про шлях духовного сходження людини . Перші сказання про християн - мучеників зявляються у Симеона Метафрастона. Для літ. найпривабливішим виявився жанр літописання. Літопис - це різновид оповідальної літ. історичного характеру , де автор у хронологічному порядку описує найважливіші події. Знаменитий літопис був написаний Нестором літописцем « Повість минулих літ»

29. Поширення освіченості відбувалося в тісному зв'язку із зміцненням держави, впровадженням християнства. Під час князювання Володимира Великого були створені перші двірцеві (державні) школи, в яких вчилися діти знаті. Набір в школи, як свідчить літопис, здійснювався примусово, оскільки справа була нова, незнана і добровольців було мало. Князь Ярослав Мудрий вводить обов'язкове навчання для молодих князівських і боярських родів. Школа Ярослава Мудрого названа першим університетом. Я.М заснував першу на Русі бібліотеку. Онука Ярослава Мудрого Анна Всеволодівна у 1086 році заснувала у Києві при Андріївському монастирі жіночу школу. Мережа шкіл обмежувалася містами. Навчання було платне , і було фактично недоступним. Школи поділялися на :школи грамоти, школи книжного вчення, двірцеві , церковні, монастирські, парафіяльні,школи майстрів грамоти. Спільною для всіх шкіл була релігійна основа освіти

30. Найдавнішою літературною пам’яткою вітчизняного походження, у якій звучать питання педагогічного змісту, був філософсько-педагогічний трактат "Слово про закон і благодать". Твір написаний київським митрополитом Іларіоном між 1037-1050 рр. Це був виступ Ілларіона перед Ярославом Мудрим та прихожанами Київського храму Софії. Твір має морально-патріотичне спрямування.Вищим досягненням педагогічної думки Київської Русі є "Повчання дітям" Володимира Мономаха написане в 1117р. Мономах у творі зобразив ідеальний образ князя , що піклується про свою державу і народ. Велике значення надавав навчанню . Твір складається з двох розділів. У першому автор розповідає про свій життєвий шлях, наповнений поразками і перемогами. А другий скл. Із тез і настанов турботливого батька до своїх дітей. Мономах засуджує пияцтво та неправду. У творі піднімаються важливі проблеми морального, трудового, патріотичного, релігійного виховання. Значне місце у вихованні дітей відводив ролі прикладу старших.

31. Провідними жанрами образотворчого мистецтва Київської Русі були мозаїка, фреска, іконопис та книжкова мініатюра.

Жанри монументального живопису - фреска і мозаїка - складалися на основі візантійських шкіл. Фресками - розписами водяними фарбами по сирій штукатурці - вкривалися стіни православних храмів. Така техніка вимагала від художника високої майстерності, швидкого і точного нанесення малюнка і фарб. Значною складністю не тільки у художньому плані, але й технологічному відмічене мистецтво мозаїки. Мозаїчні зображення складалися зі смальти - кубиків спеціального кольорового скла, секрет виготовлення якого прийшов з Візантії і був втрачений під час монголо-татарського ярма. Колірна гама смальти нараховувала безліч відтінків.

У прямому зв'язку з введенням християнства перебуває виникнення і розвиток національної традиції іконописного мистецтва. Ікони писалися на дошках. Дошку вкривали особливим ґрунтом, потім наносили малюнок, по якому писали фарбами, розтертими на яєчному жовтку. Теми, композиції, колірна гама зображень на іконах підкорялися суворим правилам - канону. У канонічних зображеннях немає реалізму, їх символіка дуже складна.

Поява мистецтва книжкової мініатюри співпадає з появою найдавніших писемних пам'яток. Рукопис з кольоровими ілюстраціями називався “лицьовий”. Зображенням трьох євангелістів - Іоанна, Луки і Марка — було прикрашене Остромирове Євангеліє. Про мініатюри Київської Русі ми можемо скласти уявлення по так званому радзивілівському літопису XV ст., який є списком з рукопису XIII ст. Його 617 мініатюр – своєрідна художня енциклопедія історії і культури того часу.

