100.Освіта в Україні у хv – хvі ст.

На зламі XVI і XVII століть провідним інтелектуальним центром України було волинське місто Острог.

Цей науковий та ідеологічний осередок називали тоді «українськими Афінами». Саме тут у 1576 році з ініціативи князя Василя-Костянтина Острозького було засновано школу, що на той час мала найвищий освітній рівень з-поміж усіх східнослов’янських навчальних закладів. Згодом виник літературно-науковий гурток, до якого увійшли відомі вітчизняні та іноземні перекладачі, а ще пізніше в Острозі під орудою Івана Федорова з’явилася друкарня, яка стала невід’ємною частиною культурного центру. Заснування Острозького колегіуму як слов’яно-греко-латинського закладу засвідчило перехід до нового етапу культурного синтезу.Найяскравіша згадка про Острозьку академію викладена у передмові до Острозького букваря 1578 року. Розповідається про те, що засновник академії і друкарні Василь-Костянтин Острозький зібрав у місті свого діда знавців грецької, латинської і руської мов. Принцип тримовності згодом успадкували Львівська братська школа та Києво-Могилянська академія.

У тисячолітній історії української культури Острог відігравав роль інтелектуального центру на зламі XVI—XVII століть, а академія, що діяла тут протягом 1576—1636 років, була провідною науковою установою України. Її друкарня прославилася першим у світі виданням Біблії церковнослов’янською мовою (1581). Ренесансна культура Острога та його околиць, іконопис і хорове мистецтво належать до кращих зразків того часу.

Засновник академії та її фундатор Василь-Костянтин Костянтинович Острозький був одним із найбагатших магнатів держави, меценатом. Як зазначає С.Кардашевич, князь утричі перевершував за багатством самого короля Речі Посполитої. Йому належала третина всієї Волині, маєтності у Київському, Володимирському, Білоцерківському, Богуславському, Переяславському, Канівському та Черкаському староствах. рукарні потрібні рукописи.

101.Поширення гуманістичної школи в Україні: єзуїтські колегії, протестантські гімназії.

Гуманістична освіта. Освітньосвітоглядні новації останньої чверті XVI — першої половини XVII ст., які на тривале майбуття запрограмували синкретичну, "православно-латинську спрямованість української культури ¹, стали наслідком гостро усвідомлюваної в інтелектуальних колах потреби перемін. Роль безпосереднього подразника, який невигідно виопуклив анахронізм православного шкільництва, зіпертого на засади "благочесної старовини", судилося виконати так званій гуманістичній школі — новому типові освітніх закладів, що з другої половини XVI ст. почали множитися серед протестантів і католиків Речі Посполитої. Поняттям "гуманістична школа" традиційно позначають протестантські гімназії та єзуїтські колегіуми, в яких організаційно унормувалася всеєвропейська програма освіченого благочестя (pietas litterata). Такий освітній напрям був опрацьований, з одного боку, під впливом нових уявлень про необхідність спрямовано корегувати дитячу психіку, а з іншого — внаслідок запровадження до шкільної практики філологічних методів ранніх гуманістів ². Характерно, що непримиренні опоненти по вірі, протестанти і єзуїти, по суті, не відрізнялися у своїх шкільних практиках ні стосовно самої доктрини виховання, ні стосовно кола античної лектури та методик її використання. Впродовж шести-семирічого навчання у школах середнього рівня, якими були протестантські гімназії та єзуїтські колегіуми, учні проходили через три послідовні щаблі шкільної премудрості: клас граматики, розтягнутий на 3 — 4 роки, однорічний клас поетики і завершальний дворічний — риторикиСеред інших кальвіністських закладів, які в учбових програмах орієнтувалися на гімназійний рівень, належить згадати також школу в м. Панівцях на Західному Поділлі, що проіснувала під протекторатом Яна Потоцького з 1590 р. до 1611 р. Як і в Дубецьку, тут, окрім предметів гуманістичного triviumy, викладалися елементи філософії і теології, а з 1608 р. при школі діяла друкарня