8. Відносини Галицько-Волинської держави з Польщею, Литвою та Угорщиною за Данила Галицького.

Авторитет Данила значно зріс після відвідин у хана. В першу чергу змінилося ставлення Угорщини. Той самий король Беля IV, який протягом стількох років боровся з Данилом i відмовив йому, коли він просив для сина Льва руки дочки його, Констанції, тепер прислав сам послів з пропозицією шлюбу. Щоб закінчити справу з претензіями Ростислава на Галичину (Ростислав був одружений з другою дочкою Белі IV), Бела дав йому окреме князівство-банат між Дунаєм, Савою и Моравою - Мачву. Року 1247 відбувся шлюб Льва з Констанцією і укладено згоду Данила з Белею. Але, незважаючи на цю угоду, Беля затримав титул "короля Галіції i Лодомерії". Данило намагався зав’язати міцні зв'язки з сусідами. Ще до татарської навали він мав якісь стосунки з Австрією. У 1246 році був забитий герцог Австрії Фрідріх ІІ, який не залишив спадкоємців. Претендентками на престол виступили: сестра герцога, здружена з королем Чехії Пшемиславом II Оттокаром, та племінниця Гертруда, з якою р. 1252 одружився син Данила - Роман. Це викликало Війну Австрії з Чехією. На захист Гертруди та Романа склалася ціла коаліція - з Бели IV, Данила, герцога Баварського, польських князів Болеслава Мало-польського та Владислава Опольського, литовських військ під проводом князьків Товтида та Едивіда. Значні сили союзників пішли на Чехію, але, пограбувавши й сплюндрувавши околиці Опави й Оломюца в Mopaвiї, повернулися. На перешкоді стали неприязні відносини союзників. 1253 року Роман примушений був покинути Австрію та Гертруду. Складні зв'язки встановилися у Данила з польськими князями. Після смерті Лешка почалися міжусобні війни, в яких Данило підтримував Конрада Мазовецького та його синів. Під час цих війн 1243 року Данило з Васильком заволоділи Люблином. Після смерті Конрада Данило підтримував добрі відносини з обома лініями польських князів - Краківською та Мазовецькою, зміцнивши їх шлюбом: дочка Данила Предслава була одружена з Земовитом Мазовецьким. Данило намагався встановити міцні зв'язки з сусідами. Але це не завжди вдавалося. Напружені відносини склалися з литовським князем Міндовгом. Періоди союзницьких зв'язків змінювалися на ворожі відносини. У 1254 р. Данило здійснив похід на Литву, в результаті якого його син одержав землі в Білій Русі, а інший син — Шварно одружився на дочці Міндовга. Тоді ж був укладений військовий союз з Литвою проти монголо-татар. Протягом 1254—1255 рр. об'єднані сили союзників завдали ряд успішних ударів. Князь Данило мав намір рушити на визволення Київської землі, але в цей час Міндовг розірвав військовий союз і виступив проти галицького князя.

9.Політика Данила Галицького щодо зміцнення та розбудови Галицько-Волинського князівства.

Він продовжував зміцнювати свою владу і міць власної держави. Із цією метою Данило заснував окрему Галицьку метрополію, яка мала стати центром церковного життя всіх руських князівств. Митрополитом був призначений один із найближчих до князя урядників Кирило. Згодом Кирило був затверджений на цій посаді константинопольським патріархом. Проте митрополит не став опорою князю в його політиці й згодом перебрався до Володимиро-Суздальського князівства.

Значну увагу Данило приділяв побудові укріплених міст, які, за літописом, були опорою «проти безбожних татар». Для будівництва і заселення нових міст Данило запросив багато майстрів (особливо зброярів) із Європи та руських князівств: «Ішли вони день у день. І юнаки, і майстри всякі утікали (сюди) од татар — сідельники і лучники, і сагайдачники, і ковалі заліза, і міді, і срібла».

Готуючись до зіткнення з монголами, Данило реорганізував військо. Княжа важко озброєна кінна дружина була переозброєна на зразок західноєвропейських рицарів. Також була створена легка кіннота, озброєна луками і шаблями на зразок монголів. Таким чином, князь запозичив усе краще у воєнному мистецтві Заходу та Сходу. Напередодні відкритого зіткнення Данило все ж таки вирішив спертися хоч на якихось союзників. Після тривалих переговорів було досягнуто згоди з Папою Римським Інокентієм ІV. Папа в 1253 р. закликав християн Польщі, Чехії, Моравії, Сербії та Померанії до хрестового походу проти монголів і направив Данилові королівську корону, сподіваючись підпорядкувати собі православну митрополію Галицько-Волинської держави. Данило Галицький без особливих урочистостей коронувався в Дорогочині.

