20. Класифікація методів навчання

Методи спрямовані не лише на передавання і сприймання знань, а й на проникнення у процес розвитку науки, розкриття її методологічних основ.

Метод навчання — спосіб упорядкованої взаємопов'язаної діяль­ності викладачів та студентів, спрямованої на досягнення постав­лених вищою школою цілей.

Ефективність навчально-пізнавальної діяльності сту­дентів значною мірою залежить від уміння викладачів вда­ло обирати і застосовувати методи і прийоми навчання.

Дослідник педагогіки Ю. Бабанський пропонує власну класифікацію:

а) методи організації і здійснення навчально-пізна­вальної діяльності (пояснення, інструктаж, розповідь,лекція, бесіда, робота з підручником, лабора­торні, практичні і дослідні роботи);

б) методи стимулювання навчальної діяльності (на­вчальна дискусія, забезпечення успіху в навчанні, пізна­вальні ігри, створення ситуації інтересу у процесі викла­дення, створення ситуації новизни,);

в) методи контролю і самоконтролю у навчанні (усний,письмовий, тестовий, графічний, програмований, само­контроль і самооцінка у навчанні).

Хоча остання класифікація, як і попередні, недоскона­ла, бо не враховує того факту, що в практиці навчання ко­жен метод застосовується не ізольовано, а в єдності з інши­ми методами і прийомами, проте вона найпослідовніша й найзручніша.

Словесні методи навчання. До них належать пояснен­ня, інструктаж, розповідь, бесіда, навчальна дискусія та ін.

Пояснення. Це словесне тлумачення понять, явищ, принципів дій приладів, наочних посібників, слів, термі­нів тощо. Використовують переважно під час викладання нового матеріалу, а також у процесі закріплення, особливо тоді, коли викладач відчуває, що студенти чогось не зро­зуміли.

Інструктаж. має інформатив­ний локальний характер.Його застосовують на лабораторних, практичних заняттях, а також під час підготовки до само­стійної роботи.

За змістом розрізняють вступний, поточний і підсумко­вий інструктажі.

Розповідь. Це монологічна форма викладання. Елементами розповіді є точний опис, оповідь, логічне обґрунтування фактів. Розповіді поділя­ють на художні, науково-популярні, описові. Художня розповідь — це образний переказ фактів, вчинків дійових осіб. Науково-популяр­на розповідь передбачає теоретичний аналіз певних явищ. Описова розповідь є послідовним викладенням ознак, осо­бливостей предметів і явищ навколишньої дійсності.

Бесіда. Це метод навчання, за якого викладач за допо­могою запитань спонукає студентів до відтворення набу­тих знань, формування самостійних висновків і узагаль­нень на основі засвоєного матеріалу.

Навчальна дискусія. Дискусія є публічним обговорен­ням важливого питання і передбачає обмін думками між студентами або викладачами і студентами.

Наочні методи навчання. Сутність їх полягає у викори­станні зображень об'єктів і явищ.

Ілюстрування. Полягає в демонструванні ілюстрова­них посібників, плакатів, географічних та історичних карт, схем, рисунків на дошці, картин, фотографій, моде­лей тощо. У навчальному процесі нерідко ілюструють без­посередньо рослини, тварин, мінерали, техніку.

Демонстрування. Цей метод передбачає показ ма­теріалів у динаміці (використання приладів, дослідів, ус­таткування). Він ефективний, коли всі студенти мають змо­гу сприймати предмет або процес. Викладач зосереджує увагу на головному, допомагає виділити істотні аспекти предмета, явища, супроводжуючи показ поясненням, роз­повіддю.

Самостійне спостереження. Це безпосереднє само­стійне сприймання явищ дійсності у процесі навчання.

Практичні методи навчання. До них відносять вправи, лабораторні і практичні роботи.

Вправи. За своєю суттю вони є багаторазовим повторен­ням певних дій або видів діяльності з метою їх засвоєння, яке спирається на розуміння і супроводжується свідомим контролем і корегуванням.Кількість вправ залежить від індивідуальних особливос­тей студентів і має бути достатньою для формування нави­чок. Вправи мають ґрунтуватися на системі, чітко сплано­ваній послідовності дій, поступовому ускладненні. Бажано не переривати застосування вправ на тривалий час. Ефектив­ність вправляння залежить і від аналізу його результатів.

Лабораторні роботи. їх цінність як методу полягає в тому, що вони сприяють зв'язку теорії з практикою, озбро­юють студентів методами дослідження в природних умо­вах, формують навички користування приладами, вчать обробляти результати вимірювань і робити правильні на­укові висновки.

Практичні роботи. Будучи методом навчання, вони спрямовані на формування вмінь і навичок, необхідних для життя і самоосвіти. Виконання таких робіт допомагає конкретизації знань, розвиває вміння спостерігати і пояс­нювати сутність явищ.

Інші методи навчально-пізнавальної діяльності. найпоширенішими є індукція і дедукція, методи аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, конкретизації, виді­лення головного.

