27. Загальна характеристика стратегічного управління

Термін «стратегічне управління» був у ужиток з кінця 60-70 рр. у тому, щоб відбивати відмінність управління, здійснюваного на рівні, від того плинного управління лише на рівні виробництва. Необхідність такого відмінності спричинило насамперед змінами у умовах бізнесу, про які було зазначено раніше. Як провідною ідеї, що відбиває сутність початку стратегічному управлінню від оперативно керувати, стала ідея необхідності перенесення центру уваги вищого керівництва на оточення у тому, щоб відповідним способом мислення й своєчасно реагувати на які у ньому зміни, своєчасно відповідати на виклик, кинутий довкіллям.

Стратегічне управління можна з'ясувати, як таке управління організацією, який спирається зрозумілою людською потенціал є основою організації, орієнтує виробничу діяльність запити споживачів, здійснює гнучке регулювання і своєчасні зміни у організації, відповідальні виклику із боку оточення і дозволяють домагатися конкурентних переваг, що у сукупності дозволяє організації виживати і досягати своєї мети може в довгостроковій перспективі.

Хоча стратегічне управління є найважливішим чинником якого успішного виживання в усложняющейся конкурентної боротьби, тим щонайменше постійно можна поспостерігати на діях організацій відсутність стратегічності, що призводить їх часто до поразці трапилося в ринковій боротьбі. Відсутність стратегічного управління проявляється насамперед у наступних двох формах.

По-перше, організації планують своєї діяльності, з те, що оточення або пропускатимуть змінюватися, або у ньому відбуватиметься якісних змін. При нестратегическом управлінні складається план конкретні дії як у справжньому, і у майбутньому, апріорі який базується у тому, що чітко відомо кінцеве стан І що оточення фактично нічого очікувати змінюватися. Упорядкування довгострокових планів, у яких пропонується що коли робити й пошук в вихідний період рішень на багато років наперед, бажання будувати «навіки» або ж набувати «довгі роки» — усе це ознаки нестратегічного управління. Бачення довгострокової перспективи — дуже важлива складова управління. Проте це в жодному разі на повинен означати екстраполяції існуючої практики й розширення існуючого стану оточення багато років вперед.

Що стосується стратегічного управління у кожен цей час фіксується, що має робити нині, щоб домогтися бажаних цілей у майбутньому, виходячи у своїй речей, що оточення і життя організації будуть змінюватися, тобто. при стратегічному управлінні хіба що здійснюється погляд із майбутнього на цей. Визначаються здійснюються дії організації у час, щоб забезпечити їй певне майбутнє, а чи не виробляється план чи опис те, що організація має робити у майбутньому. У цьому стратегічного управління характерно, що українці фіксується бажане на майбутньому стан організації, але це є важливим завданням стратегічного управління, виробляється здатність реагувати зміни серед, дозволяють досягти бажаних цілей у майбутньому.

По-друге, при нестратегическом управлінні вироблення програми дій починається з аналізу внутрішніх можливостей та ресурсів організації. За такого підходу усе, що організація може з урахуванням аналізу своїх внутрішніх можливостей, то це то, скільки продукту вони можуть зробити і які витрати цьому вона може здійснити. Обсяг виробництва та величина витрат не дають питанням у тому, наскільки створений фірмою продукт приймуть ринком — скільки буде куплено і з якої ціні, визначить ринок.