35. Багатозвучність. Полісемія і моносемія.
Полісемія –багатозначність слова.Моносемія-однозначність слова.Значення буває:
Пряме- слово означає один предмет,явище,особу,ознаку,дію,в тлумачному словнику фіксується першим. Переносне-вторинне, виникло внаслідок подібності предметів, явищ і ознак. Лежить в основі творів. Вільне-збігається з номінативним і не залежить від складу словосполучення. Пов’язане- фразеологічно, лексично зв’язані, значення залежать від місця у сполуці слів.
36. Граматичні категорії. Граматична категорія - сукупність однотипних граматичних значень,або грамем, об’єднаних певним змістом.Грамема- окреме граматичне значення . За роллю в мові: кваліфікаційні, синтаксичні. Так,грамеми однина і множина в українській мові представляють собою категорію числа. Оскільки граматичні категорії реалізуються в граматичних значеннях, кожна з них обов’язково існує в протиставленнях. Та сама граматична категорія може бути в одних випадках дериваційною( категорія роду іменників), а в інших-реляційною(категорія роду прикметників).У іменників, що вживаються тільки в одному числі (сани,окуляри), категорія числа дериваційна, а в інших випадках-реляційна.
37. Лексична система мови. Слова в мові існують не ізольовано. Вони об'єднані за спільністю значень у групи, мікросистеми. Кожне слово в своїй мікросистемі має певне місце, і його значення визначається цим місцем, бо семантичний зміст слова зумовлений відношеннями, які формуються в сітці протиставлень даного слова іншим словам цієї ж мікросистеми. Лексико-семантична система є найрухомішою серед усіх мовних рівнів. Однак, змінюючись, вона має здатність до саморегулювання, тобто такої перебудови, яка б не порушувала системності, що необхідно для постійної комунікативної придатності. Будь-яка зміна в лексичному складі мови позначається на системних відношеннях. Нерідко трапляються випадки, коли слово, набуваючи нового значення, впливає на появу подібних значень у всіх інших семантично пов'язаних із ним слів. Іншими словами, відбувається семантичне "зараження" слів певної мікросистеми, внаслідок чого у системних об'єднаннях виникає паралелізм значень, а нерідко й форм. Так, зокрема, коли якесь із слів, що позначало температуру, стало використовуватися для позначення почуттів, то згодом цей семантичний процес охопив усю лексико-семантичну групу: теплі стосунки, гаряче серце, палке кохання, вогонь душі, любові жар, холодний погляд, в його голосі чувся лід, "Вони зійшлися: тьма і промінь, Пісні і проза, лід і пломінь (О. Пушкін у перекладі М. Рильського). Пор. ще назви музичних інструментів і назви виконавців на цих інструментах: Він в оркестрі перша скрипка. Валторна, дайте звук Контрабас, вас зовсім не чути. Деякі з лексико-семантичних об'єднань мають дуже чітку, строгу системну організацію. Так, скажімо, дієслова, що означають переміщення (рух) - це струнка система, елементи якої розрізняються за трьома ознаками: 1) спосіб руху (йти, їхати, плисти, летіти тощо); 2) характер руху - самостійний, незалежний і несамостійний, залежний (йти, їхати і везти, нести, тягти тощо); 3) напрямок руху (в'їхати, заїхати, з'їхати, виїхати, від'їхати тощо). Лексико-семантична система базується на відношеннях. Як і в фонології, тут відношення бувають парадигматичними й синтагматичними. Найбільшими парадигматичними об'єднаннями є лексико-семантичні поля. Лексико-семантичне поле – суку. парадигматично пов'язаних лексичних одиниць, які об'єднані спільністю змісту (іноді й спільністю формальних показників) і відображають поняттєву, предметну й функціональну подібність позначуваних явищ. Групи слів за значенням (синоніми, антоніми, омоніми). Омоніми— це слова, однакові за звучанням і різні за значенням. Омоніми утворюються внаслідок випадкового збігу звучання слів (лава — ослін, лава — вулканічна; поле — простір, поле — дієслово; термін — час, термін — слово, поняття) і внаслідок певного розходження значень багатозначного слова, коли зв’язки між значеннями практично втрачено (фокус— спритність рук, фокус — в оптиці). Омоніми бувають лексичні і граматичні.
