Семінарське заняття №2

Тема: Типологія особистості студента

Питання для опрацювання

1. Визначити та проаналізувати дві категорії факторів, що визначають соціально-психологічний портрет студента.

2. На основі психолого-педагогічної літератури дати соціально-психологічний портрет сучасного студента (три основні групи).

Сучасне українське студентство є прямим породженням глобальних впливів, мінливих соціальних умов, постмодерністських ситуацій, що характеризується невизначеністю, «розмитістю» цінностей, недовірою до науки, відсутністю глибоких світоглядних підстав тощо. Особиста думка і споживчий інтерес в умовах постмодерну набагато сильніше впливають на формуванню ціннісною системи і практику повсякденних рішень, ніж такі традиційне цінності, як наука і релігія. [2]

У цілому нинішня студентська молодь стратифікована на групи, що відрізняються інтелектуальними і моральними параметрами. Вся сукупність сучасних студентів досить явно розділяється на три групи:

1) студенти, зорієнтовані на освіту як на професію; для них інтерес майбутньої роботи, бажання реалізувати себе в ній – найголовніше. Решта всіх чинників для них менш значуща. У цій групі близько третини студентів;

2) студенти, які зорієнтовані на бізнес (близько 26% від загальної кількості опитаних); для них освіта виступає інструментом (або можливою стартовою сходинкою) для того, щоб надалі спробувати створити власну справу, зайнятися торгівлею тощо; до своєї професії вони ставляться менш зацікавлено, ніж перша група;

3) студенти, яких, з одного боку, можна назвати такими, що не «визначилися», з іншого – пригніченими різними проблемами особистого, побутового плану; для них освіта і професія не становлять того інтересу, що характерний для перших двох груп; на перший план у них виходять побутові, особисті, житлові, сімейні проблеми.

Дійсно, сучасне покоління студентів, що виросло у специфічних умовах постмодерністської епохи, приходить у вищий навчальний заклад зі своїми особливостями і запитами. Для того, щоб ця молодь змогла набути необхідних компенсацій, оволодіти інтелектуальними і соціальними навичками, затребуваними на ринку праці і в сучасному суспільстві, необхідно усвідомити ці її характерні особливості і переглянути методи і зміст вищої освіти, змінити саму атмосферу навчання, з тим щоб якомога більше сприяти успіху студентів.ди [4].

Соціальний портрет студентів більшою мірою доповнює їхнє ставлення до релігії і

військової служби. Невіруючими сьогодні вважають себе 37,4 % опитаних (5 років тому цей

відсоток був у 1,5 разів більший), віруючими, які не належать до будь-якої конфесії, - 57,7 %.

Належать до конфесій - 8,8 %. Отримані дані свідчать про безумовне позитивне ставлення

до релігії значної частини студентської молоді. Це ставлення повинне бути осмисленим і

знайти своє відображення в роботі із студентами в процесі фізичного виховання як це

робиться в країнах, де релігія відіграє важливу роль у формуванні особистості молодих

людей.

Ставлення студентів до військової служби визначилось у відповідях на питання: "Чи

необхідна військова служба на Україні?". 10,6 % відповіли, що вона не потрібна, 14,5 % - що

безумовно потрібна, як обов'язок кожного. 74,8 % вважають, що вона необхідна, але тільки

на професійній основі. Ставлення студентів до необхідності військової служби дозволяє

зробити висновок про те, що перспектива служби в армії перестає бути одним із провідних

мотивів, що використовуються в практиці фізичного виховання для активізації фізичної

підготовки і патріотичного виховання студентської молоді.

3. Охарактеризувати типологію студентів за Лісовським В.Т.

Для викладача вищої школи важливо добре знати психо­логічні особливості навчання і виховання студента, особливості розвитку і типологію його особистості.

Типи студентської молоді можна аналізувати за різними чин­никами: у зв´язку з обраною професією, залежно від форми навчан­ня — контрактної чи бюджетної, за ставленням до навчання та ін.

