2.2. Кінодокумент як основний вид кінофотофонодокументу

Я вважаю, що після проведених нами досліджень можна впевнено сказати, що кінодокумент є основним елементом КФФД.

Провівши опрацювання літератури та дослідження інших науковців, я хочу виділити 3 види кінодокументів: діафільм, кінофільм, відеофільм.

Діафільм як вид кінодокументу

Діафільм − розташовані у визначеній послідовності позитивні фотографічні зображення на кіно- чи фотоплівці, об'єднані загальною тематикою.

Інформацію, що міститься в діафільмі (ДФ), відтворюють за допомогою фільмоскопів, розрахованих на індивідуальне користування, чи за допомогою діапроекторів на екрані.

Діафільмом також вважають німий фільм на рулонній кіноплівці, що містить взаємозалежне зображення (кадри) по єдиній темі з текстом. Якщо текст озвучений на грамплатівці чи магнітній стрічці, ДФ називається діафонофільмом. Добірку ілюстрацій із книг, фотографій, листівок і т.п. на непрозорих носіях інформації розміром не більш 150x150 мм, яке проекується на екран за допомогою епіпроектора, називають епіфільмом.

Діафільм відносять до візуальних документів статистичної проекції (зображення нерухоме). Його можна вважати перехідним до динамічних КФФД, тобто до кінофільмів.

У ДФ строго заданий порядок кадрів: у залежності від виду і змісту він може мати від 30 до 70 чорно-білих чи кольорових кадрів з пояснювальним текстом і складатися з однієї чи декількох частин. Окремі кадри 35 мм діафільму, вставлені в спеціальну рамку, називаються слайдами. Відмінність ДФ від слайда полягає в тому, що кадри об'єднані і розташовані у визначеній послідовності. Крім того, під кожним кадром мається текст.

По жанрово-тематичній ознаці ДФ поділяють на: публіцистичні, історичні, літературні, науково-популярні і т.п. У них зафіксована інформація із широкого кола тем, що підвищує їхню цінність. Особливою популярністю користається ДФ для дітей.

Головним достоїнством діафільмів є те, що швидкість демонстрації залежить від того,хто показує, а кожен кадр може вивчатися так довго, як потрібно, що неможливо при використанні кінодокументів динамічної проекції (кінофільмів). Діафільми прості в звертанні і збереженні, можуть демонструватися на нескладному устаткуванні і не вимагають для демонстрації спеціальних умов (сильне затемнення приміщення). Одночасно перевагою і недоліком ДФ є строго заданий порядок кадрів, що, з одного боку, допомагає користувачу уловити логіку розвитку теми, але, з іншого боку, не дає можливості змінити порядок показу окремих кадрів. При необхідності з діафільмів можна зробити слайди.

ДФ може містити одне чи кілька повідомлень, записаних на одній чи декількох кінострічках шириною 35 мм. Стрічка намотується на ролик - обертову деталь у виді котушки чи барабана. Неозвучені ДФ мають пояснювальний текст під кадром. Розрізняють початковий і заключний кадри стрічки. На початку чи наприкінці документа розміщені титри, що уточнюють його зміст і авторів.

ДФ випускають у спеціальних футлярах (коробках), позначених етикеткою. Діаметр футлярів складає 37 мм, а висота 40 мм.

До основних реквізитів діафільму відносяться: автор, назва (приведені або на початковому кадрі, або на етикетці коробки),художник укладач, цільове призначення ДФ (навчальний, науково-популярний і т.д.), фірма, зведення про кількість кадрів, їхні кольори, розміри, кількість роликів, час демонстрації, ціна.

Кінофільм як вид кінодокументу

Кінофільм − сукупність фотографічних зображень (кадрів), послідовно розташованих на кіноплівці (чи іншому носії), зв'язаних єдиним сюжетом і призначених для відтворення на екрані за допомогою кінопроекційної апаратури.

Кінофільм (КФ) забезпечує наочність і високу оперативність інформації. Наочність обумовлюється динамічним показом образотворчої інформації. Оперативність полягає в можливості подачі значної кількості наочної інформації за короткий проміжок часу.

Інформаційні можливості КФ набагато ширші і достатні, ніж будь-якого іншого образотворчого документа, оскільки сприймане на екрані впливає на глядача не тільки як інформація про явища, процеси чи предмети, але і як їх безпосереднє адекватне відображення. Це дозволяє опускати багато пояснень і подробиць, і націлювати увагу користувача на головне й істотне, впливаючи на емоційну і пізнавальну сторони сприйняття. КФ може демонструватися у великій (кілька сотень і більш людей) аудиторії.

