15. Соціальна теорія школи легізму Давнього Китаю.

Легізм або школа законників формується як вчення, що зосередило головну увагу на питаннях соціально-політичних змін в епоху «воюючих держав». Його представники займалися проблемами соціальної теорії та проблемами, пов’язаними із державним управлінням. Патріархом легістів вважається Шень Бухай (його "Книга пана із Шан"): «Хто розумний - той створює закони, хто дурний - законами обмежений. Хто здатний - змінює порядок, хто нездатний - той порядком пов’язаний». Розробка положень легізму пов'язана з іменем Хань Фей-цзи, який твердив про зло людської природи, що проявляється у прагненні до особистого блага наперекір суспільним інтересам. Єдиним способом подолання цього є насильницьке встановлення єдиномислення, тотального державного контролю над особистістю. У цьому плані філософія та мистецтво шкідливі для державного життя, вносячи протиріччя та невизначеність у зразки, що встановлені для наслідування, та еталони служіння державному благу. Набагато корисніше направити кошти, що витрачаються на культуру, на полегшення стану землеробів. Хань Фей-цзи утверджує універсальність закону-дао (перетлумачуючи постулати даосизму), якому підкорено все: небо, земля, речі, людина. Із сфери універсальної компетенції дао випадають тільки саме дао і правитель, що є його «державним втіленням». Взагалі, фігура правителя є центральною у філософській структурі легізму. Правитель повинен бути тотожним дао, і тому має бути поза людськими емоціями та особистими оцінками, віддаючи перевагу суто раціональному, цілеспрямованому мисленню та плануванню. Якщо правитель досяг автоматичної злагодженості у функціонуванні державної машини, він може бути бездіяльним, подібно до дао, і ховати своє обличчя від усякого, встановлюючи певний безосібно-механічний еталон тотальної держави. Закон управляє всім, правитель – законами за допомогою мистецтва управління; закон є явним, мистецтво правителя – таємним. Соціально-політичні принципи логізму були втілені під час існування імперії Цинь Це проявлялось у переслідуванні усіх, хто мислить інакше, спаленні конфуціанських книг, введенні жорстоких законів та масових примусових робіт. Після розвалу імперії Цинь «школа закону» об'єдналась з конфуціанством, утворивши синтез ритуалу – Лі та закону – Фа

. 16. Проблеми соціальної етики в школі монізму Давньго Китаю.

Релігійна етика (як і релігійна мораль) починається тоді, коли ми усвідомлюємо цільність людського існування, хтось може побачити у цьому відчудження (з позиції монізму чи матеріалізму) – це дуалістична категорія буття.

Етика, як уже зазначалося,— наука про мораль. Дане твердження — одне з небагатьох, щоб не сказати єдине, щодо якого збіглися теорія й практика, історичний досвід морального розвитку в цілому і його конкретні періоди. В прямій залежності від розуміння моралі перебувають і відмінності в тлумаченні етики як науки, її місця серед наук, ролі й значення для суспільного розвитку. За безумовного визнання того, що предметом етики є мораль, уявлення про її своєрідність, призначення в життєдіяльності людей великою мірою визначали зміст етики, покладали на неї певні обов'язки, передусім методологічного характеру.

Розгляд моралі як форми людської діяльності стосовно родової, суспільної, людської сутності й відкриває основу єдності нормативності та науковості в етиці, розуміння цієї єдності як умови розвитку етичної науки. Принцип діяль-нісного підходу до моралі дає можливості для проникнення в глибинні підвалини нормативно-ціннісного характеру моральності. Маючи на сутнісному рівні аналізу моралі можливості вичерпного пояснення її специфіки, цей принцип підходу вбирає в себе описовий рівень у вивченні моральності, так званий нормативний, а через виниклий із його основи теоретичний, етичний рівень, підноситься до сутнісного рівня й повертається до першого, перевіряючись, підтверджуючись у ньому.