59. Антропологічний матеріалізм ф6йєрбаха

У контексті своїх роздумів Фейєрбах, відкинувши стару філософію, логічний раціоналізм Гегеля, прагнув створити нову філософію - філософію людини (антропологію). Він вважав, що ця філософія повинна вивчати людину, дати розуміння людини і служити справі її звільнення від релігійних заблуджень. Вирішення цих завдань бачиться ним у площині усвідомлення й розуміння того, що людина не творіння Бога, а частина, ідо того ж найдосконаліша, вічного світу природи.Таким чином, складається і формується фейєрбахівська концепція антропологічного матеріалізму. Мислитель відходить від механіцизму XVIII ст. Об'єктивну і суб'єктивну реальність не зводить до механічного руху, а природу розглядає скоріше не як механізм, а організм, тобто як біологічний рух. У центрі уваги Фейєрбаха не абстрактне поняття матерії, а людина як єдність психічного й фізіологічного, душі і тіла. В дусі матеріалізму мислитель стверджує, що тіло у його цілісності і складає сутність людського "Я". Духовне начало в людини не може бути відділеним від тілесного, дух і тіло - дві сторони тієї реальності, котра називається людським організмом. Логічно, що людська природа тлумачиться ним переважно біологічно, а окремий індивід не як суспільна (історично-духовна) істота, а як окрема ланка в розвитку людського роду.Тлумачачи людину як природно-біологічну істоту, Фейєрбах не помічає соціально-історичного, а відтак - ролі практики в житті людини і суспільства та в процесі пізнання. Не розуміє того, що суспільне життя людей, по своїй суті, є практичним. У теорії пізнання Фейєрбах виступав як сенсуаліст, вважаючи, що відчуття складають єдине джерело нашого пізнання. Мислитель стверджує: тільки те, що дане нам в органах чуття (зір, слух, нюх, смак, дотик) - володіє дійсною реальністю. За допомогою органів чуття ми пізнаємо як фізичні об'єкти, так і психічні стани людей. Антропологічний принцип дав змогу Фейєрбаху по-новому тлумачити об'єкт пізнання. Згідно з його філософією поняття об'єкта першочергово формується у досвіді людського спілкування. Антропологічний матеріалізм Фейєрбаха - це реакція на ідеалізм. Фейєрбах не сприйняв ні об'єктивного, ні суб'єктивного ідеалізму, але й не побудував послідовного матеріалізму. Проблеми, порушені класичними німецькими філософами-ідеалістами, у філософії Фейєрбаха вирішуються яскраво, хоча Й багато в чому слабкіше, ніж це мало місце у його попередників. Тому й правий Ф. Енгельс, який писав, що його матеріалізм був більш дотепним, аніж глибоким. По суті, Фейєрбахом завершується класична німецька філософія.