КФ відносяться до візуальних образотворчих документів динамічної проекції. Вони знімаються на чорно-білій чи кольоровій плівках, що складаються з основи і світлочутливого шару. Іноді в захисних цілях плівка покривається лаком. Зображення на кіноплівці, як правило, більш якісне і довговічне, чим на відеоплівці. При зйомці КФ запис зображення і звуку йде окремо, вони з'єднуються в процесі редагування в спеціальній кінолабораторії.

По функціональному (цільовому) призначенню КФ підрозділяються на такі види: художні (ігрові), документальні, науково-популярні, навчальні, мультиплікаційні. Серед основних видів КФ виділяють підвиди. Так, мультиплікаційний КФ буває мальованим і ляльковим; документальний КФ - хронікальним і монтажним і т.д.

Художні фільми по жанрово-тематичній ознаці поділяють на історичні, комедійні, пригодницькі, а також мелодрами, детективи, трилери, бойовики і т.п.

Основним змістом хронікальнодокументальних КФ є справжні події. Вони містять багатий фактичний матеріал, є своєрідною візуальною пам'яттю людства. Виклад у загальнодоступній формі основ природних, технічних і гуманітарних наук, ознайомлення з їхньою історією, пропаганда досягнень науки і техніки складають зміст науково-популярних кінострічок різних жанрів. Кінолекції, географічні, етнографічні, краєзнавчі, мистецтвознавчі і т.п. фільми призначені для самоосвіти. У підготовці і підвищенні кваліфікації кадрів активно використовуються науково-виробничі КФ прикладного значення, що пропагують нові досягнення науки і техніки, прогресивні методи праці. Джерелом естетичної насолоди і відпочинку, засобом вивчення історії і сучасного стану кіномистецтва є художні фільми.

Науково-популярні і навчальні фільми знімаються, в основному, на 8 і 16 мм плівці, що сприяє їхньому показу в нестаціонарних умовах. Більшість документальних і художніх фільмів знімаються на 35 мм плівці, що дає більш високу якість зображення і звуку, але потребуює складної апаратури для демонстрації.

По способу зйомки і проекції виділяють наступні види КФ: німий (зі знятим зображенням), звуковий (із записом звуку), чорно-білий, кольоровий, широкоформатний, панорамний, стереоскопічний, поліекранний і ін.

Основними різновидами кінофільмів є неозвучені (німі) і озвучені (супроводжуваними звукозаписами). Озвучені КФ шириною 8 і 16 мм є найбільш розповсюдженими КФФД, у яких звук і зображення злиті воєдино не тільки в сприйнятті користувача, але і технічно. Різновидом неозвученого КФ є фільм-петля. Це відрізок фільму, звичайно 8 мм, кінці якого з'єднані, утворючи петлю, що звільняє від необхідності перемотування плівки при частих переглядах.

У залежності від ширини плівки (8, 16, 35, 70 мм) і формату кадрів у їхньому екранному зображенні КФ поділяють на широкоплівковий й вузькоплівковий (16 і 8 мм).

По тривалості демонстрації КФ поділяються на: повнометражні і короткометражні. По спеціальному призначенню розрізняють рекламний, тест-фільм, сувенірний фільм.

Поширення кінозйомки в аматорській творчості, науці, промисловості і т.д. привело до розподілу кінофільмів на професійні (призначені для кіномережі) і непрофесійні (аматорські КФ).

Розмаїть відбитої у фільмах інформації, добре налагоджене промислове виробництво копій роблять кінофільм одним з найбільш популярних видів КФФД. Однак демонстрація фільму залишається досить складним процесом, що вимагає особливих умов і складної демонстраційної апаратури.

КФ, що виготовляється фірмами чи студіями, має текст, у якому дається коротка анотація фільму. На коробці з бобіною вказується автор фільму, прізвища режисера, оператора, назва кінофільму, назва чи студії чи фірми, рік створення, розмір плівки, час демонстрації, швидкість проекції, ціна.

Відеофільм як вид кінодокументу

Відеофільм (ВФ) є комплексним видом документа, у якому сполучаються дві чи три системи запису інформації: вербальна, звукова і матрична. У той же час ВФ - один з видів кінодокументів, різновид КФФД.

Відеофільм (лат. vidео - дивлюся, бачу +film - плівка) - це фільм із записом зображення і/чи звуку на магнітну стрічку чи оптичний диск для наступного відтворення на екрані телевізора за допомогою відеомагнітофона. При відеозаписі зображення перетворюється телевізійною камерою в послідовність електричних сигналів (відео-сигнали), що і фіксуються на магнітній стрічці чи оптичному диску.

