5,Розрізняють такі види першої медичної допомоги:

1) некваліфікована допомога, яка надається немедичним працівником в умовах, коли немає потрібних засобів та інструментів;

2) кваліфікована (долікарська) допомога, яка надається медичним

працівником або особами, що пройшли спеціальну підготовку з надання долікарської допомоги;

3) допомога, яку надає лікар, що має у своєму розпорядженні потрібні інструменти, апарати, медикаменти, кров і кровозамінники тощо.

Перша медична (долікарська) допомога включає такі групи заходів:

Негайне припинення дії зовнішніх ушкоджуючих факторів (електричний струм, висока або низька температура, механічні здавлювання тощо) і надання допомоги потерпілому (витягування з води; винесення з палаючого приміщення або приміщення, де накопичились отрути, тощо).

Надання першої медичної допомоги потерпілому залежно від характеру й виду травми, нещасного випадку або гострого захворювання (зупинка кровотечі, накладання пов’язки на рану, штучна вентиляція легенів, непрямий масаж серця тощо).

Термінальний стан-(лат. terminalis — прикордонний, кінечний) — кінцеві стадії життя — агонія і клінічна смерть; стан між життям та смертю. До термінальних станів відносять: Важкий шок (шок IV ступеня),Позамежна кома,Колапс,Преагональний стан,Термінальна пауза,Агонія,Клінічна смерть.

Кліні́чна смерть— це стан організму, в якому він перебуває перші 8—10 хвилин після зупинки дихання і кровообігу. Після зупинки дихання серце може працювати 1 хвилину. Стан клінічної смерті може тривати довше в умовах охолодження.

Клінічна смерть має дві фази:

-перші 4—6 хвилин після зупинки дихання і кровообігу — фаза повністю зворотніх змін в організмі;

-після 6—10 хвилин — фаза частково зворотних змін в організмі (духовна смерть, соціальна смерть, декортикація). Це фаза протягом якої має місце відмирання клітин кори головного мозку: людину в цей період можна повернути, але свідомість не відновлюється.

Основні ознаки клінічної смерті: відсутність пульсу на магістральних судинах;відсутність дихання; розширення зіниці.Додаткові ознаки: відсутність свідомості;зміна кольору шкірних покривів;атонія;арефлексія.

Серцево-легенева реанімація. Заходи серцево-легеневої реанімації проводять в наступних порядку:

відновлення прохідності дихальних шляхів; штучна вентиляція легенів (ШВЛ); штучний кровообіг шляхом зовнішнього масажу серця. Реанімація, розпочата в перші три хвилини після зупинки кровообігу, дає позитивні результати в 15-18 разів частіше, ніж у наступні 1-2 хвилини. Відновлення прохідності верхніх дихальних шляхів - важливе завдання, без виконання якої марно проведення реанімації.

6.З моменту народження починається перід новонародженості - перші 28 днів. За цей час дитина пристосовується до нових умов навколишнього середовища. В організмі новонародженої дитини відбуваються серьйозні зміни. З першим криком починає діяти дихальна система, до легенів надходять перші порції повітря, змінюються умови кровообігу, стають до ладуімунна і травна системи. Одна унаслідок недостатнього розвитку нервової системи процес біологічної адаптації до нових умов існування в новонароджених відзначається недосконалістю. У цей період процеси гальмування переважають над процесами збудження. Період немовляти триває до кінця першого року життя. Цей період характеризується посиленим ростом організму і розвитком усіх органів і систем.

Розвиток немовляти залежить від умов життя після народження. Діти, яких матері годують груддю, звичайно краще розвиваються, швидше пристосовуються до змін навколишнього середовища. Опірність їхнього організму до різних чинників вища, ніж у дітей, які перебувають на штучному вигодовуванні Характерними для цього віку є також інтенсивний розвиток усіх систем організму. Маса тіла малюків до року звичайно потроюється, довжина тіла збільшується на 25-30 см. Інтенсивно росте скелет.

Другий рік життя дитини займає особливе місце у зв'язку з початком вормування складних функцій мозку, швидким розвитком мови. Вдосконалюється вища нервова діяльність, збільшується межа працездатності (на початок другого року життя період неспання дитини може продовжуватись 5 годин підряд), легко і швидко формуються умовні зв'язки, розвивається мова. На третьому році життя у дитини відмічається зниження інтенсивності фізичного розвитку, яка характерна для двох попередніх років. Підвищується працездатність нервової системи. Вібувається подальший розвиток мови, сенсорики, орієнтовно-пізнавальної діяльності, вдосконалюються рухи.

Дошкільний період (від 3 до 6-7 років) - дуже важливий етап у розвитку дитини, У ці роки вона стає витривалішою до фізичних навантажень, загартованішою, рухи в неї набувають чіткості, швидко вдосконалюється мова. Ріст дітей на 4-му й 5-му роках життя трохи сповільнюється. У дошкільному віці в основному закінчується формування кісткової системи, утворюються фізіологічні вигини хребта в шийному, грудному, поперековому відділах.

У дітей молодшого шкільного віку (7-10 років) триває інтенсивний розвиток організму; щороку їхній зріст збільшується на 3-3,5 см, а маса тіла – на 2-2,5 кг. У наслідок однобічних навантажень і великих м’язових напружень у дітей цього віку часто бувають викривлення хребта та порушення постави. Значно вдосконалюється система імунітету.

У середньому шкільному віці (11-14 років) настає певна перебудова життєдіяльності організму. Враховуючи те, що в перед дошкільному і дошкільному віці статеві залози і статеві гормони не відіграють значної ролі, то з настанням цього віку періоду вони набувають важливого значення, на відміну від гормону росту, активність якого знижується.

У період статевого дозрівання (15-18 років) спостерігається інтенсивний ріст, збільшується маса тіла, змінюється мускулатура, швидко відбувається процес окостеніння скелета. Важливі зміни настають у діяльності внутрішніх органів, особливо серцево-судинної системи. Об’єм серця в цьому віці збільшується швидше, ніж діаметр кровоносних судин. Це може призвести до розладів кровообігу, підвищення артеріального тиску, підвищення збудливості, дратівливості, швидкої втомлюваності, запаморочень. У підлітків-дівчаток статеве дозрівання закінчується на 1-1,5 року раніше, ніж у хлопців (у дівчат - 12-13 років, у хлопців – 13-15 років). Повністю процес фізичного і статевого розвитку закінчується приблизно до 20 років (у дівчат дещо раніше ніж у хлопців).

7.Хвороба— патологічний процес, який проявляється порушеннями морфології (анатомічної, гістологічної будови), обміну речовин чи / та функціонуванням організму (його частин) у людини.

Причинами хвороби стають патологічні процеси, викликані патогенним(и) факторами таких груп:

*фізичними факторами (температура, оптичне та іонізуюче випромінювання, механічні фактори — тиск, вібрація, механічні пошкодження тощо)

*хімічними факторами (неорганічними та органічними речовинами тощо);

*біологічними факторами (вірусами, мікроорганізмами, паразитичними червами, комахами та продуктами їх життєдіяльності (токсинами) тощо);

*Психо-соціальними фактори (стрес, психогенна травма тощо).

Розрізняють такі періоди в розвитку хвороби:

- прихований (латентний, інкубаційний);

- продромальний (проміжок між першими симптомами захворювання і повним розвитком хвороби);

- період виражених проявів (розпалу хвороби);

- кінець хвороби (видужання, рецидив, хронічна форма, смерть).

Характер перебігу хвороби може бути гострим, підгострим, хронічним.

Гострі захворювання: грип, отруєння різними речовинами, крупозна пневмонія (фібринозне запалення легенів), дизентерія, гепатит (запалення печінки) та ін. Внаслідок недостатнього лікування (недотримання лікарських рекомендацій, порушення режиму) гострі захворювання можуть мати хронічний перебіг (наприклад, гостре запалення печінки переходить у хронічний гепатит – хронічне запалення печінки).

Підгострий перебіг- це перехідний період між гострою і хронічною формою, наприклад, перехід гострого нефриту (запалення нирок) у хронічний.Покращення стану внаслідок хронічного перебігу під впливом лікування називається ремісією (наприклад, ремісія при хронічному гастриті).Рецидивом називається поява симптомів хвороби після тривалої їх відсутності (рецидив виразкової хвороби). У процесі перебігу того або іншого захворювання можуть виникати ускладнення.

Як свідчить статистика, діти протягом перших 6 років життя хворіють 4 – 5 разів на рік, надалі лише 1 – 2 рази на рік або навіть рідше. Цифри говорять про те, що найбільша смертність відзначається у дітей протягом першого дня, першого місяця і першого року життя. Таким чином, чим молодша дитина, тим легше вона хворіє і тим важче протікає у неї хвороба.

Новонароджений, який виріс в стерильних внутрішньоутробних умовах, ще не адаптувався до умов зовнішнього середовища, він ще не контактував з хвороботворними збудниками. Захисні сили новонародженого слабкі. Особливостями грудного віку є також недостатнє вироблення антитіл і нездатність утворювати клітинний бар’єр навколо вогнища інфекції. У зв’язку з цим захворювання у грудних дітей і дітей молодшого віку розвиваються швидко і мають тенденцію до поширення по всьому організму. Так, запалення легенів у дитини може супроводжуватися ураженням печінки та нирок, проносом, симптомами подразнення мозкових оболонок. Важкий стан може розвинутися практично відразу ж після початку захворювання.

Особливістю дитячого віку є також швидке виснаження резервів організму в ході хвороби. Наприклад, у грудних дітей і дітей молодшого віку при сильному проносі і блювоті легко розвивається зневоднення, яке саме по собі викликає вкрай важкий стан. У дорослої запасів поживних речовин вистачає на 7 – 8 днів, у дитини ж при голодуванні резерви виснажуються протягом 3 – 4 діб. У зв’язку з цим немовля з сильним проносом небезпечно залишати вдома. Ось чому педіатри особливо наполягають на госпіталізації таких дітей. У хворих дітей значно частіше, ніж у дорослих, розвивається дихальна недостатність. Порушення серцевої діяльності спостерігаються у дітей рідко, крім випадків запалення серцевого м’яза (міокардит). Значно частіше розвивається у них судинна недостатність – колапс. Нерідко на фоні важких захворювань у дитини уражається головний мозок і виникає стан так званого нейротоксикоза, при якому короткий період збудження змінюється млявістю, апатією, помутнінням свідомості. З’являється блювання, підвищується температура, яка не знижується навіть при прийомі жарознижуючих препаратів, можуть виникнути і судоми. Незважаючи на важкий перебіг захворювання, дитина тим не менш одужує швидше, ніж при аналогічній ситуації дорослий. Відбувається це завдяки здатності тканин дитячого організму до відновлення.

8. Кровотеча – це вихід крові із судин. В залежності від того, яка судина пошкоджена, розрізняють кровотечі: капілярні, венозні, артеріальні. В залежності від того, куди виливається кров, їх поділяють на зовнішні і внутрішні. ПМД полягає в знезараженні рани, зупинці кровотечі, накладанні пов’язки. В залежності від виду кровотечі, порядок цих дій різний.

При капілярній кровотечі кров витікає повільно, тому треба спочатку провести дезинфекцію (перекис водню, розчин йоду), а потім накласти тугу пов’язку.

При венозній і артеріальній кровотечі, коли кров витікає швидко, спочатку треба її зупини. Це можна зробити шляхом надавлювання пальцем на судину, накладанням резинового джгута та закрутки. Їх накладають вище поранення, підкшавши тканину. Під них підкладають супровідну записку, в якій вказують час накладання. Після зупинки кровотечі, рану дезінфікують і накладають пов’язку.

При венозній кровотечі це роблять нижче місця поранення. Як правило, буває достатньо і тугої пов’язки.

При артеріальній кровотечі перш за все вище місця поранення в тих точках, де прощупується пульс, треба притиснути пальцем ушкоджену судину, а потім накласти джгут або закрутку. Щоб не пошкодити шкіру і нерви, їх накладають на одяг або тканину. Під них підкладають супровідну записку, в якій вказується час накладання. Це пов’язано з тим, що тканини без кровопостачання можуть бути 1,5-2 год. (в теплу пору року) або 1 год. (в холодну), інакше настане їх омертвіння.

9.Засоби спинення кровотечі можна поділити на дві групи - попередні, або тимчасові, і остаточні. Для надання першої медичної допомоги користуються тимчасовими засобами зупинення кровотечі, а остаточна зупинка виконується у медичному закладі. При будь-якій кровотечі, особа, яка надає допомогу, повинна діяти швидко, рішуче й обережно. Її завдання полягає в тому, щоб якомога швидше, простіше і надійніше зупинити кровотечу, не погіршити при цьому стан здоров'я потерпілого. При наданні допомоги потерпілого не роздягають, а тільки звільняють від одягу ділянку, що кровоточить. Артеріальну кровотечу можна зупинити пальцевим притисненням артеріального стовбура, круговим перетягуванням кінцівки джгутом, максимальним згинанням її в суглобі.

При артеріальній кровотечі спочатку слід негайно притиснути артерії пальцем в певних анатомічних точках. При травмах голови, обличчя, кровотечу зупиняють пальцевим притисненням загальної сонної, зовнішньої щелепної, скроневої артерій. При ушкодженні артеріальних судин верхньої та нижньої кінцівок кровотечу зупиняють пальцевим притисненням у відповідних місцях, де судини розташовані неглибоко і можуть бути притиснені до найближчої кістки.

