48. Способи збагачення словникового складу.

Лексика кожної мови постійно змінюється, за 100 р. лексика змін. бл. 20% свого складу. Постійно в мові з’являються нові слова – неологізми – слова, створені для позначення нових реалій дійсності; новації, які зберігаються в мовній системі. Поява таких слів відбувається за такими шляхами: 1.дериваційний (за допомог.словотвору): ксерокс-ксерити-відксерити; 2.семантизація – шлях появи у слів нових значень – розширення обсягу значень одного або іншого слова. Напр:морж-1.-тварина,2.людина, котра купається зимою – моржувати, собачка -1.тварина,2.на замку, 3.в інтернеті, 3.Конверсія - перехід від однієї частини мови до іншої зоря(ім.)-зоріти(дієслово); 4. Запозичення – перехід слів з однієї мови до іншої при їх контактуванні (мітинг, футбол, бізнесмен, дрескод, салоган(заклик) – з анг.).Запозичені слова обов’язково адаптуються до законів мови, до якої вони залучаються (стосується форми). Потрібно відрізняти такі слова від кальки: буквального, по морфемного їх перекладу (напр.:правопис-калька з грец – орфос, та графо; хмарочос та небоскреб); запозичена абревіація набуває самостійності(ВУЗ, вчитися у ВУЗі, ВУЗом, ВУЗа; українці запозичили абревіатуру БОМЖ,вона зараз використовується як самостійне слово,та вже має похідні слова(бомжувати, бомжатник); також запозичуватися можуть і штучні слова, які утворюють письменники(напр робот-запропонував Карл Чанок, робот - механізм-людина, той хто виконує роботу; гном, ліліпут – Даніель Дефо. 5.абревіація – поява скорочених слів (СП – спільне підприємство, ЗОШ – загальноосвітня школа).

50. Типологічна класифікація мов. Мови аглютинативні, кореневі, інкорпоруючі.

Кожна мова певним чином організована. За спільними структурними ознаками мови об'єднують у типи. Розробленням типологічної класифікації мов займається типологічне мовознавство. Типологічна класифікація мов — групування мов за особливостями їх структури незалежно від спорідненості. Теоретично типологічна класифікація може ґрунтуватися на будь-якому рівні мови. Нині існують розробки в галузі фонологічної та синтаксичної типології, започатковано створення лексичної типології. За морфемною будовою слова Гумбольдт виокремив 4 типи мов: ізолюючий, аглютинативний, флективний та інкорпоруючий. Ізолюючі (корневі) мови. Для них характерні незмінність і морфологічна нерозчленованість слів. Ізолюючі мови мають лише один різновид морфем — корінь. Граматичне значення виражається здебільшого з допомогою порядку слів. До ізолюючих мов належить давньокитайська мова веньянь. Ознаки цього типу мов притаманні сучасній китайській мові байхуавень, в'єтнамській (австразійська сім'я), мові йоруба (конгокордо-фанська сім'я). Наприклад, китайська фраза во хао означає «я люблю», а хао во — «люби мене». Граматичні значення тут виражені зміною порядку слів та інтонацією. Аглютинативні мови. В них корінь незмінний і тому внутрішня флексія відсутня. В аглютинативних мовах афікси у межах слова характеризуються високим ступенем самостійності, оскільки чітко відмежовуються один від одного і зберігають своє значення незалежно від місця у олові. Вони завжди виражають те саме значення, причому тільки одне, а певне значення, у свою чергу, завжди передається тим же афіксом. До аглютинативних мов належать, зокрема, тюркські мови, більшість фінно-угорських, японська, мови банту. Інкорпоруючі мови. До них входять складні комплекси, які є водночас і словами, і реченнями. Цей тип мов представлений деякими палеоазійськими мовами та більшістю індіанських мов Америки.