Синоніми— це слова, близькі за значенням, але різні за звучанням. Залежно від відтінків значень, емоційно-експресивного забарвлення або можливостей поєднання з іншими словами, синоніми, що виражають єдине спільне для всіх слів поняття, об’єднуються в синонімічні ряди. Кожний такий ряд починається зі стрижневого слова, або домінанти - найуживанішого серед інших. Це слово зазвичай стилістично нейтральне, основне, найменш емоційно забарвлене й таке, що найтонше та найповніше виражає значення всього ряду: мати, матір, матуся, матусенька, ненька, мамочка, мамуня, мамуля; Олександр, Сашко, Саньк. Антоніми— це слова, що називають протилежні за змістом поняття. Явище антонімії характерне переважно для слів, що мають у своєму значенні вказівку на: 1)якість:твердий — м’який, спека — мороз, багатий — бідний, сильний — слабкий, високо — низько; 2)дію:іти — стояти, мовчати — говорити, плавати — тонути; 3)ознаку дії або якості:надто — недостатньо, дуже — злегка; 4)кількість:мало — багато, зайвина — брак, усе — ніщо.Антоніми збагачують мову, роблять її образною й виразною. Антонімічні пари можуть творити і фразеологічні одиниці.
38.Стилістичне розшарування лексики. Склад лексики сучасної укр. мови є стилістично неоднорідним. Залежно від сфери спілкування, мети висловлювання, мовленнєвого рівня співрозмовника ми обираємо різнорівневі мовні засоби, найбільш придатні для конкретної ситуації. Уже йшлося про те, що мова поділяється на функціональні стилі, кожен із яких характеризується особливостями на всіх рівнях мови — лексичному, морфологічному, синтаксичному тощо. Найяскравіше стилістична диференціація мовних засобів виявляється на рівні лексики. Залежно від сфери використання прийнято виділяти дві групи слів: 1) лексика стилістично нейтральна, чи міжстильова; 2) лексика стилістично маркована ("позначена"). Остання поділяється, у свою чергу, на книжну (наукову, ділову, газетно-публіцистичну) і розмовну. До міжстильової (нейтральної) лексики належать слова, не закріплені за яким-небудь стилем. Вони можуть уживатися будь-де: у підручнику чи часопису, у виступі на нараді чи науковій конференції, у художньому творі чи в особистому листі, у невимушеній бесіді чи радіопередачі тощо. Нейтральні слова становлять основу словникового запасу української мови.Вони переважають у тексті будь-якого стилю. До книжної лексики входять слова, що вживаються переважно в писемних різновидах літературної мови. Книжні слова мають відтінок офіційності, урочистості. Більшість їх належить до іншомовної лексики або містить запозичені корені. У лексичній системі наукового стилю виділяють так звану загаль-нонауковулексику, уживану у будь-якій науковій галузі. Офіційно-ділова лексика переважає в ділових документах. Основнимигрупами такої лексики є назви ділових паперів — заява, інструкція,доповідна і т.д. Розмовна лексика становить третій стилістичний шар словникового складу української мови. Це слова, що мають знижене стилістичне забарвлення і використовуються в усних різновидах мови — невимушеній бесіді, побутовій розмові тощо.