Недоліком методу пальцевого притиснення є неможливість тривалої зупинки кровотечі і можливе інфікування рани.

Максимальне згинання кінцівок у суглобах

Для тимчасової зупинки кровотечі із судин кінцівок можна використати також метод максимального згинання кінцівок у суглобах. При кровотечі з підключичної або з плечової артерії руки заводять за спину та фіксують їх пов'язкою. При кровотечі зверхньої кінцівки використовувують тугий валик розміром з кулак потерпілого, який підкладають у під пахвову ділянку, плече щільно фіксують до тулуба до повної зупинки кровотечі. Якщо кровоточать судини передпліччя, руку згинають у ліктьовому суглобі. При кровотечі із рани гомілки або ступні ногу згинають у колінному суглобі. Обов'язковою умовою є те, що необхідно підкладати валик перед тим, як максимально згинати кінцівку у суглобі.

Перетягування кінцівки джгутом

Цей метод використовують тільки при артеріальній кровотечі із судин кінцівок, використовуючи кровоспинний джгут. На сьогодні випускається готовий гумовий джгут у вигляді стрічки, довжиною 1,5 м, яка має на одному кінці гачок, на другому - ланцюжок, а також тканинний джгут з механічною закруткою. В залежності від локалізації джерела крововиливу джгут накладається на верхню третину плеча або на середню частину стегна.

Джгут накладають при ушкодженні великих артеріальних стовбурів кінцівки.

1. Накладають джгут на рівну підкладку без складок.

2. При кровотечі з верхньої кінцівки джгут розташовується на верхній третині плеча; при кровотечі з артерій нижньої кінцівки -на середній третині стегна.3. Джгут накладають на припідняту кінцівку: підводять його під місце, де він буде накладатись, енергійно розтягують і, підклавши під нього м'яку підкладку (бинт, одяг, тощо), накручують його декілька разів до повної зупинки кровотечі) так, щоб його тури лягали один до одного і щоб між ними не потрапили складки шкіри. Кінці джгута надійно зв'язують або щеплюють за допомогою петельки та гачка. 4. Правильність накладання джгута перевіряють по зупинці кровотечі та зникненню пульсу, кольору шкіри (при правильно накладеному джгуті шкіра бліда).5. Після накладання джгута під нього підкладають записку про час його накладання у 24-годинному обчисленні, наприклад, "джгут накладався о 13 год. 20 хвилин".6. Не можна ховати джгут під пов'язку або одяг, він повинен одразу впадати в очі.7. Джгут може бути накладений не довше як на 1,5 години, а у дітей не довше 40 хвилин, в холодну пору року не довше 40 хв. у дорослих та 20-30 хв. у дітей.8. Після накладання джгута необхідно обов'язково зробити іммобілізацію кінцівки стандартною або транспортною шиною, при її відсутності - за допомогою підручних засобів.9. Транспортують потерпілого з джгутом до лікувального закладу у першу чергу.При відсутності стандартного джгута артеріальна кровотеча може бути зупинена підручними засобами: за допомогою закрутки або поясного пасока.

Долікарська допомога при носовій кровотечі

При носовій кровотечі голова має бути у вертикальному положенні злегка відхилена назад, на перенісся кладуть міхур з льодом або хустинку, змочену холодною водою, забезпечують достатній приток повітря. Часто вдається зупинити носову кровотечу сильним здавлюванням ніздрів протягом 3-5 хвилин. Хворого треба заспокоїти, пояснити, що різкі рухи і спроби очистити ніс посилюють кровотечу. При безрезультатності цих засобів проводять міні-тампонаду порожнини носа, для чого в ніздрі вводять тампони з вати, змочені 3% розчином перекису водню.

Венозну кровотечу зупиняють накладанням давлючої пов'язки. Пов'язка накладається нижче місця травми. На рану кладуть стерильну серветку, на нею - щільну пов'язку.Наклавши таку пов'язку, треба припідняти кінцівку. Невеликі кровотечі можуть зупинитися самі внаслідок закупорки тромбом, який утворився при зсіданні крові.

10. Ларингоспазм-Це раптове патологічне змикання голосових зв'язок, що проявляється різким утрудненням чи неможливістю здійснити вдих. Ларингоспазм виникає внаслідок патологічного рефлексу при надмірному подразненні гілок блукаючого нерва. Він може бути частковим чи тотальним. У обидвох випадках ларингоспазм проявляється раптовим виникненням інспіраторної ядухи. Хворий прагне вдихнути: активно скорочуються м'язи, втягуються міжреберні проміжки, яремна вирізка, надключичні ямки. Невідкладна допомога: налагодити систему оксигенації, оскільки наростання гіпоксії погіршує стан пацієнта та сприяє переходу часткового ларингоспазму у тотальний; негайно припинити дію подразника на рефлексогенну зону (якщо проводиться операція - зупинити її); ввести хворим внутрішньовенно розчини атропіну сульфату ( із розрахунку 0,01 мг/кг маси ), еуфіліну ( 2,4% - 5 - 10 мл, вдвічі розбавленого розчином натрію хлориду).

Бронхіолоспазм-Може бути частковим чи тотальним. Причини бронхіолоспазму та медикаментозне лікування його такі ж, як і при ларингоспазмі. При тотальному бронхіолоспазмі смерть, на жаль, майже неминуча. Враховуючи вищесказне, дуже важливо при проведенні маніпуляцій на рефлексогених зонах обов'язково застосовувати профілактичну премедикацію із введенням м-холінолітиків (розчину атропіну сульфату 0,01мг/кг). Це дасть змогу попередити перезбудження парасимпатичної нервової системи та виникнення патологічних рефлексів.

. Розлади регуляції дихального центру-можуть виникнути при отруєнні наркотичними анальгетиками, медикаментами снодійної групи, середниками для наркозу. Травми черепа, крововиливи в мозок, запальні процеси мозку і його оболонок, коматозні стани різної етіології можуть пошкодити клітини дихального центру або порушити їх функцію внаслідок набрякових процесів. Дихальний центр перестає реагувати на закислення крові та спиномозкової рідини, зростання вуглекислоти та зниження вмісту кисню в артеріальній крові. У таких хворих різко ослаблюється дихання, стає поверхневим, іноді патологічним (Чейн-Стокса, Біота); у важких випадках дихання припиняється. В крові у хворих зростає концентрація вуглекислого газу та знижується вміст кисню. Гіпоксія та гіперкапнія пошкоджують клітини центральної нервової системи, міокарда та інших органів і систем, безпосередньо призводячи до зупинки серця. Невідкладні міроприємства: для профілактики аспірації хворого необхідно повернути на бік, дещо опустивши верхню половину тулуба (при ймовірній регургітації шлунковий вміст витікатиме через рот назовні, а не затікатиме в трахею), розкрити хворому рот, марлевим тампоном на затискачі (чи пальцем, огорнутим марлею) очистити порожнину рота та горла від вмісту, розігнути шию хворого, підклавши під плечі валик так, щоб голова відкинулась назад. У більшості випадків корінь язика при цьому зміщуватиметься допереду, вивільняючи горло та роблячи прохідними дихальні шляхи, вивести нижню щелепу, при відсутності спонтаного дихання необхідно проводити штучну вентиляцію легень способом "рот до рота" чи за допомогою ручного портативного апарата.

Альвеолярна гіповентиляція периферійного походження- Ця патологія зумовлена нездатністю м'язового апарата грудної клітки здійснювати повноцінне дихання . Гіповентиляція - основна причина вітальних розладів у хворих з полінейропатіями, міастенією, поліомієлітом, ботулізмом, правцем, отруєнями фосфорорганічними речовинами. У хворих з хірургічною патологією такі порушення можуть бути зумовленими залишковою дією м'язових релаксантів в ранньому післянаркозному періоді, гіпокаліємією та метаболічним алкалозом. У хворих відмічається зниження екскурсії грудної клітки (об'ємів вдиху та видиху). У притомному стані в них з'являється відчуття ядухи, страху смерті; наростає синюшність та пітливість шкіри, тахікардія, гіпертензія, збудження ЦНС. При несвоєчасному наданні респіраторної допомоги пригнічується діяльність центральної нервової та серцево-судинної систем. До невідкладних міроприємств належить проведення штучної вентиляції легень апаратним способом. При слабості дихальних м'язів, зумовленій гіпокаліємією, застосовують глюкозо-калієво-інсулінові поляризуючі розчини. Зниження рівня холінестерази в плазмі можна компенсувати переливанням свіжоконсервованої крові чи нативної плазми.

Травми грудної клітки - Численні переломи ребер, особливо "вікончасті", призводять до порушення біомеханіки дихання. Клінічно можна спостерігти зменшення екскурсії грудної клітки, западіння окремих її ділянок та асиметричні рухи. У хворих виявляється зниження дихального об'єму, ціаноз шкіри та слизових, дестабілізація центральної гемодинаміки, порушення мікроциркуляції, розлади свідомості. Переломи ребер можуть супроводжуватись гемо-чи пневмотораксом . Одним із грізних ускладнень є напружений пневмоторакс, при якому зовнішнє дихання не здатне забезпечити оксигенацію організму; крім того, зміщення середостіння спричинює розлади серцевої діяльності. при гемо- чи пневмотораксі - дренування плевральної порожнини; переведення напруженого пневмоторакса у відкритий; адекватне знеболення, антибіотикотерапія; при неефективній спонтанній вентиляції легень - ШВЛ.

Коронарний кафе-синдром" -Виникає при попаданні стороннього тіла в голосову щілину та перекритті її просвіту. Причиною його є порушення біомеханіки ковтання та дихання. Потерпілий, який до того жваво розмовляв під час їди, раптово, перервавши мову на півслові, схоплюється на ноги. Він пробує вдихнути повітря, однак енергійні зусилля виявляються марними. Руки судомно охоплюють шию, яку потерпілий розпачливим рухом вивільняє від одягу, розриваючи його. Обличчя синіє, набрякає, в очах з'являється жах. Через 2-3-4 хв потерпілий втрачає притомність, падає. Розвиваються судоми. Пульс, спочатку частий, напружений, швидко слабне. Спроби дихання стають все менш вираженими. Виникає мимовільний сечопуск та дефекація, судоми припиняються, розширяються зіниці і наступає клінічна смерть. Отже, при гострій тотальній обструкції голосової щілини чужорідним тілом можна розрізнити такі періоди: 1-й - хворий притомний, знаходиться на ногах ( 2 - 4 хв.); 2-й - період втрати притомності та розвитку судом ( 2 - 3 хв.); 3-й - період клінічної смерті. Триває з 5 по 10 хвилину. Невідкладна допомога. У першому періоді лікар, медсестра чи будь-хто, обізнаний з найпростішими методами реанімації, повинен спробувати здійснити прийом Геймліха. Для цього реаніматор заходить за спину потерпілого та охоплює руками нижні відділи його грудної клітки, заводячи кисті рук в епігастральну ділянку. Він командує потерпілому енергійно видихнути, в цей час здавлюючи руками грудну клітку та різко перегинаючи його тулуб допереду і донизу. Такий прийом дозволяє створити високий тиск у трахеї потерпілого, внаслідок чого видихуване повітря виштовхує перепону з-поміж голосових зв'язок. При невдалій спробі або при втраті притомності (другий період) врятувати життя потерпілому може лише негайна конікотомія (розсічення щитовидно-пестневидної зв'язки).

