17. Психологічні погляди фоми аквінського.

У період Середньовіччя в розумового життя Європи запанувала схоластика. Цей особливий тип філософствування з XI до XVI ст. зводився до раціонального обгрунтування християнського віровчення. Позитивне вивчення предмета та обговорення реальних проблем підмінялася вербальними хитрощами.

Одним з найвизначніших теоретиків цього часу був Фома Аквінський (1225-1274), вчення якого канонізовано як істинно католицька філософія (і психологія), що отримала назву томізму. Для того, щоб усунути протиріччя між природно науковими поглядами Аристотеля і релігійним світоглядом, Аквінський звертається до ідеї про подвійну природу істини. Суть цієї теорії полягає в тому, що існує два види істин, що відносяться до двох непересічним світів - матеріального і надприродного (божественного). Перші істини осягаються розумом на основі досвіду. Істини ж другого роду, розуму не доступні і можуть бути осягнути тільки за допомогою віри і одкровення. Істинне для однієї області може бути помилковим для іншої, і навпаки. Аквінський відстоюючи одну істину - релігійну, «спадну понад», вважав, що розум повинен служити їй так само ревно, як і релігійне почуття.

Ієрархічний шаблон Аквінський поширив і на опис душевного життя, різні форми якій розміщувалися у вигляді своєрідної драбини в ступінчастому ряду - від нижчого до вищого. Кожне явище має своє місце. Між усім існуючим покладені грані і однозначно визначено, чого де бути.

У ступінчастому ряду розташовані душі (рослинна, тваринна, людська). Всередині самої душі ієрархічно розташовуються здібності і їх продукти (відчуття, уявлення, поняття).

Поняття про інтроспекції виступило як опора модернізованої і теологічною психологій.

Робота душі малюється Аквінським у вигляді такої послідовності схеми: спершу вона здійснює акт пізнання - їй є образ об'єкта (відчуття або поняття), потім вона усвідомлює, що нею зроблено сам цей акт, і, нарешті, виконавши обидві операції, вона «повертається» до собі, пізнаючи вже не образ і не акт, а саме себе як унікальну сутність.

Перед нами - замкнуте свідомість, з якого немає виходу ні до організму, ні до зовнішнього світу.

Неважко помітити, наскільки вихідні позиції Ак-Вінського мало збігалися з основоположними принципами вчення Аристотеля про душу.

Томізм перетворив великого давньогрецького філософа у стовп богослов'я, в «Аристотеля з тонзура».

18. Розвиток психології у період арабського відродження.

У VIII-XII ст. на Сході відбувався серйозний розквіт культури, у тому числі і філософського мислення. Саме там зародилися багато найбільших уми, серед яких особливо слід виділити середньоазіатського вченого XI ст. Абу Алі ібн Сину, який створив «Канон медичної науки».

Авіценна був одним з перших дослідників в області вікової психології. Він вивчав зв'язок між фізичним розвитком організму і його психологічними особливостями в різні вікові періоди. Важливе значення надавалося вихованню. Саме за допомогою виховання здійснюється вплив психічного на стійку структуру організму. Викликаючи в дитини ті чи інші афекти, дорослі формують її натуру.

Авіценна прийшов до ідеалістичної трактуванні понятійного мислення.

Чистий, або родової, розум має справу з універсалом, тобто з найбільш загальними поняттями, які можуть бути розкриті за умови, якщо буде осягнута їх потрійна природа. Чистий розум не має тілесної домішки. Він ніде не локалізований і існує до людини в Бозі.

Універсалії - це не тільки розум Бога, але вони є справжня глибока першооснова і сутність усіх видимих ​​речей і явищ природи. Універсалії можуть стати ідеями індивідуального розуму. Вони ж дозволяють людині бачити світ в цілому, зрозуміти його першооснову.

Серцевину вчення Авіценни складає його психофізіологія. Вона має дві особливості.

Перша полягає в тому, що майже всі життєві акти, від рослинних до образного мислення, ставляться в залежність від тілесних змін, що відбуваються в різних системах організму.

Своєрідність другий особливості полягає в тому, що Авіценна намагався розглядати як властивих самому тілу не тільки рослинні відправлення організму, а й жівотнообразние, до яких належали відчуття, сприйняття, афекти, спонукання і руху.

У найбільш розвиненому вигляді у Авіценни представлена ​​психофізіологія чутливості та емоцій. Виділялося п'ять основних видів відчуттів: зір, слух, нюх, смак і дотик. Всі відчуття характеризуються трьома основними ознаками: чуттєвим тоном, інтенсивністю і тривалістю.

Тривалість психічних актів вперше була визначена експериментально.

Від відчуттів як «сил, що осягають зовні», Авіценна переходить до аналізу сил, «осягають всередині», названих ним внутрішнім почуттям. До них ставилися узагальнені почуття, або подання, і уява, пам'ять як зберігає і відтворює сила і образне мислення.