2) Господарство Греції

А) сільське господарство гомерівського часу

Сільське господарство в XI - IX ст. до н.е. продовжувало залишатися головним заняттям основної маси населення. Можна думати, що землеробство було особливо поширене на родючих рівнинах Іонії і Еоліди, у Малій Азії й на території Балканської Греції - у Фессалії, Беотиї, Лаконіці, Мессенії й Арголіді

Рядові общинники обробляли переважно ячмінь й овочі. Пшениця зрощувалась лише на полях родової знаті, якій надавалися ділянки найбільш родючої землі. Обробка земель часто виконувалась дерев'яною сохою, широко використовувався плуг, причому особлива увага зверталася на його міцність. Для запашки поля звичайно вживалися мули, а в більш заможних господарствах - воли.

Сільськогосподарська практика греків в XI - IX ст. ґрунтувалася на багатій традиції хліборобів ахейського часу. Тоді, як показує і епос, землю ретельно обробляли. Як добриво використовували гній. Пильну увагу обертали грецькі хлібороби на глибину оранки. Землі під пару зорювали тричі. Місцями, очевидно, застосовувалося й штучне зрошення. 

Багато місця поет приділяє садівництву й виноробству. Він докладно описує сад царя феаків Алкіная («Одиссея», VII, 112 - 128), садові роботи батька Одиссея Лаерта, зі знанням справи говорить про виноробство, трохи менше про оливководство. Наявність саду, поряд з виноградником була в той час ознакою великого багатства.

Поряд із землеробством велику роль грало скотарство. Відомі два види пасовищ: рівнинні й гірські.

Особливу роль у скотарстві займало конярство. Кіньми володіла знать і застосовувала їх у військовій справі або у військово-спортивних змаганнях знаті.

У порівнянні із землеробством і скотарством, полювання відігравало підлеглу роль, було також заняттям родової знаті.

Б)Ремесло. Зовнішня та внутрішня торгівля. Лихварство

Ремесло було розвинено значно менше, ніж землеробство й скотарство. У поемах згадується всього чотири роди майстрів: ковалі, гончарі, теслі й шкірянщики. Вони працюють на замовлення, не у своїй майстерні, а у чужих будинках. Їх наймали за натуральну оплату потребуючи в їхній майстерні хазяї. Вони ж постачали ремісників необхідними для роботи матеріалами (сировиною).

Необхідний для роботи інструмент ремісник приносив із собою («Одиссея», III, 425 - 435). Такі мандрівні ремісники були основним типом людей, що займалися ремісничим виробництвом.

До деміургів (ремісників) зараховувалися всі люди, не зв'язані безпосередньо із землеробством, тобто співаки, лікарі, віщуни та ін.

Основна маса сільського населення ще сполучала у відомій мірі землеробську працю з домашнім ремеслом. Господарство саме в основному створювало все, що йому потрібно.

Знаряддя праці були нескладними. Інструмент коваля, наприклад, складається з печі і раздувального хутра (тобто праця коваля була осілою), тигля, ковадла, кліщів.

У період, коли складався гомерівський епос, залізо було вже досить широко поширене, причому з нього робилися не тільки прикраси й озброєння, але й знаряддя виробництва.

В XI - IX ст. до н.е. звертає на себе увагу значний регрес у торгівлі, особливо зовнішній. Від колишніх часів, коли мікенські моряки борознили води всього Східного Середземномор'я, у гомерівських поемах збереглися лише неясні спогади. Існував обмін (несистематичний) надлишками в господарствах басиліїв за заморські товари.

Для суспільства, зображуваного в поемах, характерна торгівля, пов'язана із пограбуванням і морським розбоєм (піратством). Мореплавці, пристаючи до берега й знаходячи беззахисне населення, грабували майно й викрадали людей для продажу в рабство. Такі випадки розказані в поемі «Одиссея», багато епізодів якої яскраво малюють життя мореплавця, напівкупця, напівпірата.

Для населення країни в XI - IX ст. мореплавство здавалося небезпечною професією. Плавали тільки в гарну погоду, вдень, ніколи не випускаючи з поля зору землю.

Коштовні метали й предмети розкоші (тканини, килими, ювелірні вироби) увозилися в Грецію зазвичай зі Сходу. У поемах ми зустрічаємося переважно з фінікійськими й тафійскими торгівцями.

Саме від фінікійців, імовірно вже в IX ст., греки запозичили в кораблебудуванні. Гомер описує, як правило, військові кораблі (які й були запозичені греками). Це - довгі, вузькі, низькобортні кораблі з 25 веслярами на кожній стороні, кораблі, озброєні тараном.

Поряд з піратством поступово розвивалися і форми мирного обміну. Так, наприклад, серед родової знаті одержав широке розповсюдження звичай гостинності.

Наприкінці досліджуваного періоду з'являються свідчення про внутрішньогрецьку торгівлю. У межах XI - IX ст. до н.е. протогеометрична аттична кераміка зустрічаються в чималій кількості на острові Егіна, у Фессалії і на Кикладах, а коринфська - посуд геометричного стилю, починаючи із середини IX в., досягаємо Беотиї, Дельф і острова Фери.

Таким чином, після занепаду, що тривав біля двох сторіч, зовнішніх зв'язків і торгівлі еллінські племена вже в IX ст. розширили свої відносини (зовнішні).

Одночасно - і в цьому складається важлива відмінність гомерівського періоду від мікенського часу - починає рости на значно більше широкій, базі, чим у попередній період, і внутрішньогрецька торгівля.