39. Ліквідація Запорізької Січі

Після ліквідації  гетьманства  у  1764  році Запорозька Січ лишалася єдиним українським краєм, де ще зберігалася автономія. За  Кючук-Кайнарджійським  мирним  договором  1774 року кордони Росії відсунулися до  гирла  Південного  Бугу і Запорозька Січ втрачала значення  форпосту  в боротьбі проти турецько-татарської загрози. Крім того, царський уряд  побоювався нових заворушень  після  повстання  Коліївщина  у  1768  році,в  якому  січовики  приймали  участь. Після подавлення Пугачовського  бунту для багатьох учасників цього повстання Запоріжжя стало надійним притулком.  Все  це  сприяло  прийняттю  остаточного  рішення  щодо  подальшого  існування  Січі. Вже в травні 1775р. на засіданні Ради при Височайшому Дворі  Катерини ІІ  при участі Г.Потьомкіна, канцлера М.Паніна та президента Малоросійської колегії П.Румянцева було прийнято рішення про ліквідацію Війська Запорозького Низового.

4 червня 1775р. угрупування російських військ під командуванням П.Текелії в складі ескадрону Сербського гусарського полку та Інгерманландського піхотного полку підійшло до Січі. Ці війська блокували всі шляхи з Січі, її форштадт та навколишні зимівники. Запорозькій військовій старшині, яка під час останньої війни з Туреччиною отримала відповідні армійські чини, було запропоновано з'явитися на рапорт до генерал-поручика. П. Текелії. Відмову російське командування могло розглядати винятково як державну та військову зраду. На  січовому  майдані  зібралася  загальна  військова  радаа,  де  січовики  бурхливо  обговорювали,  що  робити  далі:  чи  чинити  опір,  чи  підкоритися  волі  уряду. Січовій старшині та духовенству вдалося вмовити козаків не чинити опору і через годину брами січової фортеці відкрилися й до П.Текелії з хлібом-сіллю вийшли кошовий отаман П.Калнишевський, суддя, писар, січові діди та курінні отамани разом із рештою січовиків.

Наступного дня - 5 червня 1775р.- січовиків було додатково приведено до присяги на вірність імператриці Катерині II. Згодом, 3 серпня, Катерина II видала маніфест, де проголошувала ліквідацію Запорізької Січі. Там же говорилося і про те, що саме тільки вживання назви «запорозькі козаки» буде розцінено, як образа її царської величності. Військо Запорозьке було розпущене, військові клейноди було одібрано, а січові укріплення зруйновано. А  керівників  останньої  Січі  було  засуджено  на  заслання.