6. Символіка мистецтва нового часу і дотепер

Культура Нового часу охоплює три століття: XVII, XVIII, XIX ст. Незважаючи на єдиний базис цієї культури, кожне століття історично і культурно своєрідне: XVII ст. - епоха зародження, становлення раціоналізму; XVIII ст. - століття Освіти, XIX ст. - століття класики, коли основні тенденції попередніх століть проявили себе всебічно і повно.

Можна визначити наступні риси культури Нового часу:

- ангропоцентричний характер: увагу до внутрішнього душевного життя людини, здатного до раціонального осягнення сенсу буття; гуманізм; свобода особистості стала вихідним символом і основною цінністю західної культури;

- інноваційний характер: зміна звичного способу життя і способу думки;

- формування цивілізації техногенного типу: швидка зміна техніки і технології, завдяки систематичному застосуванню у виробництві наукових знань;

- поліцентризм влади: поділ політичної (держава) і духовної (церква) влада: духовна, інтелектуальна свобода людини, поява демократичних тенденцій;

o вища мета західної цивілізації, закладена Новим часом, - нарощування матеріального багатства.

6.1. В епоху Просвітництва (XVIII ст.) культура представлена ще стилем бароко і класицизму. Класицизм - напрямок у художній культурі XVII - початку XIX ст., яка звернулася до еталонів давньогрецької класики, культивуючи строгість, прямолінійність, гармонійність, впорядкованість. Естетика класицизму заснована на принципі "облагородженої природи", на прагненні до ідеалізації дійсності. Основний естетичний постулат класицизму - вірність природі, закономірною розумності світу з об'єктивно притаманною їй красою - знаходить своє втілення в симетрії, пропорції, міри, гармонії, які і повинні відтворюватись у мистецтві в довершеному вигляді. Для архітектури класицизму характерні чіткість і геометризм форм, логічність планування, поєднання стіни і колони, стриманий декор. До цього стилю належать більшість садово-паркових ансамблів Західної Європи (наприклад, Версаль).

З іншого боку, у західноєвропейському мистецтві XVIII ст. з'явилося безліч локальних напрямів. Так, у Франції зародився новий стиль - рококо, який відбив смак аристократії, символізуючи пересиченість і меланхолію. Визначальні риси стилю: прагнення до витонченості, дрібна деталізація форми, контраст між зовнішньою строгістю будівель і вишуканістю їх внутрішнього оздоблення, скульптура і живопис відрізняються вишуканістю. Сентименталізм - течія в європейській літературі і мистецтві кінця XVIII ст., яке проголошувало культ природного почуття природи, йому були властиві чуттєвість, надмірна ніжність у виразах, співчуття.

6.2. В кінці XVIII - початку XIX ст. На культурну сцену Європи вийшов романтизм - ідейно-художній напрям у європейській культурі, пов'язане з абсолютизацією чуттєвого начала і інтересом до неординарним проявів людської істоти і життя. Романтизм символізував тенденцію до незвичайного і екстремального, у главу кута ставив уяву, емоційність і творчу натхненність художника. Романтизм цікавило все, крім усредненности. Особливостями романтичної літератури стали оспівування краси, культ героїчних особистостей, тема смерті, містичні мотиви. У центрі уваги романтиків - проблема особистості. Саме через пізнання себе можна пізнати світ.

6.3. Друга половина XIX ст. ознаменувалася приходом реалізму. Реалізм - ідейно-художній напрям культури, пов'язане з прагненням осмислити дійсність у всій її повноті та різноманітності з урахуванням найбільш суттєвих і типових рис. Реалізм протиставлений романтизму, це символ врівноваженого, спокійного, критичного погляду на життя і місце людини в ній. Твори реалістів відрізняються наявністю широкого спектру проблем суспільного життя, а також ретельним вивченням обставин життя героїв. Найбільш повно ці риси відображені в соціальному романі. Виступаючи як провідний метод, насамперед в літературі і живопису, реалізм яскраво проявляє себе у пов'язаних з ними синтетичних, "технічних" видах мистецтва - театр, балет, кіно, фотомистецтві.

6.4. З кінця 1850-х рр. мистецтво Європи вступає в епоху декадансу (занепаду). Цей термін вживався для позначення кризових явищ у духовній культурі, відзначених настроями безнадійності, песимізму, занепаду. Дані тенденції проявилися у такому напрямку, як імпресіонізм, постмодернізм, натуралізм.

Список використаної літератури:

1. Єгоров В.К., Астаф'єва О.М., Богатирьова Т.Г. Культурологія. М.: РАГС, 2009. - 280 с.  2. Маркова О.М. "Культурологія: Історія світової культури". М.: Волтерс Клувер. 2008 р. - 496 с.  3. Микитович Л.А. Культурологія. М.: Юніті. 2009. - 201 с. 

4. Ю. Колпинский. Искусство Древней Греции//Общая характеристика культуры и искусства Древней Греции(рос.)

5. В.П. Большаков, Л.Ф. Новицкая. Особенности культуры в ее историческом развитии (от зарождения до эпохи Возрождения)//Эстетическая и художественная культура Древней Греции(рос.)

6. Martin Robertson A shorter history of Greek art. — Cambridge : Cambridge University Press, 1981. — 240 с. — ISBN 0521280842.

7. J. J. Pollitt, Jerome Jordan Pollitt The art of ancient Greece: sources and documents. — Cambridge : Cambridge University Press, 1990. — 298 с. — ISBN 0521273668.

8. Martin Robertson A shorter history of Greek art. — Cambridge : Cambridge University Press, 1981. — 240 с. — ISBN 0521280842. Полікарпов В. С. Лекції з історії світової культури. К.: Знання, 2000. — 359 с.

9. Українська і зарубіжна культура. Навчальний посібник /Під заг. ред. Заболоцької К. В. Донецьк: «Східний видавничий дім», 2001. с. 79-102

10. А. О. Білецький. Міфологія і міфи античного світу

11. Маркарян Е. С. Нариси історії культури. Єреван: Вид. АрмССР, 1968. (вірм.)

12. Енциклопедія культур Deja Vu (рос.)

13. Лекции по истории эстетики. Ки. З, ч. 2. Л., 1977. С. 12.

14. Шеллинг Ф.-В.-И. Философия искусства // История эстетики. Памятники мировой эстетической мысли: В 5 т. М., 1967. Т. 3- С. 155.

15 Плеханов Г. В. Литература и эстетика: В 2 т. М., 1958. Т. С 123.

16. Оганов О. О. Произведение искусства и художественный образ. М., 1978. С. 4.

17. Гегель Г.-В.-Ф. Эстетика. Т. 1. С. 105.