IV. Фактори від яких залежить прояв гнучкості. Фактори, що визначають рівень гнучкості
Рухливість у суглобах залежить від низки факторів. Найголовнішими серед них є:
будова суглобів: їх форма, довжина суглобових поверхонь. Наявність кісткових виступів та їх розмірів. По формі суглоби бувають: кулястий, циліндричний, плоский, благовидний, сідловий і еліпсовидний.
Найбільш анатомічна рухливість властива за напрямками рухів.
Найменш анатомічна рухливість властива сідловин, блоковидним і плоским суглобом. На величині рухомості суглобів позначаються індивідуальні особливості будови суглобів, зокрема виступи на кістках та їх розміри.
Під впливом цілеспрямованих занять фізичними вправами не можна змінити форму суглобів, але можна досягнути позитивних морфологічних змін довжини суглобових поверхонь, що позначаються на рухомості суглобів, особливо у дітей та підлітків, коли проходить формування опорно-рухового апарату.
сила м'язів, що здійснюють рухи у конкретному суглобі, та їх еластичність, а також еластичність зв'язок і сухожиль. Діло в тому, що в русі людини постійно скорочуються одні м'язи (сінергісти) і одночасно розтягуються другі м'язи (антагоністи). До речі серед м'яких тканин опорно-рухового апарату м'язи мають найбільшу ефективність розтягуватися. Під час розтягування м'язів можуть 50% відносно стану спокою.
міжм'язова координація та здатність розслабляти м'язи. В учнів, які погано координують рухи і не вміють розслаблятися, гнучкість нижча і повільніше розвивається.
можливість м'язів, зв'язок і сухожиль до розтягування поліпшується коли підвищується їх температура і збільшується кровоток. Наприклад, після охолодження тіла амплітуда рухів швидко погіршується, а після розігрівання в теплій воді значно поліпшується. Адже перед тим як виконувати вправи на розвиток гнучкості необхідно добре розігріти організм з допомогою розминки.
стан психіки та емоцій. Найсприятливішим є врівноважений стан. Надмірне збудження та пригніченість негативно позначується на прояві гнучкості, а отже, і на її розвитку [11].
Рівень гнучкості обумовлюється такими основними факторами: еластичними властивостями м'язів і сполучної тканини, ефективністю нервової регуляції м'язового напруження, а також структурою суглобів. Активна гнучкість визначається також рівнем розвитку сили і досконалістю координації.
Ведучи мову про фактори, які визначають еластичні властивості м'язової тканини, і про можливості їх розвитку, слід перш за все зазначити, що скоротливі елементи м'язів можуть збільшити свою довжину на 30-40 і навіть на 50% відповідно до довжини в стані спокою, створюючи цим умови для виконання рухів з великою амплітудою [5].
Рухомість в окремих суглобах може обумовлюватися формою м'язів, а також поширенням дії м'язів на один або кілька суглобів.
Багато суглобові м'язи можуть загальмувати деякі рухи в суглобах, біля яких вони проходять, значніше, ніж одно суглобові. Наприклад, амплітуда рухів у кульшовому суглобі при підніманні стегна вперед (згинання) і назад (розгинання) залежить від положення гомілки відносно стегна. Якщо при першому русі гомілка зігнута в колінному суглобі то амплітуда його буде значно більша, ніж тоді, коли вона розігнута. Пояснюється це ти, що м'язи, які знаходяться на задній поверхні стегна і походять від таза на гомілки, при згинанні її не протидіють значному підніманню стегна. Якщо гомілка розігнута, то через першу, ніж у односуглобових м'язів, відносну довжину ці м'язи натягуються і гальмують рух. Така особливість двосуглобових м'язів позначається терміном "пасивна недостатність", від якої значно залежить ступінь рухомості окремих ланок кінцівок. На противагу пасивній недостатності – недостатню, порівняно з необхідною для виконання тієї чи іншої роботи [19].
Серед факторів, що обумовлюють рівень гнучкості слід в першу чергу виділити розтяжність м'язової тканини, якої визначається еластичними властивостями по смугової і сполучної тканини, що становить понад 30% м'язової маси.
