23.Особливості розвитку комунікативної діяльності у дітей дошкільного віку. Взаємозв’язки між становленням спілкування і розвитком мовлення.

Процеси спілкування (між-особистісної взаємодії) і процеси комунікації — сприйняття і передавання вербальної інформації (як безпосередньо, так і через засоби інфор­мації) виступають ланками єдиної комунікативної діяльності. Формування комунікативної діяльності у дітей дошкільного віку включає завдання розвитку здатності сприймати, розуміти смисл зв’язного мовлення до­рослих, умінь мовленнєвого спілкування з тими, хто оточує, умінь приймати і передавати вербальну інформацію. Сучасне трактування мовленнєвого спілкування, його основних характеристик здійснюється у контексті теорії мовленнєвої діяльності (Л. Виготський, 1. Зимня, О. Леонтьєв, Т. Пироженко, С. Рубінштейн), згідно з якою розуміння діяльнішої природи мовленнєвих виявів по­лягає в тому, що мовлення не заповнює собою усього «діяльнісного» акту. Тому йдеться про акти мовленнєвих дій, які входять в будь-яку Діяльність людини: пізнавальну (мисленнєву, мнемічну) чи комуніка­тивну. Мовленнєве спілкування як діяльність відбувається тоді, коли мовленнєві дії мають самостійну мотивацію і мету, що не збігаються з домінуючою мотивацією не мовленнєвої діяльності. Мовлення у спілкуванні включене до комунікативного контуру і слугує передачі смислу, але ці два види діяльності не тотожні. Комунікативна діяльність забезпечує орієнтування в умовах спілкування, органі­зацію його процесів, мовленнєва — змістовий бік процесів спілкування, Діяльність спілкування включає потребу у спілкуванні, яка в процесі орієнтування в проблемній ситуації перетворюється на мотив діяль­ності.Специфіка мовленнєвого спілкування виявляється в характері дій, завдяки яким воно здійснюється, а саме: мовленнєвих операцій, мовлен­нєвих і комунікативно-мовленнєвих умінь. Володіння цими уміннями дає можливість правильно обирати стиль мовлення, підпорядковувати форму мовленнєвого висловлювання завданням спілкування, викорис­товувати найефективніші (для цієї мети і за цих умов) мовні і немовні засоби.Комунікативна-мовленнєві вміння — це вміння керувати мовленнє­вою діяльністю у процесі розв’язання різноманітних комунікативних завдань. Комунікативно-мовленнєве вміння має творчий характер, адже умови спілкування ніколи не повторюються повністю, кожного разу по­трібно заново добирати необхідні мовні засоби і мовленнєві навички.Комунікативно-мовленнєва діяльність включає процеси цілеспрямо­ваного й різнобічного використання дітьми мовлення в міжособистісних контактах із дорослими й однолітками (діалогічне мовленнєве спілку­вання), продукування власних мовних текстів (монологічне мовлення), процеси сприймання — розуміння — передавання змісту мовних текстів (зв’язного мовлення тих, хто оточує, художніх творів, пізнавальних роз­повідей під час безпосереднього контакту й опосередкованого — через засоби інформації), які відбуваються в контексті особливостей станов­лення комунікативної діяльності дітей. Комунікативно-мовленнєві дії дітей обумовлені конкретною ситуа­цією спілкування, що сприяє виникненню ситуативної мотивації: по­треби у здійсненні конкретного мовленнєвого вчинку і внутрішньої комунікативної мотивації (основою якої є сформованість потреби у мовленнєвому спілкуванні). Завдяки цим діям дитина задовольняє ,власні комунікативні й комунікативно-пізнавальні потреби (І. Зимня). Особливість комунікативно-мовленнєвої діяльності полягає в тому, що власна діяльність дитини, яка породжується життєвими потребами й запитами дитинства, тому її розвиток не повинен бути відірваним від життя дитини, а навпаки, вбирати в себе всі реалії спілкування з доросли­ми й однолітками.