Бронхіальна астма- хронічне запалення дихальних шляхів, у якому важливе значення мають клітини запалення та клітинні елементи трахеобронхіального дерева, що викликають супутнє підвищення гіперреактивності бронхів, а це призводить до повторних епізодів приступів ядухи або свистячих хрипів, задишки, відчуття стискання в грудній клітці, особливо вночі або вранці. Причини бронхіальної астми : Внутрішні фактори базуються на доказаній спадковості бронхіальної астми: серед родичів першого ступеня родинності ризик для дитини при хворобі у одного з батьків складає 50 %, при хворобі обох він зростає до 65 %.Зовнішні фактори охоплюють впливи алергенів у схильних до атопії осіб. Алергени класифікуються як побутові (домашній пил, домашні кліщі, алергени тарганів), алергени тварин та птахів (кішки, собаки, гризуни, коні, папуги, голуби, домашня птиця), пилкові (при цвітінні дерев, квітів, трав), грибкові та плісеневі; професійні алергени, яких нараховують до 360 назв (серед них хімічні речовини, ліки, метали, фарби, текстиль, бібліотечний пил), харчові алергени (білкового походження, консерванти, харчові барвники), предмети домашньої хімії (пральні, миючі засоби, домашня косметика та парфумерія). До зовнішніх факторів належать також аерополютанти – подразнюючі іританти, оксид азоту, озон, вихлопні гази, продукти горіння, дими, оксид вуглецю й сірки, збільшені в повітрі концентрації токсичних металів – свинцю, ртуті, нікелю, хрому, кадмію тощо. Тригери – безпосередні пускові чинники загострення бронхіальної астми та збільшення частоти приступів ядухи на тлі тривалої сенсибілізації. Вони охоплюють передусім інфекційні фактори (вірусні захворювання, бактеріальна інфекція верхніх та нижніх дихальних шляхів), впливи іригантів або алергенів (у тому числі й ліків) у масивних дозах на тлі таких неспе¬цифічних умов, як переохолодження, фізичне та емоційне перенавантаження, зміни погоди (вітер, збільшена вологість), магнітні бурі, вагітність.Головними проявами бронхіальної астмиє порушення функції дихання. Найяскравішим проявом захворювання є періодичні напади ядухи, що провокуються тригерними механізмами. Фізична активність під час приступу обмежується, хворий може приймати сидяче положення із фіксованими руками на ліжку, що полегшує роботу дихальних м’язів. Крім приступу ядухи, існують менш визначені симптоми (еквіваленти): утруднене дихання з порушенням видиху; свистяче дихання або задишка вночі; напади надсадного кашлю без мокротиння, що завершується відчуттям задишки; динамічність та варіабель¬ність задишки, її зв’язок із погодою (холод, туман, вологість, вітер), змінами мікроклімату (вихід на вулицю або прихід у приміщення), впливом запахів, фізичного навантаження, перевтоми, переохолодження. Лікування бронхіальної астми : глюкокортикоїди (гальмують розвиток реакції негайного типу, зменшують вираже- ність запалення і набряк, покращують му ко ци: 11 ар ний транспорт): інгаляційні (беклометазон, флутиказон), системні (преднізолон, дексаметазон);блокатори лейкотрієнових рецепторів (зафірлукаст, монтелукаст);стабілізатори мембран опасистих клітин: запобігають дегрануляції опасистих клітин і вивільненню ними гістаміну (кромогліцієва кислота). Бронходилататори (бронхорозширюючі засоби):селективні р2-адреноміметики короткої дії (фенотерол, сальбутамол) використовують для зняття нападу, дія починається через 5 хвилин після введення ,селективні Р2-адреноміметики тривалої дії (сальметерол) використовують для попередження нападів, дія триває близько 12 годин;М-холіноблокатори (іпратропію бромід) діє через 20-40 хвилин, досягаючи максимуму через 1-2 години;комбіновані ЛЗ (беродуал) – Р2-адреноміметик + М-холіноблокатор;інгібітори фосфодіестерази або метилксантини (теофілін, амінофілін) менш ефективні, ніж Р2-адреноміметики.

Дихальна недостатність— патологічний синдром, що супроводжує ряд захворювань, в основі якого лежить порушення газообміну в легенях.При дихальній недостатності (ДН) не забезпечується необхідний газовий склад крові, або він підтримується за рахунок перенапруження компенсаторних можливостей системи зовнішнього дихання. Загрозливий для організму стан розвивається при дихальній недостатності, що характеризується зниженням парціального тиску кисню в артеріальній крові менше 60 мм рт. ст., а також підвищенням парціального тиску вуглекислоти більше 45 мм рт. ст.Дихальна недостатність є невідкладним, загрозливим для здоров’я і життя станом. Якщо не надати своєчасної реанімаційної допомоги, гостра дихальна недостатність може призвести до загибелі пацієнта. Довготривалість і прогресування хронічної дихальної недостатності призводять до розвитку правошлуночкової серцевої недостатності внаслідок дефіциту постачання серцевого м’яза киснем та його постійного перевантаження.Альвеолярна гіпоксія та неадекватна вентиляція легенів при дихальній недостатності викликає розвиток легеневої гіпертензії. Гіпертрофія правого шлуночка і подальше зниження функції його скорочення призводять до розвитку легеневого серця, що виявляється в застої кровообігу в судинах великого кола.Лікування пацієнтів з дихальною недостатністю передбачає:• відновлення і підтримку оптимальної для життєзабезпечення вентиляції легенів і оксигенації крові; • лікування захворювань, що стали першопричиною розвитку дихальної недостатності (пневмонії, ексудативного плевриту, пневмотораксу, хронічних запальних процесів у бронхах і легеневій тканині тощо).При виражених ознаках гіпоксії в першу чергу проводять оксигенотерапію (кисневу терапію). Кисневі інгаляції подаються в концентраціях, що забезпечують підтримку PаО2 = 55-60 мм рт. ст., при ретельному моніторингу рН і PаСО2 крові, стану пацієнта. При самостійному диханні пацієнта кисень подають за допомогою маски або через носовий катетер, при коматозному стані проводять інтубацію та підтримуючу штучну вентиляцію легенів.

11.Дихальна недостатність — патологічний синдром, що супроводжує ряд захворювань, в основі якого лежить порушення газообміну в легенях.При дихальній недостатності (ДН) не забезпечується необхідний газовий склад крові, або він підтримується за рахунок перенапруження компенсаторних можливостей системи зовнішнього дихання.Класифікація та причини дихальної недостатності: Дихальна недостатність класифікується за кількома ознаками, а саме:

1. За патогенезом (механізмом виникнення):паренхіматозна (гіпоксемічна, дихальна або легенева недостатність I типу) Для дихальної недостатності за паренхіматозним типом характерне зниження вмісту і парціального тиску кисню в артеріальній крові (гіпоксемія), що важко корегуються кисневою терапією. Найбільш частими причинами даного типу дихальної недостатності є пневмонії, респіраторний дистрес-синдром (шокова легеня), кардіогенний набряк легенів.вентиляційна (“насосна”, гіперкапнічна або дихальна недостатність II типу) Головним проявом дихальної недостатності за вентиляційним типом є підвищення вмісту і парціального тиску вуглекислоти в артеріальній крові (гіперкапнія). У крові також спостерігається гіпоксемія, яка може бути усунена в процесі киснетерапії. Розвиток вентиляційної дихальної недостатності спостерігається при слабкості дихальної мускулатури, механічних дефектах м’язового і ребрового каркаса, порушень регуляторних функцій дихального центру.

2. За етіологією (причинами):обструктивна. Дихальна недостатність за обструктивним типом спостерігається при утрудненні проходження повітря повітреносними шляхами – трахеєю і бронхами унаслідок бронхоспазма, запалення бронхів (бронхіту), потрапляння чужорідних тіл, стриктури (звуження) трахеї і бронхів, здавлення бронхів і трахеї пухлиною тощо. При цьому страждають функціональні можливості апарату зовнішнього дихання: утруднюється повний вдих і особливо видих, обмежується частота дихання.рестриктивна (або обмежувальна). Дихальна недостатність за рестриктивним (обмежувальним) типом характеризується обмеженням здатності легеневої тканини до розширення і спаду. Зустрічається при ексудативному плевриті, пневмотораксі, пневмосклерозі, спайковому процесі в плевральній порожнині, обмеженій рухливості ребрового каркаса, кіфосколіозі тощо. Дихальна недостатність у цих станах розвивається через обмеження максимально можливої глибини вдиху.комбінована (змішана). Дихальна недостатність за комбінованим (змішаним) типом об’єднує ознаки обструктивного і рестриктивного типів з перевагою одного з них і розвивається при довготривалому серцево-легеневому захворюванні.гемодинамічна. Причиною розвитку гемодинамічної дихальної недостатності можуть бути циркуляторні розлади (наприклад, тромбоемболія), що призводять до неможливості вентиляції блокованої ділянки легені. До розвитку дихальної недостатності за гемодинамічним типом також призводить право-ліве шунтування крові через відкрите овальне вікно при пороку серця. Тоді відбувається змішування венозної та оксигенірованої артеріальної крові.дифузна. Дихальна недостатність за дифузним типом розвивається при порушенні проникання газів через капілярно-альвеолярну мембрану легенів при її патологічному потовщенні.

3. За швидкістю наростання ознак:гостра. Гостра дихальна недостатність розвивається стрімко, за декілька годин або хвилин, як правило, супроводжується гемодинамічними порушеннями і є загрозою для життя пацієнтів (потрібні екстрені реанімаційні заходи та інтенсивна терапія). Розвиток гострої дихальної недостатності може спостерігатися у пацієнтів, які страждають на хронічну форму дихальної недостатності при її загостренні або декомпенсації.

хронічна. Розвиток хронічної дихальної недостатності може відбуватися впродовж декількох місяців і років, часто поволі, з поступовим наростанням симптомів, також може бути наслідком неповного відновлення після гострої дихальної недостатності.

Симптоми дихальної недостатності

Дихальна недостатність є невідкладним, загрозливим для здоров’я і життя станом. Якщо не надати своєчасної реанімаційної допомоги, гостра дихальна недостатність може призвести до загибелі пацієнта. Довготривалість і прогресування хронічної дихальної недостатності призводять до розвитку правошлуночкової серцевої недостатності внаслідок дефіциту постачання серцевого м’яза киснем та його постійного перевантаження.

Альвеолярна гіпоксія та неадекватна вентиляція легенів при дихальній недостатності викликає розвиток легеневої гіпертензії. Гіпертрофія правого шлуночка і подальше зниження функції його скорочення призводять до розвитку легеневого серця, що виявляється в застої кровообігу в судинах великого кола.

У будь-якому випадку лікувальні заходи повинні здійснюватися в наступному порядку:

1. Відновіть прохідність дихальних шляхів по всій їх протяжності.

2. Нормалізуйте загальні та місцеві розлади альвеолярної вентиляції.

3. Усуньте супутні порушення центральної гемодинаміки.

Після забезпечення прохідності дихальних шляхів переконайтеся в генезі гострої дихальної недостатності (ГДН): З цією метою виведіть нижню щелепу вперед і встановіть воздуховод в ротову порожнину для усунення западання язика. Якщо після вищевказаних заходів у хворого нормалізується дихання, слід думати, що одн виникла на тлі обструкції верхніх дихальних шляхів. Для купірування гострої дихальної недостатності (ГДН) I ст. буває достатнім проведення хворому оксигенотерапії зволоженим киснем. Оптимальним є 35-40% вміст кисню у вдихається суміші. Вищевказана концентрація у вдихуваному повітрі досягається при подачі кисню через дозиметр наркозного або дихального апарату в обсязі 3-5 л /хв. Слід підкреслити, що використання кисневих подушок є малоефективним засобом лікування. Безпосередню подачу кисню хворому можна здійснювати через носові катетери або через маску наркозного апарату. При гострої дихальної недостатності (ГДН) I ст. на тлі усунутої обструкції дихальних шляхів і при відсутності воздуховода для попередження запа-дення мови хворому потрібно надати стійке бічне становище. Наявність гострої дихальної недостатності (ГДН) II-III ст. є показанням для переведення хворого на ШВЛ. В екстремальній ситуації, при швидкому наростанні ознак ОДН, показано проведення коникотомии (див. рис. 33 34), або проколювання трахеї товстими голками (див. рис. 35). Виконання трахеотомії в екстреній ситуації не проводиться через тривалість самого оперативного втручання. Дану операцію слід розглядати як планову при разможженіе особи, переломах перстневидного хряща, тривалому (більше 2-3 діб) перебування хворого на ШВЛ.

12.Бронхіальна астма - хронічне захворювання, що характеризується періодичними приступами задухи, що виникає внаслідок спазм бронх.Природа захворювання в основному інфекційно-алергійна. Стан підвищеної чутливості може виникнути під впливом речовин, які з'являються в організмі під час бактерій при інфекційних захворюваннях органів дихання. Алергенами можуть бути квітковий пил, хімічні речовини, ліки, побутовий пил, гриби, ягоди, вовна тварин і таке інше. Основний прояв захворювання - напади задухи (Частіше ночами) тривалістю від декількох хвилин до декількох годин, а в особливо важких випадках до кількох діб. У розвитку нападу бронхіальної астми розрізняють три періоди: період провісників,період розпалу і період зворотного розвитку нападу. Період провісників починається за кілька хвилин, годин, а іноді і доби до нападу. Він може проявлятися різними симптомами: відчуттям печіння, свербежу, дряпання в горлі, вазомоторний риніт, чханням,нападоподібний кашлем та ін Період розпалу супроводжується болісним сухим кашлем і експіраторной задишкою. Вдих стає коротким, видих різко утруднений, звичайно повільний, судомний. Тривалість видиху в 4 рази більше, ніж вдиху. Видих супроводжується гучними свистячими хрипами, які чути на відстані. Намагаючись полегшити дихання, хворий приймає вимушене положення. Часто хворий сидить, нахиливши тулуб вперед, спираючись ліктями на спинку стільця. У диханні беруть участь допоміжні м'язи: плечового пояса,спини, черевної стінки. Грудна клітина знаходиться в положенні максимального вдиху. Особа хворого одутле, бліде, з синюшним відтінком, покрито холодним потім, виражає почуття страху. Хворому важко розмовляти. При перкусії над легенями визначаєтьсякоробковий звук, межі відносної серцевої тупості зменшені. Нижні межі легень зміщені вниз, рухливість легеневих країв різко обмежена. Над легкими на тлі ослабленого дихання під час вдиху і особливо під час видиху вислуховуються сухі, свистячі ідзижчать хрипи. Дихання уповільнене, але в деяких випадках воно може бути прискорене.

Лікування бронхіальної астми. Легкі напади бронхіальної астми купируют пероральним прийомом теофедрина або ефедрину гідрохлориду або інгаляцією препаратів з групи бета-адреноміметиків: фенотерол (беротек, партусістен) або салабутамол (Вентолін). Одночасно можуть бути використані відволікаючі засоби: банки, гірчичники, гарячі ножні ванни. При відсутності ефекту ефедрину гідрохлорид або адреналіну гідрохлорид можна ввести підшкірно. При наявності протипоказань до їх застосування внутрішньовенно вводять 10 мл 2,4% розчину еуфіліну на ізотонічному розчині натрію хлориду. Застосовують також зволожений кисень.

