2. Теоретичні (психологічні, педагогічні, лінгвістичні) особливості навчання дітей української мови як державної.

Програма з розвитку мовлення дітей охоплює як функціональну так і змістову сторони оволодіння мовою.

В основі роботи з розвитку мовлення і навчання дітей рідної мови лежить поліфункціональність мови і мовлення.

Мова виконує низку функцій, які є життєво важливими для суспільства, окремих соціальних груп. Розглянемо їх.

Комунікативна функція – це функція спілкування, яка здійснює інформаційний зв’язок між членами суспільства, задовольняє потребу людини в іншій людині, забезпечує нерозривну єдність людини і мови. Функціональне забезпечення літературної мови в житті української нації полягає в обслуговуванні всіх сфер діяльності суспільства: вона є мовою державного функціонування в Україні, спілкування людей у матеріально виробничій і культурній сферах, мовою науки і освіти, радіо і телебачення, преси, художньої літератури, засобом вираження національної культури, національної свідомості українців.

Експресивна функція – це функція вираження внутрішнього світу людину, емоційна насиченість і забарвленість мовлення кожного індивідуального мовця, кожної особистості.

Номінативна функція – це «омовлення» реального світу, лінгвалізація його речей та явищ, або інакше – це функція називання. Слова служать для того, щоб ними називали предмети, явища, речі, якості, властивості, ознаки, дії, кількості тощо. Реальний світ окутий у мовну оболонку, в слова (фрази, речення), існує у свідомості кожної людини.

Гносеологічна функція є засобом пізнання довкілля. Ця функція акумулює досвід попередніх поколінь, фіксує і кодує його в мові і словнику, граматиці, фонетиці, у текстах. Завдяки мові дитина засвоює цей досвід, прилучається до культурно історичних цінностей і надбань своїх пращурів.

Естетична функція мови є знаряддям і матеріалом створення культурних цінностей. Ця функція пов’язана з художнім словом, художньою літературою, фольклором, мистецтвом.

Усі ці функції мови тісно пов’язані між собою, поліфункціональність мови необхідно враховувати в навчально – мовленнєвій діяльності дітей дошкільного віку. З полі функціональності мови випливають принципи організації мовленнєвої діяльності та розвитку мовлення дітей.

3.Філософські й природничі основи методику розвитку рідного мовлення.

Філософськими засадами методики навчання дітей українського мовлення є теорія пізнання, гносеологія. Зокрема, такі її положення:

- мова – це суспільне явище;

- мова – засіб спілкування і взаєморозуміння між людьми;

- взаємозв’язок мови, свідомості та мислення;

- мова і поняття;

- зв’язок мови та історії;

- практика – критерій істини.

Мова – суспільне явище, продукт розвитку людського суспільства. Вона виникла з потреби спілкування між людьми.

Потреба у членороздільній мові в людей виникла у процесі колективної праці. Спільна діяльність людей зумовила потребу у спілкуванні.

Мова виконує найважливішу людську функцію спілкування, комунікації. Мова виникає лише з потреби у спілкуванні з іншими людьми

Теорія пізнання розкриває взаємозв’язок мови, свідомості і мислення. Перша думка, що виникла в людини, оформлювалась у мовну оболонку. Думати без мови неможливо, а говорити можна лише тоді, коли людна мислить. Водночас, не можна ототожнювати мову та мислення. Мислення – це явище глобальне, загальнолюдське. Відчуття, думка, свідомість є вищими продуктами особливим чином організованої матерії.

Звуковий бік слова – це матеріальний субстрат мови, її чуттєва основа, «природна матерія». Тільки звукова мова, мова слів є досконалою формою вираження та формулювання думки.

Внутрішнє мовлення – необхідна передумова для формулювання думки, воно є чуттєвою основою нашого мислення.

Отже, мова є засобом спілкування а не мислення. Мова є не засіб а дійсність мислення.

Не можна також ототожнювати семантику мови і предметний зміст думки. Значення слова не тотожне смисловому змістові поняття. Можна знати значення слова, не знаючи при цьому змісту поняття, що виражається з його допомогою, проте не можна знати зміст поняття, не виражаючи його словом.

Шляхом перенесення значень, мова збагачується новими поняттями – словами за певних умов розвитку матеріальної та духовної культури суспільства. Проте основою усіх значень слова є поняття, тому будь – яке переносне значення слова повинно співвідноситися з предметом, який названий цим словом, і бути зрозумілим усім людям.