51. Типи слів за сферою вживання. Лексико-семантична система мови має польовий характер, тобто її структура організована за принципом поля, в якому є центр із його ядром і периферія. Польова структура лексико-семантичної системи передбачає неоднорідний і нерівноцінний її склад. До лексико-семантичної системи мови належать слова, різні за їх семантикою, функціями, важливістю, використанням у мовленні, територіальним поширенням, стійкістю в часі, стилістичною характеристикою, походженням тощо.

Активна лексика - частовживані (і загальновживані) слова. Цю лексику використовують усі носії мови незалежно від професії, освіти, місця проживання тощо: на, я, бути, що, цей, весь, свій, який, ще, говорити, наш, знати, рік, великий, інший, перший, рука, життя, бачити, треба, дуже, день, хотіти. До активної лексики належать такі тематичні групи: назви спорідненості, назви частин організму людини і тварин, назви свійських і широковідомих диких птахів, назви риб, рослин, явищ природи, часових понять, жител та їх частин, предметів і процесів харчування, одягу, взуття, почуттів, кольору, смаку, розміру, чисел, усі займенники й широковживані службові слова. Пасивна лексика - це рідковживані слова, якими переважно є застарілі слова (перст, челядь), слова, які тільки-но з'явилися в мові (пейджер), а також професіоналізми, екзотизми, жаргонізми й арготизми. Професіоналізми - слова, які вживають люди, об'єднані певною виробничою діяльністю: мартен, плавка, проба, болванка, вагранка, затискач (сталевари); оранка, косовиця, скирдування, (сільські трудівники); курсив, набір, гранки (працівники поліграфії), перкусія, ремісія (медики). Діалектизми - слова, які вживають на певній території: вуйко "дядько по матері", стрий "дядько по батькові", нанашко "хрещений батько". Екзотизми - слова, які позначають властиві іншим народам або країнам поняття: гуайява "плодове дерево з тропічної Америки". Жаргонізми, або сленгові слова, - слова, властиві розмовній мові людей, пов'язаних певною спільністю інтересів. Наприклад, у студентському мовленні можна почути такі жаргонізми, як хвіст "заборгованість", плавати "слабо знати матеріал". Жаргон дуже швидко змінюється. Жаргонізми, які активно вживалися в 50-х-60-х роках, типу шамати "їсти", рубон "їжа" не зрозумілі сучасній молоді. Засилля жаргонізмів у мовленні сучасних молодих людей завдає великої шкоди. Вони висушують, забруднюють і вульгаризують усне мовлення молоді, по-своєму стандартизують його, заглушують живу думку, справжню мовну творчість, позбавляють мовлення індивідуальної своєрідності. Арготизми - спеціальні слова й вирази, типові для якогось соціального прошарку, вживані з метою засекречення комунікації. Так, в українському жебрацькому й лірницькому арго вживалися такі слова, як дулясник "вогонь", макохтій "місяць". В умовному мовленні сучасних злочинців вживаються такі слова, як гранд-отель "велика тюрма", опричник "працівник органів безпеки". На периферії лексико-семантичної системи знаходяться також вульгарна та лайлива лексика. Отже, з погляду вживання лексику поділяють на загальнонародну і соціально та територіально обмежену. Статистичні дані вживаності слів фіксуються в так званих частотних словниках, у яких слова подаються не за алфавітом, а за спадом частот. Дані таких словників дуже важливі для вивчення іноземних мов. Говорячи про активну і пасивну лексику, слід також згадати про такі явища, як табу й евфемізми. Табу - слово, що означає заборону на вживання тих чи інших слів, виразів або власних імен. У сучасних мовах до табу можна віднести тенденцію не говорити прямо про смерть, тяжку хворобу, уникати згадок про "непристойні" предмети тощо. Евфемізми - слова або вислови, які вживають замість заборонених слів. Так, замість умер в укр. мові вживають спочив, відійшов у вічність.