При важких приступах і наявності резистентності до бета-адренергічних препаратів терапія полягає в повільному внутрішньовенному введенні еуфіліну з розрахунку 4 мг / кг маси тіла хворого. Крім того, дають зволожений кисень.

При резистентності до бета-адренергічних препаратів і метилксантину показані глюкокортикоїди препарати, особливо хворим, які приймали ці препарати в підтримуючій дозі. Хворим, не отримували глюкокортикоїди, спочатку вводять 100-200 мг гідрокортизону, потім введення повторюють через кожні б ч до купірування нападу. Стероідзавісімим хворим призначають великі дози з розрахунку 1 мкг / мл, тобто 4 мг на 1 кг маси тіла через кожні 2 ч. Лікування астматичного статусу проводять з урахуванням його форми і стадії.

При анафілактичної формі показано екстрене введення адренергічних препаратів, аж до внутрішньовенної ін’єкції адреналіну гідрохлориду (при відсутності протипоказань). Обов’язкова елімінація лікарських препаратів, що викликали астматичний статус. Внутрішньовенно вводять достатні дози глкжокортікоідов (по 4-8 мг гідрокортизону на 1 кг маси тіла) з інтервалом 3-6 ч. Проводять оксигенацію, призначають антигістамінні препарати.

13.Легенева кровотеча - виділення чистої крові. Розрізняють малу (об'ємом до 100 мл), середної інтенсивності (до 500 мл) і профузну (більше 500 мл) кровотечу. При малій і середній інтенсивності кровотечі спочатку з'являється почуття дертя в глотці, потім кашель із запахом крові, присмак солі у роті, задишка.Легенева кровотеча і кровохаркання є ускладненням різних захворювань легенів, бронхів, серцево - судинної системи і порушень гемостаза при хворобах системи крові. Під кровохарканням мають на увазі виділення (відкашлювання) з бронхів і легенів крові у вигляді прожилків і домішки крові в мокроті, забарвлених кров'ю плювків.Причиною кровохарканнячастіше бувають зміни в легенях туберкульозного характеру, а з нетуберкульозних уражень - пневмонії (крупозна, вірусно-геморагічна), бронхоектази, пухлини легенів (первинні або метастатичні), застій в легенях (недостатність серця - вади серця), судинні ураження бронхів і легенів - емболії гілочок легеневої артерії, тромбози, васкуліти (останні нерідко ревматичної природи), хвороби крові. Кровохаркання може бути вираженням геморагічного синдрому (геморагічний діатез, синдром Рандю-Ослера, вузликовий періартеріїт). Кровохаркання може бути ознакою паразитарних захворювань легенів (ехінокок легенів, аскаридоз, парагонімоз, стронгілоїдоз). Професійні захворювання (силікоз, силікатоз).Клінічна картина (симптоми і синдроми):Спочатку виділяється яскраво-червона кров, потім - темна, коричнева. Можливі ознаки колапсу: блідість шкірного покриву, запаморочення, непритомний стан, пітливість, ціаноз слизових оболонок, тахікардія, ниткоподібний пульс, падіння АТ, зниження температури тіла, іноді блювота, судоми. При сприятливому результаті - симптоми гострої постгеморагічної анемії: адинамія, шум в голові і вухах, запаморочення, тахікардія, помірне зниження АТ, порушення зору аж до амаврозу. За рахунок аспірації крові можуть виникати ателектази і вогнища пневмонії. У інших випадках кровохаркання поєднуються з різкими болями в грудній клітці (частіше з одного боку). У більшості випадків кров відкашлюється з дихальних шляхів разом з мокротою, при сильних легеневих кровотечах одночасно з відкашлюванням відбувається заковтування крові. Під час сильного кашлю іноді виникає блювота, під час якої кров, яка проковтнулася, виділяється з шлунку, симулюючи криваву блювоту. Виділення яскраво-червоної крові не належить до абсолютних ознак кровохаркання. Кровохаркання і легеневі кровотечі при травматичних ушкодженнях грудної клітки і при деяких професійних хворобах (пневмоконіоз, силікоз, берилліоз та ін.) добре усім відомі, і діагностика їх очевидна ще до початку ускладнень.Невідкладна допомога.Кровохаркання, а тим більше кровотеча, які виникли вперше, дуже лякають пацієнта. Тому необхідно заспокоїти хворого, надати йому напівсидячого положення, до мінімуму обмежити розмову з ним. Внутршньовенно вводять 10,0 мл еуфіліну 2,4%го розчину - для зменшення тиску в судинах малого кола кровообігу, внутршньовенно крапельно 100,0 мл 10,0%го розчину епсилонамінокапронової кислоти, внутрішньом’язово - дицинон дозою по 0,250,50 г, вікасол - 1,0 мл. Для зменшення кашлю - кодеїн. Надалі необхідно, по можливості, провести бронхоскопію для уточнення причини кровотечі. Хворого переводять або госпіталізують у хірургічне відділення і, після уточнення джерела кровотечі, вводять катетер у бронх і тампонують його або проводять емболізацію бронхіальних артерій. Якщо ці процедури не ефективні, то здійснюють хірургічне втручання.

15.

16.Ішемі́чна хворо́ба се́рця (ІХС) — патологічний стан, що характеризується абсолютним або відносним порушенням кровопостачання міокарду внаслідок ураження коронарних артерій серця.В основі ішемічної хвороби серця лежить порушення кровоплину в коронарних судинах, що призводить до недостатнього кровопостачання серцевого м'яза. Переважно ішемічна хвороба серця зумовлюється атеросклерозом . Внаслідок появи атеросклеротичної бляшки просвіт судини звужується.

Стенокарді́я (angina pectoris, грудна жаба[1]) — захворювання, симптомами якого є напади раптового болю (ангінозний біль) в грудях унаслідок гострої недостатності кровопостачання міокарду — клінічна форма ішемічної хвороби серця. Стенокардія - напади болів давлячого або стискаючого характеру, в ділянці серця і за грудиною, які можуть передаватися в ліву руку, лопатку, шию. В основі стенокардії також лежить гостре порушення живлення серцевого м'яза внаслідок спазму і склерозу її артерій. Класифікація :Стенокардія напруги ,Така, що виникла вперше,Стабільна,Прогресуюча,Спонтанна. Для стенокардії характерна поява загрудиного болю, що віддають у плече, шию і ліву руку. Звичайно це буває після фізичного навантаження чи при виході в зимовий час на мороз. Іноді ці відчуття з'являються вночі, у стані спокою. Як правило, болі носять стискаючий, рідше пекучий характер, що ріже. Звичайно вони тривають кілька хвилин, нерідко повторюються знову. Ці приступи можуть бути спровоковані хвилюванням, надмірною їжею, алкогольним сп'янінням. Хворого варто негайно покласти в ліжко, дати таблетку нітрогліцерину під мову, повторювати прийом нітрогліцерину до чи затихання повного зникнення болю. Додатково, при прискореному пульсі, дати одну таблетку обзидана. При відсутності нітрогліцерину дати валідол. Хвор показана госпіталізація санітарним транспортом. Необхідно пам'ятати, що тривалий приступ стенокардії може привести до омертвляння ділянки серцевого м'яза - інфаркту!

17. Ішемі́чна хворо́ба се́рця (ІХС) — патологічний стан, що характеризується абсолютним або відносним порушенням кровопостачання міокарду внаслідок ураження коронарних артерій серця.В основі ішемічної хвороби серця лежить порушення кровоплину в коронарних судинах, що призводить до недостатнього кровопостачання серцевого м'яза. Переважно ішемічна хвороба серця зумовлюється атеросклерозом . Внаслідок появи атеросклеротичної бляшки просвіт судини звужується.

Інфаркт міокарда —крайня ступінь ішемічної хвороби серця, яка характеризується розвитком ішемічного некрозу ділянки міокарда, що виник внаслідок абсолютної або відносної недостатності кровопостачання у цій ділянці.

При інфаркті міокарда можуть спостерігатися будь-які з наступних симптомів: Неприємне відчуття тиску, переповнення або давить біль в центрі грудної клітини. Біль може зберігатися протягом декількох хвилин або виникати періодично. Іноді вона з'являється при навантаженні і проходить в стані спокою. Тривала біль у верхній частині живота. Дискомфорт або біль, що поширюється з грудної клітини в плече, шию, щелепу, зуби, одну або обидві руки. Задишка, Запаморочення, непритомність, Підвищене потовиділення ,Нудота

Перша допомога включає: з людини потрібно зняти верхній одяг або розстебнути гудзики, замок і т.д. Необхідно відкрити вікно. Можна дати хворому аспірин або нітрогліцерин. На руки і долоні хворому можна накласти вологі гарячі компреси. Можна прикласти грілку до ніг і, якщо є можливість — на область серця і грудей накласти гірчичники. Це відволікає від болю. Дуже важливо правильно покласти людини: верх тулуба повинен бути вище його нижній частині (в такому положенні навантаження на серце буде менше). Для цього під верх тулуба підкладіть скручений ковдру, пальто, подушку. Не метушіться, робіть все спокійно. Бачити загальної паніки хворий не повинен. Не можна надовго відходити від хворого — весь час потрібно стежити за життєво важливими функціями організму людини.Пам'ятайте, що людина в такому стані вкрай неспокійний, він боїться померти, у нього починається паніка. Ні в якому разі не можна піддаватися хвилювання: спокійне, впевнене стан знаходяться поруч важливі не менш ніж безпосередня допомога. Говоріть з хворим, заспокоюйте його, уверяйте, що лікарі вже їдуть.Можна дати людині кілька крапель валеріани, або валеріани або пустирника, або таблетку нітрогліцерину. А для розрідження крові потерпілому слід дати таблетку аспірину.Врахуйте той факт, що хворий може відчувати себе по-різному: хто-то схопиться за серце і впаде, а хто-то буде «на ногах», хоч загальний вигляд явно вказує, що з людиною щось відбувається. У будь-якому випадку у першої допомоги при інфаркті не повинно бути затримок — хворий може не усвідомлювати всю серйозність того, що відбувається.

18. Артеріальний тиск — сила тиску крові на стінку артерій під час систоли та діастоли серцевого м'язу. Завжди вимірюється два значення: систолічний (верхній) і діастолічний (нижній). Артеріальний тиск рутинно вимірюють за допомогою сфігмоманометра (тонометра). Окрім того існує методика прямого вимірювання артеріального тиску, під час катетеризації артерії. Існує два основних методи вимірювання артеріального тиску, на основі яких реалізовані неінвазивні тонометри:

Метод Короткова (механічний) — метод оснований на повному перетисканні манжетою плечової артерії і прослуховування тонів (які згодом дістали назву тони Короткова), що виникають при випусканні повітря з манжети, доки кровопотік через артерію знов не стане вільним.

Осцилометричний метод (електронний) — вимірювання артеріального тиску проводиться електронним приладом, який фіксує осциляції тиску повітря, за допомогою датчику тиску.

Умови, необхідні для правильного вимірювання тиску (правила):

Проводьте вимір, сидячи в зручній позі, спираючись на спинку крісла в теплому приміщенні; рука на столі.Вимірювання артеріального тиску можливо проводити лежачи і стоячи, але рука, на якій проводиться вимірювання повинна бути на рівні серця. М'язи руки повинні бути розслаблені.Одяг не повинна здавлювати руку.На руці, куди накладається манжета, не повинно бути артеріовенозних фістул для проведення діалізу, шрамів від розрізів плечової артерії, лімфедеми, яка може бути наслідком видалення пахвовій групи лімфатичних вузлів або променевої терапії.Перед вимірюванням слід перевірити пульс на променевої артерії, щоб він не був змінений.Манжета тонометра накладається на плече на рівні серця, нижній край її повинен бути на 2 см вище ліктьового згину.Виключіть вживання кави і міцного чаю протягом однієї години перед вимірюванням.Не паліть протягом 30 хвилин до вимірювання артеріального тиску.Артеріальний тиск вимірюється в спокійному стані після 5-хвилинного відпочинку. У випадку, якщо процедурі вимірювання передували фізичні або емоційні навантаження, збільште період відпочинку перед виміром до 15 хвилин.Під час вимірювання не можна розмовляти або рухатися.Розмір манжети повинен відповідати розміру руки: гумова роздувається частина манжети повинна охоплювати не менше 80% окружності руки; для дорослих осіб застосовується манжета шириною 12-13 см і довжиною 30-35 см (середній розмір).При використанні невідповідної за розміром манжети цифри артеріального тиску або завищуються (якщо манжета мала), або занижуються (якщо манжета велика).Повним людям слід використовувати манжету великого розміру. Для отримання точних даних про рівень артеріального тиску слід виконати не менш двох вимірів. Інтервал між вимірами повинен бути від 1 хвилини.Якщо два показання тонометра розрізняються більш ніж на 5 мм рт. ст., необхідно виміряти тиску ще раз.За кінцеве (реєстроване) значення прінімаестся середнє з двох останніх вимірювань.

