Семінарське заняття №4

Тема: Педагогічна культура викладача вищого навчального закладу

Питання для опрацювання

1. Сутність поняття «культура». Основні компоненти педагогічної культури.

Поняття культури є складним і неоднозначним. Культура в різних її проявах є об'єктом і предметом вивчення безлічі конкретних наук. Це археологія, етнографія, історія та соціологія. Кожна з цих наук створює своє певне уявлення про культуру. Археологія по залишках, що дійшли до нашого часу, вивчає культуру історичних предків, що нині живуть або зниклих народів. Етнографія займається культурою представників різних національностей у всьому її різноманітті та цілісності. Своя точка зору на культуру як на об'єкт дослідження є у істориків і соціологів. Звідси і величезна кількість визначень даного поняття. Адже кожна з цих наук дає їй своє визначення. Не випадково тому фахівці налічують від 150 до 250 визначень культури в різних наукових областях, а всього у світовій літературі їх близько 500. Для філософії на відміну від цих наук властиво, по-перше, розгляд культури в її загальних рисах, тобто з світоглядних позицій, по-друге, під кутом зору з'ясування її місця в суспільстві та історичному процесі в цілому.Український педагог-методист С.У. Гончаренко підкреслює: "Водночас під культурою розуміють рівень освіченості, вихованості людини, а також рівень володіння якоюсь галуззю знань або діяльністю" . У цьому розуміння поняття культури наближається до поняття професійної культури, культури діяльності фахівця, що знаходить відбиток у його професійній діяльності, засобах і прийомах вирішення професійних завдань. Аналізуючи особливості педагогічної діяльності, С.С. Вітвицька звертає увагу на наступний логічний ланцюжок: духовна культура -* професійна культура -> педагогічна культура.Нові тенденції в освіті, які виникли на зламі другого і третього тисячоліть, поява нових парадигм виховання, нової системи соціальних цінностей і цілей освіти, її діалог з культурою людини як її творця і суб'єкта, здібного до культурної самоосвіти, стимулювали особливий інтерес до дослідження феномену "педагогічна культура" і її складових.

Відома російська дослідниця О.В. Бондаревська пропонує розглядати педагогічну культуру як частину загальнолюдської культури, що має своїм змістом світовий педагогічний досвід як зміну культурних епох і відповідних педагогічних цивілізацій, як історію педагогічної науки і практики, як зміну освітніх парадигм. Особливістю педагогічної культури є те, що її об'єктом, метою і результатом є особистість, її освіта, виховання та розвиток. Це накладає особливий відбиток на педагогічну діяльність і вимагає спеціальних зусиль щодо формування культури цієї діяльності.

Педагогічна культура - складний соціально-педагогічний феномен, який слід розглядати як інтегровану єдність певних структурних компонентів особистості, що гармонійно поєднуються між собою: наукового світогляду і наукових знань, ерудиції, духовного багатства, особливих особистісних якостей (гуманізму, справедливості, вимогливої доброти, толерантності, тактовності, прагнення до самовдосконалення), культури педагогічного мислення, психолого-педагогічної і методичної підготовки, досконалого володіння педагогічною технікою, позитивного педагогічного іміджу, зовнішньої естетичної привабливості. У дослідженнях В.М. Гриньова визначені основні складові педагогічної культури, що можна подати у вигляді схеми (рис. 29).

Викладач ВНЗ має досконало володіти педагогічною культурою, адже за висловом А. Дістсрвега "як ніхто не може дати іншому того, що не має сам, так не може розвивати, виховувати і навчати той, хто сам не розвинений, не вихований, не освічений". Тому ще 1639 року в Сорбонні у Великій хартії університетів, сформованій з метою їх об'єднання, було проголошено, що вища школа є інститутом відтворення і передачі культури.

Складові педагогічної культури

Оскільки основою педагогічної діяльності є організація взаємодії між педагогом і вихованцем , то однією з найважливіших умов забезпечення її ефективності є розвинена комунікативна культура (культура спілкування). Так K.M. Левітан стверджував: "В основі культури педагогічного спілкування знаходиться загальна і педагогічна культура особистості - це рівень її розвитку, котрий виявляється у системі потреб, соціальних якостей, стилю діяльності і поведінки*.

