Висновки до першого розділу

Дослідження методологічних основ сучасного розвитку документознавства дало нам змогу уточнити основні поняття, що стосуються даної теми, а саме: «документ», «кінодокумент», «документальне кіно», «архів», а також дізнатися сучасний стан розробки проблеми і визначити методи дослідження теми. Завдяки методологічним розробкам, ми маємо змогу рухатись

Розділ 2 теоретичний аналіз розвитку кінодокумента

2.1 Історія виникнення кінодокументів

Чи можливо досліджувати певний об’єкт незнаючи історію його виникнення? Я вважаю, що неможливо. Тому, перший підрозділ буде присвячений саме дослідженню аспектів виникнення та розвитку кінодокумента та його давніх прототипів.

Отже, ми же виянили що кінодокумент − аудіовізуальний або зображу-вальний документ, зміст якого передано за допомогою кінематографічної техніки.

Кінодокументування з'явилося завдяки винаходу фотографії . Кіно - це по суті динамічна фотографія. В результаті кінозйомки на плівці виходить зображення, що є рядом фотографічних знімків. При проекції цих зображень на екран, унаслідок швидкої зміни кадрів, рух сприймається як безперервне (24 кадри в секунду).

Родовід кіно йде у глиб сторіч, тож розглянемо перші прояви старинних кінодокументів.

Найраніші спроби записати рух відносяться до XV-VIII тисячоліттям до н.е. В печері Альтаміра в провінції Сантандер (Північна Іспанія) в 70х рр. XIX в. були виявлені малюнки первісної людини - безліч зображень тварин. Серед них є два дикі кабани, перший - біля входу, інший - в глибині. У одного з них цікаво переданий рух: окрім чотирьох ніг художник примальовував кабанові ще дві, зображені менш виразно. Інші частини тіла тварини не подвоєні, значить, первісний художник зобразив вісім ніг свідомо: він не виправляв малюнок, а намагався «записати» біг кабана.

Театр зображень. Створити «рухомі картини» можна і самому, без складної техніки. Варто лише погасити в кімнаті верхнє світло, залишивши горіти настільну лампу, скласти певним чином руки - і на стіні з'являться біс, вовк, що клацає щелепами, або ще яка-небудь така ж приваблива фігура. Театр тіней існував ще в Давньому Єгипті.

Силуети «китайських тіней» створювали за допомогою спеціальних фігурок Фігурки вирізували з буйволової шкіри; руки, ноги і голову прикріплювали до тулуба так, щоб ними можна було рухати, чому картини дійсно виходили рухомими. Частини тіла плоскої фігурки переміщаються тільки в одній площині (вгору-вниз або управо-вліво), тому з часом такі фігурки стали замінювати об'ємними восковими. Їх поміщали між джерелом світла і екраном, який робили з промасленого паперу, а в багатих театрах - з шовку. Теми для спектаклів зазвичай черпали із старовинних переказів. Іноді відтворювали відомі історичні події, і тоді на екрані розігрувалося те, що тепер називають документальним фільмом.

Неможливо й не згадати про видатного німецького дослідника Афанасія Кирхера. Винахід Кирхера - перший в історії людства проекційний апарат. Його прямими "нащадками" є знімальна камера і проектор. Якщо на протилежній отвору стінці "ліхтаря" помістити світлочутливу плівку, вийде камера. І навпаки, якщо усередині опиниться джерело світла, а перед ним прокручуватимуть плівку, апарат почне функціонувати як проектор. Проте "чарівному ліхтарю" довелося пройти довгий шлях, перш ніж стати знімальною камерою і проектором. Широко користуватися "чарівним ліхтарем" стали з середини XVIII в. Разом з "чарівними ліхтарями" існував інший тип пристроїв, що показували картинки не "на білому полотні", як писав Пушкін (тобто не на екрані), а через окуляр, в який потрібно заглядати. Були багато видів таких апаратів, об'єднаних загальною назвою "Оптичний ящик". "Оптичні ящики" і "чарівні ліхтарі" утілювали абсолютно різні способи демонстрації картинок. "Чарівний ліхтар" показує їх відкрито, тобто не зберігає картинки в собі, а викидає на біле полотно екрану. "Оптичному ящику" не властива відвертість - в нього слід заглядати, ніби в замочну щілину. Обидва принципи зіткнулися, коли винаходилося кіно. Перемога залишилася за відкритою демонстрацією, властивою "чарівному ліхтарю".

В результаті вже в 1880-і роки були винайдені перші кіносистеми. Розробку однієї з них здійснив француз О.Ле Пренс, першим що застосував гнучку світлочутливу стрічку і частоту зйомок 16 кадров/сек. Дослідження активно проводилися і в інших країнах - Англії, Сполучених Штатах Америки, Німеччини. Проте народження кінематографа згодом виявилося пов'язаним з іменами братів Люмьер. Взагалі історія кінематографа невелика, і відома навіть точна дата його народження - це 28 грудня 1895 року. Тоді в "Великому кафе" на бульварі Капуцинів в Парижі відбувся публічний показ "кінематографа братів Люмьер". Але все не так просто. Вже в 1888году проходили лабораторні і публічні демонстрації фільмів, але вони носили випадковий характер. Мало того, в тому ж 1895 року проходила пристойна кількість сеансів рухомої фотографії, але їх винахідники, як правило, не знали один про одного, що послужило згодом причиною нескінченних суперечок про пріоритет в кіно.

Десятки операторів, навчених Люмьером, розповсюдили його апарат по всьому світу. Вони і створили популярність в більшій частині земної кулі слову "синематограф" (мулі його похідним "синема", "синій", "кіно" і т. д.), що означає новий вигляд видовища. Російський цар, англійський король, австрійська імператорська сім'я - всі короновані персони хотіли бачити новий апарат і цим створили йому велику рекламу.