19. Пульс (з лат. pulsus - удар, поштовх) – це періодичне, синхронне з діяльністю серця коливання стінок артерій, що викликане скороченням серця, вигнанням крові в артеріальну систему і зміною в ній тиску впродовж періоду систоли і діастоли.Характер пульсу залежить від діяльності серця і стану артерій. Він змінюється також при психічному збудженні, фізичній роботі, коливаннях навколишньої температури, при дії уведених лікарських препаратів, алкоголю. При дослідженні пульсу визначають такі його характеристики:

Однаковість на обох рукахРитмічність, Частота.Напруження,Наповнення,Висота. Швидкість,Рівномірність. Дикротичність, ,Дефіцит,Лабільність.

Частота пульсу— це кількість пульсових хвиль за 1 хв. У здорової людини кількість пульсових хвиль відповідає кількості серцевих скорочень і дорівнює 60-80 за 1 хв. Частоту серцевих скорочень понад 80 називають тахікардією (грец. tachys - прискорений), а частоту серцевих скорочень менше ніж 60 уд. за 1 хв – брадикардією (грец. bradys - уповільнений). Поява тахікардії, брадикардії і аритмії вимагає уважного спостереження за хворим, особливо якщо ці ознаки з'являються у хворого вперше. У фізіологічних умовах частота пульсу залежить від багатьох факторів:

Ритм пульсуоцінюють за регулярністю появи пульсових хвиль. Якщо вони з'являються через однакові проміжки часу, то ритм вважають правильним (ритмічний пульс).

Напруженням пульсуназивають ступінь опору артерії натиску пальця. Його визначає сила, з якою потрібно притиснути стінку артерії, щоб припинити пульсацію. Ступінь напруження пульсу залежить від рівня артеріального тиску: при його підвищенні пульс стає твердим або напруженим (судину важко стиснути), при зниженні — м'яким (при зниженні артеріального тиску достатньо легко натиснути на артерію, як пульс зникає).

Наповненням пульсуназивають ступінь наповнення артерії кров’ю під час систоли серця. Воно залежить від величини серцевого викиду, тобто від кількості крові, яку викидає серце в судини під час свого скорочення.

Дослідження пульсу починають на обох руках. Пульс на правій руці досліджують лівою і навпаки. Пальпацію пульсу проводять другим, третім і четвертим пальцями, якими помірно притискують артерію до внутрішнього боку променевої кістки. Для їх визначення підраховують кількість пульсових хвиль за ЗО с і отриману величину множать на 2. При неправильному ритмі підрахунок ведуть протягом 1 хв.Порівнюють величину і синхронність появи пульсових хвиль на правій і лівій променевій артеріях. Різна величина пульсових хвиль на цих артеріях спостерігається при аномаліях розвитку, звуженні або перетискуванні однієї з артерій. За наявності різниці пульсу дослідження проводять на тій променевій артерії, де пульсові хвилі виявляються краще.Крім променевої артерії, пульс досліджують і на інших судинах. На сонних артеріях досліджують пульс почергово з кожного боку без сильно-го тиску на артерію. При значному тиску на сонну артерію можливе різке сповільнення серцевої діяльності аж до зупинки серця і зниження артері-ального тиску. В обстежуваного може виникнути запаморочення, корчі.Пульс на стегновій артерії досліджують в паховій ділянці при випрямленому і дещо повернутому назовні стегні. На підколінній артерії пульс досліджують в підколінній ямці у положенні хворого лежачи на животі. Пульс на артеріях тильного боку стопи пальпують на тильній поверхні стопи в проксимальній частині першого міжплесневого простору.Результати дослідження пульсу записують в історію хвороби чи амбулаторну картку, вказуючи ритм. Частоту пульсу щоденно відмічають червоним олівцем в індивідуальному температурному листку. З'єднання крапок, які відповідають відміченій частоті пульсу, називають пульсовою кривою, при аритмії її зображують переривною лінією.

20. Щоб уникнути розвитку небезпечних серцевих хвороб, за дітьми необхідно правильно доглядати . Важливо дотримуватися режиму харчування, не дозволяти вживання жирної, гострої і смаженої їжі у великих кількостях. З раціону діточок краще виключити будь-яку їжу, яка перетворюється в їх організмі в небезпечний холестерин. Не допускайте просиджування малюків біля телевізорів і комп'ютерів, - вони не замінять прогулянок на вулиці, активного способу життя і звичайного задоволення від спілкування з однолітками.Уникати стресових ситуацій. Своєчасно навідуватися до педіатрів, та лікарів. Здавати щорічно аналізм, після 12 років потрібно проводити кардіограму 1 раз на рік.

21.Гіпертонічна хвороба (ГХ) - захворювання серцево-судинної системи, яке розвивається як наслідок первинної дисфункції вищих судиннорегулюючих центрів, нейрогуморальних та ниркових механізмів, характеризується артеріальною гіпертензією, а при виражених стадіях - органічними змінами серця, нирок та ЦНС. виділяють 3 стадії гіпертонічної хвороби. Для І стадії характерне підвищення артеріального тиску без органічних змін внутрішніх органів (функціональна стадія хвороби). При II стадії відзначається ураження органів-мішеней: серця, мозку, нирок, очного дна. На очному дні виявляють звуження артерій і розширення вен. За даними рентгенографії органів грудної клітки, ехокардіографії і ЕКГ діагностують гіпертрофію лівого шлуночка. В сечі буває білок. III стадії гіпертонічної хвороби властиві такі ускладнення: аритмія, серцева недостатність, в тому числі серцева астма, раптова серцева смерть, інфаркт міокарда, крововилив у мозок, гіпертонічна енцефалопатія, хронічна ниркова недостатність.

Гіпертонічний криз- найхарактерніший синдром артеріальної гіпертензії, який полягає у раптовому значному підвищенні артеріального тиску, що супроводжується мозковими і (або) серцевими симптомами. Сприяють цьому психоемоційне перенапруження, гормональні зміни (менопауза), різка зміна погоди, ішемія мозку внаслідок церебрального атеросклерозу.Клініка:Гіпертонічний криз І порядку (гіперкінетичний) розвивається швидко, проявляється болем голови, запамороченням, нудотою, відчуттям жару і важкості за грудиною, тремтінням у всьому тілі, миготінням мушок перед очима. При цьому кризі відзначаються тахікардія, високий систолічний артеріальний тиск. Частіше він виникає в ранній стадії артеріальної гіпертензії, триває від декількох хвилин до кількох годин. В окремих осіб криз завершується значним виділенням сечі.

Гіпертонічний криз II порядку (гіпокінетичний) спостерігається при неправильному лікуванні або порушенні режиму у хворих на гіпертонічну хворобу II чи III сталії. Клінічна картина кризу розвивається поступово і триває від декількох годин до кількох днів і тижнів. Наростає інтенсивний біль голови, з'являються нудота, блювання, хитка хода, погіршуються слух і зір. Інколи бувають динамічні розлади мозкового кровообігу. Пульс напружений, значно підвищується діастолічний тиск (до 130-150 мм рт.ст., або 17,3-20 кПа). В кінці кризу в сечі виявляють білок, циліндри, еритроцити. На ЕКГ - поширення комплексу QRS, зниження сегменту ST, двофазний або від'ємний зубець Т у лівих грудних відведеннях. Ускладнення гіпертонічного кризу: серцева астма, пароксизми аритмії, інфаркт міокарда, геморагічний або ішемічний інсульт, раптова серцева смерть. Перша медична допомога

1. Хворому надати напівсидячого або сидячого положення з опущеними ногами.

2. Грілку до ніг, гірчичники на литкові м’язи.

3. Накладання джутів на нижні кінцівки на 30-40 хв. (перетискати тільки вени).

4. Викликати швидку допомогу.

22.Гостра серцева недостатність це швидко розвинулися пониження скорочувальної функції серця, унаслідок чого серце не може працювати в потрібному режимі.

Головним симптомом гострої лівошлуночкової недостатності можна назвати серцеву астму. Серцева астма — це напад несподівано наступаючою задишки яка переходить у ядуху. Приступ серцевої астми зазвичай настає під час сну, хворий прокидається від гострого почуття нестачі повітря та страху померти. Паралельно з цим виникає сильний кашель, задишка, обтяжене дихання змушує хворого сісти або встати. Шкірні покриви у захворілого спочатку бліді, а потім забарвлюються в синюватий колір. Може спостерігатися сухий кашель з відділенням незначної кількості харкотиння в якій спостерігається домішка крові. Виділення мокротиння може стає інтенсивніше, аж до сильної пінистої мокроти. Такий стан може бути небезпечно формуванням набряку легені. Існує і правошлуночкова гостра недостатність головним симптомами якої є набряки на кінцівках. При горизонтальному розташуванні захворілого набряки видно також на спині або боці. У захворілого збільшується серцебиття, на шиї стають видні набряклі вени. Виникають больові відчуття в правому підребер’ї

Причинами гострої серцевої недостатності може стати:

• гіпертонічна хвороба, аортальні вади серця, інфаркт міокарда, міокардит, аневризма лівого шлуночка.

Невідкладна допомога при серцевій астмі.1. Необхідне положення ортопноє, яке хворий, як правило, прагне зайняти: це сприяє обмеженню притоку крові до серця, розвантаженню малого кола кровообігу і зниженню тиску крові в капілярах легень.

2. Постійна інгаляція кисню (10-15 л/хв.) краще через носові катетери. З метою гасіння білкової піни і покращення прохідності дихальних шляхів кисень пропускають через спирт 40-96% концентрації або 10% розчин антифомснпану.

3. Накладання турнікетів (джгутів) на нижні кінцівки забезпечує депонування в них до 1-1,5 л крові, що зменшує приток крові до серця. Важливо пам'ятати, що сила, з якою пов'язка тисне на кінцівку, повинна бути достатньою для припинення венозного відтоку, але не заважати притоку крові по артеріях. Турнікети не рекомендується залиш. більше год.

23.Гостра судинна недостатність, або Колапс — загрозливий для життя людини стан, що характеризується падінням кров'яного тиску та погіршенням кровопостачання життєво важливих органів. Проявляється різкою слабкістю, загостреними рисами обличчя, блідістю, похолоданням кінцівок. Виникає при інфекційних хворобах, отруєннях, великій крововтраті, передозуванні та ін.

Непритомність Спостерігається у практично здорових людей після тривалого перебування у душному приміщенні, при вигляді крові, перевтомі, а також після крововтрати та при захворюваннях серцево-судинної системи. У розвитку обморока важливу роль грає порушення нервово-рефлекторної регуляції серцево-судинної системи з недостатністю кровопостачання. Обморок проявлюється раптовою слабкістю, відчуттям нудоти, запаморочення, потемнінням у очах та швидкою втратою свідомості. Пульс слабо наповнений, АТ низький, хворий блідий. М'язи розслаблені, судом не буває. Цей стан триває декілька хвилин, проходить самостійно.Невідкладна допомогаі лікування при непритомності:Під час нападу додати пацієнтові горизонтальне положення, зняти галстук, ослабити тугий комірець, пояс, забезпечити доступ свіжого повітря. Рефлекторно впливати на дихальний і серцево-судинний центри (вдихання пари 10% розчину нашатирного спирту: обличчя і груди обприскати холодною водою; провести точковий масаж рефлексогенних зон в точках жэнь-гжун (на 1/3 відстані між підставою перегородки носа і червоної облямівки верхньої губи), чэн-цзянь (в центрі поглиблення підборіддя), хэгу (на зовнішній поверхні кисті в області кута, створюючого між великим і вказівним пальцями. При затяжному перебігу непритомності ввести 10% розчин кофеін-бензоната натрію - 1 мл п/к. Якщо немає ефекту, то вводиться 5% розчин ефедрину - 1 мл п/к або мезатона 1% - 1 мл п/к, а в разі брадикардії атропіну сульфат 0,1% - 0,5 1 мл 1 п/к. При виході з непритомного стану забезпечити прохідність дихальних шляхів, потім спокій, оксигенотерапія, гарячий чай.

24.Шлунково-кишкова кровотеча (ШКК) — стан, що характеризується кровотечею в просвіт шлунка або кишківника.

Спостерігається з розширених вен стравоходу, при виразках шлунку та дванадцятипалої кишки, тріщинах та геморої прямої кишки, злоякісних пухлинах, черевному тифі, туберкульозі та інших захворюваннях шлунково-кишкового тракту.Найрозповсюдженішою причиною кровотеч ШКТ є виразкова хвороба. Клініка: При виразці шлунку та дванадцятипалої кишки іноді бувають профузні кровотечі, коли змінена, або не змінена кров виявляється при блюванні (т.з. вміст за типом «кавової гущини») — гематомезіс, також буває випорожнення перетравленої крові — дьогтеподібний рідкий кал (мелена). Але частіше спостерігається незначна прихована кровотеча, при якій кров виявляється тільки при мікроскопічному дослідженні калових мас (реакція Грегерсона, на сьогоднішній день цікава, як етап історії), або макроскопічно — кал дуже темний або чорний. Прихована кровотеча також проявляється явищами недокрів'я: загальна слабкість, запаморочення, блідість шкірних покривів, сильна спрага, ослаблені та часті пульс, дихання, падіння АТ, у тяжких випадках — різні види втрати свідомості (запаморочення, колапс та інш.), шок.При розширених венах стравоходу (синдром портальної гіпертензії) — блювання свіжою кровю (яскраво-червона). Додатково визначаються синдроми та симптоми захворювання печінки.