52. Речення як комунікативна одиниця. Найменшою одиницею спілкування є речення. Речення — це осмислене сполучення слів або окреме слово, граматично й інтонаційно оформлене як відносно закінчена цілість, що несе певну інформацію.Напр., сполучення слів На порозі вже стоїть літо є реченням, бо несе думку, уявлення про певний факт. А цю ф-ію воно виконує тому, що слова в ньому об'єднані граматично за доп. закінчень і службових слів відповідно до змісту висловлювання. І тому, що воно в усній мові вимовляється з певною інтонацією, а на письмі починається великою буквою й закінчується крапкою (крім того, у середині може мати різні розділові знаки). Осн. ф-ією речення є комунікативна, тобто повідомлення інформації та вираження емоцій і волевиявлення мовця. Речення від слова й словосполучення відрізняється трьома осн. ознаками: комунікативністю, модальністю й предикативністю.

Комунікативність — це спрямованість висловлювання на слухача, яка виражається за допомогою інтонації (підвищення й пониження тону, інтонаційне виділення окремих слів тощо), вставних слів на зразок чуєте, знаєте, майте на увазі, уявіть собі, підсилювальних часток, звертань тощо. Той, хто говорить, хоче, щоб його слухали й реагували на його мову.

Модальність — це особисте ставлення мовця до власного висловлювання, яке (ставлення) виражається за допомогою інтонації (інтонація може бути стверджувальною й заперечною, серйозною й іронічною тощо); вставних слів на зразок на жаль, Мабуть, може, здається, безперечно, справді; часток, таких, як невже, авжеж, ніби, начебто, таки; способу дієслова (дійсний, Умовний чи наказовий). За допомогою цих засобів ми можемо адати своєму повідомленню різних відтінків, часом навіть протилежного значення.

Предикативність — це прив'язка висловлювання до дійсності, що виражається за допомогою часових форм дієслові (минулий, давноминулий, теперішній чи майбутній час) та обставин місця й часу (просторова й часова віднесеність).

Неодмінним компонентом речення є інтонація. Вона виконує комунікативну (спрямовану на увиразнення висловлювання) і модально-емоційну (призначену для передавання відтінків різних почуттів) функції.

53. Слова в семантичному полі. Лексико-семантичне поле – суку. парадигматично пов'язаних лексичних одиниць, які об'єднані спільністю змісту і відображають поняттєву, предметну й функціональну подібність позначуваних явищ. Напр.: поле спорідненості, поле переміщення, поле розумової дія-сті, темпоральне (часове) поле, метеорологічне, поле сприймання, поле температури тощо. Кожне поле має у своєму складі спільну ознаку, яка об'єднує всі одиниці поля. Така ознака називається архісемою. Лексико-семантичні поля не є ізольованими об'єднаннями. Вони пов'язані між собою. Одним із засобів міжпольових зв'язків є багатозначні слова, які окремими своїми значеннями належать до різних полів. Так, скажімо, слово година значеннями «час, пора», «60 хвилин» належить до темпорального лексико-семантичного поля, а значенням «гарна сонячна погода» — до метеорологічного поля, слово підійти одним значенням належить до лексико-семантичного поля переміщення, а іншим — до поля розумової діяльності (підійти до висновку); уже згадувані слова теплий, холодний, гарячий тощо одними значеннями належать до поля температури, а іншими — до поля почуттів. Таким чином, лексико-семантичні поля перетинаються. Зв'язок між полями забезпечує безперервність семантичного простору, об'єднує всі поля в одну лексико-семантичну систему мови. Лексико-семантичне поле має ієрархічну будову. Воно складається з лексико-семантичних груп, а лексико-семантичні групи з менших за обсягом мікросистем -синонімічних рядів, антонімічнихпар, гіперо-гіпонімів, конверсивів тощо. Так, скажімо, в темпоральному лексико-семантичному полі виділяються лексико-семантичні групи назв точних і неточних часових відрізків, а в межах цих лексико-семантичних груп виділяються мінімальні семантичні об'єднання: синонімічні ряди (час, пора; день, доба), антонімічні пари (день — ніч, літо — зима, вічність — мить). Найпопшренішими в лексико-семантичній системі є гіперо-гіпонімічні(родо-видові) відношення (тюльпан, гвоздика, гладіолус, ромашка … — квіти; квіти, кущі, дерева… —рослини; січень, лютий, березень… — місяці;хвилини, години, дні, місяці, роки … — час). Вони притаманні всім пластам лексики і є найважливішими чинниками, які об'єднують і структурують лексико-семантичну систему.

