41. Фашистські ідеї державності . Анархістська концепція держави.

Фашистські ідеї державності — це суміш різних положень, метою яких є виправдання, заохочення найнижчих людських інстинктів. Однією з головних складових фашистської теорії є расизм, що поділяє людей за біологічними та соціальними ознаками на декілька груп (рас), одна з яких проголошується істинним представником людського роду. Тому завдання держави забезпечення процвітання панівної раси шляхом завоювання інших держав для розширення "життєвого простору", поширення "культурної раси". При цьому державні органи повинні керуватися партійними ідеологічними настановами, діями вождя, що є істиною в останній інстанції. У сфері міжнародних відносин фашизм виходить з культу грубої сили. Насилля проголошується найважливішим чинником розвитку, а гуманізм — проявом неповноцінності раси, спробою виправдання її слабовілля і боягузтва.

Анархістська концепція держави. Основна ідея анархізму полягає в необхідності створення суспільства, в якому, з одного боку, максимально обмежуються можливості втручання держави в повсякденне життя суспільства та особи, а з іншого — максимально підвищується роль населення в управлінні суспільними справами.

Згідно з анархістськими поглядами, у зовнішніх відносинах на державу має покладатися лише забезпечення оборони країни та підтримання необхідних, насамперед економічних, зв'язків з іншими державами. Усередині країни функції держави повинні зводитися лише до прийняття невеликої кількості найважливіших законів, положення яких мають виняткове значення для існування і розвитку всієї країни, а також до забезпечення їх неухильної реалізації. Усі інші внутрішні питання мають вирішуватися населенням усієї країни або окремих частин її території безпосередньо (шляхом референдумів, зборів) чи органами місцевого самоврядування, що обираються населенням відповідних територій. Положення цієї концепції сприяють широкому розвитку місцевого самоврядування.

42. Концепція держави «загального благоденства»

Концепція держави «загального благоденства» (Дж. Мюрдаль, Дж. Стречи та ін.) висунута у середині XX ст. щодо розвинутих капіталістичних держав (так званих «максимальних» держав). Ця теорія стала противагою, антиподом концепції держави «нічного сторожа» («мінімальної» держави), що відстоювала невтручання держави в економічну сферу, у відносини робітника та підприємця, у соціальні питання. Теорія держави «благоденства» взяла за основу ідею англійського економіста Дж.-М. Кейнса, відповідно до якої активне втручання держави в економічне життя є панацеєю від усіх соціальних негод, засобом згладжування класових суперечностей, оздоровлення і стабілізації економіки. Держава трактувалася як надкласова, що втратила свою стару класову сутність завдяки встановленню прогресивних податків, перерозподілу національного доходу, наданню соціальних послуг та ін.

Концепція держави «загального благоденства» є одним із варіантів теорії соціальної держави (див. главу «Соціальна правова держава»). Як вважає французький соціолог Мішель Крозьє (1922 р.н.), сучасна соціальна держава має потребу в трансформації, перетворенні в «скромну державу», яка прагне поставити себе на службу суспільству, а не командувати ім. «Головною функцією такої держави повинне було б стати прагнення в першу чергу допомогти всім соціальним підсистемам, що складають суспільство, знайти найкращі регуляції змін і очолити суспільство, очолити хрестовий похід за інвестування в якість». Не можна змінити суспільство, не змінюючи державу.