2.2. Поетика польських колисанок

Чільне місце у польському фольклорі посідає дитячий жанр. В даному розділі ми розглянемо поетику кількох польських колисанок і дослідимо їх джерела походження; порівняємо ці колисанки з українськими і німецькими колисанками на предмет вивчення вірувань цих народів.

Колискова пісня „Kotki dwa” починається словами про двох котиків-пустунів. Потім мама звертається до маляти, щоб воно заснуло, оскільки Місяцю буде соромно, що він заснув, а маля ні. Навіть позолочені зорі занурені в сон, тож і маля повинно спати.

З поетичних засобів тут слід виділити звертання до дитини „jedna”, епітетами тут виступають „Wjzystkie złe dzieci, nieby złoca”. З наскрізних анафор виділяємо „Ach, śpij, Ach spij”. Мама звертається до дитини зі словами у пестливій формі (Додаток Б).

До дитячого фольклорного жанру належить „Kołysanka”. Мама при зверненні до дитини називає її „kochaie”, як щось найдорожче, найближче до серця. Вона все готова подати для дитини: і зорі, і міста. Але коли з’являться зорі на небі, то дитина повинна спати. В цій колисковій зображено природу в її циклічному виді, коли все чергується: ранок, день, вечір, ніч. То ж і людина, будучи ще маленькою, повинна дотримуватися сну.  Цікава за своїм змістом і походженням колискова „Chodił Senek i Drzemota”. За певних часів люди пояснювали стан сну не фізіологічно, а такими поняттями як Сон та Дрімота. Саме такі сили прикликала мати, щоб приспати дитину. Ці дві сили наділені такими якостями, що вони мандрують, розмовляють і домовляються про нічліг. Як нічліг вони вибирають освітлену, теплу хату з наймилішим дитям. В даній колисковій мама показує, що її дитинка наймиліша. Це вона робить через образи Сну і Дрімоти, які вибрали її дім для сну.  Із здрібніло-пестливих форм тут можна виділити слова „dziecina, chatupka”, епітетами виступають „jasny ogień, chatypka najcieptiejsza”. Як анафори вжиті тут слова „Gdzie, Gdzie, Gdzie”. Пісня виконується мамою монологічно у формі діалогу Сну і Дрімоти.

Особливий інтерес представляє колискова пісня „Dorotka”. В ній виступає Сон як дійова особа „Chadzi senek koło płotka”. Мама повідомляє у монологічній формі про розваги дівчинки. Вона називає її пестливо „Dorotka, maluśka”. Доротка танцювала, розважалась на росі рано, і в обід, і ввечері. А коли вже спить Доротка, то Сон ходить коло плоту, щоб стерегти її.

З поетичних засобів зустрічаємо рефрени, вигуки-кліше:

„Ta Dorotka, ta małuśka

Ta Dorotka, ta małuśka  Ta Dorotka, ta małuśka”

Здрібніло-пестливі форми слів у цій пісні – „podusi, noźka, słoneszko, małuska, uszko, jezuk”. До епітетів тут відносяться „nóżka bosa, narozowej podusi, jeżyk mały”. В цій пісні лірично зображено безтурботне, веселе, щасливе життя дитини. Головними персонажами є дівчинка Доротея, Сонце, Луг, Сон.Колискова пісня „Jezus małusieńki” має християнський характер. В ній оповідається про народження Ісуса та складні побутові умови в яких Він повинен був перебувати після народження. Його мати виявила велику любов і кмітливість, щоб обігріти Маля і передати Йому свою любов, якої вистачить для Них Двох.

Ця пісня ніжна і зворушлива. На ній було виховано багато поколінь людей. Головними персонажами тут виступають Мати Божа і Її син Ісус. Мати Божа сама зносила нужду, холод, але віддала частину свого одягу і тепло серця своїй Дитині. Це було, є і буде зразком любові матері до дитини та життя.

З поетичних засобів тут можна виокремити епітети „Jezus malusieńki”, здрібніло-пестливі форми слів „kołebeczki, poduszeczki, głoweczki, matusienka, stajenka, serdecznetzy”, звертання „O moj syny”.

У колисковій пісні ,,Kołysanka dla okruszka’’ мати звертається до маляти, щоб воно спало. У колисковій використана риса поетики: мозаїчність. Мати зображає картину засинання дитини і якою вона буде в дорослому житті. Мама звертається до дитини як до великої особи „Krołu mój”, епітетами виступають „spondie na szetkach”, порівняння „mały jek muszełka, mały jek olruszek”, анафори ,, Kiedyś tam, Kiedyś tam’’.