Індукція і дедукція. За індукції засвоєння знань здій­снюється шляхом переходу від одиничного до загального. Дедукція передбачає перехід від загального до конкрет­ного у процесі засвоєння знань.

Метод аналізу. Сутність його полягає у вивченні пред­метів чи явищ за окремими ознаками і відношеннями.

Метод синтезу. Полягає він в уявному або практично­му поєднанні виокремлених під час аналізу елементів або властивостей предмета в єдине ціле.

Метод порівняння.

Метод узагальнення.

Метод конкретизації.

Метод виділення головного.

№19 Сучасні технології навчання у ВНЗ.

Технології навчання - система методів, прийомів і дій вчителі й учнів у процесі навчання.

У практиці навчально-виховної діяльності сучасного вищого навчального закладу найпоширеніші такі техноло­гії навчання: диференційоване навчання, проблемне на­вчання, ігрові технології навчання, інформаційні техноло­гії навчання, кредитно-модульна технологія навчання, особистісно орієнтоване навчання.

Диференційоване навчан­ня — спеціально організована навчально-пізнавальна діяльність, яка з огляду на вікові, індивідуальні особливості суб'єктів учіння, соціальний досвід спрямована на оптимальний фізичний, духов­ний /' психічний розвиток студентів, засвоєння необхідного обсягу знань, практичних дій за різними навчальними планами та прог­рамами.

Диференціація навчання у вищому навчальному зак­ладі є ефективним засобом забезпечення індивідуального стилю учіння студентів, який передбачає самостійний ви­бір ними способу засвоєння навчального матеріалу, дає змогу об'єктивно визначити рівень підготовки, а також удосконалити знання.Ус­пішність, результативність диференційованого навчання зумовлюються конкретними завданнями кожного етапу навчання, шляхами їх розв'язання, врахуванням особли­востей студентів та педагогічної майстерності викладачів.

Проблемне навчання — дидактична система, яка грунтується на закономірностях творчого засвоєння знань і способів діяльності, на прийомах / методах ви­кладання та учіння з елементами наукового пошуку.

Таке навчання передбачає проблемне викладання, тоб­то створення системи послідовних проблемних ситуацій і управління процесом їх вирішення, а також проблемне учіння — особливу форму творчої навчальної діяльності студентів щодо засвоєння знань і способів діяльності з на­явністю аналізу проблемних ситуацій, формулювання проблем і їх розв'язання шляхом висунення припущень, обґрунтування і доведення гіпотез.

Формування соціально активної особистості вимагає використання нестандартних форм педагогічної взаємодії. Однією з таких форм є гра як засіб розвитку творчого по­тенціалу майбутнього фахівця.

Головною метою навчальних ігор є формування в май­бутніх фахівців уміння поєднувати теоретичні знання з практичною діяльністю. Оволодіти необхідними фахови­ми вміннями і навичками студент зможе лише тоді, коли сам достатньою мірою виявлятиме до них інтерес і докла­датиме певних зусиль, тобто поєднуючи теоретичні знан­ня, здобуті на лекціях, семінарах, самостійно, з розв'язан­ням конкретних виробничих задач і з'ясуванням виробни­чих ситуацій.

Інформаційні технології навчання є одним із головних напрямів сучасної науково-тех­нічної революції, на якому ґрунтується перехід від індус­тріального етапу розвитку суспільства до інформаційного. Інформатиза­ція охоплює три взаємопов'язаних процеси:

а) медіатизацію (лат. тейіаіиа — посередник) — удос­коналення засобів збирання, збереження і поширення ін­формації;

б) комп'ютеризацію — удосконалення засобів пошукута оброблення інформації;

в) інтелектуалізацію — розвиток здібностей, сприй­няття і продукування інформації, тобто підвищення інте­лектуального потенціалу суспільства, в т. ч. використаннязасобів штучного інтелекту.

Нові інформаційні технології навчання — методологія і техно­логія навчально-виховного процесу з використанням новітніх електронних засобів.

Кредитно-модульної системи організації навчального процесу (КМСОНП). Ця система передбачає відхід від традиційної схеми «навчальний се­местр — навчальний рік, навчальний курс»; раціональ­ний поділ навчального матеріалу дисципліни на модулі (логічно завершені частини теоретичних знань і практич­них умінь з певної навчальної дисципліни) і перевірку якості засвоєння теоретичного і практичного матеріалу кожного модуля; перевірку якості підготовки студентів до кожного лабораторного, практичного чи семінарського за­няття; використання широкої шкали оцінювання знань; вирішальний вплив суми балів, одержаних протягом се­местру, на підсумкову оцінку з навчальної дисципліни; стимулювання систематичної самостійної роботи студен­тів протягом усього семестру і підвищення якості їх знань; підвищення об'єктивності оцінювання знань сту­дентів; запровадження здорової конкуренції в навчанні; виявлення та розвиток творчих здібностей студентів.

Кредитно-модульна система організації навчального процесу — модель організації навчального процесу, яка грунтується на поєд­нанні модульних технологій навчання та залікових освітніх оди­ниць (залікових кредитів).

осо­бистісно орієнтована технологія навчання, у центрі якої пе­ребуває особистість студента,