39. Лексикографія — розділ мовознавства, який займається теорією і практикою укладання словників. Це наука, яка має практичне застосування. Словники необхідні для вивчення рідної та іноземної мов, для під- несення культури усної та писемної мови і загалом інте- лекту людини. Культурний рівень нації та рівень розвитку мови часто оцінюють за кількістю виданих словників. Лексикографія тісно пов'язана з лексикологією. Укла- дання словників вимагає великих теоретичних знань і доб- рого чуття мови, тобто розуміння відтінків значення сло- ва, особливостей його вживання, сполучуваності з інши- ми словами тощо. Розрізняють теоретичну і практичну лексикографію. ТЕОРЕТИЧНА ЛЕКСИКОГРАФІЯ опрацьовує загальну теорію словників: розробляє принципи відбору лексики, розта- шування слів і словникових статей, структуру словнико- вої статті (граматичний і фонетичний коментар до слова, виділення і класифікація значень, типи словникових ви- значень, система ремарок, типи ілюстрацій, подача фра- зеологізмів, співвідношення лінгвістичної і нелінгвістич- ної, тобто енциклопедичної, країнознавчої інформації). ПРАКТИЧНА ЛЕКСИКОГРАФІЯ забезпечує навчання мови — як рідної, так і іноземної, описує й нормалізує рідну мову, дає матеріал для наукового вивчення лексики. Для сучасної лексикографії характерні: розуміння ле- ксики як системи; діалектичний погляд на значення (йо- го змінність, відсутність чітких меж між значеннями по- лісемантичного слова тощо); визнання тісного зв'язку лек- сики з граматикою. Опрацьовуються різні типи словників залежно від того, кому вони адресовані. Є словники акаде- мічні, в яких інформація про слово найповніша, і навчаль- ні, які мають на меті навчити людину, що вивчає мову, пра- вильно використовувати слово. Є також словники для широкого використання і словники-довідники, адресовані представникам певної професії.
40.Етимоло́гія — розділ знань, розділ порівняльно-історичного мовознавства, який вивчає походження слівмови; сукупність прийомів дослідження, спрямованих на з'ясування походження слова, а також сам результат цього з'ясування. Завдяки давнімтекстам, порівнянню слів зі словами з інших мов етимологія відновлює історію слів: як вони виникли у мові, первинне (істинне) значення, їхнє джерело та зміну їхнього значення. Історія певних слів та дані споріднених мов наводяться у спеціальнихетимологічних словниках. Звертання до етимологічних словників розширює й поглиблює знання в галузі лінгвістики, у сферіісторії,географії,літератури,культури.
41. До синтетичних способів вираження граматичних значень належать афіксація, чергування, наголос, редуплікація, словоскладення і суплетивізм. Афіксація - це вираження граматичних значень за допомогою афіксів (суфіксів, префіксів, закінчень тощо). Оскільки в мовах світу використовуються різноманітні афіксальні засоби, то в афіксальному способі виділяють такі його різновиди: а) суфіксація - вираження граматичних значень за допомогою суфіксів. укр. перечитати - перечитувати (недоконаний вид), спати - спатоньки (значення пестливості), б) префіксація - вираження граматичних значень за допомогою префіксів. укр. нести - занести, внести, принести, піднести, перенести; в) конфіксація - вираження грам. значень комбінацією з двох афіксів - префікса й суфікса, які, хоча й являють собою дві морфеми, але діють сукупно, разом, г) інфіксація - вираження граматичних значень за допомогою інфіксів, тобто морфем, вставлених у середину кореня, ґ) трансфіксація - вираження граматичних значень за допомогою трансфіксів, тобто афіксів, котрі, розриваючи корінь, що складається з одних приголосних, самі розриваються і служать "прошарком" голосних серед приголосних, визначаючи словоформу й оформляючи її граматично, д) нуль-афіксація, тобто відсутність афікса в одній з форм парадигми за наявності афіксів в інших формах. Укр. стіна - стін, робота – робіт. Чергування (внутрішня флексія) - засіб вираження граматичних значень, характерний для індоєвропейських мов. Так, в укр. та рос. мовах за доп. чергування виражається грам. значення виду (зібрати - збирати, нарвать - нарывать). Наголос - фонетичний засіб вираження граматичного значення. Таку функцію він може виконувати лише тоді, коли він рухомий і нефіксований. Таким він є в українській, російській, білоруській, болгарській та інших мовах. Редуплікація - повне або часткове повторення кореня, основи або цілого слова без зміни звукового складу або з частковою його зміною. Вона використовується для вираження множини імен у китайській, японській і корейській, а також в індонезійських, палеоафриканських, ав-стронезійських мовах. Словоскладення - поєднання кореневої морфеми з кореневою, внаслідок чого з'являється нове слово. Словоскладення - спосіб передачі тільки дериваційного граматичного значення. Воно нагадує афіксацію, бо тут і там поєднуються морфеми, але при словоскладенні поєднуються тільки кореневі морфеми.Суплетивізм-утворення граматичних форм одного й того ж слова від різних коренів або від різних основ. Напр.: брати (недок. вид) - взяти (док. вид), говорити (недок. вид) - сказати (док. вид).