54. Історичні зміни в лексичній системі. Лескична система, як і мова в цілому, постійно змінюється, причому порівняно з фонологічною і граматичною системами – найшивдше. Зміни в лексиці зумовлені як позамовними, так і внутрішньомовними причинами. Позавомні причини- це зміни в навколишньому світі. Внутрішньомовні причини зміни словникового складу представлені тендеціями до економії, уніфікації, системності мовних засобів, варіювання номінацій із різними мотивацією, походженням, завданнями експресивно-емоційно та стилістичної виразності.

Є чотири змін у лексико-семантичній системі: 1) зникнення слів; 2) зникнення значень слів; 3) поява нових слів; 4) поява нових значень. Ці лексико-семантичні зміни відображені в таких поняттях, як архаїзм, історизм, неологіз і запозичення. Архаїзми- застарілі слова. яки вийшли з активного вжитку, але збереглися в пасивному словнику.

Власне архаїзм – чадо «дитина». Семантичні архаїзми – застарілі значення наявних в активному словнику слів (слово позор колись мало значення видовище). Історизм –слова, які вийшли з ужитку у зв'язку зі зникненням позначуваних ними понять (війт «сільський староста»). Неологізми – нові слова, що виникли за пам'яті людей, які їх використовують. (беркутівець «член спецпідрозділу «Беркут»). Лескичні неологізми – абсолютно нові слова як за значенням, так і за звучанням. Семантичні неологізми – нові значення в уже наявних словах. Авторські неологізми, які називають оказіоналізмами. Запозичення.Запозичення стимулюються внутрішніми чинниками. Намагання унивкнути полісемії, закріпити за своїм і чужим словом різні смислові відтінки.( варення «зварені в цукровоу сиропі, меді чи патоці ягоди або фрукти» і джем (англ. jam) «желеподібне варення». Матеріальне запозичення – запозичення, за якого з іноземної в рідну мову входить лексична одиниця повністю.Мітинг (англ. meeting).Калькування –копіювання іншомовного слова за допомогою свого, незапозиченного матеріалу; поморфемний переклад іншомовного слова ( укр. недолік є калькою, рос. недочет). Семантичні запозичення - такі запозичення, коли своє слово набуває значення, яке має його іншомовний відповідник ( правий і лівий, які мали значення відповідно «розташований праворуч» і «розташований ліворуч»). Словотвірні запозичення – такі запозичення, коли власний зміст передається морфемами інших мов (телефон складене з давньогрецьких елементів tele «далеко» і phone «звук»).

55. Рівні мови. Рівні мови - основні яруси мовної системи, її підсистеми, кожна з яких представлена ​​"сукупністю відносно однорідних одиниць" і набором правил, яким підпорядковуються їх використання та класифікація. Одиниці одного рівня мови здатні вступати один з одним у синтагматичні та парадигматичні відносини (наприклад, слова, з'єднуючись, утворюють словосполучення і пропозиції), одиниці різних рівнів можуть лише входити одна в іншу (так, фонеми складають звукові оболонки морфем, з морфем складаються слова, зі слів - речення). У якості основних виділяються такі рівні мови: фонемний; морфемний; лексичний (словесний); синтаксичний (рівень пропозиції).

Рівні, на яких виділяються двосторонні (володіють планом вираження і планом змісту) одиниці, наз. вищими рівнями мови. Деякі вчені схильні виділяти лише 2 рівні: диференціальний (мова розглядається як система розпізнавальних знаків) і семантичний, на якому виділяються двосторонні одиниці. 

