4. Символіка мистецтва епохи відродження

У цей час змінюються як соціальний статус митця, який втілює соціокультурний ідеал унікальної, вільної, універсальної особистості, так і ставлення до мистецької діяльності. Важливу роль у "звільненні" митців відіграв інститут меценатства і патронату. Якщо в Середньовіччі головними замовниками були церква, королі, феодальна верхівка, то в добу Відродження - не тільки церква, а й міська влада, заможні городяни.

Ренесансний світогляд утверджував пріоритет креативного начала, авторства, орієнтація на неповторність і унікальність твору, його оригінальність стає еквівалентом його художньої цінності. Починають цінуватися художня якість, майстерність, ім'я майстра, який отримує безмежну творчу свободу.

Ренесансне мистецтво своїм змістом і формою орієнтоване на людину. Це виявляється у розширенні кола тем і образів: художники починають активно звертатися до світських сюжетів, образів реального світу, втілювати конкретні земні почуття й емоції людини.

У мистецтві Ренесансу зображення реального світу стає метою творчості. Головне призначення мистецтва - відтворення земної дійсності в усій її красі. Якщо у середньовічному мистецтві образи реальності позбавлені самостійної цінності, то Ренесанс культивував зображення речей, простору, форм, кольорів людського світу. Звідси - пріоритетне становище візуальних видів мистецтв (живопису, скульптури, архітектури). Навіть зображення релігійних сюжетів набуває повноти земних форм.

Перехід від середньовічного до ренесансного живопису пов'язаний з ім'ям Джотто, який в релігійних сюжетах відтворював красу земних образів ("Оплакування", "Мадонна на троні" та ін.).

Живопис XV ст. характеризується різноманітністю індивідуальних манер художників, формуванням місцевих шкіл - флорентійської, умбрійської, північно-італійської, венеціанської. Велику роль у становленні і розвитку живопису відіграла творчість С. Боттічеллі, Мазаччо, Фра Б. Анжеліко, Ф. Ліппі, Д. Гірландайо, П. делла Франческа, П. Перуджіно, А. да Мессіна, Дж. Белліні та ін. Вершиною Високого Відродження є творчість Леонардо да Вінчі, Рафаеля Санті, Мікеланджело Буонарроті.

Ренесансна література спиралася на фольклор і творчо переосмислений античний досвід, зверталася до світських сюжетів і образів. Жанрове різноманіття літератури Ренесансу зумовлено як збереженням старих, так і складанням таких нових жанрів, як ідилічна поема, ренесансна пастораль, алегорія, байка, діалог, епістола, роман-сповідь, а також новела, біографія та автобіографія. Творчість Данте Аліґ'єрі ("Божественна комедія"), яка вважається джерелом Відродження, демонструє тісне переплетіння елементів середньовічної та ренесансної культур. Перехідний період закарбувала багатогранна творчість Ф. Петрарки ("Книга пісень", "Тріумф"),

Раннє Відродження яскраво репрезентує творчість Дж. Боккаччо ("Декамерон"). Значний внесок у розвиток літератури Високого і Пізнього Відродження зробили Л. Аріосто, П. Бембо, Т. Тассо, Б. Челліні, Н. Макіавеллі та ін.

Музичне мистецтво характеризується розквітом поліфонії, розвитком духовних і світських жанрів (меса, мотет, мадригал). Серед видатних композиторів Відродження слід назвати Дж. Палестрину, К. Джезуальдо. Наприкінці XVI ст. завдяки творчості Я. Пері та Я. Честі сформувався новий жанр - опера.

В архітектурі ренесансні тенденції виявилися із середини XVI ст., органічно поєднуючись із пізньоготичними традиціями. Значного розвитку набуває світське будівництво: палаци і замки знаті, ратуші, приватні будинки.