Колисанка „Lułajże, Jezuniu” припрошує маля до сну. Тут мати переносить образ Ісуса на свою дитину. Мати звертається до сина, як до найціннішого, як до найсвітлішого, яким був і є Ісус. Вона просить закрити знеможені плачем повіки, слабкі уста. У звертаннях дитина виступає сонечком, лілейком, ангелочком.

Серед поетичних засобів знаходимо епітети: ,,zemdlone usteczki, piękniejszy Aniołeczku, Lilijko najprzyjemniejsza, najśliczniejsze świata Słoneczko’’, вигуки-кліше ,, Lulajże, Lulajże’’. Вони, вигуки-кліше, на думку українських мовознавців Мар’яни та Зоряни Лановик, виступають оберегом від поганих сил [8]. Проте найважливішим у цій колисковій пісні виступає Ісус. Він поєднує в собі Землю, Сонце, ангелів, скарб і дитину в люльці. Мама співає своїй дитині цю колискову з надією, що слова, зміст колисанки відіб’ються у душі дитини і вона виросте чесною і порядною людиною.

У колисковій пісні „Dobranoc” мама бажає дитині доброї ночі, м’яку постіль, яку вимостив би вітер і вибілив місяць. Про велику любов матері до дитини свідчить готовність матері перетнути півсвіту, щоб бути з дитиною. Мати переноситься в майбутнє і бажає добрих вітрил, які б носили її малечу благополучно по океану життя. До поетичних засобів відносяться тут епітети: „miękkość pościeli, dzygwiezdny wiatr, jabłkowych zapach, pogodnym zasnę”.   В полі зору нашої уваги колискова „Bajka iskieri”. Дієвими персонажами в ній виступають Зірка та Войтек. Зірка розповідає кілька байок про одруження королеви з парубком, про хатину Баби Яги та про дива у ній. Проте Войтек не вірить Зірочці, оскільки після короткого спалаху вона знову гасне.На нашу думку, тут не стільки важливий сюжет, скільки звуко-ритмічне оформлення колисанки. А згасання Зірки символічно вказує на необхідність сну, побуджує дитину до засинання.

З художньо-поетичних засобів слід назвати наскрізні рефрени:

„Z popoielnika na Wojtusia

Iskiereczka mruga  Chodź, opowiem ci bajeczkę,  bajka będzie długa”,

метафори „iskereczko mała”, вигуки-кліше „Pssst”, здрібніло-пестливі слова „bajeczke”.

Розглядаючи колискову „Bajecka” слід вказати, що головними персонажами є: король, королева і паж, які кохали одне одного. Вони проживали на острові і все у них було добре. Проте сувора доля приготувала їм горе: короля з’їв пес, пажа з’їв кіт, а королеву з’їла мишка, бо король був з цукру, паж з імбирного печива, а королева з марципана. Як художньо-поетичні засоби виступають тут анафори: „Byl.., Byl.., Byl... ” , епітети „słogi łos“.

Слід розуміти, що дані байочки використовуються як колискові пісні. На нашу думку, це одна з ознак національного колориту.

Дослідивши польські колискові пісні, можна сказати, що джерелами витоку цих пісень є древні вірування народу, його міфологія і побут людей. Спільні ознаки колискових заключаються в єдності вірування. 

 Українські колискові пісні

У колисковій пісні «Льон збирала» вказано на рід заняття матері і на місцевість, на якій вирощувався льон. Мати співає дитині, що із зібраного льону прялися нитки. Ці нитки вона пряла тонкими, щоб полотно, сповиточка були м’якими і не муляли дитині. Цим показує мати свою любов, своє чуйне ставлення до дитини. Прядучи нитки, вона прохала у долі щастя і вроду для дитини.

Художньо-поетичними засобами даної колискової є епітети «тонкі нитки, дитя вродливе, дитя щасливе», наскрізні рефрени:  Тонкі нитки пряла  Тонкі нитки пряла  Щоб дитя було…  Щоб дитя було…,

здрібніло-пестлива форма слів «дитя, доленька». Колискова виконується у формі монологу матері (Додаток В).

Часто в українських колисанках кіт виступає як головний персонаж пісні. Дослідниця колисанок Г. В. Довженок вказує, що образ кота в колисанках виступає як оберіг дитини [4]. То ж і недаремно він є персонажем у багатьох колисанках.

У колисковій пісні «Ой кіт – воркіт» мама співає про розваги кота, який стрибнув через віконце і подався у шумову діброву, яка своїм шелестом, шумом буде присипати маля і воно буде спати.