56. Мова літературна і народна. Спільні і відмінні риси. Укр. мова – слов’янська мова. Вона є нац. мовою укр. народу. Укр. нац. мова існує: А) у вищій формі загальнонародної мови – сучасній українській літературній мові; Б) у нижчих формах загальнонародної мови – її територіальних одиницях. Літ-на мова – це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, як в писемному так і в усному різновидах обслуговує культурне життя народу , всі сфери його суспільної діяльності. За функціональним призначенням це мова державного законодавства, засіб спілкування людей у виробничо-матеріальній і культурній сферах, мова освіти, науки, мистецтва, засобів масової інформації.В основу укр. літ-ної мови деякі письменники й до Шевченка намагалися покласти живу народну мову, але це мало переважно діалектний характер:мова Котляревського спиралася на полтавську говірку;мова Квітки-Основ”яненка – на харківську тощо.

Мовна норма. Укр. літ-на мова як вища форма загальнонародної нац. мови, відшліфована майстрами слова характеризується наявністю сталих норм. Унормованість – основна ознака літературної мови. Норма літ-ної мови – це сукуп. загальноприйнятих реалізацій мовної системи, закріплених в процесі суспільної комунікації. Розрізняють орфоепічні, графічні, лексичні, граматичні, стилістичні, орфографічні та пунктуаційні норми, опанування якими сприяє підвищенню культурної мови. Ці правили оберігають літературну мову від проникнення в неї суржику, сленгу, діалективізму і всього того, що може розхитати, спотворити її структуру. 

57. Граматична форма слова — це засіб вираження грам. значення. Найчастіше виражає одне граматичне значення або й кілька якась одна морфема, напр.: закінчення -и в іменника. Це може бути і родовий відмінок однини (дороги), і називний множини (батьки, дороги), а закінчення -і виражає і родовий однини (землі), й давальний та місцевий однини, називний та знахідний множини (землі), тобто є омонімічним для кількох відмінків. Проте не можна ототожнювати грам. форму з морфемою — вона визначається з усього слова взагалі. Зіставляючи з рядом форм слів цього ж грам. значення, можна простежити такі показники грам. значень: закінчення -у (пиш-у, нес-у, вож-у) у дієслів 1-ої особи однини, поряд із -еш, -иш, -їш у 2-ій особі однини дієслів теперішнього часу однини; -у, -емо (пиш-у — пиш-емо) у 1-ій особі однини і множини, а флексії -а, -у, -иму у дієсловах несл-а, нес-у, нест-иму виявляють грам. значення минулого, теперішнього і майбутнього часу дієслів і т. д. Грам. формами можуть бути афікси — суфікси й префікси: розоряти — розорити, дати — давати, ступати — ступнути, казати — сказати, нагородити — нагороджувати, співати — заспівати. Граматичним значенням називається таке абстраговане поняття, яке оформлює лексичне значення слова й виражає різні його відношення за доп. грам. форми. Напр., кількісну х-ку між предметами і явищами відображеної дійсності виявляємо в однині і множині грам. категорії числа, якісна — виражається чоловічим, жіночим та середнім родом у грам. категорії роду, однотипні відношення до інших предметів та явищ знаходять вираження в грам. значеннях відмінка. Напр.: Заспівали пісню — у дієслові заспівали закінчення -и та формотворчий суфікс -л- виявляють грам. значення множини, минулого часу, дійсного способу, а префікс за- вказує на док. вид. У слові пісню закінчення -ю виражає знах. відм. однини іменника жін. роду. Грам. значення таких категорій, як стан, перехідність / неперехідність тощо, у дієслова визначаються за доп. семантичних засобів. Грам. значення внаслідок зіставлення, протиставлення, взаємовідношення, якщо вони однорідні, становлять собою єдність своїх складників. Так утворюється граматична категорія — одне з найабстрактніших понять. Граматична категорія своїх показників не має, вона виявляється через граматичні значення, засобами вираження яких є граматичні форми. Отже, граматичні категорії — це найбільш узагальнені поняття, які об'єднують однорідні грам. значення, виражені різними мовними засобами. Так, однина і множина становлять категорію числа, недок. і док. вид — категорію виду, дійсний, умовний і наказовий способи — категорію способу і т. д. Грам. категорії своїм обсягом не однакові. Категорія числа охоплює багато частин мови (іменник, прикметник, займенник, дієслово), так само й роду, а категорії часу, способу властиві тільки дієсловам, що пояснюється самим виявом предметів і явищ. Роль їхня також різна. Є граматичні категорії морфологічні (числа, роду, відмінка, часу, стану, способу, виду, особи) і синтаксичні.