Думку Левітан а розвиває А.Н. Москаленко: "Підвищення культури спілкування полягає через зростання рівня загальної культури. Увага повинна концентруватися на тому, що неможливо відокремити одне від другого. Культура спілкування має глибинні витоки і тісно пов'язана з особистісними рисами педагога, його мотивами і ціннісними орієнтаціями, самосвідомістю, професійними установками. Культура спілкування педагогів впливає на результативність навчально-виховного процесу, встановлення і посилення позитивної духовно-моральної атмосфери учасників взаємодії" .

Важливий акцент в аналізі проблеми педагогічної взаємодії слід зробити на розвитку особистісних якостей як педагога так і вихованця, формуванні потреби в їх особистісному зростанні і самовдосконаленні, на що звернула увагу С.Н. Батракова: JHa основі культури в педагогічному спілкуванні повинно відбуватися творіння, "вираження" нового змісту, перетворення особистості і учителя і учня. Спілкування педагога з учнями розглядається як умова, суттєвий чинник організації педагогічного процесу, управління діяльністю, коли предметом вивчення постають соціально-психологічні, соціально-моральні "координати" спілкування, його емоційно-психологічні характеристики *.

Педагогічна культура викладача ВНЗ є джерелом вияву його наукової і загальної ерудиції, педагогічної майстерності, культури мовлення і спілкування, духовного багатства, проявом його творчої індивідуальності як віддзеркалення результату постійного самовдосконалення і саморозвитку. На наш погляд, педагогічна культура є гармонією культури творчих знань, творчої дії, почуттів і спілкування.

2. Педагогічне спілкування викладача ВНЗ.

Загальновідомо, що освітня галузь — одна з найбільш консер­вативних сфер людської діяльності. її працівники вирізняються відданістю схемам і технологіям, які вони засвоїли, до яких звик­ли, стійкістю несприйняття нового, стереотипністю мислення і дій. Стрімко змінюються часи, студенти, а значна частина ви­кладачів вищої школи керується параметрами тієї системи коор­динат, яка їх сформувала. Як і раніше найвагомішими якостями студента вважаються дисциплінованість, слухняність, насліду­вання пропонованих викладачем зразків, тобто конформізм. Не приймається дисидентність студента: оригінальність мислення й поведінки, самостійність думок, суджень, вимога поваги до себе як до особистості й партнера в спільній справі.

Студенти, шкільний період навчання яких проходив в умо­вах часткової демократизації соціального укладу життя, гумані­зації суспільних відносин, гостро відчувають необхідність ради­кальних змін у форматі "викладач — студент", не бажають тер­піти зневажливе ставлення до себе. Вони цінують не тільки знан­ня педагога, а й хочуть бачити в ньому душевну, розуміючу, спра­ведливу, чесну, високоморальну й порядну людину. Нинішній викладач вищої школи має бути тонким психологом, глибоко емпатійною, атракційною особистістю.

До найважливіших якостей викладача, що сприяють успіш­ному виконанню ним своїх функцій, належить педагогічна комунікативність. Багато труднощів і невдач у педагогічній діяльності зумовлено саме недоліками сфери професійно-педагогічно­го спілкування. Педагогічне спілкування — це сукупність методів і засобів, застосування яких забезпечує досягнення мети навчан­ня та виховання і визначає характер взаємодії між двома головни­ми суб´єктами педагогічного процесу. Відомий російський психо­лог В.А. Кан-Калик виділяє такі стилі педагогічного спілкування.

1.Спілкування на основі високих професійних настанов пе­дагога, його ставлення до педагогічної діяльності в цілому. Про таких говорять: "За ним діти (студенти) буквально по п´ятах хо­дять". У вищій школі інтерес у спілкуванні стимулюється ще й загальними професійними інтересами, особливо на профільних кафедрах.

2.Спілкування на основі дружнього ставлення. Цей вид ко­мунікації передбачає захопленість спільною справою. Педагог виконує роль наставника, старшого товариша, учасника спільної навчальної діяльності (але при цьому слід уникати панібратства). Особливо це стосується молодих педагогів, якщо вони не бажа­ють потрапити в конфліктну ситуацію.

3.Спілкування-дистанція. Це найбільш поширений тип пе­дагогічного спілкування, за якого постійно спостерігається дис­танція у всіх сферах: навчанні — з посиланням на авторитет і про­фесіоналізм; вихованні — на життєвий досвід і вік. Такий стиль формує відносини "вчитель — учні". Але це не означає, що учні мають сприймати педагога як ровесника.