32. Перлиною давньоруської архітектури стала церква Святої Софії, будівництво якої було започатковано 1037 р. й тривало 5-7 років поспіль. За задумом, Свята Софія мала символізувати Дім Премудрості Божої, Небесної Софії, яку уособлювали і вселенська християнська Церква як зібрання вірних, і як її прообраз – Матір Божа. Ідею цього храму було підказано центральним собором Константинополя, але за проектом він належав до іншого типу споруд. Розміщена під одним грандіозним куполом, величезна царгородська Софія була типовим базилікальним храмом. Київська Софія мала дещо менші розміри й будувалася за хрестово-купольною моделлю.

Софійському собору впродовж віків судилося лишатися і неперевершеним архітектурним шедевром, і, водночас, відповідно до задуму князя Ярослава Мудрого, втіленням ідеї духовної й політичної самостійності, а також соборності давньоруських земель. У різні часи споруда храму зазнавала часткової руйнації, а тому перебудовувалась і оздоблювалась. Востаннє Софію архітектурно модернізовано при гетьмані Мазепі, коли собор набув рис поширеного в українській культурі ХVII ст. стилю козацького бароко. Дивом уціліле від руйнації мозаїчне зображення Оранти отримало назву “Нерушимої стіни”, стало національним символом вічності народу і його культури.

За назвою Софійський собор у Києві повторює константинопольський, але являє собою абсолютно оригінальну, самостійну архітектурну споруду. У своєму первинному вигляді собор являв собою п'ятинефну хрестокупольну будівлю з тринадцятьма куполами (символ Христа і дванадцяти апостолів). Всі п'ять нефів на сході закінчувалися апсидами, а в центральній апсиді розташовувався вівтар. Дванадцять малих куполів сходинками підіймалися до великого центрального купола. Зовні до будівлі з трьох боків примикала арочна галерея, що загалом створювало пірамідальну композицію. Вся споруда була розрахована так, щоб при порівняно невеликому обсягу створити відчуття величі і гармонії.

Багатоглав'я, пірамідальність композиції, оригінальна кладка, шоломоподібна форма куполів - ось те нове, що давньоруські майстри привнесли у візантійську школу, спираючись на традиції дерев'яної архітектури. Київський Софійський собор став зразком при будівництві соборів у Новгороді та Полоцьку.

33. Ремесла і промисли на території України пройшли тривалий шлях розвитку. В другій половині І тис. н. е. переважала реміснича промисловість. Найпоширенішими її видами були прядіння, ткацтво, обробка шкіри, дерева і каменю. Ремісничого характеру набуло залізоробне, гончарне, ювелірне виробництво.

Залізоробне виробництво поділилося на металургійне та ковальське. Виплавка заліза була майже повсюдним заняттям, переважно в лісостеповій зоні, де болотна руда часто виходила на поверхню. Існувало вже до 20 видів ковальських виробів: знаряддя праці, воєнне спорядження, побутові речі тощо.

Провідними галузями були металургія та обробка заліза.

При виробленні залізних і сталевих речей застосовували зварювання, карбування, різання, обпилювання, полірування, паяння. Проводилися наварювання сталевих лез і термічна обробка заліза. Існувало до 16 спеціальностей ремісників з обробки заліза і сталі.

Високорозвиненим ремеслом було виготовлення прикрас з кольорових і благородних металів. Прийняття християнства і будівництво церков сприяло розвитку виготовлення предметів церковного вжитку. З міді виливали дзвони і хрести. Ювеліри славилися далеко за межами краю. Прикраси виробляли способом тиснення срібла і золота, волочіння дроту, виготовлення скані, назерні, філіграні (пе-регородчастої емалі). Широко застосовували техніку позолоти, оздоблення срібних виробів черню.

Інтенсивно розвивалося гончарство. У княжі часи вироблювали по більших містах цеглу і з неї будували мури міст та визначніші церкви й світські будови.

В деяких околицях знали також виріб скла. Такі назви, як стекляник (скляр) і стекляна кузня, вказують на техніку скляних виробів

Склоробне виробництво досягло високого рівня. Для монументального живопису (мозаїки) використовували різнокольорову смальту (кубики зі скляної маси). Із скла робили прикраси.

