- •1.Утворення Галицько-Волинського князівства. Роман Мстиславович, його внутрішня та зовнішня політика.
- •2.Боротьба Данила і Василька Романовичів за князівський стіл на Волині та Галичині (1205 – 1238 рр.).
- •3.Утвердження Данила Галицького на чолі Галицько-Волинського князівства (1219 –1245 рр.).
- •4. Наслідки монголо-татарської навали для земель та населення Південно-Західної Русі.
- •5. Сутність та форми залежності українських земель від Золотої Орди.
- •6. Боротьба Данила Галицького за незалежність від Золотої Орди.
- •8. Відносини Галицько-Волинської держави з Польщею, Литвою та Угорщиною за Данила Галицького.
- •9.Політика Данила Галицького щодо зміцнення та розбудови Галицько-Волинського князівства.
- •12.Волинське князівство в другій половині xііі ст
- •13. Захист земель Галицько-Волинського королівства від посягань Литви, Угорщини та Золотої Орди за наступників д.Галицького (1270 – 1323 рр.)
- •14. Галицько-Волинське князівство за часів князювання Юрія і Львовича.
- •17. Боротьба за українські землі між Литвою і Польщею в 1325 – 1352 рр.
- •18. Звільнення українських земель з-під влади Золотої Орди (хiv ст.).
- •19.Входження українських земель до складу Великого князівства Литовського.
- •20.Битва на Синіх Водах в сучасній історіографії.
- •21. Синьоводська битва: наслідки
- •23. Кревська унія та її наслідки
- •25. Грюнвальдська битва та її наслідки для Великого князівства Литовського.
- •26. Церковна політика великого князя Литовського Вітовта Кейстутовича.
- •27. Татарська політика великого князя Литовського Вітовта Кейстутовича
- •31. Київські князі Олельковичі
- •33.Останні спроби відновити удільний устрій в українських землях (80-ті роки хv – початок хvі ст.). Змова князів 1481 р., повстання м.Глинського.
- •34.Причини, зміст та наслідки московських змагань за українські землі (кінець хv – початок хvі ст.)
- •35.Українські землі в часи правління останніх Яггелонів (перша половина хvі ст.)
- •36.Реформи 60-х рр. Хvі ст. У Великому князівстві Литовському та їх наслідки.
- •37. Поширення влади польської корони на українські землі у хіv – хvі ст.
- •42.Політичний лад в українських землях хv – першої половини хvі ст.
- •"Артикули" Генріха Валуа 1573 р.
- •Місцеве управління
- •45. Українські магнати в хіv – хvі ст.
- •47. Соціально-економічний розвиток України в другій половині хіv – першій половині хvі ст.
- •48) Становище різних категорій українського селянства: обезземелення та поступове закріпачення
- •50.Розвиток українських міст, ремесел та торгівлі.
- •53) Італійські колонії та їхнє становище в умовах агресії татар і турків на Крим та Північне Причорномор’я.
- •55) Українські землі Північного Причорномор’я в складі Кримського ханства і Османської імперії. Дике поле.
- •56) Напади татар на українські землі наприкінці хv – в першій половині хvі ст.
- •59. Землі Слобідської України в хіv – хvі ст.
- •61. Генеза української козаччини у вітчизняній історіографії XIX – початку XX ст.
- •62. Генеза української козаччини в радянській історіографії.
- •63. Погляди сучасних вчених на проблему виникнення та становлення українського козацтва (в.Борисенко, в.Смолій, в.Щербак, н.Яковенко).
- •65. Утікацька та уходницька гіпотеза походження козацтва.
- •68. Козацтво в Україні як побутове явище: перші 100 років.
- •69. Антитатарські акції українського козацтва наприкінці 15 - в першій половині 16ст.
- •74. Молдавські походи козаків в другій половині XVI ст.
- •75.Морські експедиції українських козаків на Крим та Анатолійське узбережжя Чорного моря в 70 – 90-ті рр. Хvі ст.
- •76.Участь реєстрового козацтва у війнах Речі Посполитої (остання чверть хvі ст.).