"Гармонійний"

Спеціальність обрав свідомо. Відмінно навчається. Займається науковою роботою. Громадський акти­віст. Глибоко і серйозно цікавиться літературою і мистецтвом, розвинений, культурний, комуніка­бельний, займається спортом. Чесний, порядний, нетерпимий до недоліків. Добрий і надійний товариш. Користується авторитетом у колективі

"Розчарований"

Як правило, здібний, але обрана спеціальність ви­явилася для нього малопривабливою. Проте впев­нений, що навчання треба завершити. Старається навчатися добре, хоча задоволення від навчання не отримує. Прагне ствердити себе в хобі, мистец­тві, спорті

"Лідер"

Навчається, як правило, слабо, за принципом "найменшої затрати сил". Але повністю задоволе­ний собою. Про своє професійне покликання всер­йоз не задумується. У науково-дослідній і громад­ській роботі участі не бере. У студентській групі до нього ставляться як до "баласту". Інколи намага­ється злукавити, скористатися шпаргалкою, при­стосуватися. Коло інтересів в основному в сфері дозвілля

"Творчий"

Йому властивий творчий підхід до будь-якої справи — навчання, громадської роботи, дозвілля. Заняття, де необхідні посидючість, акуратність, виконавська дисципліна, його не захоплюють. Тому навчається, як правило, нерівно, за прин­ципом "мені це цікаво" чи "мені це нецікаво". Займаючись науково-дослідною роботою, шукає власне оригінальне розв´язання проблем, не раху­ючись із думкою визнаних авторитетів

"Богемний"

Як правило, успішно навчається на так званих престижних факультетах, звисока ставиться до студентів, які оволодівають масовими професіями. Прагне до лідерства серед собі подібних, до інших студентів ставиться зневажливо. "Про все" трохи чув, хоча знання його вибіркові. У сфері мистец­тва цікавиться головним чином "модними" течія­ми. Завжди має "свою думку", відмінну від думки маси. Завсідник кафе, модних дискоклубів

Певний інтерес становлять думки студентів щодо самих себе, подані у навчальному посібнику групи авторів (табл. 5).

Типологія студентів за їх власними оцінками

Відмінники — зубрії

Постійно відвідують заняття. Наполегливою працею досягають гарних результатів, дисципліновані. 3 них обирають старост

Відмінники — розумники

Володіють високим інтелектом. Мають сильну шкільну базу. Можуть своїми запитаннями поставити викладача в ніяковий стан. Вважають: "Навіщо ходити на кожне заняття, ми й так розумні". Вчаться за принципом "всього потрошки"

"Трудяги"

Постійно вчаться, але через слабкі розумові здібності мають скромні успіхи в навчанні

"Випадкові"

Дівчата, які хочуть стати дипломованими дружинами. Хлопці, які "косять" від призову до армії. Ледарі, яких батьки "влаштували" у ВНЗ, щоб вони хоч чимось займалися

Окремі автори приводять типологію сучасних студентів у жартівливій формі

(Лозниця B.C. Психологія і педагогіка: основні положення. — К.: ЕксОб, 2003. — 304 с.)

Типологія студентів (жарт)

У цілому нинішня модель ідеального студента — це молода людина з добрими інтелектуальними, духовно-культурними і моральними здібностями і потенціями, яка має схильність та інтерес до науки і спроможна самостійно, творчо, продуктивно мислити. На жаль, нинішні реалії не завжди сприяють зростан­ню інтелектуальних можливостей студентів, розвитку почуттє­вої сфери, диверсифікації схем мислення. Внаслідок зниження якості підготовки у секундарній ланці освіти значна частина сту­дентів недостатньо ерудована, малоінтелігентна, з недостатньо сформованим почуттям відповідальності, працелюбності й самовимогливості.

Тема: Психологія студентської групи

Питання для опрацювання

1. Визначити ознаки студентського колективу як розвиваючого соціального організму.