В даній колисковій мозаїчно зображена картина розваг котика, потім зображується шумлива діброва, після якої мама знову описує дитину, яка вже спить. З наступних поетичних засобів слід виділити епітети «зелена діброва, мале дитя, діброва шумова». Шум діброви виконує звуко-ритмічну оболонку колискової і дитина засинає.   У колисковій «Ой ти, Коте, не гуди» мати звертається до Кота, щоб він не вів себе голосно, оскільки дитяточко маленьке і йому потрібно спати. Художньо-поетичним засобом тут є звертання «коте», епітети «дитяточко маленьке», здрібніло-пестливі форми слів «дитяточко, раденьке, маленьке», вигуки «Ой ти». Звуко-ритмічна оболонка твору сприяє сну дитини.

Цікавий спосіб мислення, світобачення і світосприйняття ми спостерігаємо в колисковій «Ой, спи, дитя без сповиття». В цій пісні мати має принести три квіточки з поля, які матимуть такі властивості: дрімлива, сонлива і щаслива. Такою ж, на думку матері, вони повинні зростити дитину. Цілий ряд міфологічних образів, персоніфікованих образів: рісточки, здоров’ячко, сонки-дрімки, говорушки, ходусіньки, ладусіньки надаються дитині, щоб вона зростала здоровою і щасливою. За джерелом походження ця колисанка відноситься до міфологічної групи. Дитині бажають добре зростати, бути щасливою, сильною, здоровою і розумною. А також мама бажає дитині навчитися добре розмовляти, бігати, мати справні руки. В такій невеличкій пісні для дитини сфокусовано уявлення народу про те, що належить до поняття щастя.

Дана колискова сповнена художньо-поетичних образів. Це звертання «Ой, спи, дитя», здрібніло-пестливі форми слів «квіточки, серденько, здоров’ячко, сонки-дрімки, ніженьки». Ми наважимося тут допустити паралель щодо рослин «трьох квіточок», які мають принести щастя дитині, і рослин згідно християнського свята Трійці і вказати на їх спільність у світоглядному плані не обговорюючи питань вірувань і релігії.

Розглядаючи колискову «Ой, ну, люлі-люлі», слід відзначити, що в цій пісні часів вірувань, одним з головних персонажів є міфологічний персонаж «гулі», які вміють літати, думати і гадати. Далі мова йде вже про страви, їжу українського народу. Тут називаються каша, борщ, бублики, калачі, які, на нашу думку, ввійшли в побут значно пізніше часів вірувань. Нарешті вони (гулі) вирішили дати дитині три квіточки, які зроблять дитину щасливою.

З художньо-поетичних засобів тут слід відзначити епітети «червоне намисто», здрібніло-пестливі форми слів «бубличком, квіточки», анафора «люлі-люлі». Мама починає колискову, побуджуючи дитину до сну: «Ой, ну, люлі-люлі».

Окремо хочемо розглянути колискові, де використані тотеми-деревА: дуб, липа, ясен, явір, сосна та інші. Згідно тотемічних вірувань, людина ототожнює себе, своє життя з життям навколишнього світу, з видимою природою. Щоб розглянути ці питання глибше, розглянемо колискову «Повішу я колисочку». В монологічній формі мама співає про наміри повісити колисочку в лісі темнім на липочці, щоб колихав вітер, прилітали і співали пташки і присипляли дитину. Дитина розглядається як дублікат зовнішнього світу, вона повторює все, що потрапляє у її поле зору. Її колиска висить на липі – дереві, якому поклонялися.

Епітетами тут виступають «темнім лісі, дитиночку маленьку», анафори «в темнім лісі…, темнім лісі», здрібніло-пестливі форми слів «липочку, дитиночку».

Колискова «Повішу я колисочку на дубочку» також має свої корені в тотемізмі. Мама повідомляє дитині, що вона повісить колиску на дубові (дерево-тотем) і вітер її буде колихати, дубові листочки будуть спільно з сонцем забавляти і цілувати дитину.

Повісивши колиску на дуб, мама показувала свою велику повагу до цього дерева, його властивостей і цим вона очікувала, що її дитина буде такою як дуб: сильною духом, матиме міцне здоров'я.

Нам відомі факти поклоніння німецьких племен цьому дереву. Навіть і сьогодні побутує думка, що дуб – німецьке дерево, тобто це символ Німеччини. З колискової нам відомо, що дуб, як дерево-тотем, також пошановувалося в слов’янському світі.

З художніх засобів даної колискової слід виділити звертання «мій синочку», здрібніло-пестливі слова «дубочку, колисочку, вітрик, сонечко, листячком», анафору «люлі, люлі».

Складно чітко розмежувати колискові за джерелом та епохою походження, оскільки до нашого часу змогли дійти твори дитячого жанру не в повному складі. А те, що дійшло крізь віки, збереглось через століття, збагачує нашу культуру, є основою того, що ми називаємо український народ.