- •78.Українське козацтво у планах антитурецької коаліції (90-ті рр. Хvі ст.).
- •79.Заснування Базавлуцької Січі. Щоденник е.Лясоти як історичний документ.
- •80.Повстання під проводом с. Наливайка.
- •81.Початкові етапи утвердження козацтва як окремого стану в Речі Посполитій.
- •81.Початкові етапи утвердження козацтва як окремого стану в Речі Посполитій.
- •82.Передумови та причини поділу старої Київської митрополії.
- •83.Українське православ’я у Великому князівстві Литовському.
- •84.Становище української православної церкви в другій половині хvі ст.
- •85.Поширення впливу католицької церкви в Україні хіv – хvі ст. Діяльність єзуїтського ордену.
- •86.Реформаційні течії в Україні в хvi ст.
- •87.Розвиток унійної ідеї в Україні хv – хvі ст.
- •88.Унійна діяльність православних в Україні наприкінці XVI ст.
- •90.Конфесійна ситуація в Україні після укладення Берестейської унії (1596 – 1599 рр.).
- •91.Розвиток архітектури та мистецтва в Україні хіv – хvі ст.
- •92.Просвітницька діяльність братств наприкінці хvі ст.
- •93.Зміни в національній мові.
- •94.Пересопницьке Євангеліє – писемна пам’ятка української розмовної мови хvі ст.
- •95.Поява нової староукраїнської літератури.
- •96.Полемічна література (Герасим Смотрицький, Петро Скарга, Іван Вишенський та ін.).
- •97.Поява нового національного епосу.
- •98.Рукописна книга в Україні хv – хvi ст.
- •100.Освіта в Україні у хv – хvі ст.
- •101.Поширення гуманістичної школи в Україні: єзуїтські колегії, протестантські гімназії.
- •102.Острозька школа-колегіум.
- •103.Українські гуманісти хv – хvі ст.
- •104.Основні гуманістичні ідеї в творчості Станіслава Оріховського.
- •105.Музика і театр в хіv – хvі ст.
- •106.Родина князів Острозьких в історії України хvі ст.
42.Політичний лад в українських землях хv – першої половини хvі ст.
Відповідно до Люблінської унії 1569 року Велике князівство Литовське і Польща об'єдналися у єдину державу—Річ Посполиту. Державний лад Польщі було поширено на українські землі — Волинь, Поділля, Київщину.
"Артикули" Генріха Валуа 1573 р.
Великий вплив на формування державної системи Речі Посполитої мали "Артикули" Генріха Валуа 1573 року, які проголошували тут дворянську республіку на чолі з королем. Згідно з "Артикулами" короля обирали. Він відмовлявся від принципу успадкування влади і зобов'язувався найважливіші питання внутрішньої та зовнішньої політики вирішувати з урахуванням думки сенату, кожні два роки скликати сейм. За "Артикулами", в разі порушення королем прав і привілеїв шляхти, остання мала право відмовитись від покори королю. Відповідно до Люблінської унії вищим законодавчим органом республіки був Вальний сейм, до складу якого входили король, сенат і посольська ізба. Король головував на засіданнях сейму. До сенату входили вищі посадові особи Речі Посполитої. Сенатори не брали участі у голосуванні, вони лише висловлювали свою думку з того чи іншого питання. Визначальну роль у прийнятті сеймових рішень відігравала посольська ізба. До неї входило І70 депутатів-послів від земської шляхти. Як правило, посольська ізба збиралася за кілька тижнів до відкриття сейму. Депутати в посольську ізбу вибиралися на шляхетських повітових сеймиках, перед якими вони і звітували після закінчення роботи сейму. Свої рішення Вальний сейм оформляв постановами, які називалися конституціями. Центральне управління в Речі Посполитій здійснювали король і ряд посадових осіб. Так, королівським двором відав коронний або великий маршалок, королівською канцелярією — канцлер, скарбницею Корони — коронний підскарбій, військом Корони — коронний гетьман.
Місцеве управління
Система місцевих органів управління будувалася відповідно до адміністративно-територіального поділу Речі Посполитої.
