49.Добровільна відмова від доведення злочину до кінця. Добровільна відмова від доведення злочину до кінця

Добровільна відмова від доведення злочину до кінця – це добровільне та безповоротне припинення розпочатої злочинної діяльності при усвідомленні наявної можливості реального та успішного завершення злочину.

Добровільність тут означає, що особа без зовнішнього спонукання чи примусу при усвідомленні наявної можливості безперешкодного доведення злочинної діяльності до кінця відмовляється від неї.

Безповоротне припинення злочинної діяльності - це безумовне і безповоротне рішення особи щодо припинення вчинення злочину.

Добровільна відмова можлива лише щодо злочину, вчинюваного з прямим умислом. Мотиви такої відмови можуть полягати у страху перед покаранням, жалості до потерпілого, умовлянні близьких, відчутті сорому тощо. Вона може бути і наслідком впливу третіх осіб, наприклад, родичів.

Добровільна відмова від доведення злочину до кінця можлива тільки до закінчення злочину, тобто на перших двох стадіях готування до злочину та замаху на злочин.

Відповідно до ККУ, особа, яка відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише у тому разі, якщо фактично вже вчинене нею діяння містить склад іншого злочину (ст.. 17 КК).

50. Співучасть у вчиненні злочину.

Співучасть у вчиненні злочину - це умисна спільна участь декількох суб'єктів у вчиненні умисного злочину. Скоєння злочину кількома особами трактується як більша суспільна небезпека, ніж одноосібне скоєння. Співучасть у злочині характеризується рядом ознак.

Об’єктивний бік співучасті у злочині	Суб’єктивний бік співучасті у злочині
- спільність дій співучасників; - спричинення одного й того ж, спільного для всіх співучасників, злочинного наслідку; - причинний зв'язок між діями кожного із співучасників і єдиним злочинним результатом.	- взаємна поінформованість співучасників про злочинну діяльність кожного з них або бодай одного; - усвідомлення кожним із співучасників того, що він своїми діями спільно з іншими вчиняє злочин або сприяє його скоєнню; - бажання або свідоме допущення настання єдиного злочинного результату.

Кримінальне законодавство розрізняє такі форми співучасті (ст.. 28 КК):

1) проста: - співвиконавство без попередньої змови між собою;

- співвиконавство за попередньою змовою (якщо дві або більше осіб, тобто до початку злочину) домовилися про його спільне вчинення).

2) складна: - злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо організувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.

- злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний ієрархічним об'єднанням декількох осіб (три і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

51. Поняття і види покарань.

Ст. 50. Поняття покарання та його мета.

1. Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і підлягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

2. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими так і іншими особами.

3. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Ст. 51. Види покарань.

1. Штраф.

2. Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

3. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

4. Громадські роботи.

5. Виправні роботи.

6. Службові обмеження для військовослужбовців.

7. Конфіскація майна.

8. Арешт.

9. Обмеження волі.

10. Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців.

11. Позбавлення волі на певний строк.

12. Довічне позбавлення волі.

51. Загальна характеристика кримінальних покарань.

Основні покарання - це ті покарання, які можуть застосовуватися лише самостійно і не можуть бути приєднані (за винятком складання різних покарань за ст. 72 КК) до інших покарань.

До основних покарань, визначених у ч. 1 ст. 52 КК, належать: громадські роботи; виправні роботи; службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі.

Додаткові покарання - це ті покарання, які можуть застосовуватися разом з основними, вони лише доповнюють основні покарання. Так, додатковими покараннями визнають (ч. 2 ст. 52 КК): позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину, кваліфікаційного класу; конфіскація майна. Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину, кваліфікаційного класу не передбачені у санкціях статей Особливої частини КК. Вони можуть застосовуватися за наявності умов (при засудженні за тяжкий чи особливо тяжкий злочин), передбачених ст. 54 КК.

До покарань, які можуть застосовуватися як основні, так і додаткові, належать: штраф; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ч. 3 ст. 52 КК).