11. Основні законодавчі та нормативно правові акти про охорону праці.

Законодавство України про охорону праці – це сукупність загальних законівта спеціальних законодавчих актів, що регулюють відносини у галузі охорони праці.

До загальних законів, які визначають основні положення про охорону праці, належать Конституція України, Кодекс законів про працю, Закон України “Про охорону праці”. З ними тісно переплітаються Закони України “Про охорону здоров’я”, “Про пожежну безпеку”, “Про використання ядерної енергії та радіаційний захист”, “Про забезпечення санітарного благополуччя населення”, “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, “Про підприємства в Україні”, “Про оплату праці”, “Про колективні договори та угоди”, “Про зайнятість населення” тощо.

Стаття 43 Конституції України гарантує право на працю, право на належні, безпечні і здорові умови праці. Ця ж стаття встановлює заборону використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах. Стаття 45 гарантує право всіх працюючих на щотижневий відпочинок та щорічну оплачувану відпустку, а також встановлення скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скорочену тривалість роботи в нічний час. Інші статті встановлюють право громадян на соціальний захист, що включає право забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності (ст. 46); охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49); право знати свої права та обов’язки (ст. 57) й інші загальні права громадян, у тому числі право на охорону праці.

Кодекс законів про працю (КЗпП) України затверджено Законом Української РСР від 10 грудня 1971 р. і введено в дію з 1 червня 1972 р. До нього неодноразово вносилися зміни і доповнення. Правове регулювання охорони праці в ньому не обмежується главою ХІ “Охорона праці”. Норми щодо охорони праці містяться в багатьох статтях інших глав: “Трудовий договір”, “Робочий час”, “Час відпочинку”, “Праця жінок”, “Праця молоді”, “Професійні спілки”, “Нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю”.

Центральне місце у системі законодавства України про охорону праці є Закон “Про охорону праці” від 14.10.1992 р., а у 2002 р. його викладено у новій редакції. Він містить 9 розділів, що встановлюють загальні положення з охорони праці, гарантії працівників на охорону праці, організацію охорони праці на виробництві, стимулювання охорони праці, державне управління охороною праці, державний нагляд і громадський контроль за охороною праці, відповідальність за порушення законодавства про охорону праці. Окремий розділ присвячено нормативно-правовим актам з охорони праці, який визначає види, порядок опрацювання, прийняття та їх скасування.

Закон України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” встановлює необхідність гігієнічної регламентації небезпечних і шкідливих факторів фізичної, хімічної та біологічної природи, присутніх в середовищі життєдіяльності людини, та їхньої державної реєстрації, вимоги до проектування, будівництва, розробки, виготовлення і використання нових засобів виробництва та технологій, гігієнічні вимоги до атмосферного повітря в населених пунктах, повітря у виробничих та інших приміщеннях, вимоги щодо забезпечення радіаційної безпеки тощо.

Закон України “Про охорону здоров’я” регулює суспільні відносини в цій галузі з метою забезпечення гармонічного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності та довголітнього активного життя громадян, усунення чинників, які шкідливо впливають на їхнє здоров’я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадкоємності; передбачає встановлення єдиних санітарно-гігієнічних вимог до організації виробничих та інших процесів, пов’язаних з діяльністю людей, а також до якості машин, устаткування, будинків та таких об’єктів, що можуть шкідливо впливати на здоров’я людей; вимагає проведення обов’язкових медичних оглядів осіб певних категорій, в тому числі працівників, зайнятих на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці; закладає правові основи медико-соціальної експертизи втрати працездатності.

Закон України “Про пожежну безпеку” визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності. Забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною виробничої та іншої діяльності посадових осіб, працівників підприємств, установ, організацій та підприємців, що повинно бути відображено у трудових договорах (контрактах) та статутах підприємств, установ та організацій. Забезпечення пожежної безпеки підприємств, установ та організацій покладається на їх керівників і уповноважених ними осіб, якщо інше не передбачено відповідним договором (ст. 2).

Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” визначає умови застосування соціального страхування від нещасного випадку на виробництві.

Закон “Про підприємства в Україні”визначає, що підприємство зобов’язане забезпечити своїм працівникам всі безпечні та нешкідливі умови праці і несе відповідальність у встановленому законом порядку за шкоду, заподіяну їх здоров’ю.

