55) Українські землі Північного Причорномор’я в складі Кримського ханства і Османської імперії. Дике поле.

Ставши у середині XV ст. володарями Криму, Причорномор'я, Пониззя Дніпра, Приазов'я і гирла Кубані, кримськотатарські хани створили порівняно сильну державу. її столицею стало місто Бахчисарай. Киримом (ровом) татари називали місто Солхат (тепер Старий Крим). Згодом назва поширилась на весь півострів, витіснивши стару - Таврида.

Кримські татари вели кочове скотарське господарство, що давало незначний прибуток. He вистачало кримським ханам і награбованої з місцевого населення данини. Тому кримські татари, а особливо їхня знать, намагалися збагачуватися за рахунок пограбування населення сусідніх країн. Ці напади стали системою, а ханство перетворилося в паразитичну державу. Таке становище склалося об'єктивно.

У 1475 р. могутня Османська імперія підкорила своїй владі генуезькі та венеційські колонії південного узбережжя Криму і змусила кримського хана визнати своє верховенство. Перетворившись у 1478 р. на васалів турецького султана, хани стали не тільки зажерливими грабіжниками, а й кривавими розбійниками. Вони постачали бранців на работоргові ринки всього Близького Сходу.

56) Напади татар на українські землі наприкінці хv – в першій половині хvі ст.

Після розпаду Золотої Орди, яку литовські князі вважали одним із головних ворогів, вони втратили інтерес до союзу з Кримом. Цим відразу скористалася Москва. Іван ІІІ після наполегливих домагань зміг схилити Менглі-Ґірея до союзу, який був спрямований як проти Великої Орди, так і проти Великого князівства Литовського. Завдяки цьому союзу Менгі-Ґірей завдав остаточної поразки Великій Орді, захопивши й знищивши в 1502 р. місто Сарай, а також майже безкарно став нападати на українські землі. Цей московсько-татарський союз трагічно відбився на долі українського народу. Для українських земель Кримське ханство виявилося дуже небезпечним сусідом. Протягом наступних десятиліть воно перетворилося на головне джерело постачання рабів на невільничі ринки чорноморського узбережжя.

Перший великий напад кримських татар на українські землі відбувся 1474 р. Під час цього нападу були значно пограбовані Поділля й Галичина. Через декілька років нового нападу зазнало Східне Поділля.

Особливо спустошливим був похід татар 1482 р. на Київ. Київський воєвода Іван Ходкевич надто пізно дізнався про наближення татар і не встиг організувати оборону міста. Київ було пограбовано й спалено. Крім того, Менглі-Ґірей узяв багато полонених, серед яких були воєвода та ігумен Києво-Печерської лаври. Також під час цього походу було пограбовано Київську землю, знищено 11 прикордонних міст. На знак дотримання своїх союзницьких зобов’язань кримський хан надіслав Івану ІІІ золоту чашу й таріль із пограбованого Софійського собору.

У цей же період на кордоні українських земель з’явилися й турки, які в 1476 р. спустошили Буковину, а в 1498 р.— Галичину, де взяли в полон близько 100 тис. осіб.

За цими першими походами відбулися й інші. Один із найбільших стався 1500 р., у результаті якого був зібраний 50-тисячний ясир.

57. Східна Галичина в другій половині ХІV – ХVІ ст.

Упродовж другої половини ХІV ст., після смерті останнього князя Галицько-Волинської держави, західноукраїнські землі були анексовані іноземними державами. Більшу їх частину, зокрема Галичину і Західну Волинь, захопило Польське королівство (остаточно у 1387 р.).

Казимир III Великий включив галицькі землі до своєї держави як окреме Королівство Русі. Щойно в 1434 р. воно було інкорпороване до Польщі: скасоване автономне становище Галичини, відмінені давньоруське право та судочинство. Галицьке боярство було зрівняне в правах з польською шляхтою і почало інкорпоруватися до складу шляхетського стану Польського королівства. Тут утворено Руське воєводство з центром у Львові, що складалося з п’яти земель – Сяноцької, Перемишльської, Львівської, Галицької та Холмської, які поділялись на повіти. В 1462 р. утворене Белзьке воєводство

Характеризуючи соціально-економічне життя Галичини, варто показати стан розвитку сільського господарства, міст та ремесел, внутрішньої та зовнішньої торгівлі.

