12.Навести приклади дидактичних ігор та вправ на формування граматичної правильності мовлення.

Найефективнішим методом формування граматичної правильності мовлення є дидактичні ігри. Це доволі поширений вид діяльності в роботі дошкільних закладів, хоча вихователі не завжди правильно оби¬рають ту чи ту гру для досягнення потрібної мети. Гра планується сама собою, оскільки ігри на формування граматичної правильності мовлен¬ня недостатньо описані в методичній літературі, відсутні вони і в пла¬нах виховної роботи вихователів дошкільних закладів. Які групи дидактичних ігор використовуються для формування граматичної правильності мовлення? Це насамперед дидактичні ігри, спрямовані на формування вміння дітей відмінювати іменники множи¬ни в родовому («Чого не стало?», «Чого більше?») та називному відмін¬ках («Що змінилось?», «Назви предмети», «Опиши картинку», «Пош¬та»); на відмінювання іменників однини і множини у знахідному від¬мінку («Що я бачив?», «Розкажи про картинку»); на вживання роду іменників («Плутанина», «Одягни ляльку», «Крамниця іграшок»); на вживання невідмінюваних іменників («На гостини», «Що я чув по ра¬діо?»); на вживання дієслів за особами і дієслівних форм з чергуван¬ням приголосних в основі («Що ми робимо?», «Що написано в листі?»); на узгодження числівників з іменниками («Що змінилось?», .Крім дидактичних ігор у практиці роботи дошкільних закладів слід широко використовувати дидактичні вправи, які доступні дітям стар¬шого дошкільного віку. Дидактичні вправи високо оцінював К. Ушин-ський. У його книзі «Рідне слово» зібрано чимало корисних вправ для розвитку мовлення дітей.

13.Скласти розповідь із звуконаслідуванням, визначити специфіку таких розповідей, розкрити методику їх проведення

Розповідь на звуконаслідування відрізняється від інших видів роботи з розвитку мовлення. Це спільна робота дітей і вихователя, якому належить провідна роль у передаванні змісту. Імітаційні звуки, звукосполучення та слова промовляють діти всієї групи або підгрупи (п’ять-Іиість дітей) або одна дитина. Під час розповіді, вихователь пропонує вимовляти разом окремі частини тексту наприклад: «Корова: му-у-у! Молочка вам несу». Розповіді зі звуконаслідуванням використовують переважно в молодшій і середній групах. Тексти розповідей можуть бути авторські, дібрані з народних творів або складені самим вихователем. За композицією та змістом вони мають відповідати дидактичним та психолого-педагогічним вимогам: бути невеликими за розміром, з простим, але захоплюючим, переважно веселим сюжетом, з великою кількістю імітаційних звуків, звукосполучень, слів, які спонукали б дітей до активності.

З авторських та народних творів можна використати такі: «Поїдем, синочку, з тобою в село» (українська народна пісенька), «Рукавичка» (українська народна казка; під час читання її можна імітувати голоси тварин, що згадуються в ній); Г. Чубай «Тік і так», В. Коломієць «Горобчик», О. Сенатович «Прогулянка д-д-д», «Веселий сміх», В. Заєць «Гав» та ін.

Методика проведення занять із молодшими дошкільниками така: вихователь переповідає твір, по кілька разів промовляє звуки та звукосполучення, імітуючи голоси птахів, тварин, звуки природи, сигнали машин. Діти мовчки слухають розповідь. Якщо деякі з них починають промовляти звуки, звукосполучення самостійно, вихователь ставиться до цього схвально і поглядом, посмішкою чи жестом заохочує до участі в розповіді. При повторному розповіданні вихователь пропонує усім дітям або комусь одному «допомогти» під час розповіді, промовляючи разом з нею, як шумлять дерева, співає півень, мукає корова, гуде бджола, подає сигнал пароплав тощо. Наприклад:

Весела сім’я

Жили собі дідусь та бабуся. Не було в них нікого. Сумували вони. Та одного вечора почули, що хтось стукає до них тихенько: *тук-тук-тук». Відчинила бабуся двері й чує: «Ку-ку-рі-ку, ку-ку-рі-ку — пустіть мене переночувати». Бабуся й дідусь зраділи та й пустили півника в курятник. Як ось знову хтось стукає ще голосніше: «тук-тук-тук», і почулося: «Му-у-му-у». Це корова просилася переночувати. Пустили і її в корівник. Потім прийшла курочка з курчатками і каже: «Кудах-тах-тах, кудах-тах-тах!-пустіть і мене». Пустили і її з курчатами. Нагодували всіх, напоїли чистою водицею. Дуже сподобалось усім жити в бабусі й дідуся, залишилися вони в них назавжди. Рано-вранці півник прокидався й співав: «Ку-ку-рі-ку, я курочок стережу». А курочка: «Кудах-тах-тах, я несусь у кушах». А корова: «Му-у-му-у! Молочка вам принесу». Ось так вони почали весело й дружно усі разом жити в дідуся та бабусі.

Для бесіди зі старшими дошкільниками можна використати розповідь, складену самим вихователем. Він добирає або придумує спеціальні тексти, в яких трапляються важкі звуки. Ці розповіді складніші за змістом і більші за розміром. Діти можуть переказувати їх від початку до кінця, частинами, а також за ролями. Вихователь бере на себе роль автора, а діти поодинці чи невеликими групками промовляють слова, звукосполучення, звуки. Початок заняття такий, як і при навчанні дітей переказуванню. Па заняттях з розвитку мовлення дітей навчають інтона-ційно виразно передавати зміст думки, почуттів, переживань, виразно розмовляти, відчувати вірші. Основний прийом навчання виразного мовлення — імітація, наслідування мовлення вихователя.

Батьки можуть самостійно скласти і запропонувати дитині розповіді з звуконаслідуванням. В одній розповіді може бути 5—6 звуконаслідувань. Розповідати краще від першої особи. Наприклад: «Коли я була маленька, у нас біля хати був великий сад. Ввечері я завжди любила сидіти в садочку з моєю бабусею. У саду тихо, тільки чути, як вітерець листям шелестить: «ш-ш-ш-ш». Іноді пролетить птах: «шух-шух», а мені здається, що це змій Горинич завітав до нас у садок. І я звертаюсь до бабусі з проханням розповісти мені казку. А вранці я сама гуляла по садочку, слухала спів пташок: «цвірінь-цвірінь», «тьох-тьох-тьох», спостерігала, як бджоли збирали мед на квітах: «дз-дз-дз»... Одного разу я почула під кущем пихкання: «пих-пих-пих», нахилилась і побачила їжака...».