10.Релігійна політика Данила ГалицькогоДля Русі в XIII ст. характерним було роздроблення й міжусобиці між князями, внаслідок чого держава втратила свою колишню могутність. її підкорили татаро-монгольські завойовники. Загроза нависла над усією Європою.У ці часи ініціативу про відбиття навали проявив папа римський Інокентій 4, обраний у 1243 р. Його зусиллями в Ліоні 1245 р. було проведено Вселенський собор, на якому обговорювалося одне питання: визволення Європи від східних завойовників. На соборі виступив руський архієпископ Петро, котрий дав відомості про вороже військо, тактику, чисельність загонів і навіть плани татар. Цей собор мав велике значення в боротьбі проти грізного ворога. Усю організацію оборони, будівництво фортець, організацію антитатарського опору взяла на себе римська курія. Варто згадати, що в цей доленосний для Русі період Рим значно більше уваги приділяв східним проблемам, ніж Константинопольська патріархія Київській митрополії. Водночас з організацією католицькою церквою опору татаро-монголам Апостольська Столиця проводила переговори в центрі Золотої Орди. Папські посли, відвідавши Київ, детально інформували про ситуацію в Русі римську курію, встановили контакт з Данилом Галицьким. Бажаючи, насамперед, приєднати православну церкву в Південно-Західній Русі до Апостольської Столиці, папа відправив до Данила домініканських монахів "для порад про віру" і постійного перебування при князеві. У своїх буллах папа називав Данила королем, дозволяв русинам "зберігати непорушно служіння літургії ", "зберігати всі обряди грецької віри" й обіцяв його коронувати. Проте князь Данило намагався передовсім одержати відчутну допомогу Заходу для визволення Русі від татаро-монголів. У 1249 р., втративши надію на допомогу папи, Данило відпустив єпископа Альберта, якого римська курія призначила главою духовенства у Південно-Західній Русі. На цьому на той час закінчилися зносини князя Данила з Римом.. У 1253р.папа відрядив послів до Данила з королівською короною. Однак, остаточно переконавшись, що чекати допомогу від Риму марно, Данило припинив з ним стосунки. Папа Олександр IV ще в 1257 р. надіслав Данилові буллу з докорами, що він не виявляє ніякого послуху папському престолу, і погрожував церковним прокляттям. Данило вже не звертав уваги на ці погрози. Він відверто говорив, що йому потрібна дійова допомога проти ворогів, і лише за цієї умови обіцяв визнати владу римського первосвященика, але тоді, коли буде скликано собор. З боку папи відповідної ініціативи не було. Тому князь Данило "залишив зносини з папою, тим більше, що ті переговори про прилучення українців до католицької церкви будили невдоволення серед громадянства".

11.Галицько-Волинська держава за князювання синів Данила Галицького Шварно, Лева, Мстислава.По смерті князя Данила (1264) його королівство розпалося. Хоч Василька Романовича, Данилового брата, й пошановували як "отця й господина", влада його поширювалася лише на Західну Волинь зі стольним містом Володимиром.Галицьке, Перемишльське та Белзьке князівства зберіг за собою старший син Данила Романовича – Лев.Східну Волинь із Луцьком отримав Мстислав Данилович.Холмське князівство відійшло наймолодшому Даниловичу – Шварну.Коли ж Василько Романович помер, його землю успадкував син Володимир. Найактивнішим з-поміж них був князь Лев. Він заповзявся об’єднати землі батька під однією рукою.До своїх володінь Лев приєднав Люблінську землю, частину Закарпаття із Мукачевим.По смерті Шварна він зайняв Холмське князівство, а в 1272 р. переніс свою столицю до Львова. Мав наміри посісти литовський престол, проте здійснити їх не зміг.У зовнішній політиці Лев Данилович прагнув щонайтісніших відносин із Польщею.Широкі дипломатичні зв’язки підтримував також із Чехією й Тевтонським орденом.У відносинах з Ордою Лев дещо змінив тактику свого батька: він не чинив монголам спротиву, а зважав на їхню волю.Зокрема, йому доводилося, навіть усупереч власним інтересам, ходити війною на Польщу та Литву.Та, попри таку поступливість, Лев усе-таки не зміг забезпечити спокій у державі, бо ординці використовували Галицько-Волинське князівство як плацдарм для своїх нападів на сусідні країни. Не мали успіху й відверті домагання Левом волинських земель, що були спадщиною Володимира Васильковича, бо всупереч його бажанням усю Волинь було передано Мстиславу Даниловичу.Останній помер без спадкоємців, і землі королівства Данила Романовича таки було об’єднано – онуком Данила Юрієм І Львовичем.