1.2.2. Основні класифікаційні підходи до угрупування методів соціально-педагогічної роботи

Торкаючись питання класифікації методів соціально-педагогічної роботи, варто зазначити, що це питання в спеціальній літературі знаходиться лише в стадії становлення. Проте помітною є тенденція розгляду класифікацій методів соціально-педагогічної роботи через призму ступеню спільності, що обумовлено інтегративним характером теорії та практики соціальної роботи.

В сучасній літературі з проблем соціальної роботи  визначають наступні групи методів [ 1;2 ]:

1.Загальні ( філософські) методи:

• метод наукової абстракції; 

• метод аналізу та синтезу;

• метод індукції та дедукції;

• метод єдності спільного та особливого;

• метод пересування від простого до складного;

• метод єдності якісного та кількісного аналізу;

• метод формалізації;

• метод аналогії;

• системно-структурний метод.

2. Загальнонаукові методи застосовуються в багатьох галузях суспільної діяльності. Вони визначають деякі аспекти процесу пізнання і перетворення світу. Найбільш часто згадуються такі загальнонаукові методи: 

• історичні методи;

• генетичні методи;

• соціологічні методи;

• психологічні методи;

• педагогічні методи.

3. Спеціальні наукові методи – це специфічні способи пізнання і перетворення окремих сфер суспільного життя, що притаманні тій чи іншій системі знань. 

Основою для класифікації методів практичної діяльності соціальної роботи виступають як інтереси, потреби індивідів так і соціальні інтереси управлінських систем. Р.В. Овчарова визначає: методи соціальної діагностики, соціальної профілактики, соціального контролю, соціальної реабілітації, соціально-економічні і організаційно-розпоряджувальні методи [2 ,с. 274].

У більшості джерел з проблеми класифікації методів соціальної роботи визначають такі групи спеціальних методів соціальної роботи: організаційні (адміністративні), соціально-економічні, педагогічні та психологічні. До цього переліку методів у соціальній роботі слід також додати соціологічні методи. Розглянемо можливості використання даних груп методів в соціально-педагогічній роботі.

Психологічні методи в соціально-педагогічній роботи застосовуються з метою діагностування особливостей індивіда та надання на основі отриманих результатів різних видів психотерапевтичної та психокорекційної роботи. До цієї групи методів належать: методи психодіагностики (проективні методики, тестування); психокорекції (психодрама, соціодорама); психотерапії (сімейна, ігрова, арттерапія); соціально-психологічний тренінг; консультування тощо. До достатньо нових форм терапевтичної допомоги клієнтам можна віднести епістолярну терапію та казкотерапію.

Соціологічні методи використовуються в практиці соціально-педагогічної роботи найчастіше з метою збору інформації щодо окремих суспільних проблем та визначення ставлення людей до них. До цієї групи методів ми відносимо: спостереження, опитування, інтерв’ювання; анкетування, фокус-групу, метод аналізу документів, біографічний метод, метод аналізу соціуму, метод соціальної паспортизації тощо.

Опитування – вербальний метод збору інформації, що дозволяє встановити довірливі стосунки з клієнтом, якщо підготовлено відповідно до вимог, тобто  питання мають носити бути позитивного спрямування, поєднано відкриті та закриті запитання, запитання щодо уточнення, контролю, запитання загального та тематичного характеру тощо. Опитування за способом проведення поділяють на анкетування та інтерв’ю. 

Анкетування  передбачає самозаповнення респондентом (носієм інформації) бланка опитувальника. Анкетування поділяють на індивідуальне, групове, поштове чи проведене за допомогою засобів масової інформації. 

Інтерв’ю – метод, під час якого респондент відповідає на запитання інтерв’юера (людини, яка ставить запитання) в усній формі, а він фіксує відповіді. За способом проведення інтерв’ю буває особистим (віч-на-віч), телефонним або проведеним за допомогою електронних засобів інформації. Залежно від того, наскільки інтерв’юер може вільно змінювати послідовність запитань та їх формулювання, інтерв’ю поділяють на неформалізоване (можлива зміна запитань та їх послідовності) та формалізоване (перелік дослідницьких запитань чітко визначений). Розрізняють два види інтерв’ю: глибинні (інтерв’юер дає можливість респонденту вільно висловлюватися на визначену тему) та структуровані (як правило, використовуються тестові запитання).

Фокус-група (фокусоване групове інтерв’ю) – метод збору інформації, який передбачає створення цільової групи, яка впродовж певного часу за попередньо розробленим сценарієм обговорює певну проблему.

Спостереження – метод збору первинної інформації, що базується на спрямованому, систематичному, безпосередньому візуальному та слуховому сприйманні (відстежуванні) й реєстрації значущих з точки зору мети та завдань дослідження процесів, явищ, ситуацій, фактів, що можуть бути перевірені та проконтрольовані. Особливість спостереження в тому, що воно дозволяє фіксувати події, поведінку людини в момент їх здійснення [3, с.127-128].

До соціально-економічних методів соціальної роботи належать всі існуючі засоби, за допомогою яких спеціалісти соціальної роботи здійснюють вплив на матеріальні, моральні, сімейні, національні, та інші соціальні інтереси та потреби клієнта. До соціально-економічних способів впливу належить натуральна та грошова допомога, моральне заохочення клієнта, встановлення пільг, здійснення патронажу, соціального супроводу, допомоги в побутовому обслуговуванні.

Організаційні (адміністративні) методи соціальної роботи розглядаються в контексті управлінського аспекту організації діяльності структури соціальних служб. Реалізація цієї групи методів можлива тільки за умови підґрунтя нормативно-правових документів. Організаційні методи закріплюють права та повноваження, обов’язки, відповідальність кожної ланки в органах управління соціальними службами; дозволяють здійснити оперативне втручання, уточнення і вирішення епізодичних завдань. До основних методів цієї групи відносять: регламентування, нормування та інструктування [ 6 ].

Регламентування – спосіб організаційного впливу, що полягає в розробці і введенні в дію організаційних положень, обов’язків для виконання в органах управління соціальними службами та установами ( накази, типові положення, посадові інструкції тощо).

Нормування – встановлення нормативів з обмеженнями, що виступають орієнтирами в діяльності соціального працівника (наприклад, нормативи чисельності клієнтів із розрахунків на одного соціального працівника, нормативи часу обслуговування тощо).

Інструктування - метод організації найбільш толерантного соціального впливу, сутність якого полягає в роз’ясненні завдання, можливих шляхів його вирішення, перешкод і наслідків невірних дій клієнта, застереження  його від можливих помилок. Найбільш розповсюдженими прийомами інструктування є консультування та інформування.