42. До аналітичних способів належить вираження граматичного значення за допомогою службових слів, інтонації та порядку слів. Спосіб службових слів. Службовими словами, які виражають грам. значення, є артиклі, прийменники, післяйменники, допоміжні дієслова, слова ступеня, "пусті слова", сполучники та частки. Артиклі вживаються в арабській, романських та германських мовах . Прийменники виражають відношення між словами в мовленнєвому ланцюжку, тобто вказують на відмінок іменника. Пор. їду в метро (місцевий відмінок), піду до метро (род. відм.). Таку ж ф-ію виконують післяйменники. Відмінність між прийменниками й післяйменниками в тому, що післяйменники знаходяться не перед іменником, а після нього. Післяйменники -- один з найважливіших грам. показників у тюркських, фіно-угорських, монгольських і японській мовах. Слова ступеня виступають як спосіб творення ступенів порівняння якісних прикметників і прислівників у мовах різних родин. Такими словами в укр. мові є більш, менш, дуже, вельми (зручний - більш зручний, цікавий - дуже, вельми цікавий). Пусті слова - це повнозначні слова, які супроводжують інші повнозначні слова, беручи на себе вираження їх грам. значень. Сполучники виражають граматичні відношення між словами в реченні і між предикативними частинами речень.Частки передають різні модальні значення, а також деякі інші відтінки грам. значень (запитання, заперечення, оклик, невизначеність та ін.). Частка би в укр. та рос. мовах використовується для творення умовного способу. Спосіб інтонації. Інтонація є засобом вираження грам. значень на рівні синтаксису. За доп. інтонації виражаються: а) модальність речення (впевненість, запитання, сумнів або особисте ставлення мовця до того, що він говорить...);б) групування членів речення; в) розрізнення простого й складного речення; г) розрізнення сурядності й підрядності; ґ) актуальне членування речення. Спосіб порядку слів. Цей спосіб у деяких мовах у певних випадках розрізняє: а) підмет і додаток; б) означення й означуване.
43. Частини мови - великі за обсягом класи слів, об'єднаних спільністю заг. граматичного значення і його формальних показників. На сучасному етапі використовують такі 3осн. критерії: семантичний, морфологічний і синтаксичний. Семантичний критерій - критерій, який передбачає віднесення до однієї частини мови слів із спільним загальним грам. значенням, напр., предметність, дія, якість тощо. Так, слова зі значенням предметності утворюють клас іменників, хоча до такого класу, як іменники, в укр. мові належать слова, які позначають предмет (стіл, книжка), якість (краса, сила), дію (ходіння, крик), к-ть (сотня, тисяча) та ін., але більшість непохідних іменників позначає саме предмети. Отже, грам. значення частин мови не рівнозначні поняттям, що виражаються словами, не рівнозначні й логічним узагальненням цих понять. Олівець, білизна, чорнота, біг, п'ятірка, сотня, тисяча, краса, розум, крик, шум - це не предмети чи речі, а предметність, важливою ознакою якої є незалежність. Ці поняття є самостійними, а не ознаками якихось інших. Формально-граматичний (морфологічний) критерій - критерій, за яким до уваги береться своєрідність змінювання слів, тобто інвентар їх форм і парадигм, які є виразниками певних морфологічних категорій. Так, іменники змінюються за відмінками і числами, дієслова - за особами і часами, прислівники не змінюються. Форми слова репрезентують морфологічні категорії частин мови. Кожна частина мови характеризується особливою системою граматичних категорій. Так, в укр. мові іменнику властиві категорії роду, числа й відмінка, прикметнику - категорії ступеня порівняння (для якісних прикметників), роду, числа та відмінка, дієслову - категорії способу, часу, особи, стану, виду тощо. Синтаксичний критерій - критерій, за яким до однієї частини мови відносять слова, здатні стояти в реченні в однакових синтаксичних позиціях і виконувати однакові синтаксичні ф-ії (йдеться про первинні синтаксичні ф-ії). Напр., однією з ознак, за якою розрізняють іменник і дієслово в укр. мові, є здатність бути головним компонентом атрибутивної конструкції (пор.: тихий спів, але не тихий співати). При цьому важливий не тільки набір синтаксичних ф-ій, а й ступінь характерності кожної з ф-ій для даної частини мови. Так, в укр. мові і іменник, і дієслово можуть виконувати ф-ію підмета (Хлопчик читає. Лиш боротись - значить жить) і ф-ію присудка (Батько - лікар. Сонце світить). Однак для іменника ф-ія підмета є первинною, а присудка - вторинною, тоді як для дієслова ф-ія присудка є первинною, а підмета - вторинною. Вторинні синтаксичні ф-ії мають деякі обмеження. Так, іменник може бути підметом незалежно від типу присудка, тоді як дієслово не може бути підметом, якщо присудок виражений особовою формою. Останнім (допоміжним) критерієм виділення частини мови є словотвірний. Словотвірний критерій - критерій, за яким для кожної частини мови виділяють властивий тільки їй набір словотвірних моделей та інвентар словотвірних засобів. В укр. мові можна назвати ряд словотвірних афіксів, наявність яких засвідчує належність слова до групи іменників: -тель, -ник, -щик, -ар тощо. В англ. мові іменниковими є суфікси -ship (friendship, relationship) та ін.
