18. Визначте організаційно-методичні вимоги до навчання і виховання дітей з ффнм у дошкільному навчальному закладі.

Згідно з Типовим положенням визначені основні напрямки організації роботи дошкільних закладів для дітей з ФФНМ у двох вікових групах: старшій-для дітей шостого року життя і підготовчій – для дітей сьомого року життя.

Корекційний вплив у цих групах має здійснюватися відповідно до спеціальної програми навчання і виховання дітей із ФФНМ, розробленою окремо для кожної групи(наприклад,РЯбцун). В процесі навчання дітей з ФФНМ в умовах спеціального дитячого садка вирішують такі завдання:

• сформувати у дітей фонетичну систему мови, тобто уточнити і закріпити вимову збережених звуків, а також виправити вимову порушених звуків;

• розвивати у них повноцінний фонематичний слух і сприймання, тобто за допомогою спеціальних прийомів навчити дітей розрізняти звуки на слух, запам’ятовувати і відтворювати ряди звуків і складів;

• сформувати навички звукоскладового аналізу та синтезу, тобто сформувати вміння ділити слово на склади і звуки, послідовно аналізувати їх, проводити зворотні операції;

• на основі аналітико-синтетичної діяльності забезпечити засвоєння дітьми деяких елементів грамоти.

Незважаючи на цілком зрозумілі відмінності, що існують у змісті колекційного навчання і виховання для дітей старшої і підготовчої групи ці завдання є основоположними.

Програма навчання дітей з ФФНМ має включати:

• характеристику мовленнєвого розвитку дитини;

• обстеження мовлення;

• режим дня групи;

• логопедичну документацію.

19. Прийоми логопедичної роботи при подоланні порушень звуковимови.

Логопедична робота з формування правильної звуковимови — складний динамічний процес, який здійснюється поетапно (кількість етапів різна за визначеннями авторів: два — у роботах Т. Філічової, три — у Ф. Рау, чотири — у М. Хватцева, п'ять — у Н. Чевельової і Г. Чиркіної), проте зміст і послідовність дій має багато спільного.

Найбільш загальноприйнятим і доцільним вважається проведення роботи в три етапи, кожен із яких має конкретну мету, зміст, відповідні методи і прийоми: підготовчий етап — розвиток фонетичних процесів і підготовка дихального, голосового й артикуляційного апаратів до постановки звуків, тобто формування мовнорухових і мовнослухових умінь і навичок; другий етап — постановка звука, його автоматизація та диференціація від подібних під час занять зі спеціально підібраним матеріалом; третій етап — самостійне користування комунікативними вміннями і навичками правильного вживання звуків у різних ситуаціях мовлення. Постановка звуків у більшості випадків є складним ненатуральним процесом ніж самостійне виникнення звуку у дитини. З фізіологічної точки зору постановка звуку — це утворення умовного рефлексу. З педагогічної — під постановкою звука розуміємо послідовний процес навчання дитини правильній вимові змішуваного, відсутнього чи викривленого звуку, який здійснюється індивідуально на індивідуальних заняттях і правильно вимовлені звуки мовлення є результатом взаємодії складових мовного апарату.У більшості випадків до постановки звука не можна приступати відразу. Дитину попередньо вчать надавати своїм артикуляційним органам такого положення, яке властиве нормальній артикуляції звука і забезпечує правильність його вимови. У зв'язку з цим логопед як фахівець повинен чітко уявляти будову мовного апарату та його складових: енергетичного (дихального) відділу — легень, бронхів, трахеї зі системою м'язів і дихальних шляхів; генераторного (голосоутворюючого) — гортані з голосовими зв'язками; резонаторного (звукоутворюючого) — системи повітряних порожнин — глотки, носоглотки, рота, носа та їхніх функцій. Перша частина мовного апарату забезпечує струмінь повітря для утворення голосу й звуків, друга — утворює голос, третя — має подвійну функцію: є резонатором для посилення голосу та артикулює голосні чи приголосні звуки мови в залежності від положення активних органів вимови (язика, губ, щелеп), що надають ротовій порожнині певної форми, завдяки якій утворюються різноманітні звуки. Найбільш активними органами артикуляційного апарату є язик і губи, які виконують складну роботу з формування кожного звука. Чітка, точна, скоординована робота артикуляційних органів, їх здатність швидко і плавно переключатись із одного положення на інше, а також здатність утримувати задану артикуляційну позицію дають можливість перейти до наступних дій — постановки звука. Постановка звука здійснюється на другому етапі логопедичної роботи і досягається застосуванням основних способів постановки. Кожний звук характеризується тільки йому властивою комбінацією артикуляційних та акустичних ознак правильної вимови. З фізіологічної точки зору постановка звука — це створення умовного рефлексу.

Прийоми логопедичної роботи за Лалаєвою:

1. За наслідуванням – з опорою на слуховий образ, зорове сприйняття артикуляції. Це зумовлене тим, що у дітей добре розвинені навички наслідування. Проте по наслідуванню можна поставити звук лише тоді, коли він відсутній. У роботі з РВД постановка звуків таким чином здійснюється надзвичайно рідко.

2. Механічний – спосіб постановки за допомогою спеціальних зондів або ж допоміжних засобів(пальців рук наприклад). За допомогою механічних прийомів артикуляційним органам надається спеціальне положення.

3. Змішаний спосіб – використання різних методів почергово.

20. Охарактеризуйте психологічні механізми мовлення, порушення яких призводить до алалії.