Закон України “Про колективні договори і угоди” передбачає, що в колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо охорони праці і визначає, що в угодах на державному, галузевому та регіональному рівнях регулюються основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики, зокрема щодо умов охорони праці.

До спеціальних законодавчих актів в галузі охорони праці належать:

– Міждержавні стандарти системи стандартів безпеки праці (ГОСТ ССБП) – це державні стандарти ССБП колишнього СРСР, які застосовуються на території України до їх заміни іншими нормативними документами, якщо вони не суперечать чинному законодавству України (зокрема, ГОСТ 12.4.183-91 ССБТ Материалы для средств защиты рук. Технические требования)

– Державні стандарти України з питань безпеки праці (ДСТУ) (зокрема, ДСТУ 2053-92 Засоби індивідуального захисту органів дихання ізолюючі);

– Нормативно-правові акти з охорони праці(НПАОП) (до 2004 р. Державні нормативні акти про охорону праці (ДНАОП));

– Нормативні акти, що діють в межах об’єкта господарювання (локальні)

Нормативно-правові акти з охорони праці (НПАОП) за сферою дії поділяються на міжгалузеві та галузеві. До міжгалузевих належать акти загальнодержавного користування, дія яких поширюється на підприємства, установи, організації незалежно від їх відомчої належності та виду трудових відносин (зокрема, НПАОП 0.00-4.12-99 Типове положення про навчання з питань охорони праці). До галузевих належать акти, дія яких поширюється на підприємства, установи, організації, що відносяться до певної галузі економіки (зокрема, ОСТ 46.0.141-83 Процеси виробничі в сільському господарстві. Загальні вимоги безпеки).

Міжгалузеві та галузеві НПАОП приймаються або затверджуються Кабінетом Міністрів України, Держгірпромнаглядом України, МОЗ України, Міністерствами України та іншими відомствами.

Особливістю законодавства України про охорону праці є те, що значна частина питань з охорони праці регулюється нормативними актами, прийнятими на конкретному підприємстві, в установі, організації (локальні). Порядок їх прийняття встановлюється централізованим законодавством.

За порядком прийняття локальні нормативні акти поділяються на такі, що приймаються роботодавцем самостійно або за погодженням з працівниками підприємства та їх представниками, і такі, що приймаються загальними зборами найманих працівників.

За предметом правового регулювання локальні нормативні правові акти можна поділити на ті, що регулюють, наприклад:

– організацію управління охороною праці на підприємстві;

– організацію проведення навчання (інструктажу) з питань охорони праці;

– встановлення безпечного виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства.

За зовнішньою формою вираження локальні нормативні акти з охорони праці можна поділити на:

– положення (наприклад, “Положення про систему управління охороною праці на об’єкті господарювання”, “Положення про службу охорони праці на об’єкті господарювання”, “Положення про комісію з питань охорони праці на об’єкті господарювання”, “Положення про порядок атестації робочих місць щодо їхньої відповідності нормативним актам з питань охорони праці” та ін.);

– правила (наприклад, “Правила внутрішнього розпорядку, які визначають обов’язки персоналу, що працює радіоактивними речовинами та іншими джерелами іонізуючих випромінювань”);

– інструкції (наприклад, інструкція “Про порядок організації та проведення зварювальних та інших вогневих робіт на підриємстві”);

– накази (наприклад, наказ “Про порядок атестації робочих місць щодо їх відповідальності нормативним актам про охорону праці”) та ін.

Відповідно до постанови Кабміну України від 1993 р. було створено Державний реєстр міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці (Реєстр ДНАОП). 2004 р. згідно наказу Держнаглядохоронпраці України прийнято нове Положення про Державний реєстр нормативно-правових актів з охорони праці за видами економічної діяльності (Реєстр НПАОП). Зміни у реєстрі публікуються в журналі “Охорона праці”.

НПАОП кодуються згідно з класифікатором (КВЕД) галузей і підгалузей промислового виробництва. Нижче наведено приклад кодування нормативно-правового акта, дія якого поширюється на всі види економічної діяльності, зокрема НПАОП 0.00-1.01-07 Правила будови і безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів.