14. Загальна характеристика матеріалістичного вчення про душу в стародавній греції (піфагорійці, софісти).

Антична філософія, тобто філософія стародавніх греків і римлян, зародилася у VI ст. до н.е. у Греції і проіснувала до VI н.е. Саме тут виробляється той стиль філософствування і та проблематика, яка визначила подальший розвиток любомудрості на європейському континенті. Мислителі давньої Греції ввели у філософію і культуру загалом поняття «логос» як розумного упорядковуючого космічного начала, яке згодом переростає в таку рису менталітету західноєвропейського етносу як раціоналізм.

Філософія античного світу виростає із міфології та епосу греків, що відбилося на її розвитку. Основні характерні риси філософії цього періоду такі:

• наявність в ній значної кількості міфологічних та епічних образів;

• присутність елементів антропоморфізму;

• наївний пантеїзм тобто ототожнення богів з силами природи;

• пов'язування природних процесів з моральною проблематикою і оцінка їх в категоріях «добра», «зла», «справедливості», «блага» і т.п^

• в цій філософії основна увага звертається на пошуки першоначала всього існуючого, що пізніше в новоєвропейській філософії постане як проблема субстанції.

У розвитку античної філософії можна виділити три основні періоди. Перший етап визначається як досократівський (УІІ-УІ ст. до н.е.). В центр уваги виноситься проблема походження та структури Космосу, питання про сутність світу, про першооснову всього існуючого.

Другий період (У-ІУ ст. до н.е.) визначається як класичний. Головну проблему філософія вбачає в пізнанні людини, людської свідомості, поведінки, людських піднавальних можливостей. Цей період ь вершиною в розвитку грецької демократії філософії, мистецтва.

Третій період (кін. IV ст. до н.е. —^УІ ст. -н.е.) називають елліністичним. Це був час кризи рабовласницького суспільства, період економічного і культурного занепаду. Особливий інтерес в- філософії проявляється до проблем морально-етичного плану.

Було у вченні Піфагора і багато містичного, туманного і просто смішного не тільки для наших сучасників, а й для сучасників Піфагора. Серед такого роду доктрин було вчення про безсмертя душі, про посмертне переселення душі людини в тварин, про те, "що все народжене знову нар-ється через проміжки часу, що нічого нового на світі немає і що все живе має вважатися спорідненими один одному". У піфагорійців були специфічні уявлення про приро-де і долю душі. Душа - істота божественна, вона заклю-чена в тіло на кару за гріхи. Вища ціль життя - звільнити душу з тілесної темряви і не допустити пересе-лення її в інше тіло. Для досягнення цієї мети необхідно виконувати моральний кодекс "піфагорского способу життя". З вчення про переселення душ слідували і приписи, за-прещающіе вбивати тварин і харчуватися їх м'ясом, так як у тваринному могла мешкати душа померлої людини. Багато досить прохолодно брали цю частину Піфагора-ського вчення і часто його висміювали і приписували іноземних-ное вплив.

Софісти - поставили в центр філос. уваги проблеми людини і суспільства. Платон був софістом. Платон у багатьох своїх діалогах говорить про обремененности душі тілом і пристрастями, що йдуть від тіла. Зовнішнє заважає душі. Але душа сильніше зовнішнього і тому, будучи обтяженою мирським, душа обтяжена лише собою. Т. е. душі заважає щось, що знаходиться в ній самій. Душа тоді ще не є істинною душею. Багато в чому вона живе тим, що їй справді не властиво. Відокремлюючи себе від зовнішнього світу (він здається душі чужим), душа починає пошук себе і Істини. Роль Ерота полягає в тому, що він піднімає душу з землі на Небо. Ерот - це любов до Істини, прагнення до Істини. Це прагнення допомагає душі знайти Істину. Душа, яка стала справжньою душею, збігається з прекрасним, з Істиною. Душа є істиною (або ідеєю) кожної речі, тобто сутністю всього. А значить і просто Істиною. Світ і істина (істина для людини) не є чимось різним як може здаватися душі ще не знайшла себе, а збігаються, тобто істина світу (об'єктивна істина) і істина людини, наша істина (суб'єктивна істина) - це одна Істина . Це і є душа, душа сама по собі, душа, яка стала справжньою душею.