Виховання особистості в колективі — важлива закономірність українського національного виховання. Дитина народжується в сім´ї і розвиток дитини (фізичний, психічний, соціальний) відбу­вається в колі членів родини: батька й матері, дідуся, бабусі, стар­ших братів і сестер. Першими джерелами соціального успадку­вання є соціальне багатство (мова, норми поведінки та ін.) членів родини. Дитина відчуває духовну єдність з цим соціальним осе­редком і залежність від нього. А згодом юна особистість виходить за рамки своєї сім´ї і потрапляє у своєрідну духовну залежність від соціуму. Упродовж усього життя людина відчуває себе част­кою певної спільноти. Колектив є невичерпним джерелом мораль­но-духовного збагачення особистості й одночасно її захисником. І тому в менталітеті українського народу було і залишається по­важне ставлення до колективу, відчуття залежності від нього. В українському фольклорі, як джерелі народної мудрості, шануєть­ся авторитет і сила громади, значимість одностайності і єдності людської спільноти ("громада — великий чоловік", "більший чоловік громада, ніж пан"). Підкреслюється, що громада, її дум­ка — це велика сила, яку аж ніяк не можна ігнорувати "на чу­жий роток не накинеш платок", "раз на віку спіткнешся, та й то люди бачать")/Діяльність людини певною мірою пов´язана з іншими членами громади. Тому кожна нормальна особистість відчуває відповідальність перед громадою, остерігається осуду своїх дій співгромадянами)("хоч ганьба очі не виїсть, але не дає між людьми показатися", "стид, хоч і не дим, а очі виїсть").

Одним із найтяжчих покарань для людини є вилучення з грома­ди, залишення її наодинці за межами колективу. Пригадаймо ле­генду з повісті М. Горького "Старуха Изергиль", коли громада, роз­думуючи про міру покарання Ларри за егоїстичну підступну пове­дінку, виносить рішення про його відокремлення від громади.

Народна педагогіка, вбачаючи в колективі могутню силу ви­ховного впливу на особистість, зосереджує увагу на тому, щоб соціальний колектив був джерелом всебічного розвитку його членів, виступав надійним захисником їхніх інтересів і прав. Ос­кільки характерними рисами менталітету українців є гуманізм, демократизм, не допускається використання колективу як інструмента для утиску його членів, розпалювання конфліктів між членами громади.

Розвиваючи ідеї народної педагогіки, В.О. Сухомлинський писав: "Багатство індивідуальності — інтелектуальне, ідейне, моральне, естетичне, творче, емоційне, громадянське — визна­чається багатством її стосунків і зв´язків з навколишнім світом, а навколишній світ — це насамперед люди, їх відносини і зв´яз­ки. Гармонія щасливої праці, повноцінного духовного життя людей, які об´єднуються у найрізноманітніші спілки — від сім´ї до всього нашого суспільства, залежить від гармонії індивідуаль­ності й колективу".

Останніми роками у педагогічній літературі розгорнулася дискусія стосовно доцільності застосування принципу колекти­візму у вихованні, у суспільних відносинах взагалі. Критики ко­лективістських форм виховання заперечують позитивність макаренківської теорії і практики, оскільки на їхню думку, колектив є чинником пригнічення, нівелювання особистості. Принцип ко­лективізму нібито є породженням тоталітарної системи, а колек­тив — інструментом авторитарної педагогіки.

Виходячи з аналізу загальнолюдських і національних мораль­но-духовних цінностей, навряд чи можна погодитися з прихиль­никами цієї думки, яка ґрунтується на концепції екзистенціалі­зму. Справді, якщо використовувати колектив як інструмент нівелювання, утиску особистості, як це було властиво радянській тоталітарній системі, то такий підхід є неприйнятним для демократичного, гуманістично орієнтованого суспільства. Колектив має бути соціальним утворенням, яке сприяє всебічному розвит­ку особистості і є інструментом її захисту, підтримки. Ідея ко­лективного виховання є соціально вмотивованою як з позицій української народної педагогіки, так і з позицій сучасних вихов­них завдань.

