13.Засоби розвитку мовлення дітей в дошкільному закладі (загальна характеристика)

Основними засобами з розвитку мовлення дітей є: організація їхнього спілкування у різних напрямах діяльності:

- гра:

а) рольові ігри сприяють самостійним висловлюванням дітей, активі¬зують певну групу слів, пов'язаних зі змістом гри: «професійний» слов¬ник вихователя, помічника вихователя, лікаря, моряка та ін.

Б) Будівельні ігри збагачують дітей словами, що означають якості, величину: просторове розміщення предметів (важкий, довгий, згори, всередині); професійні терміни (перекриття, арка, фанера тощо).

В) Рухливі ігри з текстом, ігри-драматизації сприяють формуванню правильного темпу, мовленнєвого дихання, дикції, виразності дитячого мовлення.

Г) Дидактичні ігри закріплюють і активізують словниковий запас дитини, сприяють формуван¬ню її мовленнєвих умінь і навичок (побудувати речення, описати, при¬гадати вірш, відгадати загадку та ін.).

Завдання вихователя - сприяти встановленню мовленнєвих контактів з однолітками.

- праця: господарсько-побутова, ручна, на лоні природи (розвиток словника дітей).

Мовлення поєднується з активними діями дітей, що сприяє швидкому утворенню тимчасових нервових зв'язків. Специфіка побутової д-сті - розвиток мовлення відбувається з реальними стосунками у природній, невимушеній обстановці: під час одягання, приймання їжі, прогулянки...- збагачується й активізується словниковий запас дітей, формуються навички розмовного мовлення, відбувається засвоєння норм і правил мовленнєвого етикету, широко використовується художнє слово, фольклор.

- сприймання різних видів образотворчого мистецтва ( театрів, кіно, діафільмів і діапозитивів, змісту дитячих книжок тощо.) Важливість емоцій, переживання від сприймання виду мистецтва. Як взірець літературної мови, яку діти потім використовують у сюжетних іграх, іграх-драматизаціях, дитячих концертах. Сприймання картини, предмета, твору прикладного мистецтва, візуальних технічних засобів завжди супроводжується репліками, обміном враженнями, запитаннями.

- довкілля, природа, (як сенсорне підґрунтя для збагачення словникового запасу дітей)

- ознайомлення дітей з художньою літературою, використання технічних засобів;

Художня література активізує й уточнює словник, сприяє розвитку образного мовлення, збагачує мовлення дітей емоційно-експресивною лексикою.

- мовлення вихователя як засіб впливу на мовлення дітей (заохочувати і стимулювати дітей до спілкування, правильно мотивувати)

Організація будь-якої діяльності, в процесі якої діти спілкуються, є дидактичним засобом розвитку мовлення дітей. Розвиток мовлення у дітей можливий лише за умови правильного мовлення вихователя та інших дорослих, які їх оточують, вони переймають усі тонкощі вимови, слововживання, побудови фраз...

14.Закономірності засвоєння дітей рідної мови

Закономірність засвоєння мови, за Л. Федоренко, - це об'єктивно існуюча залежність результату засвоєння мови від розвивального потенціалу мовленнєвого середовища.

Перша закономірність - мова засвоюється, якщо дитина навчиться керувати м'язами мовленнєвого апарату (артикулювати звуки), координувати мовленнєво-рухові (промовлення звуків, слів) та слухові (сприймання на слух, розуміння мовлення) відчуття.

Дитина має навчитися розрізняти звуки рідної мови на слух, диференціювати їх, правильно вимовляти, артикулювати кожний звук. Для цього потрібна активна мовленнєва практика, під час якої відбувається постійне тренування органів мовлення (язика, губів, зубів) наслідуванням мовлення дорослих.

Таке тренування відбувається з перших днів життя дитини. Спочатку голосу (крик, гукання, гулення, белькіт, перші слова, речення), а пізніше, коли дитина навчиться говорити вголос, у неї з'явиться внутрішнє мовлення, тобто артикуляція і модуляція органів мовлення без звукового супроводу, «про себе».

Тренування органів мовлення триває протягом усього життя людини. Так, до п'яти років дитина оволодіває правильною вимовою звуків рідної мови, після цього вона вчиться граматично правильно будувати речення, оволодівати зв'язним мовленням, засвоювати літературні норми рідної мови. Навіть доросла людина перед відповідальним виступом, промовою, лекцією внутрішньо промовляє текст, тренує свої мовленнєві органи.