Невідкладна допомога: - Хворому призначається строгий постільний режим, забороняється прийом води і їжі, на живіт рекомендується покласти міхур з льодом: необхідно знати, що судинозвужувального ефекту міхур з льодом не дає, але надає дисциплінуючий вплив на хворого.

25. Перша медична допомога при нирковій кольці. Ниркова колька є одним із проявів нирково-кам'яній хворобі і викликається рухом каменів, що утворилися в нирковій балії і обмеженням їх в різних відділах сечоводу. Ознаки. Гострі, нестерпні болі в правій або лівій половині попереку, які поширюються в пахову область, статеві органи і стегно на відповідній стороні. Сечовипускання прискорене і хворобливе. Може бути нудота і блювота. Перша медична допомога. Викликати «швидку допомогу». Можна прикласти теплу грілку до попереку. До приїзду лікаря ліки не приймати.

26. Виразкова хвороба – це хронічне захворювання з циклічним перебігом і схильністю до прогресування, яке характеризується утворенням дефекту в слизовій оболонці шлунка, чи дванадцятипалої кишки внаслідок зниження її захисних властивостей або підвищення агресивності шлункового вмісту.

ЧИННИКИ Helicobacter pylori (виявляють майже у 100% хворих з виразковим ураженням 12-палої кишки і у 50-70% хворих з виразковою хворобою шлунка) – спіралеподібні бактерії здатні проникати під захисний шар слизу і пошкоджувати епітеліоцити шлунка і 12-ти палої кишки, викликаючи запальний процес в слизовій оболонці.

СПРИЯЮЧІ ЧИННИКИ:

порушення режиму харчування; вживання їжі досить низької чи досить високої температури; механічний чинник (травма живота); нервово психічний чинник (стреси, емоційні напруження); конституційний чинник (виразкова хвороба шлунка трапляється у осіб астенічної конституції, а дванадцятипалої кишки – гіперстенічної); стан ендокринної системи (під час вагітності перебіг виразкової хвороби легший, а у клімактеричному періоді – перебіг надзвичайно тяжкий); спадковий чинник.

УСКЛАДНЕННЯ

Шлункова кровотеча. Характерними ознаками є блювання шлунковим вмістом типу „кавової гущі”, мелена – чорні дьогтеподібні випорожнення, наростаюча слабкість, тахікардія, зниження артеріального тиску. Кровотеча може бути прихованою і явною. На другий день після кровотечі може виникнути резорбційна гарячка, яку відзначають у 10-15% хворих. Дуоденальні виразки кровоточать частіше.

Перфорація виразки. Клініка характеризується раптовим „кинджальним” болем в епігастрії, розвитком колаптоїдного стану, спостерігається дошкоподібний живіт. Хворий займає вимушене положення на спині, язик сухий і обкладений, брадикардія, печінкова тупість зникає. Діагноз підтверджується рентгенологічним дослідженням, на якому в черевній порожнині виявляють газ.

Невідкладна допомога: Викликати швидку допомогу, хворому допомогти прийняти вимушене положення, прикласти міхур з льодом на живіт, не давати їсти та пити.

Рак шлунка– одна з найбільш тяжких форм злоякісних пухлин, яка займає перше місце в структурі загальної онкологічної захворюваності. СПРИЯЮЧІ ЧИННИКИ

Екзогенні:

•біологічні (вірусогенетична теорія);

•механічні (подразнення травного каналу грубою та недоброякісною їжею, яка містить компоненти з канцерогенними властивостями – пересмажені жири).

Ендогенні:ослаблена імунна система; обтяжена спадковість; наявність атрофічного гастриту, поліпів шлунка, виразкової хвороби (передракові захворювання).

УСКЛАДНЕННЯ

До ускладнень належать: хронічна постгеморагічна анемія, шлункова кровотеча, перфорація і раковий перитоніт, нагноєння пухлини.

Невідкладна допомога: Викликати швидку допомогу, хворому допомогти прийняти вимушене положення, прикласти міхур з льодом на живіт, не давати їсти та пити.

27.Ра́на (лат. vulnus, eris n., τραυμα) — це наслідок травми з порушенням цілісності покривів з або без пошкодження прилягаючих тканин.За механізмом утворення:

різані (vulnus incisum) — нанесені ковзаючим рухом тонкого гострого предмета (ширина рани більша за глибину)

колоті (vulnus punctum) — нанесені предметом з невеликим поперечним перерізом (глибина рани більша за ширину)

колото-різані — нанесені гострими предметами з ріжучими краями,

рвані (vulnus laceratum) — унаслідок перерозтягнення тканин,

укушені (vulnus morsum) — нанесені зубами тварин або людини (не обов'язково внаслідок укусу),

рубані (vulnus caesum) — нанесення важким гострим предметом,

розтрощені (vulnus conquassatum) — характеризуються роздавлюванням і розривом тканин,

забиті (vulnus contusum) — від удару тупим предметом з одночасним ударом навколишніх тканин,

скальповані — з повним або майже повним відокремлеленням клаптя шкіри,

операційні, або хірургічні (vulnus operativum seu chirurgicum) — утворені під час хірургічної операції.

отруєні — містить отруту, що потрапила в рану як результат укусу тварин чи людської діяльності

комбінована: рвано-укушена, колото-різана тощо

Вогнепальна рана — (vulnus sclopetarium) — від вогнепальної зброї або уламків боєприпасів вибухової дії,:

кульові:

кулями невеликої швидкості (<700 м\с);кулями великої швидкості (>700 м\с);відламкові (осколочні);стрілоподібними елементами;кульками;вторинними відламками (при попаданні кулі в тверді тканини — кістки);мінно-вибуховими пристроями;

За забрудненістю:чисті;умовно чисті;умовно інфіковані;інфіковані.

Множинні пошкодження: Це поранення двох або кількох органів, які знаходяться в одній порожнині або кілька трав

Політравма: Ушкодження двох і більше анатомічних ділянок організму при умові, що хоча б одне з них є загрозливим для життя.

ПДМД: При будь-якому порушенні цілісності шкіри і глибоко розташованих тканин необхідно обробити шкіру навколо рани розчином йоду, спиртом тощо. Після обробки рани необхідно накласти асептичну пов'язку. Пов'язка захищає рану від забруднення, інфікування, зменшує біль, а вигляд перев'язаної рани заспокоює хворого.

Обробка рани потребує додержання таких правил:- перед обробкою рани необхідно помити руки (якщо поряд немає води, їх слід протерти спиртом або бензином); - невеликі поранення, садна після обробки шкіри навколо них настойкою йоду або перекисом водню заклеюють лейкопластиром , - не можна видаляти із ран сторонні тіла або бруд, тому, що можна пошкодити судини і викликати кровотечу; - шкіру навколо рани протирають від країв до периферії шматочком марлі, бинта або вати, яка змочена спиртом, спиртовим розчином йоду чи бензином. (не можна заливати рану йодом!) - із бинта або індивідуального пакета зробити салфетку такого розміру, щоб вона закривала усю рану, накласти її на ранову поверхню, забинтувати або приклеїти смужками лейкопластиру; - якщо в рані видно внутрішні органи, мозок або сухожилля, потрібно акуратно накласти стерильну пов'язку, щоб у рану не потрапила інфекція, або краще накрити рану стерильним матеріалом. При проникаючих пораненнях перша допомога спрямована на запобігання інфікування рани. У всіх випадках проникаючих поранень черевної порожнини необхідно обробити рану і накласти асептичну пов'язку. Петлі кишечнику і сальник, які випали в рану, у черевну порожнину не вправляти.

28. Перело́м — часткове або повне порушення цілісності кістки, викликане впливом на неї механічної сили: насильно або в результаті падіння, удару, а також внаслідок патологічного процесу, пухлини, запалення.

сновними ознаками перелому є:

сильний біль,набряк,синець,крипітація кісток (хрускіт при пересуванні уламків кісток),неправдивий суглоб,деформація кістки (кінцівки),порушення функцій кістки (кінцівки).

Класифікація в залежності від пошкодження зовнішніх покривів тіла:

відкритий перелом (шкіра у ділянці перелому порушена)

закритий перелом (шкіра у ділянці перелому не пошкоджена)

Класифікація в залежності від зміщення

зміщені

незміщені

Класифікація в залежності від форми кісткових уламків:поперечні,Косі,Гвинтоподібні,Осколчасті,Роздроблені.

Перша допомога при переломах:При всіх видах переломів повинна бути проведена транспортна іммобілізація (знерухомлення). Фіксація проводиться готовими шинами або пов'язкою з використанням підручних матеріалів (палки, дошки та ін.). Фіксація створює максимальний спокій ділянки перелому, що попереджує подальшу травматизацію м'яких тканин гострими уламками кісток та вторинне зміщення уламків, а також зменшує біль та, відповідно, можливість поглиблення больового шоку.

Транспортна шина повинна фіксувати не менше двох суглобів, поєднаних з місцем перелому (вище та нижче).

При переломі плечової та стегнової кісток потрібна фіксація трьох суглобів (променевозап'ястковий суглоб при переломі плеча, гомілковий — при переломі гомілки). При транспортуванні постраждалому вводять морфін.

При відкритих переломах під час транспортної іммобілізації вправлення кісток не проводять. На рану накладають стерильну пов'язку. При артеріальній кровотечі накладають джгут.

У лікувальному закладі після обстеження постраждалого у першу чергу проводять репозицію (вправлення) уламків, а потім накладають відповідну гіпсову лонгету. Для лікування переломів застосовують різні лікувальні методи: шинні та гіпсові пов'язки, скелетне витягування, оперативне лікування за допомогою різних швів, цв'яхів, гвинтів, пластинок.При відкритому переломі проводять первинну хірургічну обробку та лікування рани. Вводять протиправцеву сироватку.

29.Слово «іммобілізація» означає «нерухомість», і під іммобілізацією розуміють створення нерухомості (спокою) пошкодженої частини тіла.

Іммобілізація застосовується при переломах кісток, пошкодженнях суглобів, нервів, великих пошкодженнях м'яких тканин, важких запальних процесах кінцівок, пораненні великих судин і обширних опіках. Іммобілізація буває двох видів »: транспортна і лікувальна. Транспортна іммобілізація, або іммобілізація на час доставки хворого в стаціонар, незважаючи на те що є тимчасовим заходом (від декількох годин до декількох днів), має велике значення як для життя потерпілого, так і для подальшого перебігу і результату ушкодження. Здійснюється транспортна іммобілізація за допомогою спеціальних шин, шин, виготовлених з підручних матеріалів, і шляхом накладення пов'язок.

Транспортні шини поділяються на фіксують і поєднують фіксацію з витяжкою.

З фіксують найбільше поширення отримали шини фанерні, дротяно-сходові, дощаті, картонні.

До поєднує фіксацію з витяжкою належать шини Томаса - Виноградова та Дітеріхса. При транспортуванні на далеку відстань використовуються також тимчасові гіпсові пов'язки.

Фанерні шини виготовляються з тонкої фанери і застосовуються для іммобілізації верхніх і нижніх кінцівок.

Дротяні шини (типу Крамера) виготовляються двох розмірів (110x10 і 60 x10 см) із сталевого обпаленого дроту і мають форму сходів. Завдяки можливості надати шині будь-яку форму (моделювання), дешевизні, легкості і міцності сходова шина отримала широке розповсюдження.

Сітчаста шина виготовляється з м'якої тонкої дроту, добре моделюється, портативна, проте недостатня міцність обмежує її застосування.

Шина Дитерихса сконструйована радянським хірургом М.М. Дітеріхс (1871-1941) для іммобілізації нижньої кінцівки. Шина дерев'яна, пофарбована. Останнім часом шину виготовляють з легкого нержавіючого металу.

Гіпсова пов'язка зручна тим, що її можна виготовити будь-якої форми. Іммобілізація цієї шиною особливо зручна при пошкодженні гомілки, передпліччя, плеча. Незручність полягає в тому, що при транспортуванні в цій шині треба вичекати час не тільки до затвердіння, але і до висихання, особливо в зимовий час.

Так як на місці події не завжди виявляються шини для транспортної іммобілізації, доводиться користуватися підручним матеріалом або імпровізованими шинами. Для цієї мети використовують палиці, дощечки, шматки фанери, картону, парасольки, лижі, щільно скачану одяг і ін Можна також прибинтувати верхню кінцівку до тулубу, а нижню до здорової ноги - аутоіммобілізація.

30. Антисептика увазі комплекс заходів, спрямованих на знищення мікробів на шкірі, в рані, патологічному освіту або організмі в цілому. Виділяють фізичну, механічну, хімічну та біологічну антисептику.

При фізичній антисептику забезпечують відтік з рани інфікованого вмісту і тим самим її очищення від мікробів, токсинів і продуктів розпаду тканин. Досягається це застосуванням тампонів з марлі, дренажів з гуми, скла, пластмаси. Механічної антисептиками є прийоми з видалення з рани інфікованих і нежиттєздатних тканин, слугують основним живильним середовищем для мікроорганізмів. Це операції, що отримали назву активної хірургічної обробки рани, а також туалет рани. Мають велике значення для профілактики розвитку ранової інфекції. Хімічна антисептика передбачає речовини з бактерицидним або бактеріостатичну дію (наприклад, сульфаніламідні ліки), які надають згубний вплив на мікрофлору. Біологічна антисептика становить велику групу препаратів і методик, дія яких спрямована безпосередньо проти мікробної клітини та її токсинів, і групу речовин, що діють опосередковано через організм людини.