За 1895-96 ними було знято близько 50 коротких стрічок на різні теми. Брати Люмьер є винахідниками багатьох прийомів кінозйомки, що стали нині класичними.

У січні 1896 року в "Великому кафе" демонстрували знятий "зворотною зйомкою" фільм "Руйнування стіни". Завдяки цьому прийому, здавалося, що стіна раптово відновлюється з хмари пороши.

Кіносеанси проходили під аккомпанемент піаніно або саксофона. Винахід швидко розповсюджувався у Франції і Європі, а брати Люмьер не могли конкурувати з новими художниками, що прийшли в кінематограф. Знявши в 1898 фільм «Пристрасті Іїсусови», Луї Люмьер заявив, що знімати кіно - більше не його справу. Огюст з братом погодився.Після 18 місяців успіху глядачі відвернулися від кінематографа. У Франції установлена премія імені Л. Люмьера. До кінця 19 сторіччя французами було знято близько 2 тис. фільмів, що стали першими в світі кінодокументами.

Взагалі, у Люмьеров були всі причини не вважати кіно серйозною справою: у одній тільки Франції одночасно з Люмьерамі було видано 129 патентів на пристрої для показу "рухомих картин". Ще 50 патентів було видано в Британії, так що Люмьерам просто повезло: їх апарат був досконалішим.

У Росії перші демонстрації нового винаходу відбулися весною 1896 року в Петербурзі - в літньому саду "Акваріум" і в Москві - в театрі оперети "Ермітаж"(роки опісля на цьому місці створений перший знімальний павільйон кіностудії "Ленфільм").

Показувалися ті ж коротенькі (у 15-20 метрів кожна) стрічки, що демонструвалися і в Парижі. Сеанс тривав 10-15 хвилин.

Своєю появою в Росії кінематограф провів справжній фурор. Його вважали справжнім дивом, початком нової епохи в історії людства. Рухомі картинки викликали бурю емоцій у представників абсолютно всіх шарів суспільства. У когось захоплення, у когось здивування, а у когось навіть страх.

Незабаром кінохроніка в Росії отримала досить широкий розвиток. Поступово на основі виробництва хронікально-документальних зйомок виросла вітчизняна художня і науково-популярна кинематографія.

Аж до 1908 року внесок російських підприємців в кінематограф обмежувався прокатом імпортних фільмів і епізодичними зйомками документальних короткометражних стрічок.

До 1911 р. в місті було вже 115 кінотеатрів. Перші російські фільми запозичували сюжети з класичної літератури і російської історії. Російське кіно з кожним роком збільшувало кількість фільмів, що випускалися, і довело його до 500 в 1916 році, тим самим, ставши в один ряд з провідними кінематографічними державами.

Кінопокази швидко стали модною розвагою, постійні кінотеатри почали з'являтися в багатьох крупних містах Росії. У 1913 році в Росії працює 1412 кінотеатрів, з них 134 - в Петербурзі і 67 - в Москві.

Якщо до 1914 року лише десять відсотків стрічок, що йшли на російських екранах, були вітчизняними, то до 1916-го вже дев'яносто відсотків прокатуваних фільмів було вироблено в Росії.

Кіно швидко стало світовою модою. Поза сумнівом, воно було найбільш популярним видом масового мистецтва 20-30гг. У ці роки почали зніматися ігрові фільми з нехитрим сюжетом. У ці ж роки кіно якісно змінилося: у 1927 році був знятий перший звуковий фільм, в другій половині 30-х років кіно придбало колір. Це особливо підвищувало значущість зорового образу, здатного передати ту або іншу ідею.

Сучасний відеозапис виник у 1960-і роки (США, Німеччина, Японія), коли з'явилися перші побутові котушкові апарати магнітного запису зображення з похило-рядковим записом. Незабаром подібні пристрої були створені в нашій країні. У 1963 р. фірма «Рhilips» (Голландія) розробила касету для звукового магнітофона.

У 1970-і роки був винайдений побутовий касетний відеомагнітофон-приставка до телевізора, що дозволяє записати на касету і відтворити в зручне для телеглядача час будь-яку зорово-звукову (аудіовізуальну) інформацію. У 1971 р. японська фірма «Sоnу» поставила на міжнародний ринок перший варіант побутового касетного відеомагнітофона, у якому використовувалася стрічка шириною 3/4 дюйма (19,5 мм). У 1972 р. фірма Рhilips,а в 1973 р. фірма «Sоnу» почали масове виробництво відеомагнітофонів і касет, інформація на який записувалася на стрічці 0,5 дюйма (12,7 мм).

У 1975 р. була винайдена система запису інформації за допомогою двохголовочного відеомагнітофона. На касеті, розрахованої на запис сигналу зображення протягом 60 хв., неможливо було відтворити повнометражний художній фільм. Тому в середині 1970-х років були проведені дослідження, що мають метою підвищити щільність записуваної інформації.

Відеофільм почав витісняти КФ в Україні в 1970-х роках і всі частіше використовується в телебаченні. Відеотелебачення (касетне кіно) розвива-ється в двох напрямках:

- програмне і «ефірне» ТВ;

- відео (індивідуальні програми).

Перші голографічні кінозйомки були виконані американським винахідником М. Леманом у 1966 р. У нашій країні голографічні кінофільми з'явилися в 1984 р., коли був знятий короткий (близько 5 хв) кольорової (червоно-зелений) голографічний фільм.

Отже, дослідивши історію виникнення кінематографу можна впевнено зазначити, що за невеликий проміжок часу кіно стало одним з провідних способів передачі інформації. Подальший розвиток цієї сфери давав змогу покращити види зйомок і спосіб їх відтворення, що дало змогу спростити процес знімання та фіксування інформації.