60. Перший позитивізм: загальна характеристика

За допомогою терміна " позитивізм " в історії філософії позначають ють широке протягом європейської наукової і філософської думки XIX -XX ст. , Прихильники якого прагнули дати філософське , логіко - методологічне обгрунтування фундаментального значення конкретного , заснованого на досвіді , доступного перевірці , практично ефективного ( в цьому сенсі " позитивного" ) знання. Одночасно вони піддали критиці знання , що не задовольняє таким " науковим " критеріям , але традиційно грали велику роль в науці , філософії , культурі. Під все більш інтенсивний критичний обстріл позитивістів потрапляли абстрактно- метафізичні конструкції традиційної філософії .Початкова форма позитивістської філософії отримала назву " першого позитивізму " . Це сталося вже після того , як в XX в , піднялися ще дві потужні хвилі позитивістських умонастроїв. Перший позитивізм , який затвердив ідеал позитивного знання , у багатьох відношеннях був і продовженням традиційної метафізики , і спробою її подолання . Так , родоначальники позитивізму у своїх філософсько -історичних узагальненнях відводили метафізиці роль історично необхідної форми і стадії людського духовного досвіду. Але вони вважали цю форму йде в минуле , сповіщаючи настання нової історичної епохи , епохи позитивного знання .Перший позитивізм - дітище XIX в . Він був викликаний до життя істотними змінами, що відбулися в практичній життєдіяльності та духовному досвіді людства. 1 У XIX сторіччі було дано новий поштовх розвитку природознавства і математичних наук . Фізика , розвивалася в тісній єдності з математикою , спиралася на спадщину Ньютона і на нові математико- фізичні дослідження Ж.Л. Лагранжа і П.С. Лапласа . Були зроблені наукові відкриття. 2 У XIX в . в різних сферах діяльності - промисловості , будівництві, торгівлі , державному управлінні - стали все більш цінуватися люди , що володіють реальними , дійсно позитивними знаннями та навичками .3 У соціальному знанні , яке в перші десятиліття XIX в . ще розвивалося під крилом філософії , теж назрівали серйозні зміни: з'явилися мислителі , вчені , які прагнули зробити позитивними, тобто конкретними , максимально точними , наукові дисципліни , осмислюють життя людини в суспільстві , різні сфери соціального буття .4 Авторитет позитивної науки в суспільстві протягом майже всього XIX в . був досить високий. На науку і її прогрес покладалися найсміливіші надії. У європейських країнах виникали нові наукові товариства та об'єднання , що надавали чималий вплив на розвиток знання і культури . Найбільш прозорливі державні мужі також звертали свої погляди до науки. Дослідники історії XIX в . по праву відзначають , що в різних країнах світу тоді виникали перші досліди державної політики щодо науки і культури .Позитивістська філософія , виникнення якої припадає на 10 - 20 - ті роки XIX ст . , А розвиток - на наступні десятиліття , аж до кінця століття , впливала на культуру. І значною мірою завдяки тому , що її виникненню сприяли великі , оригінальні вчені та мислителі - Сен -Симон , Конт , Спенсер.

№61Позитивізм – філософський напрям, який єдиним джерелом істинного знання проголошує емпіричний досвід , заперечуючи пізнавальну цінність філософських знань, теоретичного мислення. Представники Ернст Мах і Ріхард Авенаріус Виникнення другого позитивізму спричинив крах ідеї «синтетичної» філософії Конта- Спенсера, криза механіцизму в науці, яка постала у зв*язку з дослідженням електромагнітних явищ у фізиці, тощо. Філософію Мах зволив до методології наукового пізнання. 1.Основою наукового пізнання є не факти, а відчуття. 2.Простір, час, рух, сила суб'єктивні за своїм походженням, а світ є "комплексом відчуттів", відповідно завдання науки - опис цих "відчуттів". 3. Розкладали факти на складові елементи-відчуття, які проголошували вихідними нейтральними»елементами досвіду, на основі цього будується світ.

№62.Неопозитивізм – один з основних напрямків філософії 20 ст, якийзводить філософіюдо аналізу мовинауки і намагається вилучити з науки поняття, які, на його думку, не грунтуються на фактах. Виник під впливом ідей математиків і логіків Фреге і Рассела. Неопозитивісти підходять до наукової теорії як до логічної мовної конструкції. Вони порушили проблему чіткості й двозначності мовинауки, намагалися вилучити з неї позбавлених сенсу висловів, намагалися максимально формалізувати мову науки, перетворити на універсальну мову науки математичну логіку. Центральною проблемою є значення наукових висловів. Наукові вислови є осмисленими лише тоді, коли їх можна звести до інших осмислених висловів (довести їх тотожність) або коли їх можна перекласти на мову фактів (верифікувати). Метою філософії неопозитивісти вважали логічне пояснення думок, намагалися побудувати ідеальну модель знання за взірцем наукового знання.

