3.Утвердження Данила Галицького на чолі Галицько-Волинського князівства (1219 –1245 рр.).

Насамперед Данило заволодівши Володимиром мав намір визволитися з-під залежності від Лешка. 1219 р. він вирушив походом на західне пограниччя князівства, захоплене краківським князем, і зайняв Берестя та міста Забужжя. Лешко відповів на наступ Данила походом, але польське військо було розгромлене на Сухій Дорозі. З того часу взаємини з Польщею залишалися напружені, і польські загони часто непокоїли Забужжя.

Коли князь Торопецький Мстислав Удатний опанував Галич. Він поріднився з Данилом, видавши за нього свою доньку Анну. Лешко I Білий, посварившись з Мстиславом II, вигнав його та посадив у Галичі зятя — королевича угорського Коломана 1220 року. Мстислав із допомогою Данила вигнав угорців із Галича 1221 року.

Незабаром між Данилом та його тестем виникли суперечки за владу в Галичі. 1225 року Олександр Белзький, озброїв Мстислава проти Данила, який воював за Галич у союзі з Лєшеком I Білим. Мстислав закликав половців, Олександр тим часом запевняв його, що Данило має намір вбити тестя. Згодом Данило та Мстислав помирилися, 1228 року спільно воювали з угорським королем.

В 1227 р Данило з Васильком провели успішний похід на Луцьк проти  який закінчився взяттям міста і приєднанням князівства до володінь Романовичів. Також провели успішний похід на Чарторийськ, в якому князювали ворожі Данилу пінські князі.

У відповідь велика коаліція у складі Ростислава Пінського, Михайла Чернігівського, Володимира Київського разом з половцями 1228 року взяла в облогу місто Кам'янець — володіння Данила. Ініціатором походу був Ростислав Пінський, який мстив за взятих у полон дітей. Однак Данило і Василько в союзі з Олександром Всеволодовичем вчинили несподіваний похід на Київ — Михайло Чернігівський та Володимир Київський змушені були зняти облогу і піти на примирення з Данилом.

Об'єднавши Волинь, Данило передав її братові Васильку (1230), сам розпочав боротьбу за Галицьку землю. 1229 року його прихильники в Галичі запросили Данила на престол. Він узяв місто в облогу та, попри спалення містянами мосту через Дністер, захопив Галич. Данило Романович відпустив захопленого в полон королевича Андрія, але згодом той, за підтримки боярина Судислава та свого батька — угорського короля Андраш II — зробив ще одну (невдалу) спробу захопити Галич.

1235 року Михайло Чернігівський зайняв Галич і залишив там свого сина Ростислава. 1238 року Данило Романович повернув собі галицький трон. До титулу Волинського князя додав титул князя Галицького.

1238 — розбив лицарів Добжинського ордену в битві під Дорогочином і повернув собі порубіжні з Мазовією землі Берестейщини . Того року підкорив Турово-Пінське князівство.

1239 — зайняв Київ, де не було князя, посадив там свого намісника — воєводу Дмитра.

1241-го орди хана Батия рушили на Волинь та Галич. У цей час Данило не був на своїх землях — їздив в Угорщину з сином Левом сватати королівську доньку Констанцію. Коли отримав відмову, поїхав у Польщу, де залишався до відходу татар.

Повернувшись до Галичини, Данило змушений був придушувати боярський заколот. Після цього його давній ворог Ростислав IV кілька разів протягом 1241–1245 років нападав на Галицьку землю в союзі з руськими князями, або з поляками, або з військом свого тестя — угорського короля.

17 серпня 1245 року в битві під Ярославом війська Данила та його брата Василька розбили полки чернігівського князя Ростислава, галицьких бояр, угорців і поляків, що завершило майже 40-річну боротьбу за владу на Галицько-Волинським князівством. Ця битва була однією з найбільших в історії Русі XIII століття.

До того часу Галицько-Волинське князівство не було обкладене татарською даниною. Після Ярославської битви хан Мауці надіслав до Данила посла з вимогою: «Дай Галич!». Данило, подумавши, відповів: «Не дам півотчини своєї, але поїду до Батия сам».