Асептики - це комплекс профілактичних хірургічних заходів спрямованих на попередження потрапляння інфекції в рану. Цього можна домогтися шляхом стерилізації всього того, що з нею стикається. Розрізняють 2 джерела хірургічної інфекції: екзогенний і ендогенний. Екзогенний джерело знаходиться в середовищі проживання хворого, тобто в зовнішньому середовищі, ендогенний - в організмі хворого. Профілактика імплантаційний інфекції полягає в ретельній стерилізації приладів, шовного матеріалу, дренажів, ендопротезів і т. п. Ця інфекція може бути дрімає і виявляти себе через тривалий період часу, при ослабленні захисних сил організму людини. Термічна стерилізація, тобто високою температурою, є основним методом знезараження, застосовуваного в медичній практиці. Ультрафіолетові промені здатні вражати мікробів, що знаходяться в повітрі, на шкірі, тканинах людини, на стінах та підлозі приміщень. Кип'ятіння виробляється в кип'ятильника: переносних і стаціонарних.

Розрізняють такі види ранових інфекцій:

1. гнійна інфекція (стафіллококком, стрептокок, пневмокок та ін);

- Місцева (нагноєння та ін);

- Загальна (рановий сепсис);

2. гнильна інфекція (кишкова паличка, синьогнійна паличка та ін)

3. спеціальні форми загальної інфекції вогнепальних ран: правець, анаеробна інфекція;

4. рідкісні форми інфекції: скарлатина ран, дифтерія ран, сифіліс, туберкульоз, актиномікоз.

Специфічних заходів з профілактики гнильної інфекції поки немає. Всі заходи, спрямовані на попередження гнійної інфекції, є профілактичними і по відношенню до гнильної інфекції.

31. Різновидом колотої рани можна вважати укушену рану. Укушена рана являє собою ще більшу небезпеку, так як слина може містити безліч мікробів, серед яких найбільш небезпечними є збудники сказу. Всупереч поширеній думці, укус людини може бути іноді більш небезпечним, ніж тварини, тому що людська слина містить набагато більше видів бактерій, які можуть викликати інфекцію.Якщо рана досить глибока і має місце стійка кровотеча, зверніться за медичною допомогою. Терміновій госпіталізації також підлягають постраждалі з проникними колючими та колючо-різаними ранами з ушкодженням порожнин (черевної, грудної порожнини, черепної коробки, суглобів).

В інших випадках вжийте наступнихі заходів:

Зупиніть кровотечу. При неглибоких колотих ранах кровотеча зазвичай припиняється сама собою внаслідок змикання тканин довкола вузького раньового каналу. Якщо кров не зупиняється, злегка притисніть ранку шматочком чистої тканини або бинта.

Очистіть рану. Область навколо ранки ретельно промийте з милом і чистою мочалкою. Дрібні поверхневі сторонні частинки можна видалити за допомогою пінцета, обробленого спиртом. Ретельна обробка рани знижує ризик зараження правцем.

Нанесіть антибактеріальну мазь. Після обробки рани нанесіть тонкий шар антибактеріальної мазі (левомеколь, неоспорин тощо) так, щоб поверхня рани залишалася вологою. Ці заходи перешкоджають розвитку інфекції.

Накладіть асептичну пов’язку. Загоєння на повітрі зазвичай відбувається швидше, однак пов’язка охороняє рану від забруднення і занесення інфекції.

Регулярно змінюйте пов’язку. Міняйте пов’язку принаймні раз на добу. Робіть це кожного разу, коли пов’язка забрудниться чи намокне.

Уважно стежте за раною протягом кількох наступних днів!

Звертайте увагу на ознаки інфікування рани. Якщо рана довго не заживає або ви помічаєте почервоніння, гнійні виділення, підвищення температури шкіри або припухлість в області рани, зверніться до лікаря.

Якщо рана глибока, забруднена слиною людини або тварини або знаходиться на стопі, після надання першої допомоги зверніться до лікаря, який вирішить питання доцільності імунізації правцевим анатоксином протягом 48 годин після травми.

Якщо рана нанесена не домашніми тваринами (особливо бродячою собакою чи дикими тваринами), можливе зараження сказом. Лікар призначить вам лікування і порекомендує пройти курс вакцинації проти сказу. Про такі події слід повідомляти до лікувальної установи. Тварина по можливості повинна бути виловлена для 10-денного ветеринарного спостереження.

32.Т ермічні опіки. Виникають при дії на відкриті ділянки тіла високої температури (полум'я, потраплення на шкіру гарячої рідини, розпечених предметів тощо). Ознаки. Залежно від тяжкості розрізняють чотири ступені опіку: І - почервоніння шкіри і її набряк; II - пухирі, наповнені жовтуватою рідиною; III - утворення некрозу шкіри (струпів); IV - обвуглювання тканин. Опіки завжди супроводжуються сильними болями в пошкодженій частині тіла. Чим більше обпечена поверхня і чим глибше пошкодження тканин, тим важчий опік. Опіки 1/3 -1/2 поверхні тіла і більше є небезпечними для життя потерпілого. Загальний стан потерпілого при значних опіках дуже тяжкий. Можливе виникнення шоку.Допомога. Необхідно швидко вивести або винести потерпілого із зони вогню, припинити контакт з гарячими речовинами. При займанні одягу треба негайно його загасити і зняти тліючі залишки. Залишки одягу, що прилипли до тіла в жодному разі не можна здирати, а обережно зрізати ножицями. На обпечену поверхню накласти ватно-марлеву пов'язку, змочену в спирті. Якщо є 0,5% розчин новокаїну, то ним зрошують обпечену поверхню. Потерпілі зі значними опіками, які супроводжуються тяжким загальним станом, повинні отримувати необмежену кількість питного: водно-соляний розчин (одна чайна ложка солі та 1/2 чайної ложки соди на 1 л води), гарячий та солодкий чай тощо. Для зменшення болю дати потерпілому таблетку обезболюючого або 100-150 мл вина чи горілки. Таких потерпілих, а також потерпілих з опіками II—IV ступенів, незалежно від площі пошкодження, потрібно негайно транспортувати до медичного закладу. Під час транспортування не допускати переохолодження потерпілого, до обпечених ділянок не можна торкатися руками, не можна проколювати пухирі і відривати шматки одягу, що прилипли до місць опіку, не можна накладати мазі, порошки, робити примочки.

Хімічні опіки. Виникають унаслідок дії на дихальні шляхи, шкір}' і слизові оболонки концентрованих неорганічних та органічних кислот, лугів, фосфору, інших речовин. При горінні або вибухах хімічних речовин утворюються термохімічні опіки. Ознаки. Основні зовнішні ознаки хімічних опіків схожі до термічних опіків. За глибиною ураження тканин хімічні опіки також поділяються на чотири ступені. піки кислотами дуже глибокі, на місці опіку утворюється сухий струп. Від азотної кислоти він має світло-жовтий колір, сірчаної кислоти - сіро-білий з наступною зміною до коричнево-чорного кольору. Обпечені лугами частини тіла мають блідий колір. При опіку лугами тканина волога, тому ці опіки переносяться важче, ніж опіки кислотами.Допомога. Якщо одяг потерпілого просочився хімічною речовиною, його треба швидко зняти, розрізати чи розірвати на місці події. Потім механічно видаляють речовини, що потрапили на шкіру (наприклад, вапно), енергійно змивають їх струменем води (краще під тиском - з водопроводу, насоса) не менше як 10-15 хв, поки не зникне специфічний запах. Якщо є можливість, то після промивання водою обпечені частини обмивають такими розчинами: у випадках опіку кислотами - 2% розчином соди чи мильною водою; у випадках опіку лугами - 1-2% розчином оцтової, лимонної чи борної кислоти. В разі опіку фосфором роблять примочки з 5% розчину марганцевокислого калію. Після цього на обпечену поверхню потрібно накласти суху пов'язку.При потраплянні хімічної речовини у дихальні шляхи необхідно прополоскати горло водним 3% розчином борної кислоти, цим же розчином промити очі. У випадку хімічного опіку стравоходу та шлунка потрібно пити сирі яйця або соняшникову олію.Не можна змивати хімічні сполуки, які займаються або вибухають при контакті з вологою. Якщо невідомо, яка хімічна речовина спричинити опік, і немає нейтралізуючого засобу, на місце опіку треба накласти чисту суху пов'язку. Потерпілих з хімічними опіками необхідно негайно направити в медичний заклад.

Променеві опікив побуті зустрічаються вкрай рідко. У більшості випадків вони відбуваються через грубе порушення правил техніки безпеки на виробництві, характеризуються тривалим і важким перебігом і нерідко супроводжуються променевою хворобою. Втім, є один вид опіків, який можна розглядати як варіант променевого і який зустрічається в основному саме в побуті - це сонячні опіки. Для них характерна невелика глибина поразки (1, рідше 2 ступінь). Треба пам'ятати, що сонячні опіки виникають під дією ультрафіолетового, а не теплового випромінювання, тому опіки можна отримати і в холодний, навіть морозний день, а також крізь шар води при купанні. Як завжди, починати треба з припинення дії вражаючого фактора. У даному випадку потерпілому слід піти у приміщення, а при неможливості зробити це - закрити уражене місці одягом. При опіку 1 ступеня у перші години рекомендуються вологі обгортання. Це не тільки зменшує біль і свербіння, але і відновлює втрачену тканинами під дією сонячного ультрафіолету міжтканинних рідина. Надалі можна скористатися різними засобами: мазями для зменшення свербіння і набряку, що містять антигістамінні речовини (фенистил, Псило-бальзам), або препаратами, які прискорюють регенерацію, на основі пантенола. Загоєння прискорюють також такі препарати, як актовегін, сік алое. Всі ці речовини можна використовувати і при невеликих опіках 2 ступеня. При великих опіках 2 ступеня, особливо з локалізацією на обличчі, бажано звернутися до лікаря. У будь-якому випадку потерпілому рекомендовано рясне пиття для профілактики загального зневоднення.

33. Хімічний опік Фахівці вважають хімічні речовини дуже небезпечними для очей. А до них, природно, відноситься і вся така мирна і звична побутова хімія. На жаль, досить часто причиною травм стає дезінфікуючі засіб для ванн або миття посуду. Якщо на кон'юнктиву потрапляє клей, кислота або луг, відбувається сильний опік. Чим швидше видалити залишки цих речовин з поверхні ока, тим менш серйозними будуть наслідки. Допомога- Негайно викликати швидку допомогу, а до приїзду лікарів промити око великою кількістю води. Якщо ви точно знаєте, що саме потрапило в око (або є можливість прочитати про це на етикетці засоби), то промивати треба: при кислотному опіку - лужним розчином, а при лужному - кислим. Є три способи промивання : піпеткою, шприцом без голки або прямо з чашки (якщо під рукою немає ні першого, ні другого), після чого треба закапати око протизапальний засіб, зверху покласти шматочок складеного в кілька шарів бинтика і зафіксувати пластиром.

Стороннє тіло (смітинка, піщинка, пушинка) потрапляючи в око, зазвичай осідає під нижнім або верхнім століттям. Ні в якому разі не можна терти око або намагатися витягти смітинку за допомогою носової хустки або шматочка бинта. Самі того не помітивши, ви можете травмувати кон'юнктиву (верхній шар зовнішньої оболонки ока). Допомога-Кілька секунд поморгати, можливо, смітинка випливе разом зі сльозою. Якщо цього не відбулося, промийте потерпілий очей. Візьміть протизапальну антибактеріальний засіб: 0,002% розчин декаметоксину, левоміцетин або 20% розчин альбуциду і піпетку. Безперервно закопуйте по 3-5 крапель 5-7 разів поспіль. Якщо під рукою не виявилося жодного з потрібних препаратів, користуйтесь кип'яченою водою, в крайньому випадку - водою з-під крана. Після кількох процедур поводите очима з одного боку в бік, щоб направити чужорідне тіло «на вихід». Щоправда, деякий час вам може здаватися, що смітинка все ще там, але це не так: просто залишилося відчуття присутності стороннього тіла. Але якщо на наступний день ви все ж будете відчувати дискомфорт - око почервонів і сльозиться, то негайно вирушайте до офтальмолога.

34.Десмургія (від грец. Desmos - зв'язок, пов'язка, ergon - справа) - це розділ хірургії, який розробляє методи застосування і техніку накладення пов'язок. Пов'язки - профілактичні та лікувальні маніпуляції з використанням різних перев'язувальних матеріалів і засобів. Пов'язки застосовуються при наданні долікарської допомоги та лікуванні ушкоджень м'яких тканин, опіків і відморожень, для тимчасової і остаточної зупинки кровотечі, з метою іммобілізації травмованих частин тіла, а також фіксації кісткових відламків.Види і загальна характеристика перев'язувального матеріалу. До перев'язувальних матеріалів відносяться марля, бинти, вата, липкий пластир, а також синтетичні тканини і неткані матеріали. Всі вони повинні бути м'якими, еластичними, гігроскопічними. Частина з них випускає медична промисловість (бинти, серветки, кульки), але їх можна приготувати самим.

Бинти являють собою скатані смужки марлі (шириною від 2,5 до 20 см, довжиною до 2-3 м і більше), застосовуються як перев'язувального матеріалу для фіксації й утримання на необхідний термін асептичних або просочених лікарськими речовинами серветок, створення тимчасової іммобілізації пошкодженої частини тіла, дозованого рівномірного тиску при зупинці кровотечі.

