94 Законність: поняття, функції, принципи, гарантії

Законність - це режим, такий стан суспільства, який характеризується неухильним виконанням, дотриманням всіма учасниками суспільних відносин вимог нормативно-правових актів.

Виконувати вимоги законодавства країни -обов'язок всіх, хто перебуває на її території, незалежно від посад, соціального та матеріального становища тощо. Забезпечення виконання законів є також однією з важливих внутрішніх функцій держави. При встановленні режиму законності в суспільстві встановлюється правопорядок. Основними принципами законності у сучасній державі є:

•S єдність, тобто однаковість нормативно-правового регулювання на всій території країни і щодо всіх суб'єктів права;

S доцільність - відповідність законодавства цілям забезпечення прав людини і громадянина, нації і народу, прогресивного розвитку суспільства тощо;

•S реальність - гарантування законності всіма дієвими засобами.

Гарантіями законності, тобто засобами, за допомогою яких у суспільному житті впроваджується, охороняється і відновлюється в разі порушення законність, можна визнати:

> законодавство, яке є як основою законності, так і його гарантією, оскільки саме законодавство встановлює обов'язок всіх суб'єктів права не порушувати законність;

> діяльність правоохоронних органів, які стоять на сторожі законності, а також контроль з боку влади та управління;

> правова культура та правове виховання, тобто загальна повага до права, знання змісту його норм і вміння їх здійснювати, а також формування цих якостей шляхом правового навчання, правової пропаганди, юридичної практики, самовиховання тощо;

> юридичні гарантії законності - передбачені законодавством спеціальні засоби впровадження, охорони та відновлення законності.

Висвітлюючи питання про взаємозв'язок правопорядку і законності, необхідно вказати, що правопорядок - це загальний суспільний порядок, що врегульований нормами права. Отже, вже із самої дефініції простежується взаємо-пов'язаність законності і правопорядку. По-іншому можна сформулювати так - правопорядок є реалізована законність.

95 Правопорядок і державна дисципліна

Із законністю тісно пов’язане інше правове явище — правопорядок (правовий порядок). Поняття “правопорядок” широко використовується в чинному законодавстві, охорона правопорядку — найважливіша функція держави.

Найбільшого поширення одержав погляд на правопорядок як на реалізовану законність, як на суспільний порядок, що встановлюється та охороняється державою на основі чинних норм права та в режимі законності. З цього погляду правопорядок є продуктом дії в суспільстві режиму законності. Від рівня законності залежить рівень правопорядку. Однак подібне трактування здається не зовсім правильним. Дійсно, зазначені явища тісно взаємопов’язані. У формуванні правопорядку законність виступає як основний принцип діяльності державних органів, посадових осіб і громадян. Але правопорядок не може скластися як наслідок одного лише цього принципу, навіть і основного.

Тому точніше було б сказати, що правопорядок складається як результат реалізації всіх правових розпоряджень відповідно до принципу законності. Основою правопорядку виступає не законність, а право. Законність — умова правопорядку. Результатом впливу права на суспільні відносини, підсумком його дії і реалізації конкретних правових норм є певний порядок у суспільних відносинах, правовий порядок.

Правопорядок — підсумок правового регулювання, його реалізована мета. Міцність правопорядку, його стабільність і непорушність забезпечується не формальною, а реальною законністю. У свою чергу правопорядок обумовлює зміст законотворчої діяльності, правовий характер законів.

Правопорядок є важливою передумовою ефективного функціонування всієї системи соціальних відносин. Він є важливим структурним елементом громадського порядку, під яким розуміється правильно налагоджений стан всієї сукупності суспільних відносин.

Правопорядок — це заснована на праві і законності організація правового життя, що відображає якісний фактичний стан суспільних відносин, врегульованих правом.

Особливості правопорядку: це стан упорядкованості правом суспільних відносин; це порядок, передбачений нормами права; правопорядок є результатом втілення в життя правових норм, їх реалізації; правопорядок забезпечується державою, йому притаманні єдність, стабільність. Це — реалізація законності, прав, свобод і обов’язків громадян; підпорядкованість суб’єктів нормам права у їх правових відносинах.

Правопорядок можна охарактеризувати як порядок, що забезпечує стабільність громадського життя і соціальний прогрес. Оскільки він визначається правом і забезпечується державою, то закріплює найважливіші риси і сторони соціально-економічного ладу, систему політичних відносин.

Правопорядок можна розглядати як єдність права і влади. Це порядок, при якому правове положення і взаємини всіх суб’єктів суспільного, політичного і державного життя чітко визначені законами і захищені державою.

Правопорядок варто відрізняти від близького, але не ідентичного йому явища — громадського порядку, що, як і правопорядок, характеризується організованістю, упорядкованістю суспільних відносин. Однак, на відміну від правопорядку, громадський порядок утворюється під впливом не тільки правових, але й інших соціальних норм: норм моралі, звичаїв, корпоративних норм та ін. Отже, громадський порядок — це стан урегульованості суспільних відносин, заснований на реалізації всіх соціальних норм і принципів. Громадський порядок забезпечується переважно силою суспільного впливу. Але це не означає, що його стан байдужий для держави. З одного боку, найважливішою частиною громадського порядку є правопорядок, з другого — стан громадського порядку обумовлює багато в чому стан правопорядку.

