
- •2.Теологічний підхід
- •3.Семіотичний підхід
- •2.Функції культури
- •5.Трипільська культура.
- •3. Пізній етап
- •6.Кімерійці,скіфи і сармати в Україні.
- •7.Походження словянських мов.
- •11.Бібліотеки і школи Київської русі.
- •12.Давньоруські літописи.
- •13. Визначні архітектурні пам'ятки київської русі.
- •14. Пам'ятки культури київської русі
- •15.Мозаїка як вид монументального мистецтва.
- •16. Загальні тенденції розвитку української культури XIV-XVI ст.
- •19.Козацькі літописи.
- •21. Братські школи в Україні.
- •22.Внесок Києво-Могилянської академії в розвиток культури.
- •23.Історія українського друкарства.
- •25.Українська барокова архітектура.
- •26.Українська барокова музика.
- •27.Українська барокова поезія.
- •29.Філософія Григорія Сковороди.
- •30.Поетична творчість Григорія Сковороди.
- •31.Педагогічна діяльність г.Сковороди.
- •32.Українська культура доби Гетьманщини.
- •33.Просвітницька діяльність Івана Мазепи.
- •36. Березовський Максим Созонтович
- •37. Ведель Артем Лук'янович
- •38.Драматургія ф.Прокоповича.
- •39. «Кобзар» т.Шевченка.
- •41.Античні мотиви у творчості т.Шевченка.
- •42.Т.Шеіченко – художник.
- •46.Проза і.Франка.
- •48.Драматургія Лесі Українки.
- •49.Леся Українка і музика.
- •51.Опери м.Лисенка.
- •52.Фортепіанна творчість м.Лисенка.
- •55.Українське образотворче мистецтво хіх-хх століття.
- •56.Український модерн.
- •57. «Шістдисятники» та їхній внесок у розвиток культури.
- •58.Формування українського національного театру.
- •59.Явище масової культури.
- •60.Елітарна культура і масова культура, специфіка проявів на теренах України.
- •61.Дисидентський рух в Україні.
- •65.Творчість п.Тичини.
- •66.Творчий доробок м.Рильського.
- •67.Творчість в.Стуса.
- •68.Кіномистецтво радянської України.
- •69.Культурне життя української діаспори.
- •70.Творчий доробок о.Довженка.
- •71. «Поетичне кіно»: с.Параджанов,ю.Іллєнко.
- •72.Українська державна символіка,її джерела.
- •73.Культура українського народу в контексті європейської культури.
- •75.Український авангард і європейська художня культура кінця XIX — початку XX ст.
- •76. Український модерн.
- •77.Український постмодерн.
- •78.Модерністські напрями в українському театрі. Лесь Курбас.
- •79.Творчість «БуБаБу».
- •80.Релігійна ситуація в незалежній Україні.
- •81.Розвиток культури національних меншин в незалежній Україні.
- •82. Основні етапи розвитку освіти в Україні (братські школи, Острозька академія, Києво-Могилянська академія, університети,сучасні навчальні заклади).
- •83. «Станіславський феномен».
- •85. Сучасна академічна музика в Україні: Сильвестров, Скорик, Карабиць, Грабовський.
- •86.Театральне мистецтво в сучасній Україні.
- •87.Сучасна українська література.
11.Бібліотеки і школи Київської русі.
Переписування й переклади книг, поставлені Ярославом Мудрим на рівень важливої державної справи, дуже скоро привели до заснування при митрополії у Києві першої відомої на Русі бібліотеки, правильніше книгосховища, про яке згадує літопис під 1037 р. Організація бібліотеки при Софійському соборі — важлива культурно-історична подія, яка свідчить про нагромадження в той час значної кількості книг. У книгосховищі зберігалися, головним чином, літургійні книжки, необхідні при відкритті нових єпископій та побудові храмів. У бібліотеці, безумовно, були й книжки для світського читання, подібні до згаданих Ізборників 1073 та 1076 pp.; тут також зберігалися різні державні документи: договори, князівські грамоти тощо.
Крім книгосховища при Софійському соборі, дещо пізніше виникла бібліотека при Києво-Печерському монастирі, до складу якої ввійшло багато книг, зібраних Миколою Святошею — одним з ченців монастиря. Серед цих книг були також написані іноземними мовами. Про це свідчить повідомлення «Києво-Печерського патерика» про ченця Микиту, який читав латинські, грецькі та давньоєврейські книжки. Незабаром з'явилися бібліотеки і в Новгороді, Чернігові, Переяславі, Білгороді, Турові, Галичі та інших давньоруських містах.
У літописі під 988 р. вперше згадується про запровадження Володимиром Святославичем шкільного навчання на Русі, зокрема серед дітей «нарочитої чаді», тобто переважно заможних верств населення. Ярослав Мудрий під час свого князювання у Новгороді наказав створити школи і вчити грамоті трьохсот дітей. Крім спеціальних початкових шкіл, де готували, головним чином, кадри нижчого духівництва, існувало й приватне навчання. Так, Феодосій Печерський навчався в одного з учителів у м. Курську.
12.Давньоруські літописи.
Першим самостійним жанром давньоруської літератури стало літописання. Початок його відносять ще на кінець Х ст.
“Повість временних літ” є літописним зведенням. Вона була створена на початку ХII ст. ченцем Нестором на основі декількох більш давніх літописів Х-ХI ст. Одна з величезних заслуг Нестора полягає в тому, що він об'єднав місцеві, регіональні записи “за літами” в єдиний, загальноруський літопис.
Давньоруські літописи суттєво відрізнялися від західноєвропейських і візантійських хронік з їх придворно-феодальною і церковною тенденційністю. Зрозуміло, що не уникли цього і руські літописи, але вони були ширші за змістом, прагнули сумістити в собі завдання історичної, публіцистичної, релігійно-повчальної і художньої оповіді. До них включалися епічні перекази, родові легенди, уривки перекладних творів, церковні і світські повчання, записи державних договорів, політичні заповіти князів.
Щоб відчути це, досить пригадати сюжети “Повісті временних літ”, присвячені заснуванню Києва, походу Олега на Константинополь і його смерті, помсті княгині Ольги древлянам, хрещенню Русі Володимиром.
Головною темою руського літописання стала сама Руська земля, її єдність і могутність. Все це робило їх цікавими для найширшого кола читачів. Тому “Повість временних літ” була однією з найпопулярніших і цікавих книг для читання протягом усієї історії Стародавньої Русі, афоризми її автора увійшли в нашу мову (наприклад: “Книги - ріки, які наповнюють Всесвіт”, “Книги – джерела мудрості”).
З початком роздробленості Русі літописи складалися в кожному великому феодальному центрі. Останніми з літописних руських зводів, що дійшли до нас, є Київський (1200 р.) і Галицько-Волинський (кінець XIII ст.).
Галицько-Волинский літопис - головне джерело для вивчення історії південно-західних князівств. Найбільш цікава та частина літопису, в якій розповідається про князювання Данила Романовича. Автор був гарячим прихильником Данила, ймовірно, його дружинником, володів літературним талантом і широкою ерудицією. Тому літопис являє цінність як для історії, так і для літератури.