58. Субстрат—мова, яка впливає на іншу мову, що витискує її з ужитку. Це один з трьох видів мовних контактів; іншими словами під мовним субстратом слід розуміти «сукуп. фактів і явищ усіх рівнів мови в поширеній на якійсь території мові, що походженням пов'язані зі зниклою мовою, яка раніше існувала на цій території. Для укр. мови основним субстратом є давньо-слов'янський. Зараз вважається доведеним, що ще на ранньому етапі формування германських мов вони зазнали потужного впливу якоїсь мови, що не належала до індоєвропейської сім’ї, однак щодо деталей цього процесу серед дослідників ще нема згоди. Адстра́т — ознаки мовної системи, що виявляють тривалий вплив однієї мови на іншу в процесі контактування різних етносів. Адстратні явища утворюють своєрідний прошарок між двома самостійними мовами. На відміну від субстрату і суперстрату адстрат не засвідчує поглинання однієї мови іншою, тобто означає таке контактування мов, що не призводить до етнічної асиміляції.Типовий приклад адстрата — формально або типологічно близькі явища, що виникли в укр. мові внаслідок впливу на неї польської, і відповідні явища, що утворилися в польській мові як рез-тат впливу на неї укр. Суперстрáт— залишкові сліди мови нового населення в мові місцевого населення. Напр.: мова тюркського племені протоболгар – суперстрат болгарської (слов’янської мови).

59. Ізолюючі мови — мови, у яких немає афіксів, а відношення між словами виражаються їхнім порядком їх та службовими словами. До І. м. відносять здебільшого коренеізолюючі (аморфні, кореневі) мови, в яких взагалі немає афіксів, а рідше — й основоізолюючі, в яких немає тільки афіксів словозміни. Нові поняття в І. м. виражаються сполученням коренів. Частини мови в звичайному розумінні не розрізняються. Але мов чисто ізолюючого структурного типу, як і чисто аглютинативних мов або чисто флективних мов немає. Ізолюючими є кит. (особливо давньокит.), в'єтнамська, деякі мови Зх. Африки тощо. Інкорпоруючі мови —структурний тип мов, для яких характерною є інкорпорація. Інкорпоративні комплекси утворюються за певними для кожної мови правилами. В І. м. широко розвинута й аглютинація, що зближує ці мови з аглютинативними мовами. До І. м. належать деякі палеоазіатські мови (чукотська, коряцька, нівхська та ін.) і індіанські мови (цимшіан, пают, дакота тощо).