Наукові засади теорії колективу свого часу розробив А.С. Ма­каренко, і саме він обґрунтував випробувану часом технологію розвитку і формування дитячого колективу. Поставленому в жорсткі умови, які вимагали займатися перевихованням ма­лолітніх правопорушників, педагогічно занедбаних дітей, А.С. Макаренку доводилося йти від потреб практики до теорії, а потім уже в практичній діяльності перевіряти свої теоретичні відкрит­тя. Треба зважати на те, що у 20-х роках минулого століття через соціальні та економічні негаразди в Україні було багато педаго­гічно занедбаних дітей, схильних до правопорушень, дітей-сиріт. Серед більш ніж 40 дитячих колоній, які займалися перевихован­ням таких дітей, виділялася передусім колонія ім. Горького, якою керував А.С. Макаренко. В основу перевиховання він по­клав концепцію виховання особистості в колективі, через колек­тив і для колективу шляхом включення кожної особистості в активну продуктивну працю з дотриманням вимог принципу: якомога більше поваги до особистості й вимогливості до неї.

Зрозуміло, що діяльність колективу Ковалівської (Курязької) колонії, а потім колективу комуни ім. Дзержинського відбува­лася на соціальному фоні становлення тоталітарної системи. Про­те запропонована А.С. Макаренком концепція колективістсько­го виховання витримала випробування часом, оскільки спрямо­вана на формування соціально сильної особистості. Вона отрима­ла схвалення у світовій педагогіці (Японія, Німеччина та ін.). Тому безпідставно заперечувати, відкидати її немає сенсу. А що натомість? Концепція колективізму має діяти з урахуванням вимог епохи становлення громадянського суспільства.

Варто зважити і на той факт, що розроблена А.С. Макаренком концепція виховання особистості в колективі має сенс не лише у системі виховання школярів, а й студентської молоді, зрештою стосується соціальної діяльності дорослого населення.

Колектив — це соціально значуща група людей, які об´єднані спільною метою, узгоджено діють у напрямі досягнення постав­леної мети і мають органи самоврядування. А.С. Макаренко підкреслював: "Колектив — це соціальний живий організм, який через те і організм, що він має органи, що там є повноваження, співвідношення частин, взаємозалежність, а якщо нічого цього немає, то немає і колективу, а є просто юрба або зборище".

Колектив як соціально діюча система має виконувати такі функції.

1. Організаторську: спрямовану на об´єднання членів колек­тиву з метою виконання певних соціально-педагогічних завдань.

2.Виховну: спрямовану на створення оптимальних умов для розумового, морального, фізичного, трудового й естетичного ви­ховання, що забезпечує умови для психічного й соціального роз­витку особистості.

3.Стимулювальну: вона сприяє формуванню морально-ціннісних стимулів діяльності особистості у всіх сферах; регулює поведінку членів колективу, впливає на формування позитивних якостей особистості — волі, гуманності, працьовитості, совісності, чесності, справедливості, цілеспрямованості, гідності та ін.

2. Проаналізувати етапи формування студентського колективу.

Характерним для студентського колективу є: 1) включеність людської спільноти до більш

широкого соціального контексту, системи суспільних відносин; 2) наявність значущого

підґрунтя (причини) спільно знаходитися в ній, що відповідає інтересам всіх учасників і

сприяє реалізації потреб кожного; 3) спільність вражень і переживань; 4) виникнення

специфічної мови і каналів внутрішньогрупових комунікацій, колективних історій (традицій,

спогадів, ритуалів) і культури (уявлення, цінності, символи, пам’ятники), що мають

уніфікований вплив на світовідчуття членів групи і тим самим зближують їх; 5)поділ і

диференціація функціональних ролей (позицій) між членами групи або її підгрупами,

спільних цілей і завдань, умов і засобів їх реалізації, складом, рівнем кваліфікацією осіб,

кооперативна взаємозалежність учасників, взаємодоповнюваність внутрішньогрупових

стосунків; 6)наявність органів (інстанцій) планування, координації, контролю групової

життєдіяльності та індивідуальної поведінки; 7)усвідомлення учасниками своєї приналежності