44. Граматика — термін, який вживається в двох пов'язаних значеннях: як будова мови і як розділ мовознавства, що вивчає граматичну будову мови. Як будова мови, граматика — це складна за свєю організацією сукупність підсистем: морфології, синтаксису і словотвору.Морфологія мови — це розділ граматики, до якого належать всі явища пов'язані зі словом, його формами (парадигмами), його абстрактними граматичними значеннями. Морфологія класифікує слова за морфологічними категоріями й лексико-граматичними розрядами.Мінімальною одиницею мови, яка має значення, є морфема. Два основних типи морфем — корені та афікси. На основі морфем утворюються слова й словоформи. Окрема сфера граматики слова, морфеміка охоплює словозмінні та словотвірні морфеми разом із явищами їх утворення та функціонування. Традиційно ці явища розглядають як у морфології, так і в словотворі, де вони входять до підрозділів словозмінної морфеміки та словотворної морфеміки, відповідно.Між морфологією та фонологією лежить царина морфонології, розділу, який вивчає такі особливості будови слова як звукові перетворення, що виникають при взаємодії різних морфем у межах слова і проявляються у чергуванні звуків.Синтаксис мови визначає те, як окремі слова об'єднуються в словосполучення і речення, зв'язки між окремими членами речень, види речень, їхню будову та правила утворення.Словотворення — розділ морфології, присвячений мовним засобам творення похідних слів. В кожній мові це відбувається відповідно до певних зразків та моделей, за допомогою афіксів та іншими способами. В сучасному мовознавстві існує тенденція виносити словотвір за межі граматики в окрему підсистему мови.Деякі мовознавці розуміють граматику розширено, відносячи до неї також фонетику мови на рівні, нижчому від морфем, та текстові утворення, більші від речення.Граматичні одиниці поділяться на морфологічні одиниці та синтаксичні одиниці, відповідно до двох розділів граматики: морфології та синтаксису. До граматичних одиниць належать морфема, слово, словосполучення і речення. Слово має два відмінні аспекти: як частина мови і як член речення. Граматичне значення — це узагальнене абстрактне поняття, яке відображає те, яку роль зазвичай, регулярно, відіграє та чи інша граматична одиинця в мові. Граматичне значення існує поряд із лексичним значенням, але має абстрактну на відміну від конкретної сутність. Наприклад, іменник може мати значення предметності або загальності, граматичне значення дієслова відрізняється в залежності від часу, виду тощо. Граматичне значення виражає лексичне значення через граматичну форму. Граматична категорія — це клас граматичних однорідних значень, об'єднаний найзагальнішим абстрактним значенням, у межах якого протиставляються також значення, що далі не членуються. Так, граматична категорія відмінка в українській мові ґрунтується на загальному відношенні предмета до дії, стану і подібного, з одного боку, і на протиставленні часткових відношень — суб'єктного, об'єктного, адресатного, інструментального, просторового, з другого боку, а граматична категорія числа — на загальному кількісному відношенні предметів та явищ і на протиставленні значень однини й множини. Граматична форма — це засіб вираження граматичного значення.. В українській мові таким засобом звичайно є службові морфеми у морфології та синтаксичні зв'язки й відношення слів і речень у синтаксисі. Наприклад, граматичними формами слова яблуко є яблука, яблуком, яблуками тощо. Вони утворюються за допомгою морфем — закінчень, і передають різні граматичні значння одного й того ж слова у лексичному розумінні. Граматичною формою в синтаксисі може бути, наприклад, порядок слів у реченні.