У КРГ локалізовані всі вищі психічні функції людини.

Центр Брока-розташований у задніх нижніх відділах лобної долі кори домінантної півкулі ГМ. Забезпечує кінетичний праксис органів артикуляційного апарату. Порушення цього центру призводить до кінетичної алалії і афазії.

Центр Верніке – розташований у гностичних зонах задніх відділів скроневої долі кори домінантної півкулі ГМ. Забезпечує, гнозис, розпізнавання фонемного складу мови, що є основою для її засвоєння, розуміння, використання в імпресивному і експресивному мовленні.

Мовленнєвий центр, розташований у нижній та пост центральній відділах тімяної зони КГМ. Забезпечує оральний праксис, її порушення призводить до кінестетичної моторної алалії і афазії.

Мовленнєвий центр у негностичних полях центральної та задньої частинах середньої скронневої звивини – запам’ятовування та відтворення лексичної та фонематичної інформації.

Мовленнєвий цент у передніх відділах лобної долі кори домінантної півкулі ГМ – забезпечення складні види аналізу і синтезу, пов’язані з оперуванням рядами послідовно організованих даних. При порушенні вади мовлення розглядають як симптоми моторної алалії.

Мовленнєвий центр тьмяно-потиличної ділянки КГМ, відповідає за парадигматично організовані мовні одиниці (оперування ними)

21. Розкрийте передумови формування писемного мовлення.

Становлення функції письма відбувається за умов цілеспрямованого навчання у період опанування грамоти. Опанування письмом можливе за умов досягнення певного рівня зрілості – «шкільної зрілості» - рівень розвитку передумов, що забезпечать успішне опанування навички письма: високий рівень усного мовлення,сформованість бази когнітивних, сенсомоторних процесів та операціональних процесів.

Мовленнєва готовність до школи. Відхилення в розвитку усного мовлення негативно впливають на засвоєння програми, формування особистості, затримують процес соціальної адаптації.

Функціональні механізми письма, включає велику кількість психічних функцій, когнітивних і сенсомоторних компонентів. Важливий показник розвитку дитини є рівень зорового сприймання – для переведення фонем у графічні схеми, треба засвоїти графічний образ букви.

Успішне оволодіння письма передбачає уміння дитини вільно орієнтуватись в просторі та володіти основними просторовими поняттями.

За свідченням О.Корнєва, для засвоєння символічного позначення фонем має бути засвоєна навичка символізації.

Графо-моторні навички є кінцевою ланкою операції письма. Найважливішою функцією зорово-моторна координація, руховий контроль, зоровий контроль. Необхідною умовою є розвиток дрібної моторики рук.

Аналіз психологічної структури писемного мовлення виділяє основні когнітивні процеси: память і увагу; операціональні компоненти мислення: аналіз і синтез, порівняння, узагальнення, класифікація.

22. Назвіть приклади вправ на розвиток дихання і мовлення. Їх значення в структурі індивідуального навчання.

Логопедична гра- Забий м'яч у ворота

Запропонуйте дитині подути на ватний чи поролоновий м'ячик, так, щоб він покотився у ворота (їх можна зробити з дроту, або намалювати). Повітряний струмінь повинен бути плавним, повільним, безперервним.

Літак

Покладіть дитині на долонь маленький шматочок ватки чи паперу. Тримаючи долоню з ваткою на рівні рота, дитина повинна подути на «літак», щоб він полетів. Чим далі полетіла ватка, тим краще дитина зробила вдих і видих.

Кораблик

Налийте в миску води, покладіть на воду паперовий кораблик і запропонуйте дитині «допомогти» корабликові переплисти на іншу сторону миски. Дитина робить вдих носом, а на видиху вимовляє «пф» і дує при цьому на кораблик. Чим дужчий повітряний струмінь, тим далі попливе кораблик.

На гойдалці». На горизонтальній нитці прикріплюють різнокольорові паперові фігурки ляльок, влаштовують «гойдалку» і малюк силою видихуваного повітря розгойдує їх.

"Голосно-тихо". Візьміть парні іграшки різних розмірів, наприклад, маленька й велика собачка. Покажіть їх малюкові і скажіть: "Велика собачка гавкає голосно! Ав-ав!" Дитина голосно повторює: "Ав-ав!" "Маленька собачка гавкає тихо, ав-ав". Малюк тихо повторює: "Ав-ав". Потім приберіть іграшки і показуйте по черзі велику і маленьку собачку, питаючи дитини, як кожна з них гавкає.

"Не розбуди ляльку". Приготуйте ляльку, краще з закриваються очима, її ліжечко, маленькі іграшки, коробку для іграшок. Покладіть спати ляльку і запропонуйте дитині прибрати іграшки в коробку, не розбудивши її при цьому. Кожну іграшку, яку малюк кладе в коробку, він повинен тихо називати.

"Що б це значило?" Такі вправи спрямовані на вдосконалення навичок усного мовлення, розвиток логічного мислення, фантазії . Суть занять полягає в тому, щоб дитина пояснив значення тієї чи іншої фрази. Це можуть бути нескладні прислів'я, приказки, фразеологізми.

"Великої-маленький". Така вправа сприяє збільшенню словникового запасу малюка, знайомству з синонімами. Краще використовувати для занять книжку з яскравими картинками. Можна, наприклад, показувати дитині кошеня і запитувати: "Кошеня на зображенні великий або маленький?" Дитина повинна вчитися відповідати повним реченням: "Кошеня на зображенні маленький".