4.Спілкування-загравання. Воно властиве молодим виклада­чам, які надмірно прагнуть популярності. Таке спілкування за­безпечує лише фальшивий, дешевий авторитет.

Як правило, у педагогічній практиці спостерігається поєднан­ня стилів у певній пропорції при домінуванні одного з них.

Заслуговує на увагу класифікація стилів педагогічного спіл­кування, запропонована М. Таленом (табл. 7). Треба враховува­ти, що в її основу покладено вибір ролі педагогом, виходячи із власних потреб, а не з потреб того, хто навчається.

Отже, викладач ВНЗ постає перед студентами як фахівець і керівник процесу спілкування. Його репутація, авторитет, пре­стиж значною мірою залежать від уміння спілкуватися, тонко відчувати аудиторію та окремого студента. Особливі труднощі в налагодженні педагогічного спілкування, взаємовідносин зі сту­дентами у сфері особистісних контактів відчувають педагоги-початківці. Щоб оволодіти високим рівнем професійно-педагогіч­ного спілкування зі студентами, треба глибоко знати його психо­логічні, змістові й процесуальні основи.

Класифікація стилів педагогічного спілкуваня за М. Таленом

Модель

Характеристика

"Сократ"

Педагог з репутацією любителя спорів і диску­сій, які він навмисно провокує на заняттях. Йому властиві індивідуалізм, несистематич-ність у навчальному процесі через постійну конфронтацію: студенти посилюють захист власних позицій, вчаться їх обстоювати

"Керівник групової дискусії"

Головним у навчально-виховному процесі педа­гог вважає досягнення згоди й співробітництва між студентами, беручи на себе роль посередни­ка, для якого пошук демократичного консен­сусу важливіший за результат дискусії

"Майстер"

Педагог виступає як взірець для наслідування, який необхідно безумовно копіювати, і перед­усім не стільки у навчальному процесі, скільки у ставленні до життя взагалі

"Генерал"

Не допускає будь-якого двозначного смислу, підкреслено вимогливий, жорстко домагається слухняності, оскільки вважає, що завжди і в усьому правий, а студент, як солдат-новобранець, беззаперечно повинен підкорятися наказам. За даними М. Талена, цей стиль поширений у педа­гогічній практиці більше, ніж усі інші разом

"Менеджер"

Поширений у радикально орієнтованих школах і пов´язаний з атмосферою ефективної діяль­ності класу, заохоченням ініціативи й самостій­ності учнів. Педагог прагне до обговорення з кожним учнем смислу завдання, якісного кон­тролю та оцінки кінцевого результату

"Тренер"

Атмосфера спілкування в класі пронизана ду­хом корпоративності. Учні при цьому виступа­ють гравцями однієї команди, де кожний зокре­ма не важливий як індивідуальність, а всі разом становлять силу. Педагогу відводиться роль натхненника групових зусиль, для якого голов­не — кінцевий результат, блискучий успіх, перемога

"Гід"

Втілений образ "ходячої енциклопедії". Лако­нічний, точний, стриманий. Відповіді на всі запитання йому відомі завчасно, як і самі запитання. Технічно бездоганний, і саме тому часто відверто нудний

Залежно від якості володіння майстерністю (мистецтвом) пе­дагогічного спілкування студенти відносять викладача до відпо­відної категорії (умовної, суб´єктивної) (табл. 8).

Категорії викладачів залежно від якості володіння май­стерністю (мистецтвом) педагогічного спілкування

Викладачі — "вічні студенти"

Розуміють студентів, бачать у них осо­бистість, охоче спілкуються на різні теми, володіють високим інтелектом і професіоналізмом

Викладачі — "колишні моряки"

Намагаються встановити військову дисципліну. Вимагають тотального і безумовного прийняття їхньої думки. Цінують "рабство", а не інтелект і вмі­ння логічно мислити. Намагаються задавити "я" студента шляхом адміні­стративних заходів

Викладачі-формалісти

На роботі "відбувають" свої години. До студентів байдужі: робіть, що хочете, аби мені не заважали

"Байдужі", "заздрісні", "обмежені", "пани", "роботи"

Викладачі, які за людськими і профе­сійними якостями не відповідають ідеалу, прийнятному для студента

"Трудяги", "гурмани", "друзі"

Викладачі, які користуються автори­тетом у студентів у зв´язку з окремими привабливими особистісними рисами

"Викладач-стандарт"

Знає свій предмет, живе своєю роботою. Тяжкий у спілкуванні. Амбітний. Впер­тий, не цікавий ні собі, ні студентам

Отже, важливе місце у навчально-виховному процесі вищої школи належить особистості викладача, його комунікативним умінням, здатності встановлювати діалог зі студентом, розуміти й адекватно сприймати світ іншого — не підлеглого, а рівноправ­ного партнера, колеги в складному мистецтві навчання.