60. Афіксуючі мови. Флективні мови — мови, у яких словозміна відбувається переважно за доп. флексії. Ф. м.— один з осн. типів мов світу за морфологічною класифікацією мов. До Ф. м. належить частина індоєвропейських мов, а також семіто-хамітські мови. Осн. особливості Ф. м.: наявність внутрішньої флексії, тобто позиційно необґрунтованого чергування всередині морфем, яке виражає граматичне значення (напр., в укр. мові в формах "віднести" — "відносити" чергування е — о вказує на доконаність чи недоконаність дії); зовнішня флексія передає одночасно кілька граматичних значень; наявність різних флексій для вираження тих самих граматичних значень, напр., в укр. мові для вираження орудного відмінка однини вживаються закінчення -ою (водою), -ом (братом), -ям (життям), -ю (тінню); можливість такого злиття морфем, при якому межі між ними стають непомітними (наприклад, у слові "бідняцький" звук ц одночасно є кінцем суфікса -як- і початком суфікса -ськ-). У Ф. м. майже завжди флексія виступає в поєднанні з ін. формальними засобами вираження граматичних значень — наголосом, прийменниками тощо. Аглютинативні мови (лат. приклеюю) — мови, в яких граматичні форми й похідні слова утворюються додаванням однозначних афіксів до незмінюваних основ слів. Афікси розташовані переважно після основи або кореня слова, вони і характеризують окремі відмінки іменників або час, спосіб, особу дієслова. До аглютинативних мов належать тюркські, фінно-угорські, монгольські, іберійсько-кавказькі та окремі мови народів Азії, Африки, Океанії.

61. Осн. типи письма (омонімія, паронімія). Омо́німи - це слова, які однаково звучать та пишуться, але мають різне значення. В народі омоніми часто не відрізняються від омографів та омофонів. Омоніми з'являються внаслідок: звукових змін у слові у процесі розвитку мови; смислових змін у слові у процесі розвитку мови; випадкового збігу звучання слова рідної мови та запозиченого з іншої мови; випадкового збігу звучання форми різних слів. Розрізняють омоніми: повні (абсолютні) — омоніми, у яких збігається уся система форм. Напр., ключ (від замку) — ключ (джерело); часткові — омоніми, у яких збігаються за звучанням не всі форми. Так, слово кадри, що означає склад працівників, вживається тільки у множині, а слово кадри, що означає окремі сцени чи епізоди з кінофільму, знімки на кіноплівці, є формою множини іменника кадр. Групи часткових омонімів. Омофони - це слова, однакові за звучанням, але різні за написанням (стати по три — потри; вгорі — в горі). Омографи - це слова, які однаково пишуться, але фонетично відрізняються. В укр. мові вони зазвичай різняться тільки наголосом (за́мок — замо́к; бра́ти — брати́). Омоформи - це слова, звучання яких збігається лише в окремих грам. формах (покласти на віз — віз дрова). Омоморфеми - морфеми, які збігаються у написанні і вимові, але мають різні грам. значення (чистий став(ок) — став, як вкопаний). Зовнішньо омонімія подібна до полісемії. Проте за своїм змістом і походженням це різні явища. Кожне переносне значення багатозначного слова обов'язково так чи інакше пов'язане з його первинним значенням: вогнище — 1) купа дров, що горить; 2) місце, де розкладали вогонь; 3) своя оселя, родина (у давнину близькі люди збиралися навколо вогнища); 4) центр, зосередження чогось. Омоніми семантичної спільності не мають: бал (оцінка), бал (вечір із танцями). Лексичні омоніми поділяють на повні (абсолютні) і неповні (часткові). Повні омоніми збігаються в усіх грам. формах: Моторний (швидкий), моторний (пов'язаний із мотором): обидва прикметники однаково змінюються за родами, відмінками та числами. Неповні омоніми збігаються лише в частині грам. форм: Захід (одна з чотирьох сторін світу) — має форми лише однини, захід (дія для досягнення якоїсь мети), захід (спуск небесного світила за обрій) — мають і форми однини й множини. Неповними омонімами є також збіги окремих форм різних частин мови: а) іменників і відіменникових прислівників: боком (не прямо) і боком (оруд. відм. іменника бік); б) іменників і звуконаслідувальних вигуків: рип (рипіння — рип дверей) і рип (різкий звук від тертя — двері рип); в) інші випадкові збіги: мати (рідна людина) і мати (володіти чимось); коли (у який час) і коли (наказовий спосіб дієслова колоти); їм (1-а особа одн. теп. часу дієслова їсти) і їм (дав. відм.займенника вони).У мові омоніми найчастіше з'являються внаслідок запозичень. Є 2 випадки звукових збігів таких слів: а) звуковий збіг запозиченого слова з укр.: як (прислівник) і як (назва тварини, запозичена з тибетської); б) звуковий збіг різних запозичених слів: гриф (міфічна істота, з грецької), гриф (частина струнного муз. інструмента, з німец.) і гриф (штемпель на документі, з франц.).

