86.Реформаційні течії в Україні в хvi ст.

У другій половині XVI ст. і особливо наприкінці цього століття Реформація поширилась і в Україні ¹. братства у багатьох питаннях ставили цілі, подібні до тих, що їх вирішували реформаційні течії. Водночас і протестантські осередки знайшли собі прибічників в українських землях, значною мірою внаслідок попередньої діяльності єресей, а згодом під впливом нововірчих центрів, які вже в середині XVI ст. діяли у прикордонних польських, білоруських, литовських, угорських теренах.В Україні не могло залишитися непоміченим, хоч прямих свідчень в джерелах до нас не дійшло, виникнення протестантизму в Німеччині та інших країнах Європи. Звістки про повстання міщан Ґданська (1521), заворушення в Ельблонгу і Торуні мусили справити певне враження насамперед у Львові, який підтримував з цими містами постійні економічні зв’язки. Лютеранство, починаючи з 30-х рр., знайшло собі певну кількість прибічників у польських містах, а також у Вільнюсі. Поширювалося воно переважно серед міщан німецького походження. Якщо йдеться про Україну, то твори лютеранських авторів були відомі в містах. Серед протестантських церков України особливо динамічно розвивалася кальвіністська (реформаторська). Натомість в Україні, як в Польщі та Угорщині, головним провідником реформатства виступила шляхта, котра була не задоволена королівсько-князівським всевладдям, особливими привілеями та необмеженим духовним пануванням католицької церкви. У середовищі українських магнатів і шляхти кальвінізм поширювався переважно через Угорщину, Південну Польщу, Велике князівство Литовське В українських та білоруських етнічних землях у XVI — XVII ст. виникла низка кальвіністських шкіл, друкарень, культурно-освітніх центрів.

87.Розвиток унійної ідеї в Україні хv – хvі ст.

Починаючи з XIV ст., Польща намагалася заволодіти всіма українськими землями шляхом поглинання всього Великого князівства Литовського. У XVI ст. для об'єднання двох держав склалися всі умови. Упродовж XV—XVI ст. Польща перетворилася на шляхетську республіку. Влада короля обмежувалась сеймом. Виборному королю заборонялось ухвалювати важливі рішення без його згоди. Прибічниками польсько-литовської унії були представники української, білоруської і литовської шляхти, яка бажала мати рівні права з польською та обмежити сваволю магнатів, а також полегшити свою військову повинність, тоді як в Польщі існувало наймане військо, що утримувалось за рахунок спеціального податку. До зовнішніх причин, що підштовхували Литву до унії з Польщею належала загроза з боку Московської держави, внаслідок якої остання відібрала у Литви Смоленськ (1513) та Полоцьк (1563). У січні 1569 р. у Любліні відкрився сейм польської і литовської знаті. Незважаючи на гостру боротьбу, 1 липня 1569 р. унію між Литвою і Польщею було укладено. За її умовами Польща і Литва утворювали єдину державу Річ Посполиту на чолі з одним виборним королем, єдиним сеймом і грошовою одиницею. Польські феодали дістали право володіти землями у Литві.

Перший ректор Острозької школи Г е р а с и м С м о т- р и ц ь к и й став одночасно й автором першого друкованого полемічного твору "Ключ царства небесного" (1587), в якому висміював папу римського і єзуїтів, відстоював право українського народу на православну віру. В свою чергу, пристрасний єзуїт Петро Скарга у книзі "На захист Брестської унії" (1597) захищав об’єднання католицької й православної церков, доводив благодійність цього історичного акту для православного люду. Навпаки, острозький шляхтич Марцін Броєвський (Христофор Філалет) а "Апокаліпсисі) польською (1597) й українською (1598) мовами захищав правомірність рішень Брестського собору православної церкви 1596 р. і засуджував унію.

Найяскравішою постаттю серед греко-католицьких полемістів став один із засновників уніатської церкви в Україні Іпатій Потій.