3. Педагогічний такт викладача.

Такт в буквальному смислі цього слова означає „цотик", „вплив". Це моральна категорія, яка допомагає регулювати взаємовідносини між людьми. Грунтуючись на принципі гуманізму, тактовна поведінка вимагає, щоб у самих складних і суперечливих ситуаціях зберігалась повага до людини, студента. Такт - це форма поведінки, коли людина йде на моральний компроміс в ім'я високої мети.

Проте загальний такт і педагогічний такт - це не одне і теж. Педагогічний такт - це професійна якість викладача, це частина його загальної професійної майстерності. Педагогічний такт означає не тільки наявність певних властивостей особистості педагога, але й уміння вибрати правильний підхід до студентів, встановити педагогічно доцільний тон і стиль спілкування зі слухачами. Саме тому педагогічний такт, як такт взагалі, передбачає наявність у викладача почуття міри, а значить вміння дозувати свої засоби впливу, не допускаючи крайностей у спілкуванні з студентами. Дозування впливу проявляється і у використанні виховних засобів. Як ліки в медицині вимагають розфасовки, режиму прийому, так і слово викладача, його методи повинні використовуватись оптимально, ненав'язливо, делікатно. Педагогічний такт включає в себе повагу до особистості студента, самовладання, увагу до його психічних станів. Він проявляється також у врівноваженості поведінки викладача на занятті: його витримці, самоволодінні, у безпосередності спілкування тощо.

Культура спілкування педагога, такт проявляються у різних Формах взаємодії його на занятті, у вільний час, під час самостійної роботи. Викладачу такт потрібний на всіх етапах заняття. Особливу увагу йому варто звернути на свою поведінку під час перевірки і оцінювання знань студентів. Тут такт виражається у вмінні вислухати відповідь, бути уважним до змісту і форми відповіді, проявляти витримку при появі у студента певних труднощів з нею. У такому випадку педагогу варто заохочувати і підтримувати відповідь студента. Усі члени групи люблять відповідати тому викладачу, який вміє слухати їх уважно, поважливо. При цьому важлива підтримка під час відповіді посмішкою, поглядом, мімікою, кивком голови, коментарі ж по ходу, зупинки відповіді небажані. Порушення педагогічного такту при опитуванні студентів є результатом низької культури педагога.

При оцінюванні студентів викладач може також проявити безтактність. Для посилення впливу оцінки на свідомість студентів, для взаєморозуміння важливо, щоб вони бачили: викладач радіє кожному їх успіху і переживає кожну невдачу.

Педагогічний такт як міра доцільності проявляється в поясненні нового матеріалу, коли викладач не розмежовує його, викликаючи нудьгу у слухачів, а помітивши, що вони зрозуміли суть, активізує їх увагу зверненнями, які виражають довіру до знань, можливостей студентів, солідаризується з ними, а не протиставляє свої знання рівню їх підготовки. Самостійна підготовка студентів вимагає від викладача співвідношення контролю з довірою. Тактовному педагогу не потрібно постійно слідкувати за студентами, контролювати кожний їх рух. Його ставлення до них грунтується на довірі, його спілкування повинно бути довірливим.

Варто знати, як виховувати у себе педагогічний такт. Він є результатом духовної зрілості людини, великої праці над собою з набуття спеціальних знань і вироблення умінь спілкування з людьми. Стиль спілкування з студентами повинен включати відтінки поваги, визнання, довіри у співвідношенні з випмогливістю, серйозністю.

Велике значення у формуванні правильного стилю спілкування викладача мають витримка, самоволодіння, справедливість, творчий підхід до досвіду інших викладачів, розвиток педагогічної техніки, почуття гумору та інші. При цьому він завжди повинен пам'ятати, що важливо у спілкуванні зі студентами поважати в них людину, особистість і берегти свою власну гідність.