Тривалий час різниця між законністю і правопорядком не проводилась і вони використовувались як рівнозначні поняття, але це неправильно. Законність — це засіб встановлення правопорядку, а правопорядок — результат здійснення права і законності. Міцність і ефективність правопорядку залежить від ступеня втілення вимог законності. Якщо законність виступає як причина, то правопорядок — як наслідок. Законність — це повнота реалізації правових норм, а правопорядок — їх фактичне втілення в життя. Законність — засіб підтримки правопорядку.

Дисципліна пов'язана з діяльністю (поведінкою) особи. В ній відбиваються:

1) вимоги суспільства до індивідів і колективів;

2) соціальна оцінка поведінки людини з погляду її відповідності інтересам суспільства, законності, правовій культурі.

Види дисципліни:

• державна — виконання державними службовцями вимог, що ставляться державою;

• трудова — обов'язкове додержання учасниками трудового процесу встановленого розпорядку;

• військова — додержання військовослужбовцями правил, встановлених законами, військовими статутами, наказами;

• договірна — додержання суб'єктами права договірних зобов'язань;

• фінансова — додержання суб'єктами права бюджетних, податкових та інших фінансових розпоряджень;

• технологічна — додержання технологічних розпоряджень у процесі виробничої діяльності та ін.

Державна дисципліна— це режим панування закону у взаємовідносинах органів держави, посадових осіб, інших уповноважених суб'єктів, який грунтується на вимогах до кожного суб'єкта виконувати свої обов'язки, не перевищувати своїх повноважень, не посягати на права, не зачіпати інтересів інших суб'єктів, проявляти ініціативу і відповідальність у дорученій справі.

Державна дисципліна, законність і правопорядок тісно пов'язані між собою, тому що державна дисципліна неможлива без додержання І виконання законів і свідомого позитивного ставлення державних службовців до встановленого правопорядку.

Однак між законністю і дисципліною є відмінності у змісті та місці в системі правового регулювання.

1. З погляду права законність є основою дисципліни, але дисципліна — не тільки правове, а й соціальне явище. Вона не вичерпується законністю. Якщо законність означає точне і неухильне додержання закону, то дисципліна припускає ще й активність, ініціативу в роботі.

2. Поняття дисципліни ширше за поняття законності щодо нормативного забезпечення. Державна дисципліна забезпечується як правовими нормами, так й іншими соціальними нормами, особливо нормами моралі. В основі державної дисципліни лежать виконавча дисципліна, сумлінне ставлення посадових осіб до виконання покладених на них обов'язків.

3. Дисципліна і законність мають різні результати дії. Результат законності -- правопорядок. Результат дисципліни -громадський порядок.

Державна дисципліна реалізується в сфері здійснення функцій держави, її органів, установ, підприємств, її види: планова, фінансова, службова дисципліна та ін.

Трудова дисципліна — показник як ставлення громадянина до виконання службових обов'язків, так і роботи кожної з державних структур. У чинному трудовому законодавстві передбачені загальні вимоги дисципліни, пов'язаної з виконанням правил внутрішнього трудового розпорядку: своєчасно приходити на роботу, додержуватися встановленої тривалості робочого дня, використовувати весь робочий час для продуктивної праці, своєчасно і точно виконувати розпорядження адміністрації та ін. Ці норми і вимоги не можуть охопити всі сторони виробничого процесу. Тому в трудовому законодавстві визначається додаткове коло обов'язків працівників, що пов'язані з додержанням технологічної дисципліни.

Для підвищення ефективності дисципліни важливими є:

• застосування заходів заохочення з метою розвитку спонукальних факторів (оголошення подяки, видача премії, нагородження цінним подарунком, почесною грамотою, подання до нагородження орденами і медалями, званнями, матеріальна винагорода);

• накладення заходів юридичної відповідальності (звільнення, депреміювання, пониження на посаді та ін.).

Слід визнати, що дисципліна залежить не стільки від сили примусу або виховного впливу переконанням, скільки від раціональної системи господарювання і управління, стилю керівництва, орієнтованого на особу, яка реалізує себе в процесі праці.

На дисципліну праці, як мінімум, впливають два фактори. Перший фактор — бажання, з яким виконуються накази і розпорядження адміністрації. Виконавча дисципліна обумовлюється: а) підбором кадрів — залученням найбільш здатних працівників і турботою про підвищення їх кваліфікації; б) демократичним стилем керівництва, який поєднує колегіальність в обговоренні рішення (право мати власну думку, доки не прийняте рішення) та єдиноначальність при ухваленні рішення і відповідальності за його результат. Другий фактор — сприйняття правил і стандартів у роботі. Правила повинні бути розумними і доречними, тоді й дисципліна додержуватиметься. Головним має бути принцип: прагнути до поєднання інтересів працівників і адміністрації. Якість дисципліни залежить від ефективності правового виховання, рівня правової культури. Дисципліна — невід'ємна риса демократії.