Поняття «опору вихованню»
«Опір вихованню» з позиції педагога - це труднощі у навчанні і вихованні студентів, а з позицій підлітка - це різні форми і варіації опору виховання. Небажання підлітка бути таким, яким ми намагаємося його зробити, це цілком природня поведінка, оскільки оцінка тій або іншій ситуації у вихователя і того, кого виховують, базується на тій системі поглядів, яка сформулювалася у них в силу різних зовнішніх умов або через психологічні особливості кожного індивідуума. Тому виховуваний не може зрозуміти і прийняти ту модель, яку нав'язує вихователь. У практиці в умовах сучасного ВНЗ посилився «опір виховання». Змінилися умови. У повсякденній практиці виховання педагоги зустрічаються з конкретними проявами опору виховання, наприклад такими як відчуження – це система стосунків людини з довкіллям, при яких всі соціальні цінності (товариство, дружба, культура, освіта, виховання та ін.) і їх носії (а значить, і педагоги) усвідомлюються як протилежні його власних поглядів, прагненням - від хворобливого відчуття відмінності до повного неприйняття і навіть ворожості. Наслідком цього є, як правило, поступовий відхід з-під впливу вихователів. Нерідко відчуження супроводжується долученням до вживання алкоголю і нікотину, наркотиків і токсичних речовин [1, с.145].
Опір вихованню - це стан дитини (підлітка), яке проявляється в неприйнятті, ігноруванні, протистоянні всім або окремим компонентам виховного процесу. Воно може виражатися в прихованих або відкритих формах - словесних, емоційно-вольових, поведінкових.
Основні прояви такі:
небажання вчитися, займатися суспільно корисною діяльністю;
конфлікти з оточуючими (явні чи приховані);
непокору вимогам і правилам; девіантну поведінку; різні форми відкритого протесту всьому;
відстороненість від спілкування з оточуючими, заглиблення в себе;
Супутні явища: конформізм і нонконформізм, ефекти «ореолу», «бути як всі», «ми і вони»; психічна атака, шкільний булінг, вживання нервово-стимулюючих засобів; неадекватні захисні реакції, посилення нервово-психічних захворювань; підлітковий суїцид .
Мова йде про сформовані у житті людини соціально-педагогічні ситуації, життєві події і обставини, які можуть дати збої в розвитку і вихованні дитини (підлітка). Навчання і виховання таких дітей ускладнене навіть у добре організованому навчально-виховному процесі. Найбільшу складність для педагога представляють діти «групи ризику» (які довго знаходяться в ситуаціях ризику).
Виділяють наступні групи:
на основі стану здоров'я та особливостей розвитку;
у зв'язку з особливою «соціальною ситуацією розвитку»;
на основі негативної історії життя і виховання;
постраждалі від сімейної і шкільної «Дидактогенії»;
на основі криміногенної ситуації розвитку.
Важковиховуваність підлітків - це характеристика стану розвитку та виховання дитини (підлітка), при якому організований виховний процес виявляється малоефективним або неефективним. Суть її і природи визначив ще А.С. Макаренко: «Важковиховуваність - це не технічна дефективність особистості, а зіпсовані відносини особи з суспільством».
Для важковиховуваних характерні: відхилення в свідомості, емоційно-вольовій сфері та поведінці; об'єктивно-суб'єктивні джерела виникнення та специфічні прояви. Необхідно відзначити двосторонній характер взаємодії: неадекватність педагогічних впливів на школяра і негативний вплив деформованої особистості підлітка на навчально-виховний процес.