Розвивалися деревні промисли. Повсюдно використовували сокири, долота, кліщі, струги, пилки. Існував токарний верстат. З дерева робили всяке господарське приладдя і все потрібне до обстанови хати.

Серед інших ремесел відомі кравецтво, обробка кістки та каменю, оброблення шкур і виробництво з них одягу і взуття. З шкури кравці шили кожухи, шапки, шевці — чоботи, черевики, ходакиПрядіння і ткацтво довго залишалися ремісничою діяльністю.

Високо стояли шкіряні промисли, головно ж гарбарство та кушнірство.

Ткацтво було відоме слов'янам від давніх часів. Це був жіночий промисел. Жінки пряли прядиво з льону чи конопель, при чому вживали куделю й веретено.

Високого розвитку набули будівельна справа і архітектура. У Києві були споруджені Десятинна церква, Успенський і Софіївський собори, Золоті ворота, в Галичі — 20 мурованих церков, серед яких Успенський собор, в Чернігові — Спаський і Борисо-Глібський собори. Славилися мостобудівники. Про міст через Дніпро повідомляє літопис за 1115р.

34. Важливим рубежем у духовно-культурному й політичному житті Київської Русі було введення християнства київським князем Володимиром Великим. Могутня феодальна держава з усіма її атрибутами неминуче мусила шукати шляхів творення державної ідеології. У той період зі світосприйняттям і світобаченням поєднувалися мораль, право, суспільно-політичні погляди певних класів і соціальних груп. В умовах середньовіччя стрижнем ідеології була релігія. Митрополит Іларіона — Давньоруський церковний діяч. Без дозволу візантійського патріарха першим із русинів обраний Київським митрополитом. Його «Слово про закон і благодать» формувало політичну свідомість багатьох поколінь народу. — Основна ідея «Слова» — підкреслення загальнолюдської значимості християнського вчення та важливості його прийняття для становлення руського народу. — Іларіон показує, що людська благодать полягає в пізнанні істини, в духовній свободі. Клим Смолятич — другий після Іларіона український митрополит Київської держави, обраний на цю високу посаду поза волею константинопольського патріарха, продовжує лінію Іларіона. Він є автором "Посланія пресвитеру Фоме" і кількох (за приписом) "слів".Кирило Туровський — автор притч, повістей, казань, "слів", послань, молитов. Його перу дослідники приписують такі пам'ятки, як: "Притча о человечестій души и о телеси" (про сліпця і хромця), "К Василию игумену Печорському" (про безтурботного царя і його мудрого радника), "Сказание о черноризьчьстім чину" (тобто про чернечий стан), вісім похвальних "слів" тощо. Він видатний майстер урочистого красномовства. Усі його твори писалися з пропагандистською метою.

Першим найвидатнішим історичним твором Русі, що дійшов до нас, вважається "Повість врем'яних літ", яку написав мудрий чернець Києво-Печерського монастиря Нестор у 1113 р. За змістом — це складний твір. До нього увійшли всі попередні зводи та різні доповнення, зроблені як самим Нестором, так і його наступниками та редакторами. Головна мета, яку поставив перед собою Нестор — з'ясувати походження Русі. Досліджуючи це питання, він першим серед істориків створює "норманську" теорію, виводячи князівську династію від варягів. Це треба було йому для того, щоб довести незалежність Русі від Візантії, яка на ті часи становила реальну небезпеку для молодої держави українців.

35. Київська Русь була розвиненою правововю державою: кодекс законів «Руська правда» Ярослава Мудрого став як синтезом попереднього тривалого державно-політичного й суспільно-економічного розвитку, так і основою державного життя Великого князівства Литовського та пізніших формацій і в Україні , і в суміжних державах. Він складений на основі багатовікового звичаєвого права народу, але частина законів була вироблена Володимиром і Ярославом; «Руська правда» чітко й принципово регулювала правові норми стосунків між членами сім’ї, роду, племені, суспільства, між русичами й іноземцями, між державцями і підлеглими, до того ж — у всіх сферах життя людей. Пізніше, за Володимира Мономаха, до «Руської Правди» було внесено чимало поправок, але це свідчило про те, що правознавча культура в Київській Русі постійно розвивалвся, чутливо реагуючи і на зміни в бутті та свідомості народу, і на розвиток зарубіжного правознавства. В «Руській Правді» виявилася демократична суть ментальності праукраїнського етносу. Ще «Руською Правдою» передбачався захист прав окремо. людини, а водночас — і держави. Це було гарантом всезагальної благодаті. «Руська Правда» регламентувала права і обовязки всіх без винятку соціальних верств і в усіх сферах життя: державній, родинно-побутовій, виробничій, конфесійній. Таким чином можна зробити висновок, що правова культура українців (як частина культури взагалі) розвивалася досить успішно і що ця культура формувалася та вдосконалювалася саме українцями від роду в рід, від етносу до нації.