ВФ перевершує КФ по таких параметрах, як простота виготовлення і показу, вартість виготовлення й устаткування для виготовлення і демонстрації, тривалість створення. ВФ знімається невеликою і легкою відеокамерою, запис зображення і звуку йде одночасно. ВФ може бути показаний у незатемненій кімнаті, що дозволяє глядачам робити замітки. Відеоплівка може зупинятися для дискусії, відповіді на питання і коментарів. Доступність устаткування для показу ВФ обумовила практику переписування кінофільму на відеоплівку. Недоліком ВФ є обмеженість аудиторії для його показу: при проектуванні на великий кіноекран чіткість знижується. Крім того, частий показ відеофільму приводить до перекручування зображення.

ВФ стає домінуючим типом фільму в журналістиці, навчальній діяльності, сфері відпочинку. Цифрові відеокамери поліпшують перспективи ВФ, вони використовуються для зйомки якісного відеоматеріалу для WEB-вузлів INTERNЕТ.

Основний зміст ВФ складають класика світового і вітчизняного кінематографа, що видаються, добутки театру, концертні програми, нариси про видатних діячів науки, художньої культури, про спорт, цикли, присвячені різним областям знань, учбово-допоміжні курси, у т.ч. іноземних мов, детективи, бойовики і т.д. Можливість широкого вибору інформації й адекватне відображення дійсності роблять відеофільм одним з елементів (поряд з «ефірним» і кабельним ТВ, телетекстом, відеотелефоном) універсального відеотермінала інформаційного центра, з'єднаного з комп'ютерною системою.

ВФ різноманітні по жанровому і функціо-нальному (цільовому) призначенню: художній, науково-популярний, документально-публіцистичній, хронікальний, телевізійний і т.д.

По матеріальній конструкції ВФ поділяються на плівкові і дискові, по способу запису і зчитування інформації - на магнітні або оптичні документи. Найбільш поширений магнітний запис (магнітофони). Магнітний запис інформації заснований на зміні намагніченості окремих ділянок магнітного шару носія (магнітної стрічки, барабана, диска й ін.)- Магнітофільм - магнітоплівковий документ із записом звуку і зображення на магнітній стрічці.

Магнітна стрічка на котушці чи в касеті є носієм чорно-білого чи кольорового зображення і звуку. Ширина стрічки різна: 6,25 мм, 12,7 мм, 25,4 мм, 50,8 мм, 70 мм. Плівка має двох доріжок - кольорову і звукову.

Плівка, що містить відеозапис, міститься в промисловій касеті. Тривалість чорно-білої програми - 1 година, кольоровий - 30 хвилин. 60 хвилин показу відповідають 180 кадрам, кожний з який може бути зупинений. Крім того, у кадр міститься до 100 слів.

На відеострічку можна фіксувати не тільки телевізійні передачі, але і робити власні записи за допомогою малогабаритної відеокамери і мікрофона. Відеоапаратура забезпечує швидкий перехід від запису до відтворення. Магнітна стрічка менше зношується, чим кіноплівка.

Кіно-, діа-, відеофільми разом з довідковим апаратом і технічними засобами для їхнього відтворення на екран складають у фондах інформаційних служб і бібліотек фільмо- чи відеотеку.

Кінодокумент є одним з основних видів кінофотофонодокументів (КФФД).

Це образотворчий чи аудіовізуальний документ, створений кінематографічним способом.

Кінодокументи по способу відтворення інформації поділяють на два різновиди: зображувально-статичні (якщо зображення нерухоме) (діафільми, эпіфильми) і зображувально-динамічні (якщо зображення рухливе, як у кінофільмі). Кінодокументи являють собою безупинний ряд фотознімків (кадрів), що відрізняються один від одного лише незначною зміною положення зображуваних об'єктів. При швидкій зміні окремих знімків (24 кадри в секунду) кінодокумент дозволяє одержати враження руху знятих об'єктів, що рухаються. Матеріальною основою кінодокументів є кіноплівка, що представляє собою багатошарову полімерну плівкову систему. Чорно-біла кіноплівка складається з полімерної основи і желатинового шару, у якому знаходяться дісперговані кристали солей світлочутливого срібла. Кольорова кіноплівка складається з основи, підшару, емульсійних квіткоділень і захисних шарів. Основними видами кінодокументів є діа-, кіно-та відеофільми.