15.Співвідношення права та закону

Зміст зв'язку права і закону полягає в тому, що закон як відображення державної волі має бути адекватним формулюванням права, яке об'єктивно виникає в суспільстві. Коли говориться про відповідність закону праву, під останнім розуміється передусім так зване "природне право" - мораль, свобода, справедливість, рівність. Саме воно (як ідеал) і служить критерієм для оцінки діючого позитивного права, закону.

Співвідношення права і закону полягає в такому:

1) лише праву має надаватися законна сила, оскільки закон може бути правовим явищем лише як форма вираження права;

2) закон зобов'язаний бути завжди правовим, щоб стати обов'язковим - "дух закону" і "буква закону" не повинні мати розбіжностей.

Правовий закон- законодавчий акт, що створений на основі принципу верховенства права і має на меті своїм регулюванням забезпечити розвиток людини, громадянського суспільства і держави в правових межах. Інакше кажучи, правовий закон - це право, що набуло офіційного, формального вираження, конкретизації і забезпечення, тобто набуло легалізованої, законної сили завдяки суспільному визнанню.

Загально-соціальні ознаки правового закону.

1) втілює справедливість, розуміння якої властиве певному суспільству (поняття справедливості історичне);

2) є формалізованою мірою свободи, що сформувалася в суспільстві, слугує формою закріплення права;

3) виражає потреби, інтереси, солідарну волю народу;

4) проголошує і забезпечує права і свободи, честь і гідність людини і громадянина;

5) відповідає нормам конституції і має в своєму складі розумне співвідношення дозволів, обов'язків, заборон, без переваги останніх;

6) відповідає міжнародним актам про права людини, враховує також рішення Європейського Суду з прав людини;

7) є нормативною основою законності і правопорядку в суспільстві;

8) стимулює розвиток правосвідомості і культури суспільства, має високий ступінь впливу на суспільство.

21. Джерела конституційного права.

Джерела конституційного права - це текстуальні джерела права

Джерела конституційного права: праці вітчизняних і закордонних учених, які безпосередньо чи опосередковано стосуються його проблем; правові акти (чинні й такі, що вже втратили чинність), які містять конституційно-правові норми.

Ознаки джерел конституційного права:

1) мають найвищу юридичну силу;

2) мають установчий характер

3) мають загальнообов'язковий характер

4) мають найвищий ступінь юридичних гарантій;

5) приймаються спеціально уповноваженими суб'єктами;

6) регулюють правовідносини у сфері публічних політико-державних відносин;

7) виражають публічні загальносуспільні інтереси українського народу;

8) визначають нормативні умови і принципи гармонізації національного і міжнародного законодавства.

Конституція Пилипа Орлика 1710 р., яка установлювала низку демократичних для тієї доби державних інститутів.

«Основний закон «Самостійної України» спілки народу українського» у вересні 1905 р. Цей проект передбачав повну самостійність України, територія якої мала складатися з дев'яти земель.

Віхою в розвитку конституційного процесу стало прийняття З липня 1917 р. II Універсалу Української Центральної Ради що проголошував намір підготувати проекти законів про автономний устрій України.

20 листопада 1917 р. III Універсалу, який проголошував установлення вже не автономних, а федеративних відносин з Росією.

Серед державно-правових актів Гетьманату, насамперед, слід згадати гетьманську «Грамоту до всього українського народу» від 29 квітня 1918 р.,

Створення в 1922 р. Союзу радянських соціалістичних республік і прийняття в 1924 р. Конституції СРСР У грудні 1936 р., тобто в розпал сталінських репресій, було прийнято нову Конституцію СРСР, проголошену «найдемократичнішою у світі».