5. Вплив особливостей психофізичного розвитку дітей, які знаходяться в закладах інтернатного типу на проведення психоконсультативної роботи.

Спеціалісту, який працює в закладі, що забезпечує соціальну і психолого-педагогічну підтримку дітей, не слід забувати про те, що «до сліпої і глухонімої дитини, з точки зору психологічної та педагогічної, треба і можна підходити так само, як і до нормальної. По суті немає різниці ні в виховному підході до дитини дефективної, ні в психологічній організації її особистості» (Виготський Л.С., 1983, с. 53).

В той же час слід враховувати певні особливості психічного розвитку дітей, які знаходяться в особливих умовах, зокрема, встановлено, що діти, які з раннього віку знаходяться в дитячих закладах інтернатного типу, по ряду суттєвих психологічних характеристик відрізняються від дітей, які виховуються в сім’ях. За одними параметрами вихованці шкіл-інтернатів знаходяться на рівні своїх ровесників зі звичайних шкіл або навіть дещо випереджають їх, за іншими - різко відстають не тільки від ровесників, але навіть і від дітей молодшого віку.

1. У молодших школярів спостерігаються специфічні відхилення у розвитку інтелектуальної і мотиваційної сфер, які виражаються в затримці (або відсутності) розвитку у дітей образного мислення, яке потребує внутрішнього плану дій, що призводить до послідовного зростання труднощів у засвоєнні навчального матеріалу.

2. Діти характеризуються нерозвиненістю довільності у поведінці, саморегуляції, плануванні дій, збідненим мовленням, відставанням у оволодінні навичками письма, читання, рахунку, просторовими уявленнями.

3. У підлітковому віці особливості психічного розвитку вихованців дитячих будинків і інтернатів проявляються у першу чергу в системі їх взаємовідносин з оточуючими людьми:

а) відносини пов’язані зі стійкими властивостями особистості цих дітей:

- у 10-11 років у підлітків встановлюється ставлення до дорослих і однолітків, основане на їх практичній корисності для дитини;

- формується здатність не поглиблюватись у прихильності, поверховість почуттів;

- проявляється моральне утриманство (звичка жити за вказівкою);

- помітні ускладнення у становленні самосвідомості (переживання своєї ущербності);

б) значно зростають труднощі у оволодінні навчальним матеріалом, що ускладнюється грубими порушеннями дисципліни, які знаходять свій прояв у втечах, бродяжництві, крадіжках (до 30% підлітків) і інших формах девіантної поведінки.

4. Для всіх дітей характерні викривлення у спілкуванні з дорослими:

а) з одного боку, у дітей загострена потреба в увазі та доброзичливості дорослого, у позитивному емоційному контакті;

б) з іншого – повна незадоволеність цієї потреби: незначна кількість звертань дорослих до дітей (у 4-10 разів рідше, ніж до їх однолітків, які ростуть в сім’ях), заниженість в цих контактах особистісних, інтимних звернень, їх емоційна зрідненість і одноманітність змісту, в основному спрямованих на регламентацію поведінки, часті зміни дорослих, які взаємодіють з дитиною, переведення вихованців з однієї групи в іншу, з одного дитячого закладу в інший і т.д.

5. Вказані особливості спілкування з дорослими позбавляють дітей: 1) важливого для їх психологічного благополуччя переживання своєї потрібності і цінності для інших, спокійної впевненості в собі, які складають основу формування повноцінної особистості; 2) переживання цінності іншої людини, глибокої прихильності до людей.

6. Наслідком такого збідненого спілкування є викривлення у формуванні афективного аспекту загальної самооцінки – самоприйняття:

- самоприйняття дітей, які виховуються в умовах спеціального освітнього закладу значно нижче самоприйняття дітей, які виховуються в сім’ях (його показники підвищуються в початку підліткового віку;

- самоприйняття тісно пов’язане з наявністю емоційного включення в контакти зі значущими людьми;

- існує зв'язок між розвитком самоприйняття та процесами переробки психотравмуючого досвіду. Почуття горя втрати сім”ї (батьків), яке гостро переживається дитиною, ускладнює можливість встановлення близьких відносин з іншими людьми (тобто блокує процес ідентифікації), що, в свою чергу, стає перепоною для розвитку позитивного самоприйняття.

Всі ці особливості стають підставою для організації психопрофілактичної роботи в закладах інтернатного типу.