38. Рефлексологія в.М.Бєхтєрєва.

Розробляючи свою об'єктивну психологію як психологію поведінки, засновану на експериментальному дослідженні рефлекторної природи людської психіки, Бехтерев проте не відкидав свідомість, включаючи, на відміну від біхевіоризму, і її в предмет психології. Визнавав він і суб'єктивні методи дослідження психіки, у тому числі і самоспостереження. Він виходив з того, що рефлексологічні дослідження, у тому числі рефлексологічний експеримент, не заміняють, але доповнюють дані, одержувані при психологічних дослідженнях, при анкетуванні і самоспостереженні.

В принципі, говорячи про зв'язок між рефлексологією і психологією, можна провести аналогію про співвідношення між механікою і фізикою, бо відомо, що всі різноманітні фізичні процеси можна звести до явищ механічного руху часток. Аналогічно можна припустити, що всі психологічні процеси зводяться в кінцевому рахунку до різних типів рефлексів. Бехтерев виходив з того, що рефлексологія не може замінити психологію, і останні роботи Психоневрологічного інституту, зокрема дослідження В.Н.Осипової, Н.М.Щелованова, В.Н.Мясищева, поступово виходять за рамки рефлексологічного підходу.

Говорячи про значення рефлексології, Бехтерев підкреслював, що функція, яка міститься в понятті рефлексу, заснована на передумовах механічної і біологічної причинності. Принцип механічної причинності, з його погляду, спирається на закон збереження енергії. Відповідно до цієї думки всі, у тому числі і самі складні і тонкі форми поведінки, можна розглянути як окремі випадки чинності загального закону механічної причинності, тому що усі вони не що інше, як якісні трансформації єдиної матеріальної енергії. У такому прагненні пов'язати психічну діяльність з енергетичними законами, зокрема з законом збереження енергії, Бехтерев не був самотній. Такі спроби були досить популярними на початку століття не тільки і у вітчизняній, але й у світовій психології і були пов'язані з переходом теорії енергетизму Маха в теорію психологізму, що починається Вундтом, Овсянико-Куліковським та іншими психологами.

Однак Бехтерев не обмежувався теорією енергетизму, пов'язуючи рефлекс з біологією, з погляду якої життя є сума складних фізіологічних процесів, обумовлених взаємодією організму із середовищем і пристосуванням до середовища. З цього погляду, рефлекс є спосіб установлення деякої стійкої рівноваги між організмом і комплексом умов, що діють на нього. У такий спосіб з'являється одне з основних положень Бехтерева про те, що окремі життєві прояви організму здобувають риси механічної причинності і біологічної спрямованості і мають характер цілісної реакції організму, що прагне відстояти і затвердити своє буття в боротьбі з мінливими умовами середовища.

Досліджуючи біологічні механізми рефлекторної діяльності, Бехтерев відстоював думку про вихованість, а не наслідувальність рефлексів. У своїй книзі «Основи загальної рефлексології» (1923) він доводив, що не існує уродженого рефлексу рабства волі, і стверджував, що суспільство мовби здійснює соціальний добір, створюючи моральну особистість, і, таким чином, саме соціальне середовище є джерелом розвитку людини. Спадковість же задає лише тип реакції, але самі реакції виховуються суспільством. Доказом такої пластичності, гнучкості нервової системи, її залежності від навколишнього середовища були, на думку Бехтерева, дослідження генетичної рефлексології, що довели пріоритетність середовища в розвитку рефлексів людини і дітей раннього віку.