20. Теорія "природної людини" ж.Ж. Руссо. Періодизація психічного розвиту дитини (ж.Ж. Руссо).

Коли ми говоримо про природну людину Руссо, то мова йде не про особливий історичний досвід, а, швидше, про теоретичну категорію, що допомагає зрозуміти сучасну людину та його деформації. Природа стає замінником божества, прототипом всілякої доброти та благополуччя, критерієм вищої цінності. Надання вільному розвитку, природа веде до повної перемоги почуттів, а не розуму, інстинкту, а не роздумів, самозбереження, а не пригнічення. Людина - це не лише розум, але і почуття і пристрасті. Таким чином, Руссо (і в цьому він цілком збігається з Віко) вивертає назовні канони тлумачення і пояснює людину та її мову. В основі руссоїзму – ідея про принципову несумісність двох, з точки зору Руссо, протилежних начал: природного і протиприродного, які відповідно уособлюють людину і суспільство, що перебувають у стані безперервного і виснажливого протистояння. При цьому природне ототожнюється з реальним, сущим, суттєвим, таким, що існує об’єктивно і не створене людиною, а протиприродне – з надуманим, вигаданим, позірним. Перше втілюється в біологічній природі всіх живих створінь, насамперед у людині як природній істоті, а друге – в цивілізації, державі з її атрибутикою та символами – чинами, гербами, грішми та соціальною ієрархією. «Природна людина» для Ж.-Ж. Руссо є первісно доброю («вроджена доброта»), а відтак її слід захистити від згубних впливів соціальних інститутів і повернути в суспільство в первісній моральній чистоті та незіпсованості, оскільки «рукотворна» цивілізація не тільки деформує свідомість індивіда, а й нівечить його духовно. Оскільки все необхідне для життя людина може почерпнути з природи, яка не знає таких понять, як зло, розбещеність, лицемірство, шахрайство, то саму людину необхідно повернути до її первісного стану. Не дивно, що мислитель бачить ідеальну людину дикуном, який живе у повній злагоді з природою, керуючись такими почуттями й інстинктами, на яких згубно не відбилася цивілізація.

Вікову періодизацію Еміль Руссо визначив у межах чотирьох періодів: перший - від народження до двох років - час, коли найголовнішим є фізичне виховання дитини; другий - від 2 до 12 років - це період "сну розуму", коли, на думку мислителя, дитина ще не може розмірковувати і логічно мислити, коли потрібно розвивати головним чином зовнішні відчуття; третій - від 12 до 15 років, коли розгортається розумове виховання; четвертий - з 15 років до повноліття - період "буремних пристрастей", який вимагає морального виховання.

21. Психіка як "чиста дошка" в роботах д.Локка.

Дж. Локк (1632-1704) розробив емпіричну теорію пізнання. У своєму творі “Розвідка про людське розуміння” стверджує, що усяке знання про світ засноване на чуттєвому досвіді. Розум відіграє другорядну роль у пізнанні. Розум виступає як “чиста дошка” є “tabula rasa”, яку заповнює чуттєвий досвід. Локк заперечує наявність “природжених ідей” у людському розумінні. Усе що розум має, приходить через відчуття. Визначаючи досвід як джерело знань, цей досвід поділяв на внутрішній і зовнішній: внутрішній – це джерело знань про внутрішній світ людини; зовнішній – це джерело постачання інформації про об’єктивний світ. Вони (зовнішній і внутрішній досвід) призводить до виникнення тільки простих ідей. Для отримання складних ідей необхідні розумові дії, - співставлення та абстрагування.

Процес пізнання розділяє на три ступені:

• інтуїтивний, що грунтується на мисленні і узагальненні внутрішнього досвіду;

• демонстративний – узагальнює зовнішній досвід;

• чуттєвий – базується на ідеях, що отримуються чуттями.