Друга закономірність - розуміння сутності мови - залежить від засвоєння дитиною лексичних і граматичних значень різного ступеня узагальнення. Спочатку дитина чує звуки мовлення, але не розуміє значення слів з цими звуками. Розуміння мовлення дорослих починається в другій половині першого року життя. Дитина розуміє мовлення, безпосередньо звернене до неї, пов'язане із задоволенням її потреб, поступово розуміє зміст слів, що означають предмети, явища, їх ознаки в довкіллі, у навколишньому світі, тобто починає засвоювати лексичне значення. Наприклад, слово м'яч означає тільки той м'яч, яким дитина грається. Потім формується узагальнений образ м'яча: це круглий, гумовий предмет, ним граються, його можна кидати, підкидати тощо. М'яч - це іграшка.

Засвоєння лексичного значення слів відбувається від прямого поодинокого конкретного основного до узагальненого та переносного значення (золота монета, золоті руки). Крім лексичного значення дитина засвоює й граматичне, відношення між словами в реченні (на столі, під столом). Засвоєння граматичного значення пов'язане з розвитком логічного мислення.

Третя закономірність - засвоєння виразності мовлення - залежить від розвитку в дитини чутливості до засобів виразності мовлення, лексики, граматики, тобто вміння відчувати виразність чужого мовлення, його внутрішній світ. Уже в ранньому віці діти добре розуміють і відчувають різні інтонаційні відтінки мовлення (оклик, запитання, наказ, радість, сум, гнів, незадоволення), що позначаються на їхній поведінці та реакціях. Діти вчаться розуміти синоніми, епітети, метафори, які вживають у рідній мові. Користуючись ранньою сприйнятливістю дітей до емоційної виразності мовлення, педагог має організовувати на спеціальних заняттях навчання дітей виразності мовлення.

Четверта закономірність - засвоєння норми літературної мови - залежить від розвитку в дитини чуття мови. Мова - упорядкована система мовних одиниць, функціонує в людському суспільстві як засіб комунікації (спілкування) у вигляді мовлення. Мовна система, що склалася традиційно, називається нормою і будь-яке відхилення від неї вважається мовленнєвою помилкою. Українська мова має свої орфоепічні, лексичні, граматичні норми. Так, в українській мові голосні а, і, у в усіх позиціях вимовля¬ються виразно і чітко; дзвінкі приголосні перед глухими не втрачають голосу і вимовляються дзвінко. Це орфоепічна норма, її треба запам'ятати.

Традиційною граматичною нормою української мови є клична форма іменників мамо, бабуню, брате, Ірино, Тарасе, яку також потрібно запам'ятати і правильно вживати у мовленнєвому спілкуванні.

Маленька дитина не знає правил, мовних законів, вона практично засвоює норму рідної мови. Допомагає їй у цьому так зване мовне чуття.

Спостереження за процесом оволодіння дитиною рідною мовою показують, що «чуття мови» виникає досить рано (вже у два роки) і з роками набуває чіткішої диференціації. Діти починають самостійно створювати нові слова, з'являється чуття словотворення.

Чуття мови - це сукупність відчуттів, які безпосередньо відобра¬жають зв'язки і відношення, характерні для мови як складної об'єктивної системи засобів спілкування. При практичному володінні мовою ці зв'язки і відношення не усвідомлюються. Вони засвоюються інтуїтивно, на чуттєвому рівні.

Чуття мови розгалужується в кількох напрямах: семантичне чуття (неусвідомлене засвоєння значення слів), граматичне (неусвідомлене узагальнення граматичних правил і законів), лексичне (чуття словни¬ка), фонетичне (чуття схожого й відмінного у звуках і звукових ком¬плексах), артикуляційне чуття тощо.

Отже, чуття мови - це вміння користуватися мовними засобами відповідно до мовленнєвої ситуації (норм мови) без звернення до знань про мову і слід розвивати. Ступінь оволодіння нормами рідної мови у дитячому віці багато в чому зале¬жить від того, наскільки правильно засвоїть її дитина на чуттєвому рівні.

П'ята закономірність - засвоєння писемного мовлення - залежить від розвитку координації між усним і писемним мовленням. Усне мовлення випереджає розвиток писемного. Дитина не може оволодіти писемним мовленням, якщо не засвоїть усного. Письмо - це код усного мовлення. У дошкільному віці діти оволодівають лише усною формою мовлення, в школі їх навчають писати.

Шоста закономірність - темпи збагачення мовлення - залежить від ступеня досконалості структури мовленнєвих навичок. Чим краще розвинене мовлення у дитини, тим краще вона складає розповіді, запам'ятовує нові слова, звороти, вірші, казки, передає зміст побаченого й почутого.