В Галичині разом з дрібним землеволодінням швидко зростали магнатські латифундії.

1351 – 1354 у Львові діяв монетний двір.

Поширення фільваркові господарства набули в Галичині. Фільварки — багатогалузеві господарчі комплекси, які базувалися на постійній щотижневій панщині залежних селян і були зорієнтовані на товарно-грошові відносини, хоча й зберігали чимало рис натурального господарства.

Дедалі більше українських феодалів стали приймати католицтво, прагнучи отримати такі самі привілеї, якими користувалася польська шляхта.

У політиці наступу на економічні, політичні й національні права українського населення польський уряд спирався на католицьку церкву. Починаючи з 1350 p. він неодноразово звертався до Риму з проханням заснувати в Галичині католицьку митрополію (архієпископство). В 1375 р. папа спеціальною буллою задовольнив це прохання. Львівському католицькому архієпископу були підпорядковані Перемишльське, Холмське, Володимиро-Луцьке, Кам'янецьке і Молдавське єпископства.

Незадоволення селян процесом закріпачення знайшло вияв у повстанні під проводом Мухи. У першій половині XVI ст. розгортався (на Прикарпатті) опришківський рух.

Улітку 1490 р. 10 тис. селян, міщан і дрібних шляхтичів під керівництвом отамана Мухи захопили міста Сняток, Коломию, Галич та навколишні села. Повсталі розправлялися з феодалами, польськими урядовцями. Масштаби повстання занепокоїли владу, і проти повстанців вирушило велике військо, що складалося із загонів польського короля, шляхетського ополчення та тевтонських рицарів. Вирішальна битва відбулася під Рогатином, у якій повстанці зазнали поразки

58.Закарпаття в ХІV – ХVІ ст. Початок ХІV ст. ознаменувався розпалом внутрішньої війни в Королівстві Угорському. Боротьба за угорський престол розпочалась через смерть (1301 р.) останнього короля з династії Арпадів. Жупани закарпатських комітатів – активні учасники цього протистояння. Руське населення підтримувало жупана П. Петунію, який відзначився звільненням їх від виплати десятини і виношував задум зближення земель Закарпаття з Галичиною і Волинню. Внутрішня війна та феодальна анархія призвели до економічного розорення краю.В першій половині ХІV ст. магнати досягли права юрисдикції в своїх маєтках. Цьому процесу посприяло затвердження сеймом в 1351 році нового зводу законів, які встановлювали спадкове право феодального землеволодіння, повне і безконтрольне володіння землевласника кріпаком, забороняли перехід селян від одного феодала до іншого.Захищаючи свої привілеї, землевласники часто виступали проти короля. Зростає і посилюється вплив дворянства, яке відстоювало досвід місцевого самоврядування, виражений у функціонуванні комітатських зборів. Як приклад, король Сигізмунд грамотою 1433 р., наданою Ужанському комітату, підтвердив право комітатських зборів на збирання данини з селян на користь дворянства. Дворяни володіли правом мати своїх представників у сеймі. У ХІV – ХV ст. в Закарпатті все відчутнішим стає наступ католицизму. Королівська влада укріплювала позиції католицької церкви і її орденів, розширювала їх землеволодіння.З поразки армії Лароша ІІ в битві з турками при Мохачі в 1526 році розпочався розпад Королівства Угорського. З цих обставин скористались Трансильванія і Австрія, які поділили між собою Закарпаття. Напади татар, міжусобиці негативно впливали на соціально-політичний стан населення Закарпаття. Означені процеси сприяли проникненню в соціоосередки краю ідей кальвінізму.1595 року Закарпаття поділено між Семиграддям (Трансильванія), до якого відійшов схід: Мукачево, Берегове, Хуст, Тячів; та Австрією (Габсбургами), яка заволоділа західними землями: Пряшівщиною та Ужанським комітатом. За межами України ці землі перебували до ХХ ст.