Серветки - це прямокутні (квадратні) шматки марлі, складені в кілька разів, із загорнутими всередину краями зрізу (спочатку краї марлі складають по довжині, потім поперек - до середини, і ще раз навпіл).

Тампони - довгі смуги марлі різної ширини з загорнутими всередину краями (складають по довжині до середини, край по ширині загинають на 2-3 см, потім заготовку знову складають навпіл по довжині). Їх застосовують для зупинки кровотечі, для поліпшення відтоку вмісту з рани.

Марлеві кульки - це невеликі шматочки марлі із загорнутими всередину краями, складені у вигляді чотирикутної пластинки або грудки, призначені для осушення поверхні рани і очищення її країв.

Вата володіє великою гігроскопічністю, використовується в якості м'якої підкладки при іммобілізації і як засіб, що утримує тепло.

Лепкий пластир - щільна тканина, покрита шаром клею. Випускається також у поєднанні з марлею і ватою. Застосовується при лікуванні обмежених шкірних ушкоджень, фіксації дренажів, інших пов'язок.

Бинтові пов'язки найбільш міцні і зручні. Для бинтування кисті і пальців застосовують бинти шириною 5 см, для голови, передпліччя, плеча – 7-9 см, для стегна і тулуба – 8-20 см.Основні типи бинтової пов'язок: циркулярна – Ходи (тури) бинта повністю закривають один одного; спіральна пов'язка – Кожен тур бинта тільки частково покриває попередній; хрестоподібна, восьмиобразного і колосовидная – тури бинта перетинають один одного поперек і навскіс. На конусоподібних частинах тіла (кінцівках), особливо на передпліччі і гомілки, тури спіральною пов'язкою лягають нерівно, один край бинта урізається, на іншому залишається слабина. Щоб цього не було, бинт перекидають; провівши спеціальний тур, голівку бинта перекидають так, що його лицьова сторона стає виворотом; наступний тур закінчується перекиданням бинта у зворотний бік і т. д. Місця перегинів бинта повинні розташовуватися по прямій лінії.При бинтуванні хворому слід займати зручне положення. Бинтуемая частина повинна перебувати на рівні грудей бинт, бути доступною для нього, нерухомою і розташовуватися в тому положенні, в якому вона залишається до закінчення бинтування. Пальці бинтують витягнутими; кисть – розпрямлення, лікоть – зігнутим під прямим кутом, плечовий суглоб – при небагато відведеній від тулуба руці, тазостегновий і колінний суглоби – при витягнутій нозі, стопу – у положенні під прямим кутом до гомілки. Бинт повинен бачити обличчя хворого і стежити, не заподіює чи бинтування болі; по закінчення бинтування слід перевірити, чи не туго накладена пов'язка.

35.Розрізняють удари, Струси і здавлення з пошкодженням кісток або без їх пошкодження, без порушення цілості внутрішніх органів і з пошкодженням їх. Клінічні прояви відповідають тяжкості та характеру пошкоджень.

Переломи ребер спостерігаються найбільш часто в задніх і задньо-бокових відділах грудної клітини, при цьому переважно пошкоджуються VIII і IX ребра. У більшості випадків (за А. К. Муйжулісу, в 488%) відзначений перелом одного - двох ребер, значно рідше (127%) - трьох-п'яти ребер без пошкодження або з пошкодженням внутрішніх органів (відповідно 68 і 72%).

Перелом розпізнають помісцевої хворобливості, що підсилюється при рухах, кашлі, глибокому диханні, при натисненні і здавленні грудної клітини в сагітальній або фронтальному напрямку. Нерідко відчувається крепітація і відчувається піддатливість зламаного ребра. Пошкодження внутрішніх органів виявляються кровохарканням, підшкірної емфіземою, гемотораксом та іншими ускладненнями. Рентгенологічне дослідження уточнює характер пошкодження кісток, допомагає виявити наступив колапс легені, гемоторакс, пневмоторакс іінші ускладнення.

Ребра звичайно ламаються по внутрішній поверхні, а при значній силі стискання (особливо в передньо-задньому напрямку) - по зовнішній поверхні.Тривалий здавлення грудної клітини призводить до так званої травматичної асфіксії з ціанотичним темно-фіолетовим забарвленням шкіри обличчя, шиї та верхньої частини грудної клітки з субкон'юнктивальнихкрововиливами (внаслідок порушення відтоку крові з верхньої порожнистої вени і різкого підвищення тиску в ній). Доля потерпілого залежить від наявності та тяжкості ушкоджень внутрішніх органів.

-надайте потерпілому положення "напівсидячи";

-припинить доступ повітря у рану. Для цього слід накласти герметичну пов’язку на рану використовуючи внутрішню стерильну сторону індивідуального перев’язувального пакету (у разі його відсутності – можна використати поліетиленовий пакет, лейкопластир або накласти багатошарову полотняну пов’язку) таким чином, щоб краї герметичної пов’язки виходили за межі рани не менш ніж 5 см;

-викличте швидку допомогу; -до прибуття медичного працівника до місця поранення прикладіть пузир з льодом, холод; -транспортувати постраждалого лише у положенні "напівсидячи".

Неприпустимо: -не викликати швидку допомогу; -самостійно виймати з рани чужорідні предмети (цим займеться лікар-травматолог); -залишати постраждалого без догляду (є можливість виникнення шоку); -транспортувати постраждалого у лежачому положенні.

36. Відкриті пошкодження (поранення) грудної клітки і органів грудної порожнини

Непроникаючі поранення грудної стінки протікають як рани будь-який інший локалізації. Проникаючі поранення грудної порожнини найбільш важкий вид ушкоджень грудей. Летальність при них складає близько 20%. Особливо важко протікають вогнепальні поранення, які супроводжуються значним руйнуванням тканин життєво важливих органів. Клінічні ознаки. Залежать від локалізації рани і ступеня пошкодження внутрішніх органів. Характеризуються розвитком: • плеври-пульмонального шоку при попаданні повітря в плевральну порожнину. • ОДН. • пневмоторакс. • гемоторакс.• кровохаркання або легеневою кровотечею при пошкодженні тканини легені.Принцип лікування.Основним методом лікування відкритих пошкоджень грудей є хірургічна операція - первинна хірургічна обробка рани, дренування плевральної порожнини. За свідченнями - операція торакотомия, ревізія органів грудної порожнини, з корекцією виявлених пошкоджень (ушивання рани легені, серця, перикарда, резекція частки легені і т.д.). Всі оперативні втручання закінчуються дренуванням плевральної порожнини.

Пневмоторакс. Причини розвитку пневмотораксу: Проникаюче поранення грудної порожнини,Поранення легкого при переломі ребер, Розрив легеневої тканини під час кашлю при поликистозе легкого, (спонтанний пневмоторакс). Класифікація пневмотораксу.• Через виникнення - травматичний, операційний, спонтанний, штучний. • По механізму розвитку - закритий, відкритий, клапанний (напружений). • Закритий пневмоторакс. Механізм розвитку. Повітря одноразово входить на вдиху в плевральну порожнину, і якщо його кількість не велике, розсмоктується протягом 5-7 днів. Однак у перші години розвивається плеври-пульмональний шок, колапс легені, які призводять до ОДН, підшкірної емфіземи, остання значна і наростаюча. Відкритий пневмоторакс. Механізм розвитку. Повітря на вдиху входить в плевральну порожнину, а на видиху виходить. У результаті розвивається: 1. Плеври-пульмональний шок (подразнення рецепторів плеври, охолодження і висушування її поверхні) 2. Колапс легені, який веде до зменшення дихальної поверхні легені і ОДН 3. Флотация середостіння і його зсув призводить до порушення роботи серця і перегину великих судин, тобто до гострої серцево-судинної недостатності (ССН). 4. Парадоксальне дихання (повітря з спавшегося легкого потрапляє в головний бронх здорової легені на вдиху, а на вицдохе навпаки) посилює гіпоксію. 5. Застій в малому колі кровообігу, який посилює серцеву недостатність 6. Підшкірна емфізема тільки навколо рани Клапанний пневмоторакс. Механізм розвитку. Повітря на вдиху постійно входить в плевральну порожнину, а на видиху не виходить, це призводить до розвитку швидко наростаючою ОДН і ССН, і до смерті потерпілого. Розвивається: • плеври-пульмональний шок • Колапс легкого максимальний • Средостение зміщується в здоровий бік і здавлює здорове легке, посилюючи ОДН і ССН. • Діафрагма втиснула в черевну порожнину, міжреберні проміжки, максимально розширені і випнуті, це порушує екскурсію грудної стінки, тобто дихальні рухи. • Наростає підшкірна емфізема, захоплюючи підшкірну клітковину всього тіла. Клінічні ознаки пневмотораксу. Залежать від виду пневмотораксу і величини супроводжуючого його гемоторакса. При закритому пневмотораксі: • біль в пошкодженій половині грудної стінки, пацієнт рукою прикриває місце поранення. • помірна задишка. • Навколо рани підшкірна емфізема (припухлість зблідлий шкіри і хрускіт при її пальпації), яка поступово наростає. • різке ослаблення дихальних шумів при аускультації. • тимпанит (при пневмоторакс) або притуплення перкуторного звуку (при гемотораксе). • Стан відносно задовільний. Стан постраждалих з відкритим пневмотораксом значно важче. До вище описаних симптомів приєднується: • виражена задишка, • ціаноз шкіри, • вимушене положення потерпілого сидячи, спершись руками ( ортопное); • почуття страху. • Тахікардія, АТ спочатку підвищується, а потім знижується. • На вдиху з рани чути свистячий шум, а на видиху з рани виділяються бульбашки повітря. • Підшкірна емфізема тільки в області рани і не наростає.

Найбільш важке і прогресивно погіршується стан у постраждалих з клапанним пневмотораксом: • Виражена експіраторна задишка. • Рухове збудження. • Ціаноз шкіри і слизових оболонок. • Різко виражена підшкірна емфізема, яка поширюється на все тіло, шию, обличчя, кінцівки. • Пацієнт намагається затримати дихання на вдиху. • АД спочатку підвищується, а потім різко знижується. Тахікардія наростає. Швидке погіршення стану призводить до смерті, якщо не надати невідкладну допомогу.

Перша допомога: • викликати швидку допомогу; • надати пацієнту підлозі сидяче положення; • накласти оклюзійну пов'язку; • знеболити; • забезпечити вільний доступ повітря; • дочекатися приїзду швидкої допомоги. При клапанному пневмотораксі необхідно термінове дренування плевральної порожнини (тобто переведення у відкритий пневмоторакс).

Гемоторакс. Причини розвитку: пошкодження міжреберних артерій (перелом ребер, проникаюче поранення грудної клітини, плевральна пункція); пошкодження судин легенів.

Ступені тяжкості гемоторакса: • I ступінь - малий гемоторакс - скупчення крові в реберно-диафрагмальном синусе (250 мл) ; • II ступінь - середній - рівень крові доходить до нижнього кута лопатки.; • III ступінь - великий - майже вся плевральна порожнина заповнена кров'ю. Клінічні ознаки гемоторакса. Малий гемоторакс. Протікає часто непоміченим, тому що на перший план виходять симптоми основної патології. Середній гемоторакс. • Пацієнта турбує задишка, кашель, біль у грудях. • Шкірні покриви бліді, холодний піт. • Відставання грудної стінки в акті дихання на боці ураження, там же притуплення перкуторного звуку, ослаблення або відсутність дихальних шумів. • Тахікардія, АТ в межах норми. Великий гемоторакс. Супроводжується клінікою гіповолемічного шоку. До симптомів середнього гемотораксу приєднуються гіпотонія, олігурія. Стан пацієнтів важкий.

Перша допомога.Перша допомога при гемотораксе аналогічна допомоги при пневмоторакс, але транспортування пацієнта при великому гемотораксе здійснюється в горизонтальному положенні. Перша допомога: • посадити потерпілого; • звільнити від одягу, що стискує (розстебнути комір, ремінь); • забезпечити вільний доступ повітря; • охолодити місце травми (міхур з льодом, пляшка з холодною водою); • знеболити, якщо є можливість (ненаркотичні анальгетики); • відправити потерпілого в травматологічний пункт. Сестринська допомогу постраждалим з проникаючим пораненням грудної порожнини

Перша допомога.• Викликати швидку допомогу. • Надати потерпілому підлозі сидяче положення. • Накласти оклюзійну пов'язку на рану грудної стінки. • Звільнити від одягу, що стискує, забезпечити вільний доступ повітря • Охолодити область пошкодження міхуром з льодом або холодною водою.• Дати ненаркотичний анальгетик. • Чекати приїзду швидкої допомоги.

Долікарська допомога.• Провести заходи першої допомоги (див. вище) • Транспортувати на кріслі в підлозі сидячому положенні, а при важкому гемотораксе на каталці в горизонтальному положенні. • Виміряти й контролювати артеріальний тиск, ЧСС, ЧДД. • Проводити інгаляцію кисню. • Проводити інфузію плазмозамінників гемодинамического дії, ін'єкції анальгетиків, глюкокортикостероїдів. При клапанному пневмотораксі: • Підготувати набір для плевральної пункції. • Госпіталізація в реанімаційне відділення травматологічного стаціонару.