36. Культура Галицько-Волинського князівства мала тісні взаємозв'язки з культурою інших земель Стародавньої Русі, перш за все з духовністю Києва. У значній мірі цьому сприяло приєднання Волині та Галичини до Києва в часи Володимира і Ярослава, що стало основою тривалих культурних зв'язків. З Києва в Галич і Волинь ішли ремісничі художні вироби, різні твори мистецтва, привозні товари зі Сходу. Галичина і Волинь були на перехресті торгових шляхів, які проходили до Польщі, Угорщини та інших країн Європи.

Досить близькі взаємини з Галичем і Володимиром мали Пінська та Чернігівська землі.

Зв'язки між галицькими князями і Суздалем характеризуються істориками як особливо дружні.

Дослідники відзначають, що багато спільних рис мають архітектура Галича й Суздаля, а також їхнє образотворче мистецтво. Взаємовпливи в галузі мистецтва можна пояснити широким обміном творчою діяльністю художників обох князівств, який існував у ті часи.

Галицько-Волинське князівство мало тісні культурні взаємозв'язки з країнами Західної Європи, що виявлялися в активній торгівлі, дипломатичних стосунках, різних політичних переговорах та взаємних візитах.

Між державами відбувався обмін мистецькими цінностями.

Події культурного і політичного життя у Галицько-Волинському князівстві знаходили широкий відгук у хроніках західних держав. У той же час в Галицько-Волинському літописі розповідається про події в країнах Західної Європи.