Мова невідривна від історії її народу. Покоління народу минають одне за одним, а результати життя кожного покоління залишаються мові – у спадщину спадкоємцям. Тому слово народного епосу, народної пісні, колисанки, забавлянки, народної казки, історії – найкращий засіб виховання, прилучення дітей з раннього дитинство до національної української мови.

Основою природничих засад методики навчання дітей рідної мови є вчення фізіологів про умовно-рефлекторний характер засвоєння мови. Фізіологічними засадами дошкільної лінгводидактики є такі складові: будова центральної і периферичної частин мовленнє¬вого апарату; становлення і розвиток другої сигнальної системи у дітей; наслідування як чинник розвитку мовлення.

У корі головного мозку людини є три мовленнєвих центри, названі на честь учених, які їх відкрили.

Центр Верніке - центр сприймання мовлення на слух, розуміння мовлення. У разі його ушкодження вини¬кає мовна афазія - нерозуміння людського мовлення.

Центр Брока - мовленнєворуховий центр, який забезпечує артику¬ляцію звуків. Його ушкодження призводить до мовної алалії - німоти.

Центр Дежеріна - центр управління діяльністю руки, пальців як органа писемного мовлення. Усі три мовленнєві центри тісно взаємо¬діють між собою.

До периферичної частини мовленнєвого апарату належать легені, бронхи, трахея, гортань із голосовими зв'язками; органи артикуляції -язик, зуби, губи. У формуванні дитячого мовлення беруть участь різні аналізатори. Вироблення у дітей умовного рефлексу на комплекс¬ний подразник полегшується при одночасній дії зорового і тактильно-кінестетичного аналізаторів. Складну умовно-рефлекторну діяльність кори великих півкуль голов¬ного мозку І, Павлов назвав сигнальною діяльністю, завдяки якій налаго¬джується зв'язок живого організму з навколишнім середовищем. За вченням І. Павлова, першою сигнальною системою є безпосереднє відображення в мозкові людини властивостей, якостей предметів та явищ реальності, які діють на органи чуття. Перша сигнальна система є спільною і для людей, і для тварин.

На основі першої сигнальної системи і у взаємозв'язку з нею у людини виникла і розвинулася друга сигнальна система. Це - система тимчасових нервових зв'язків, утворених за участю мови як засобу спілкування. Слово стало основою другої, специфічно людської, сигнальної системи дійсності -«сигналом сигналів». Для людини слово — це єдність його звучання і змісту, узагальнення образу речей, явищ і предметів зовнішнього світу. Перша сигнальна система є носієм образного, друга - логічного, поня¬тійного мислення. Розвиток другої сигнальної системи можливий лише на основі першої. Кожне слово повинно мати чуттєву основу, певний зміст.

Механізм розвитку другої сигнальної системи у дітей дослідив О. Іва-нов-Смоленський. На його думку, в основі становлення мови лежать три основні форми тимчасових мовленнєвих зв'язків.

- руховий, або секреторний, умовний рефлекс у відповідь на словесний подразник;

- словесна умовно-рефлєкторна реакція у відповідь на безпосередній подразник із зовнішнього середовища або із внутрішніх органів ;

- словесна умовно-рефлекторна відповідь на словесний подразник ;

Щоб друга сигнальна система нормально розвивалася, вона не повинна втрачати постійного зв'язку з першою сигнальною системою.

На основі даних фізіологів добираються методи і прийоми для розвит¬ку мовлення дітей на різних вікових етапах та навчання їх рідної мови.

Наслідування не є ізольованим умінням дитини, його не можна розгля¬дати і як окремий етап розвитку мовлення. Воно пов'язане з усіма сторонами розвитку мовлення дітей і супроводжує всі етапи розвитку мовлення, змінюється тільки змістовий аспект наслідування; спочатку дитина наслідує звуки, потім слова, фрази, речення. В іграх дітей наслі¬дування особливо яскраво виступає не тільки з лінгвістичного боку, а й у поведінковому аспекті: дитина наслідує тон, манери, звички дорослих, загальний стиль їхньої поведінки.

Для нормального розвитку мовлення дітей у дошкільному закладі важливу роль відіграє організація правильного «мовленнєвого режи¬му», відсутність постійного шуму і крику. І обов'язковою умовою нор-мального розвитку мовлення дітей є наявність правильного зразкового літературного мовлення педагога.