№63Прагматизм – філософська течія, яка зводить суть понять, ідей, теорій до практичних операцій підкорення навколишнього середовища і розглядає практичну ефективність ідей як критерії їх істинності. Прагматизм є емпіристською течією. Він тлумачить досвід не як певну пізнавальну процедуру, а як будь-які переживання людини (релігійний, містичний світ). Засновником є Пірс. Мислення розглядається як діяльність, спрямована не на понятійне відображення світу, а на регулювання стосунків між організмом і середовищем, на витворення оптимальних реакцій на задоволення його здатностей пристосування. Свідомість за Пірсом складається не з істин, а з міркувань, тобто із звичок діяти певним чином за певних обставин.коли ж дія не дає бажаного результату, тоді виникає сумнів і починається дослдження, що закінчується формуванням нового переконання, нової віри. Перехід від сумніву до віри досягається завдяки таким методам: мето сліпої впертості, методавторитету, апріорному методу, науковому методу. Науковий метод складається з дедукції, індукції та абдукції. Істинність знання за Пірсом означає його здатність перетворюватися в успішні, єфективні дії. Істинна повинна бути , вона повинна працювати (В. Джемс). Джон Дьюї – розглядав пізнання як пристосування людини до мінливого середовища, а також він розглядав ідеї як інструменти, засоби разв*язання проблем. Прагматизм відіграв помітну роль у будові світу в період 20 ст.

№64Становлення філософії Русі відбувалось у процесі розв'язання суперечностей між слов'янським міфологічним світоглядом та християнством. Суттєвий вплив на розвиток Київської Русі здійснило хрещення Русі у 988 р. Ця історична подія привела до того, що через Візантію в культуру давніх русичів входить антична філософія, християнська література, завдяки чому Русь познайомилася з досягненнями культури, філософії давньоєвропейських народів. Внаслідок цього філософія сприймається русичами як частина теології, яка підпорядкована теології. . Основна маса населення Русі продовжувала вірити у традиційних язичницьких богів Це призвело до того, що філософія Київської Русі на перших порах свого розвитку мала перш за все просвітницький характер, її основне завдання вбачалося в тому, щоб роз’яснювати народу основні положення християнства і християнської філософії. Основою проблемою філософії цього періоду була людина, сенс її буття, розуміння людського щастя та шляхів його досягнення, співвідношення Бога і людини, тобто морально-етична проблематика. Розвиток філософської думки у Київській Русі в межах християнського віровчення яскраво демонструють літописи та твори церковно-богословського характеру: проповіді, повчання та ін.Морально-етичний напрямок у філософії Київської Русі започаткував митрополит Іларіон, який у 1051 р. написав вже згадуваний твір "Слово про закон і благодать", в якому осмислюється історія людства, вказується на її цілісний характер, розглядаються проблеми сенсу людського життя, свободи людини у світі на основі християнських догматів.Розглядаючи історію давньоруської філософії, не можна обійти і її гносеологічні проблеми. Серед них значне місце займає проблема значення серця в пізнанні і житті людини. Підкреслюючи роль розуму, давньоруські мислителі не заперечували і значення почуттів та волі в пізнавальній діяльності людини, вищою метою якої є досягнення спілкування, злиття з божественною істиною. Серце є центром, завдяки якому людина приєднується до вищого, сакрального світу. Серце - як та ланка, яка зводить воєдино розум, почуття і волю людини. У філософії як складової культури періоду Київської Русі відображаються переважно дві суперечності давньоруського суспільства: боротьба трудящих проти соціального гноблення та міжусобиці в панівному класі суспільства Цітеорії соціального примирення звернені передусім до сфери моралі, адже виховання кожної людини в дусі принципів любові, милосердя і терпіння має привести до мирного і дружнього соціального життя (мабуть, це звучить актуально й для сьогодення в Україні).У розвиток соціально-філософської думки цього періоду значний внесок зробили численні “Патерики”, особливо знаменитий “Києво-Печерський патерик”, в яких формується етичний ідеал української культури.. Саме в цей період зростає інтерес до окремої особистості, до особливостей її внутрішнього світу та своєрідності життєвого шляху. Проблема добра і зла поєднується з проблемою святості і гріховності людини, з поняттям плоті і душі, тіла і духу.За часів Київської Русі виникають перші спроби осмислення історії та її сенсу, долі та призначення батьківщини, ролі християнства в історії, співвідношення необхідності (тобто “закону”) та свободи (“благодаті”).