Пароніми - слова, досить близькі за звуковим складом і звучанням, але різні за значенням. Напр.: сильний і силовий, громадський і громадянський. Часто вони мають один корінь, а різняться лише суфіксом, префіксом чи закінченням. За звуковим складом пароніми бувають: однокореневі — відрізняються лише суфіксами або префіксами: земний «пов'язаний із землею, земною сушею» — земельний «пов'язаний із землекористуванням» — земляний «зроблений із землі» — землистий «з частками землі», «за кольором подібний до землі»; дільниця «адміністративно-територіальна або виробнича одиниця» — ділянка «земельна площа», «сфера дія-сті»; ефектний «вражаючий» — ефективний «з позитивними наслідками» — дефектний «зіпсований, з дефектом» — дефективний «ненормальний», «із психічними або фізичними вадами»; різнокореневі — відрізняються одним-двома звуками: компанія «товариство» — кампанія «сукупність заходів»; ступінь «міра інтенсивності», «вчене звання» — степінь «добуток однакових співмножників»; талан «доля» — талант «обдарування»; веліти «наказати» — воліти «хотіти».

За лексичним значенням пароніми бувають: синонімічні: привабливий — принадливий, плоский — плаский, барабанити — тарабанити; антонімічні: прогрес — регрес, експорт — імпорт; семантично близькі: церемонний «манірний, проханий» — церемоніальний «урочистий, за певним розпорядком», ніготь — кіготь; семантично різні: глуз — глузд, орден — ордер, ефект — афект.

Сино́німи - це слова, які мають близьке, або тотожне значення, але відрізняються звучанням. Напр.: проживати — мешкати, бажати — хотіти. Виділяють кілька різновидів синонімів: 1. Абсолютні синоніми – слова, що однакові за лексичним значенням, інколи мають незначні відмінності. Напр., сферою вживання. Так «оплески» і «аплодисменти» означають: «Плескання в долоні на знак вітання кого-небудь або схвалення». Проте перше слово більш характерне для побуту, а друге для документів. Часто абсолютні синоніми утворюються від запозичення іншомовних слів. Наприклад «азбука» - старослов'янське, «абетка» - українське, а «алфавіт» - іншомовне. 2. Семантичні (ідеографічні, логічні) синоніми відрізняються одне від одного лише відтінками лексичного значення. Емоційно-експресивно вони приблизно однакові. Напр., слово «успіх» має цілу низку синонімів: досягнення, удача, здобуток, талан, звершення, тріумф. Кожне з цих слів має своє значення, яке не повністю співпадає зі значенням інших слів синонімічного ряду. Успіх - позитивний наслідок роботи, справи, змагання. Рекорд – найвищий наслідок у якійсь роботі. Тріумф – блискучий публічний успіх. 3. Стилістичні синоніми мають виразно різне експресивне забарвлення і належать до конкр. стилів, обмежені тією чи іншою сферою вживання. Напр., слово «лице» має нейтральне забарвлення і вживається без обмежень, а застаріле «лик» характерне для поетичної мови, тоді як виразно вульгарне «твар» несе негативний відтінок. 4. Контекстуальні синоніми - зближення за значенням відб. лише в певному мовленнєвому контексті. Напр., не є на перший погляд синонімами слова «високий» і «багатий», однак, коли говориться про урожай, то можна їх взаємно замінювати. 5. Інколи ще виділяють окремо фразеологічні синоніми, де будь-який фразеологізм співвідноситься з одним нейтральним словом або іншим фразеологізмом. Напр., байдики бити – лінуватися; комарика придавити – спати, давати хропака.