37. В європейській культурі розрізняють ранній і пізній гуманізм епохи Ренесансу. Ранній виник в Італії (XIV —середина XV ст.) й ознаменований інтересом до класичних мов, риторики, граматики, поезії, історії та моральної філософії. В його середовищі формувалися ідеї громадянського гуманізму — патріотизм, свобода особистості, гідність людини, громадянське служіння, спільне благо та ін. В останній третині XV ст. в Італії та південній Франції помітно зміщення гуманістичних інтересів до природничих наук, натурфілософії, теології. Цей період прийнято називати пізнім гуманізмом.В українській культурі раннім гуманізмом зазвичай називають період XV —XVI ст., ознаменований діяльністю провідних учених — вихідців із українських земель — Юрія Дрогобича, Павла Русина, Лукаша з Нового Міста, Станіслава Оріховського-Роксоляна та ін. Вони перші вивчили латинську мову, навчалися в європейських університетах, збагатили ренесансну культуру, насамперед, своїми творами, де відчутне нове розуміння людини-особистості, гордість за працю, за свій рід і батьківщину, бажання прославляти їь у світі. Юрій Дрогобич (Котермак, Юрій зі Львова) (бл.1450— 1494 pp.) народився у Дрогобичі, навчався у Болонському та Краківському університетах — найбільших на той час гуманістичних центрах Європи. Дістав ступінь доктора філософії та медицини у Болонському університеті, впродовж 1478—1482 pp. викладав тут математику й астрономію. У 1481 — 1482 p.p. був обраний ректором медичного факультету та вільних мистецтв. Повернувшись до Кракова, викладав медицину й астрономію (1487— 1494 pp.). Юрій Дрогобич опублікував першу друковану книгу українського автора — власну "Прогностичну оцінку року Божого 1483" (Рим, 1483 р.). У ній подано певні наукові відомості з географії, астрономії, філософії. Вперше світ дізнався про точні географічні координати українських міст — Дрогобича, Львова, Феодосії (Кафи), а також Вільно і Москви. Відомі його праці, де точно визначено дати сонячного затемнення: "Трактат про сонячне затемнення 20 липня 1478 р." і "Трактат із шести розділів про затемнення" (1490 p.). Праці Ю.Дрогобича знали у багатьох країнах Європи. Завдяки його творам світ не тільки дізнався про українські міста, а й зміг оцінити науковий потенціал українця — Ю.Дрогобич вперше довів залежність погоди від географічної широти, можливість передбачати по-годні катаклізми. Вважають, що його лекції у Краківському університеті могли слухати німецький поет-гуманіст Конрад Цельтіс і польський астроном Миколай Коперник. Павло Русин із Кросна (бл. 1474 — 1517 pp.) народився на Лем-ківщині, навчався у Краківському (від 1491 р.) та Грейфсвальдському університетах (Німеччина), тут дістав 1499 р. ступінь бакалавра вільних мистецтв. Від 1506 р. викладав у Краківському, а пізніше Віденському університетах античну літературу. Деякий час учителював в Угорщині. Писав вірші латинською мовою, вважається основоположником польської ренесансної поезії. Збірка його віршів опублікована у Відні 1509 р. Утверджував ренесансно-гуманістичну ідею про спроможність людини завдяки власним зусиллям, дотримуючись Доброчесності та доблесті, піднятися до рівня богоподібності, досягти земного щастя і залишатися в пам'яті людей. Був прихильником концепції природного права, особистої свободи індивіда, свободи совісті, слова, віри, права керуватися власним розумом, справедливості, толерантності. Поетичне слово називав даром богів, а поета порівнював з пророком. Його вихованцями були відомі ренесансні поети — Ян Вислоцький, Ян Дантишек, Ян Паноній.Лукаш з Нового Міста (помер близько 1542 р.) — педагог і філософ, народився біля Самбора. Навчався у Краківському (1513 — 1515 pp.) університеті, згодом працював тут; з 1517 р. — бакалавр, а з 1521 р. — доцент філософії та магістр вільних мистецтв. У останні роки життя переїхав на батьківщину, продовжував співпрацювати з Краківським університетом; 1522 р. опублікував перший у Європі підручник з епістолографії, написав також філософський трактат, який залишився неопублікованим. Мистецтво епістолографії — вміння писати листи — було для гуманістів дійовим засобом популяризації своїх поглядів, відстоювання соціальних, релігійних, національних прав і свобод. У лекціях з філософії Лукаш пропагував вчення Арістотеля, однак засуджував сліпе поклоніння авторитетам, пробуджував навички самостійного мислення слухачів. Належав до людей діяльних, творчих і освічених, яких вважав рушіями суспільного прогресу. Станіслав Оріховський-Роксолан (1513—1566 pp.) — оратор, публіцист, філософ, історик, полеміст. Народився в с.Оріхівка Перемишльського повіту Руського воєводства. Навчався у Краківському (1526 p.), Віденському (1527 p.), Віттенберзькому (1529 p.), Падуанському (1532 p.), Болонському (1540 p.), а також вдосконалював свої знання у Венеції, Римі, Лейпцігу — всього у різних університетах навчався 17 років. У 1543 р. повернувся в рідні місця, зайнявся суспільно-політичною діяльністю. Писав латинською та польською мовами, мати була українкою, тому Станіслав гордо писав про себе, що він Роксолан. Найвизначніші праці: 1. "Дві промови "Про турецьку загрозу" (Краків. 1543—1544 pp.). Автор порушує актуальну тоді проблему згуртування європейських народів для подолання турецької експансії. Ідея його живе донині в концепції "європейського дому". 2. "Про целібат" (Краків, 1547) — лист до Папи з вимогою відмінити обітницю безженства священиків, оскільки целібат суперечить природі людини, праву мати сім'ю і продовжувати рід. За це вченого відлучено від церкви, заборонено служіння, однак він одружився і виховував дітей. Оріховський належав до кола найосвіченіших і найвидатніших людей Європи. Його учителями були Меланхтон і Мартін Лютер, а друзями — Альбрехт Дюрер, Ульріх фон Гутен, Лукас Кранах-старший та ін.