45. Синтаксичні зв*язки слів. Словосполучення грунтується на синтаксичних зв'язках між словами, що входять до нього. У мовах світу існують, крім сурядного, такі осн. типи синтаксичних зв'язків: узгодження, керування, координація, прилягання, тяжіння, інкорпорація, замикання та ізафет. Слова у словосполученні поєднані підрядним зв'язком. 1) узгодження, при якому головне слово узгоджується із залежним словом у всіх граматичних формах: теплий день, гарне село, моя думка. Трапляються випадки неповного узгодження: місто Київ, річка Дніпро; 2)керування, при якому головне слово вимагає від залежного певної відмінкової форми (з прийменником або без нього): читати книжку, сісти за стіл, шматок хліба, дума про тебе, завзятий до роботи;3) прилягання, при якому залежне слово є незмінним: швидко йдуть, розмовляли йдучи4)Тяжіння — це узгодження предикативного означення з підметом. Напр.: Батько повернувся задоволений. Зі смислового боку цей зв'язок означає, яким є предмет, виражений підметом, у момент здійснення позначуваної присудком дії. Булаховський назвав тяжіння подвійним синтаксичним зв'язком, бо, з одного боку, діє слово-присудок керує означенням, а, з другого, означення узгоджується з підметом, 5) інкорпорація— поєднання слів-коренів, сукупність яких оформляється службовими елементами. Маємо єдину синтаксичну побудову в одному злитому вигляді, яка зовнішньо подібна до слова з одним закінченим змістом. Цей зв'язок нагадує словоскладання (творення складного слова), 6) замикання — синтаксична побудова, яка вимагає дистантного розташування найтісніше пов'язаних слів. слова знаходяться між частинами аналітичної форми слова, 7) ізафет-атрибутивне словосполучення, яке складається з двох іменників, перший з яких є означенням, але показник зв'язку знаходиться в другому (головному, стрижневому) слові. Ізафет характерний для тюркських мов.
46. Лексико-граматичні категорії частин мови. Лексико-граматичні розряди (категорії) — групи слів, що виділяються у межах тієї чи іншої частини мови і протиставляються за семантикою, а також, як правило, й формально-граматичними та словотвірними показниками-флексіями, словотвірними афіксами, особливостями граматичної сполучуваності. У межах іменника в українській мові традиційно виділяються такі розряди: 1) конкретні й абстрактні (зошит, Донецьк - сум, горе); 2) істота й неістота (агроном, вовк - кущ, озеро) (ряд лінгвістів розглядають це угруповання як категорію, оскільки для неї є притаманним вираження за допомогою відмінкових закінчень: зустрів товариша / побачив будинок, хоча це й здійснюється непослідовно — відсутнє послідовне розмежування з-поміж форм жіночого роду: зустрів дівчину / побачив хату); 3) власні й загальні (Петро, Ніна — дівчина, хлопець); 4) речовинні (мед, ситець); 5) збірні (учительство, піхота). Мають лексико-граматичний поділ на групи й інші частини мови. Розподіл слів за лексико-граматичними розрядами важливий для реалізації морфологічних категорій (пор., наприклад, відношення якісних та відносних прикметників до категорій ступенів порівняння). Тому морфологічний розбір слова традиційно починається із визначення лексико-граматичних розрядів. Одне й те ж слово звичайно входить одночасно до кількох лексико-граматичних розрядів: учительство – загальна назва, неістота, конкретне, збірне значення.