Слід зазначити, що серед факторів, які обмежують рухомість суглобів, м'язова тканина найбільш піддається впливу. Довжина м'язів значно збільшується, порівняно з довжиною в стані спокою, при примусовому розтягуванні, а під впливом тренування суттєво поліпшується здатність його дорозтягуванні. Однак надмірний об'єм м'язової маси, особливо якщо він сформований переважно за рах3унок тренування в ексцентричному режимі, здатний суттєво зменшити розтяжність м'язової тканини і стати фактором який обмежує рухомість у суглобах. У той же час при раціональній силовій підготовці, необхідному обсязі роботи, що сприяє розвитку гнучкості ці поліпшенню здатності м'язової тканини не перешкоджає прояву гнучкості [18].
Значно гостріше стоїть питання щодо еластичності і розтяжності сполучної тканини – зв'язок, сухожиль, фасцій, апоневрозів, капсул суглобів. Здатність до розтягування кожного із видів сполучної тканини визначається співвідношенням і особливостями сполучних волокон – колагенових і еластичних. Колагенові волокна складаються переважно із пучків паралельно розташованих дрібних, з'єднаних між собою цементуючою речовиною. Міцність і розтяжність колагену забезпечує наявність інтра- та інтермолекулярних поперечних зв'язків між молекул колагену. Еластичні волокна навпаки добре розтяжні що обумовлюється їх структурою. Вони являють собою спіралеподібні поліпептидні ланцюжки, з'єднані між собою ковалентними зв'язками. При розтягуванні нетривкі ковалентні зв'язки розриваються і ланцюжки подовжуються, не взаємодіючи і не обмежуючи розтяжність один одного [17].
Цілком природно, що переваження в сполучній тканині тих або інших волокон значною мірою визначає їх розтяжність і здатність зазнавати впливу спеціального тренування. Однак розтяжність сполучної визначається не лише переважанням в її структурі того чи іншого типу волокон, а й особливостями взаємодії колагенових волокон між собою. Розтяжність зв'язок, сухожиль, фасцій, м'язів, апоневрозів, капсул суглобів забезпечується особливим розташуванням складових частин, перш за все пучків волокон сполученої тканини [4].
Висновки
Отже, ступінь розвитку гнучкості є одним із основних факторів, що забезпечують рівень фізичного розвитку учнів. За умови недостатньої гнучкості різко ускладнюється і уповільнюється процес засвоєння рухових навиків. Недостатня рухомість у суглобах обмежує рівень прояву сили, швидкісних і координаційних здібностей, погіршує внутрішньо м’язову і між м’язову координацію і часто є причиною пошкодження м’язів і зв’язок [3].
Гнучкість природно зростає до 14-15 років, але у різних суглобах вона має різну динаміку розвитку. При ньому у дрібних суглобах розвивається швидше, ніж у великих.
Вправи, спрямовані на розвиток гнучкості, можуть складати програми окремих занять фізичної культури. Але частіше їх планують у комплексних заняттях, в яких разом із розвитком гнучкості проводиться силова підготовка учнів. Вправи на гнучкість включають розминку перед заняттями.
Враховуючи сенситивні періоди розвитку рухових якостей, цілеспрямовано розвивати гнучкість доцільно від 7-8 до 14-15 років. Водночас застерігають, що форсований розвиток гнучкості без належного зміцнення м'язів, зв'язок і сухожиль може викликати розхлябаність у суглобах і, зрештою, порушення постави, яке зустрічається саме з цієї причини навіть у художніх гімнасток. Звідси випливає необхідність оптимального поєднання розвитку гнучкості та сили [6].
Виконання вправ на гнучкість сприяє зміцненню суглобів, підвищенню міцності та еластичності м’язів, зв’язок та сухожиль, удосконаленню координації, ефективному оволодінню технікою фізичних вправ, уникненню травм. Слід ураховувати, що надмірна гнучкість може призвести до негативних наслідків – дестабілізувати суглоби і підвищити ризик травматизму.
Перш ніж почати розвиток гнучкості потрібно визначити рівень прояву активної та пасивної рухливості в даному суглобі. Чим більша між ними різниця, тим більша активна гнучкість буде залежати від сили м’язів. І чим менша ця різниця, тим більше активна гнучкість буде залежати від розтягнутості м’язів, зв'язок, сухожиль та довільного розслаблення м’язів. Виходячи з цього вчитель повинен правильно підібрати засоби та методи розвитку гнучкості в окремих вікових категоріях.