На чолі Литовсько-Руської держави стояв Великий князь (з другої половини XV ст. — господар). Він був монархом, але владу передавав на змішаних підставах спадкування: обирали одного з синів Великого князя. В його руках була вища законодавча, виконавча та судова влада, він очолював збройні сили, проголошував війну та мир, призначав і звільняв державних урядовців, підтримував дипломатичні зносини з іншими державами. Важливим органом була рада при князі, яка отримала назву " пани -рада", Спочатку до неї входили тільки васали князя. Після Кревської унії всклад ради ввійшли католицькі єпископи, пізніше і вищі посадові особи центрального управління: канцлер, під-канцлер, гетьман, маршалки та ін.Спочатку пани-рада була консультативним органом, як колись рада при київському князі, з часом її роль посилюється, і в 1492 році видається привілей, яким дещо обмежується влада Великого князя. Так, він не міг без пани-ради призначати послів у іноземні держави, вищих урядовців на українські землі, приймати і скасовувати закони. Найважливіші питання внутрішньої і зовнішньої політики він також повинен був вирішувати з пани-радою. Вступ до пани-ради був відкритий лише для католиків, хоч траплялись винятки. Наприклад, князь Острозький, який був православним, перебував у членах цього органу. В XVI ст. в пани-раду входило до 80 урядників. Велика кількість членів пани-ради робила її громіздким та негнучким органом влади. Раду було важко скликати. Зокрема, з цієї причини Великий князь скликав Таємну раду з 8—10 ближніх осіб. Місцеве управління зосереджувалося в руках воєвод, каштелянів, старост та інших громадських та земських службових осіб. Великий вплив на місцеве управління мали шляхетські сеймики в земствах та повітах. До низових органів місцевого управління належали волосні і сільські органи. Справами волості відав королівський волосний староста, а на селі всі питання вирішував сільський сход, якому був підпорядкований сільський староста. На землях, які знаходилися у приватному володінні, систему місцевого управління визначав сам власник. Майже не змінюється в даний період система управління в містах. Більшість з них придбали право самоврядування на засадах магдебурзького права.
43.Станово-представницькі органи управління Великого князівства Литовського. Рада. До складу ради входили найбільш великі феодали і католицькі єпископи (до1569 - 4 єпископа, після Люблінської унії - 2). Крім того, господар міг запрошувати на її засідання інших феодалів. Для вирішення особливо важливих державних питань рада збиралася в повному складі. У відсутність господаря рада керувала всіма справами самостійно. До її компетенції входили законодавство, зовнішня політика, оборона держави, фінансові і найважливіші судові справи. Сейм Великого князівства Литовського виріс із стародавніх вічових зборів, на які при феодалізмі стали допускатися тільки особи, що належать до класів шляхти і християнського духовенства. На сеймах основну роль грали великі феодали, шляхта ж змушена була підкорятися волі панів. У XV і на початку XVI ст. на сейми могли бути всі шляхтичі за бажанням. Повсякденне керівництво державними справами здійснювалося крім ради посадовими особами: канцлером, який відав державної канцелярією; підскарбієм земським, управляв фінансами. Гетьман командував військами під час походів. Маршалок земський був охоронцем порядку. Йому належала чільна роль на сеймах та інших зібраннях. Він судив учасників сейму і їх слуг за злочини, скоєні на сеймі. Місцеве управління в різних частинах держави будувалося неоднаково. У результаті реформ, проведених у 1565 - 1566 рр., вся територія держави була розділена на 30 повітів (повітів), які входили до складу 13 воєводств. Правове становище воєводств і повітів у складі князівства було різним. Наприклад, воєводства Полоцьке і Вітебське користувалися особливим правовим режимом у складі князівства. Особливе управління було організовано у містах та в приватних володіннях великих феодалів, яким належали деякі князівства і повіти. На чолі кожного воєводства стояв воєвода, який призначається великим князем і радою. У воєводства Полоцьке і Вітебське воєводи призначалися за згодою місцевих феодалів. Воєвода керував військовими силами, був головою виконавчих органів воєводства, здійснював контроль за управлінням державними маєтками.