47. Словосполучення, їх типи. Словосполучення - два чи більше повнозначні слова, об'єднані синтаксичним зв'язком. Напр.: студентські збори, співати весело. Валентність - здатність слова вступати в синтаксичні зв'язки з іншими словами. Слова можуть бути авалентними (світає), одновалентними (сидить, спить - хто?), двовалентними (їсть - хто? що?), тривалентними (присвятив - хто? що? кому?) тощо. Як бачимо, слова відкривають "вакантні місця", які необхідно заповнити іншими словами. Слова, що заповнюють ці "вакантні місця", називають актантами. Крім актантів, є поширювачі, які не зумовлені валентними властивостями слова. Напр.: Він довго спав на дивані в передпокої. Тут слова довго, на дивані, в передпокої відносяться до слова спав, але їхні синтаксичні позиції не викликані валентністю дієслова спати. Це так звані вільні поширювачі (сирконстантами). Синтаксичні (вільні) словосполучення потрібно відрізняти від фразеологічних. У синтаксичному словосполученні зберігаються лексичні значення всіх повнозначних слів, що входять до нього; синтаксичний зв'язок є живим, продуктивним (бити лежачого, бити скло). У фразеологічному словосполученні лексична самостійність одного чи обох його компонентів ослаблена або зовсім утрачена, і воно повністю за характером значення наближається до одного слова (байдики бити). Словосполучення будується за певними граматичними зразками, які формуються в мові на основі категоріальних властивостей слів і ґрунтуються на синтаксичному зв'язку між словами. Здатність слова поєднуватися з іншими словами і форми вияву цієї здатності залежать не тільки від граматичних властивостей слова (передусім від належності слова до тієї чи іншої частини мови), але й від його лексичного значення. Розрізняють сурядний і підрядний зв'язок між словами у словосполученні. І при сурядності, і при підрядності слова є залежними, але в першому випадку залежність рівноправна, а в другому - нерівноправна. Підрядні зв'язки є закритими, а сурядні - відкритими. Один підрядний зв'язок може об'єднувати в складі одного словосполучення лише два повнозначні слова, тоді як сурядний - два і більше. Пор.: читання газет і газети, журнали, книжки... (лежали на столі). Стосовно підрядного зв'язку є 2 його різновиди: сильний і слабкий. Сильний зв'язок виникає в тих випадках, коли слово вимагає поширення, без поширення воно не є самодостатнім. Напр.: відчути спрагу, добігти до фінішу. За слабкого зв'язку, який визначається тільки частиномовною належністю головного слова, реалізуються означальні відношення (цікавий захід, одягнутися швидко). Зі структурного погляду словосполучення можуть бути двочленними, тричленними і чотиричленними. 2-членні словосполучення утворюються на основі одного зв'язку (чудовий концерт, співати пісню). 3-членні й 4-членні словосполучення утворюються на основі подвійного й потрійного сильного зв'язку (віддати борг державі, перекласти текст із англійської мови на українську). Тричленні словосполучення можуть бути також утворені на основі поєднання сильного зв'язку і такого слабкого зв'язку, який неможливий без сильного (показати дорогу туристу, відчинити двері гостеві). Складні словосполучення утворюються поєднанням двох чи більше простих словосполучень із одним і тим самим стрижневим словом (новий сусід збоку, швидко завершити сівбу). Комбіновані словосполучення утворюються на основі зв'язків, які йдуть від різних стрижневих слів, і являють собою поєднання словосполучень. Напр.: захоплено дивитися новий фільм. Тут словосполучення утворюється поєднанням 3-х простих: дивитися фільм, дивитися захоплено, новий фільм.
Підрядні словосполучення поділяють на предикативні, тобто такі, які співвідносні з підметом і присудком (пташки співають, поле зазеленіло) і непредикативні (спів пташок, зелене поле). Залежно від того, яке слово є головним (стрижневим) у словосполученні, розрізняють іменні, в яких стрижневим словом виступають іменники, прикметники, числівники й займенники (тези доповіді, достойний подяки, п'ятий у черзі, щось нове). Підрядні словосполучення за характером вираженого в них відношення поділяють на: 1) атрибутивні, у яких залежне слово називає ознаку (великий успіх, радість матері); 2) об'єктні, у яких залежне слово є об'єктом (написати твір, вручити нагороду); 3) релятивні, у яких залежне слово називає щось, чого немає в самому стрижневому слові, але пов'язане з ним певним відношенням (швидко текти, працювати з натхненням).