1.3 Шляхи подолання девіантної поведінки у підлітковому віці
Подолання девіантної поведінки є одним із головних завдань сучасного суспільства. Вважається, що запобігання девіації складається з тріади: 1) профілактики; 2) власне запобігання; 3) запобіжних заходів. На початковій стадії визрівання злочину потрібна профілактика (виховні заходи, а можливо й профілактичні засоби примусу). Коли ж (за відсутності результатів) з'явився задум злочину (рішення і процес його прийняття), то центр запобіжної роботи переноситься на власне запобігання. Запобіжні ж заходи є припиненням протиправного посягання. Профілактика правопорушень має такі основні цілі: 1) обмеження впливу негативних факторів; 2) вплив на причини злочинних проявів; 3) вплив на мікросередовище; 4) вплив на особистість, здатну на злочин. Девіантна соціологія вивчає також суб'єктно-об'єктні стосунки щодо проведення індивідуальної і загальної профілактики, застосування усіх форм її забезпечення, включаючи інформаційне — внутрішнє і зовнішнє. Йдеться про характеристику сукупності зареєстрованих на певній території злочинів за відповідний період; характеристику особистості злочинця; дані про злочинність щодо різних категорій (рецидивна, неповнолітніх тощо); показники правопорушень незлочинного характеру; відображення географії злочинності та інших правопорушень, відхилень тощо [1, с. 642].
Форми профілактичної роботи серед населення різноманітні. Це профілактичні бесіди, шефство, обговорення поведінки правопорушників у трудових колективах, громадських організаціях, залучення правопорушників до суспільне корисних занять. Переконання поєднується з примусом. Крім кримінального покарання застосовуються різні адміністративні засоби впливу. Подолання девіантної поведінки потребує знання суті, причин, ознак злочинності та особистості злочинця. Злочинність — динамічне соціально-правове явище, яке включає сукупність усіх злочинів, що здійснюються у суспільстві на даному етапі і характеризуються певними кількісними та якісними показниками (стан, рівень, динаміка, структура, характер). Йдеться про зареєстровану і приховувану (латентну), не зареєстровану, злочинність, про її детермінанти — об'єктивні й суб'єктивні, головні й другорядні. Розробляючи шляхи подолання девіантної поведінки, треба виходити і з того, що безпосередньою психологічною причиною окремого злочину є намагання індивіда задовольнити свою потребу всупереч і на шкоду суспільним інтересам. За соціальним змістом потреби поділяються на життєво необхідні (їжа, одяг, житло та ін.); нормальні, що соціальне схвалюються; деформовані; спотворені. Після середовища потреби є другим важливим об'єктивним фактором людської життєдіяльності, поведінки, включаючи її відхилення. Криміногенне середовище, негативні обставини інтенсифікують злочинну дію, деформують потреби і, відповідно, їх усвідомлення та практичне задоволення. Це стосується як окремого індивіда, так і певних груп індивідів. Звідси — групова, організована злочинність, учасники якої спілкуються в умовах кримінологічної ситуації [6, с. 415].
Структура особистості злочинця включає: 1) соціальне-демографічні ознаки; 2) кримінально-правові ознаки; 3) соціальні прояви у різних сферах життя; 4) моральні властивості; 5) психологічні особливості. Ці риси мають соціальне негативну спрямованість: спотворені потреби, які багато в чому залежать від несприятливого середовища, усвідомлюються злочинцем у власних інтересах, орієнтаціях, мотивах і цілях, які суперечать загальноприйнятим, Антисуспільна спрямованість суб'єктів девіантної поведінки характеризується негативно-зневажливим ставленням до людини, її цінностей; корисливими, егоїстичними намірами; нехтуванням соціальних норм; легковажно-безвідповідальним ставленням до свого місця в суспільстві. Шляхи подолання девіантної поведінки, тим більш у її злочинному варіанті, повинні визначатися з урахуванням названих специфічних рис особистості злочинця, впливаючи на середовище (обставини, ситуацію), формування здорових потреб, насамперед потреб у самовдосконаленні, на процес усвідомлення цих потреб та їх активного задоволення через творчість. Деформація особистості починається саме з втрати життєвої мети як цільової установки творення самого себе і обставин свого життя. Ця внутрішня робота особистості потребує великого напруження і зусиль, але тільки таким шляхом людина може подолати свої негативні риси, розвинути свій потенціал. Суспільство зацікавлене у такому самовдосконаленні кожного члена суспільства і покликане всіляко допомагати розвиткові особистості [19, с. 44].
Зазначимо умови, які сприятимуть попередженню відхилень у поведінці підлітків [21, с. 52]:
1. Своєчасна діагностика аморальних виявів у поведінці підлітків. Запобігання буде дієвим, якщо починатиметься не з моменту зовнішнього вияву дитячої поведінки чи вже скоєного ним порушення, а з виявлення малопомітних негативних симптомів у стосунках і поведінці;
2. Формування свідомості та самосвідомості учнів, що зумовлює стале ставлення до моральних норм;
3. Сприяння розвитку позитивної мотиваційно-потребнісної сфери підлітка. Підліток досить активно фіксує правильні, на його думку, стереотипи поведінки і не сприймає або гальмує ті види психічної та предметної діяльності, які не ведуть до задоволення його важливих потреб. Зважаючи на це, пряма боротьба з негативними поведінковими виявами підлітка малоефективна. Слід зрозуміти, які значущі потреби він намагається задовольнити подібним чином і допомогти йому реалізувати їх соціально-доступним чином;
Психолого – педагогічні завдання [10, с. 86]:
• розробка та впровадження ефективних форм роботи з профілактики дитячої безпритульності й бездоглядності, виявлення на ранніх стадіях сімей, які неспроможні або не бажають виконувати виховні функції, та забезпечення захисту прав дітей, які виховуються в таких сім’ях;
• застосування ефективних форм соціальної підтримки дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах;
• створення єдиного електронного банку даних про дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, з наступним впровадженням системи їх обліку;
• запровадження ефективних форм і методів роботи з дітьми, які перебувають у закладах соціального захисту
; • завершення роботи з формування мережі закладів соціального захисту дітей та удосконалення їхньої діяльності;
• забезпечення підготовки та перепідготовки фахівців закладів соціального захисту дітей.
