6. Первісні уявлення про душу.

Першим вченням про душу був анімізм (від лат. Anima - «душа»), який включав в себе уявлення про душу як про такий собі примару, який залишає тіло людини з останнім подихом.

Душа, за Платоном, є причиною змін і всілякого переміщення речей, вона може «рухати саму себе». Душа може керувати всім, що є на небі, на морі й на землі, за допомогою своїх власних рухів, які Платон називав бажанням, розсудом, турботою. Душа, як він вважав, первинна, а матеріальні тіла вторинні. Зіставивши проблему духовного і матеріального, Платон робить висновок про те, що душа божественна. Платон вводить поняття про деміургу - будівельника світу. Деміург творить світ з ідей і небуття. Ідеї ​​виступають як своєрідні моделі матеріальних речей. Для душі ідеї дуже важливі. Змішуючи ідеї і матерії, деміург створює світову душу.

Певні корективи вносить Аристотель у вчення про душу Платона. Він вважає душу початком життя, виділяє типологію душі, а також вважає, що є рослинна, тваринна і розумна душі. Сама нижча душа - це рослинна. Вона відповідає за функції росту, харчування і розмноження, ці функції є загальними для всіх живих істот. У тваринної душі, крім перерахованих функцій, існують відчуття і здатність бажати, тобто прагнути до приємних речей і уникати неприємних. Людина ж наділений розумною душею, якою може володіти тільки він. Душа людини наділена найвищою з здібностей, тобто здатністю до міркувань і мислення. Але сам розум, відповідно до Аристотеля, не завжди залежить від тіла. Тільки розум може осягнути вічне буття і бути вільним від матерії, будучи вічним і незмінним. Аристотель називає цей вищий розум діяльним і творчим, відрізняючи його від пасивного розуму, здатного тільки сприймати. Аристотель намагався вирішити труднощі, що виникли у Платона в зв'язку з його вченням про три душах, яке передбачало пояснити можливість безсмертного існування будь душі, і він прийшов до висновку, що в людині може бути безсмертний тільки лише його розум, який після смерті зливається з розумом всесвіту .

Згідно піфагорійцям людська душа має божественну природу, безсмертна, переселяється в інші тіла, у тому числі в тіла рослин і тварин. Управляє переселеннями фатальний космічний закон справедливості відплати за діяння колишньої земного життя. Тіло піфагорійці вважають могилою душі.

Геракліт вважав, що душа - це божественний первоогонь, по закономірностям перетворюється на свою протилежність, тобто у воду, яка в свою чергу є початком земного життя. Вселення божественної душі в тіло призводить до смерті її божественності, смерть же людського тіла можна прирівняти до відродження душі (бога).

7. Вірування в душу похідні від анімізму.

Анімізм був одним з перших міфологічних навчань про душу в античній філософії і розглядав психіку людини з точки зору міфології і психології богів. Душа розумілася як особливий ознака, який не видно за конкретними повсякденними речами і який залишає людське тіло з його останнім подихом.

Анімістичні вірування розвивалися у двох напрямках. Перший ряд анімістичних уявлень виник у ході міркувань древньої людини над такими явищами, як сон, бачення, хвороба, смерть, а також переживань трансу і галюцинацій. Будучи не в змозі правильно пояснити ці складні явища, “первісний філософ” виробляє поняття про душу, що міститься в тілі людини і залишає його час від часу. Надалі формуються більш складні уявлення: про існування душі після смерті тіла, про переселення душ у нові тіла, про загробний світ. Другий ряд анімістичних вірувань виник із властивим первісним людям прагненням до уособлення й одухотворення навколишньої дійсності. Древня людина розглядала всі явища і предмети об’єктивного світу як щось подібне собі, наділяючи їх бажаннями, волею, почуттями, думками. Звідси виникає віра в окремо існуючих духів грізних сил природи, рослин, тварин, що у процесі складної еволюції трансформувалася у політеїзм, а потім і в монотеїзм.

Перехід від анімізму до гилозоизму ознаменував революцію в античній наукової думки. В гілозоізм весь світ, космос вважався спочатку живим; кордону між живим, неживим і психічним не проводилося-всі вони розглядалися як породження єдиної живої матерії. Гилозоизм наклав на анімізмом і вперше підкорив душу (психіку) загальним законам природи.