до групи, самокатегоризація як її представників, більш подібних один одному, ніж членам

інших об’єднань, виникнення почуття „Ми”(„Свої”) і „Вони” („Чужі”) з тенденцією

переоцінювати достоїнства перших і недоліки других, особливо в ситуаціях між групового

конфлікту, що стимулює зростання внутрішньо групової солідарності; 8)участь групи в

процесі міжгрупової диференціації, що сприяє становленню і уособленню окремих суспільних

об’єднань і дає змогу збоку розрізнити їх у складній структурі соціального цілого та

ідентифікувати їх. До елементарних параметрів будь-якої групи належать: – композиція групи

(або її склад), – структура групи, – групові процеси, – групові норми і цінності. Композиція

являє собою сукупність характеристик членів групи, важливих з точки зору її аналізу як цілого

– наприклад, чисельність групи, її віковий або статевий склад, національність, соціальний

статус членів групи тощо. Будь-яка соціально-психологічна характеристика групи

починається з описання її композиції. Крім того, місце даної групи в загальній соціальній

структурі також є композиційною характеристикою.Структуру студентського колективу ми розглядаємо з точки зору тих функцій, які

виконують окремі члени групи, а також з точки зору міжособистісних стосунків у ній.

Описуючи структуру групи, дають характеристику актуального стану формальних і

неформальних стосунків членів групи. Як зазначають А.Б. Коваленко, М.Н. Корнєв, існують

неформальні стосунки, що визначаються почуттями, які учасники взаємодії відчувають один

до одного, а формальні – обов’язками і правами членів групи, зумовленими спільною

діяльністю і груповою метою [там само].Про колектив не можна судити по окремих епізодах з його життя. За результатами

нашого дослідження до повної характеристики студентського колективу включаються: а)

соціальний склад студентів, їхній вік, риси особистості; б) відносини студентів зі старшими,

викладачами, їхня спрямованість; в) взаємини, настрої й думки в колективі, авторитети; г)

склад активу: загальна кількість активістів; д) як колектив оцінює події, що відбуваються, у

країні й за кордоном; е) успішність і рівень суспільної активності колективу. Сполучення

соціально-психологічних та індивідуально-психологічних характеристик дозволяє

конкретніше визначати слабкі ланки в структурі й психології колективу й цілеспрямовано їх

долати.

3. Довести, що спілкування і діяльність в студентській групі є джерелом становлення колективних взаємин.

результат спілкування — налагодження певних стосунків з іншими людьми. Завдяки спілкуванню здійснюється інтеграція людей, виробляються норми поведінки, взаємодії. Зв'язок людей у процесі спілкування є умовою існування групи як цілісної системи. Спілкування координує спільні дії людей і задовольняє потребу в психологічному контакті.

Спілкування тісно пов'язане з діяльністю. Будь-яка форма спілкування виступає як форма спільної діяльності, люди завжди спілкуються в процесі певної діяльності. Поєднання діяльності однієї людини з діяльністю інших людей утворює спільну діяльність. У спільній діяльності формуються не тільки суб'єкт-об'єктні (людина — предмет діяльності), а й суб'єкт-суб'єктні відносини (людина — людина). Сутність спілкування полягає у взаємодії суб'єктів діяльності.

Спілкування може розглядатися як сторона, умова діяльності або як окремий вид діяльності. Але зв'язок спілкування й діяльності полягає саме в тому, що завдяки спілкуванню діяльність організується. Розбудова плану спільної діяльності вимагає від кожної людини розуміння мети діяльності, засобів реалізації, розподілу функцій для її досягнення. Специфіка спілкування в процесі діяльності полягає у створенні можливості організації та координації діяльності її окремих учасників. У спілкуванні відбувається збагачення діяльності, розвиваються й утворюються нові зв'язки та стосунки між людьми.

Отже, спілкування та спільна діяльність у студентській групі у розрізі взаєморозуміння, взаємовідповідальності, взаємодопомоги, дисципліни і самодисципліни є джерелом становлення колективних взаємин.