Як варіант вирішення проблеми є пропагування й залучення молоді до фізичного виховання й спорту, до участі в гуртках, різних виховних заходах, екскурсіях та походах по рідному краю. Водночас педагогічні працівники і психологічна служба школи повинні тісно співпрацювати із родинами, де знаходяться діти, поведінка яких підлягає корекції (відвідувати таких учнів вдома, проводити бесіди з батьками, надавати консультації у вихованні „важких підлітків”, залучати батьків і учнів до участі у позакласних заходах ) [17, с. 84].
Отже, вплив девіації у поведінці дітей та підлітків розуміється як складна взаємодія соціальних й біологічних чинників. Зміни, які відбуваються із девіантною особою на різних рівнях, потребують фахового втручання спеціалістів із соціально-педагогічної роботи. Наслідок такої роботи – здійснення й закріплення позитивних змін у поведінці, які сприятимуть гармонізації розвитку особистості молодої людини.
Висновки до першого розділу
Отже, загалом під девіантною поведінкою розуміють - наслідок невдалого процесу соціалізації особистості: у результаті порушення процесів ідентифікації й індивідуалізації людини, такий індивід легко впадає в стан «соціальної дезорганізації», коли культурні норми, цінності і соціальні взаємозв'язки відсутні, слабшають чи суперечать один одному. Такий стан називається аномією і є основною причиною поведінки, яка відхиляється. Поведінка, яка відхиляється, часто служить підставою, початком існування загальноприйнятих культурних норм. Без неї було б важко адаптувати культуру до зміни суспільних потреб. Разом з тим питання про те, у якому ступені повинен бути поширений соціальний феномен, і які його види корисні, а саме головне - терпимі для суспільства, дотепер практично не розв’язані. Якщо розглядати будь-які області підліткової діяльності то не можна цілком виразно відповісти на це питання. Разом з тим, не усі форми девіантної поведінки вимагають настільки детального аналізу. Щодо соціалізації та адаптації, слід сказати, що підліток є соціально вразливим індивідом. Інакше кажучи, у процесі соціалізації підлітки вчаться, як поводитися, емоційно реагувати на різні ситуації, виявляти й переживати різні почуття; яким чином пізнавати навколишній природний і соціальний світ; як облаштовувати свій побут; яких морально-етичних орієнтирів дотримуватися; як ефективно брати участь у міжособистісному спілкуванні та спільній діяльності.
Також у розділі першому висвітлені адаптаційні механізми які виконують різну роль залежно від психічного стану особистості. У підлітків з правомірною поведінкою захисні адаптаційні механізми вбачаються на тлі такого актуального психічного стану: відкритості, розслабленості, емоційної стабільності, довільної регуляції поведінки, підпорядкування своєї поведінки прийнятим правилам, самостійності, наївності в поглядах, психологічної гнучкості. У підлітків адаптаційні механізми активізуються на основі такого психічного стану: самодостатності, самоствердження, заклопотаності, низького рівня абстрактного мислення, низького рівня самоконтролю поведінки, несумлінності, жорстокості, суворості до соціального оточення. З урахуванням цього стану у підлітків реакція емоційно-психічного напруження в процесі адаптації, у першу чергу, здійснюється через такі адаптивні механізми, як регресія, заперечення, раціоналізація. У такому поєднанні відмічається гедоністична поведінка, яка характеризується пошуком задоволення без достатнього врахування ситуації. Ця поведінкова активність не спрямована на реальне усунення неприємних переживань і заважає формуванню адекватної адаптивної поведінки.
Слід сказати,що важливим напрямком вивчення підліткової девіації є аналіз психологічних особливостей девіантного підлітка. Ці особливості відносяться як до власне психологічних якостей суб’єкта (рівень агресії, характеристики емоційної і вольової сфери тощо), так і до системи соціально- психологічних якостей (на спрямованість особистості, особливості комунікативного стилю, рівень конформності, приналежність до неформальних груп асоціальної спрямованості). Безумовно, девіантна поведінка заслуговує подальшого вивчення як теоретичного так і практичного. Важливість продовження вивчення у даній області обумовлена можливістю розгляду соціального егоцентризму не тільки як специфічної особливості девіантних підлітків, але і як об'єкта впливу при психологічній роботі з ними. Соціологія девіації допомагає чітко визначити і реалізувати шляхи подолання девіантної поведінки стосовно середовища-потреб, їх усвідомлення й діяльного задоволення задля утвердження законності. Отже звідси випливає висновок: девіація, як не прикро, перебуває в постійному процесі розвитку, а тому всі зусилля сучасного суспільства спрямовані на те, щоб знайти найефективніші шляхом подолання цього явища.
РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОФІЛАКТИКИ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ У ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