2.3. Мотив природи

Найбільше гармонії та душевної злагоди — у тих віршах Ліни Костенко, де домінує мотив єднання людини з природою.

Тема відпочинку душі серед гармонійної природи, частиною якої є й сама людина, переростає, отже, у мотив апокаліпсису, зникання життя, викликаного людською нерозумністю.

Певно, несподіванкою для давніх читачів Ліни Костенко була поява в її ліриці останніх років мотиву прощання із селянською Атлантидою, «останньою в світі казкою».

Передовсім нам потрібно розглядати Ліну Костенко як людину, яка напродчут глибоко сприймають природу, розробляючи цю тему в своїй творчості.

Поезія «Цей ліс живий» [27, 57] демонструє відношення поетеси до природи. Ліс приймає характеристики людини, він має «добрі очі», відбувається олюднення лісу. Природа має настрої, авторка немов живе в єднанні з природою, в одному ритмі з нею.

Дуже примітно, що в творах про природу Ліна Костенко не закладає другий сенс, підтекст, що так характерно для віршів про любов та, особливо, історичним творам. Сама авторка особливо виділяє одну пору року – осінь. Осінь перед нами постає в різних образах. Порівняно з іншими порами року, опису осені приділяється набагато більше уваги. Вона буває і жаркою, яка тільки вийшла зі знойного літа, і холодною, яка вже наближилася до зими. Поетесо не може спокійно говорити про осінь. Вона завжди говорить про неї з захватом, з запалом, з затриманим подихом. В цьому присутня якась дитячість, дитяче захоплення, з яким розказується про цю дивовижну пору року. Так вміють радіти та дивуватися природі діти.

Для вираження повної гами почуттів, що поетеса має до осені, вона використовує велику кількість різних дуже цікавих художніх прийомів. Наведемо для прикладу поезію:

Осінній день, осінній день, осінній!

О синій день, о синій день, о синій!

Осанна осені, о сум! Осанна.

Невже це осінь, осінь, о! – та сама. [27, 62]

Алітерація в цьому уривку створює цікавий звуковий ряд, який навіює на читача певні асоціації, цей вірш легко запам’ятовується, тому що слуху людини легко сприйняти таку специфічну вимову. Далі зустрічаємо традиційні ознаки осені: айстри, що вже закінчують своє цвітіння, наближаючись до холодів; клини птахів, що летят високо в небі; згадується й коник, якого вже нема, бо він виспівав всі свої мелодії і тепер не звучить.

Ще один твір, в якому використан прийом олюднення – «Шипшина важко віддає плоди» [27, 62]. Вже в самій назві твору шипшина набуває людських рис, може віддавати плоди, до того ж – важко. Шипшина розмовляє напряму з людиною:

О, підожди, людино, будь ласкава.

Не всі, не всі, хоч ягідку облиш!

Одна пташина так мене просила!

В цьому творі знову зустрічаємо ідеалізацію осені як пори року, це відображається в таких рядках:

Я ж тут для всіх, а не для тебе лиш.

І просто осінь щоб була красива. [27, 62]

В цих рядках шипшина пояснює своє благородне призначення. Вона робить красивою осінь, має певну естетичну функцію. І знову ж таки, підкреслює красивість осені.

У той же час Ліна Костенко постає на захист природи проти людського втручання. Чорнобильська тема дуже важлива для ліни Костенко, яка провела велику частину свого життя в тих краях і не з чуток знає про трагедію, яку пережив той край. [47, 29] Найбільш відчутно це подається в поезії «Ще назва є, а річки вже нема…» [27, 60]. Цей твір викликає тривогу за природу, переживання за ті руйнації, які нанесла людина природі.

В поезії «Хутір Вишневий» [27, 60] піднімається проблема зникнення села на Україні. Без людей тут загинув сам хутір, більше нема тієї розкоші природи, в якій жили люди. Все, навіть стежка, заросло.

Ліна Костенко відстоює думку, що людині потрібно знов поєднатися з природою. Цей священний зв’язок, який є природним для людини, був розірваний. В минулому столітті технічний прогрес досяг таких щаблів, що про поняття людина-природа просто забули, а в цьому столітті люди вже й не пригадають, як це – жити разом з природою. Ліна Костенко баче порятунок всього людства в тому, щоб бути в гармонії з природою, поєднатися з нею. Поезії ліни Костенко змушують стривожитись людські думки, змушують звернути увагу на стан природи, що ми з нею зробили.

Природа у Ліни Костенко зображена не просто як буденний світ. Тут не акцентується увага на звичайних явищах та подіях. Природа тут виступає певним дивосвітом, мікрокосмосом для кожної людини. Саме природа дає змогу розвиватися людині, пізнавати себе, відновлювати сили. В цьому – унікальне призначення та важливість природи.