
- •1.Ф-фія, обєкт і предмет.
- •2. Осн. Проблеми ф-фії
- •3. Світогляд його сутність і структура
- •4. Осн. Іст типи світогляду.
- •5. Роль ф-фії у формуванні культ. Суч спеціаліста
- •6. Осн. Ф-ції філос.
- •7. Ортодоксальні шк. Давн. Індії
- •8. Неортодоксальні шк. Давн. Індії
- •9. Ф-фія конфуціанства
- •10. Ф-фія даосизму
- •11. Філософія легістів та моїстів
- •12. Антична філософія: основні риси
- •13. Філософія Сократа
- •14. Атомізм Левкіпа – Демокріта - Епікура
- •15. Філософія Платона
- •19. Філософія Софістів
- •20. Філософія Геракліта та Кратіла
- •36Філософські погляди Франческо Патриція.
- •37.Соціальний утопізм т. Мора і т. Кампанелли
- •44. Теорія «договірної держави» т. Гоббса
- •46. Філософія Шарля Луї де Монтеск’є
- •47. Філософія Франсуа Марі Аруе Вольтер
- •51. Філософія п. Гольбах
- •52. Філософія Клода Адріана Гельвеція
- •58. Філософія Шеллінга
- •59. Антропологічний матеріалізм ф6йєрбаха
- •60. Перший позитивізм: загальна характеристика
- •66.Філософські погляди г.Сковороди.
- •67.Філософія кирило-мефодіївського товариства
- •68.Соціально-філософські погляди Шевченка
- •70. Соціально-філософські погляди Лесі Українки
- •76. Філософія о. Шпенглера.
- •77. Філософія а. Бергсона
51. Філософія п. Гольбах
Поль Анрі Гольбах -Знаменитий французький філософ доби просвітництва. Брав активну участь у підготовці «Енциклопедії». Для цього видання Гольбах написав 375 статей. Головна праця філософа — «Система природи» (її ще називають «Біблією матеріалізму») — є узагальненим викладом ідей епохи Просвітництва. Матерія і рух, простір і час, необхідність і випадковість, причина і наслідок — ці фундаментальні категорії матеріалізму отримали у Гольбаха потужне наукове і філософське обґрунтування. Гольбах підходить до осмислення проблеми матерії та духу як центральної філософської проблеми Нового часу і виділяє два протилежні напрямки — натуралістичний та спіритуалістичний. Він також конкретизує та обґрунтовує вчення про субстанцію, наголошуючи, що субстанцією може бути лише матерія — вічна, безкінечна і самопричинна. Основою закономірностей природи Гольбах вважає детермінізм, зведений ним до причинно-наслідкових взаємозв'язків. Універсальну природну причинність він розумів як процес взаємодії між причиною та наслідком, відмежовуючись від однобічного її трактування, яке визнавало активність лише за причиною. Проте і сам Гольбах не уникав однобічності в розумінні Природи. На його думку, в природі всі зміни, всі дії підкоряються лише необхідності, випадковість же виключається. У природі діє вічний, неминучий, необхідний порядок або неминучий зв'язок причин дії з похідними від них діями. Різкій критиці піддає філософ деспотичні форми правління. Його ідеал - просвітницька монархія. І хоча Гольбах не заперечує можливість революційного повалення деспотії, справедливий державний устрій має ґрунтуватись на суспільному договорі, у відповідності з яким кожен громадянин зобов'язується служити загальному благу, отримуючи від суспільства допомогу і захист.Відомі також атеїстичні погляди великого філософа. За його думкою, релігію створили страх, обман і невігластво. Церковники — це рибалки, писав філософ, які будь-якими засобами каламутять воду, щоб розставити свої сіті й ловити рибу в каламутній воді. Бога немає, вважав філософ. Уявлення про Бога складається шляхом поєднання елементів, що принципово виключають одне одного. Пізнання природи автоматично приведе до відмови від ідеї Бога, до знищення релігії, ліквідації привілеїв священнослужителів.
55. Філософська система Гегеля Вчення Гегеля є вищим досягненням німецької класичної філософії. Одним з найважливіших спрямувань дослідницької діяльності Гегеля було створення "системи філософії", яка б охоплювала усю сукупність людських знань його епохи в систематизованому вигляді. Для нього як для теоретика дуже важливим було вирішення питання принципових засад здійснюваної систематизації знань, а також питання розчленування створюваної системи. До їх розгляду Гегель повертається кілька разів, уточнюючи свою позицію. Так, першим варіантом було розчленування, що подано в "Феноменології духа". А саме: Дух як система явищ людської свідомості, самоусвідомлення та пізнання; історія інтелектуального розвитку людства від примітивних форм чуттєвості до початку філософських знань; логіка — як система діалектичних категорій, фундамент, на якому виникає наукова філософія природи.Більш зрілий варіант розчленування Гегель подає в "Енциклопедії": 1. Логіка. 2. Філософія природи. 3. Філософія духа.Оскільки розробку філософської системи Гегель здійснював в контексті діалектичного мислення, то й характеристики окремих елементів системи і самої системи несли в собі діалектичний зміст розвитку (саморозвитку). Саме в цьому Гегель відходить від шеллінгової "філософії тотожності". Гегель висуває тезу, згідно з якою мислити абсолютну тотожність суб'єкта і об'єкта первісною є фундаментальна помилка. Поняття "тотожність" пусте без протиставлення йому поняття "відмінність": розглядаючи якусь тотожність, ми одночасно фіксуємо і відмінність. Згідно з позицією Гегеля "істинною філософією є не філософія тотожності, а філософія, головним принципом якої є певна єдність протилежного, ця єдність завжди діяльна (рух, зіткнення), а тому під час вирізнення її протилежних моментів завжди тотожна сама із собою". Гегель вбачав можливість кількох варіантів розвитку системи філософського знання. А саме три члени філософського знання, якими Гегель вважає логіку, природу і дух, він з'єднує в таких порядках:1. Логіка (як всезагальне) — природа (як одиничне) — дух (як особливе).2. Природа (одиничне) — дух (особливе) — логіка (всезагальне).3. Дух (особливе) — логічна ідея (всезагальне) — природа(одиничне).Цей третій порядок, в якому логічна ідея є серединою, як всезагальною, всепроникаючою, був використаний Гегелем у роботі "Феноменологія духа". Але в більш пізньому розвитку поглядів Гегеля, як в згаданій "Енциклопедії", чіткіше проявляються теоретичні засади його філософської системи, яку він наголошено називав системою "абсолютного ідеалізму", а вихідне поняття системи — "абсолютною ідеєю".Абсолютний ідеалізм Гегеля пов'язаний зі спробою охопити весь універсум, природний та духовний світ єдиним поняттям, яким була "абсолютна ідея" — першопочаток, або субстанція всього існуючого. В такій якості абсолютна ідея наділяється атрибутом всезагальності, стосовно якого все інше є або кінцева одиничність, або особливим. Абсолютна ідея Гегеля розглядається як всезагальне родове начало. Зі створених засад Гегель піддав критиці своїх попередників — Канта, Фіхте, Шеллінга. Позицію Канта він критикував за припущення "речі в собі", незалежної від мислення. А позицію Фіхте — за суб'єктивізм, перетворення об'єктивного світу в "не—Я", природи — у факт свідомості. Позиція Шеллінга щодо Абсолюту як єдиної загальної субстанції пізнання і природи, сприйнятої спершу, надалі критикувалася Гегелем за захоплення тотожністю мислення і буття.