9. Поезія Верлена: основні теми та їх трактування.

Поэтическое творчество Верлена началось в традициях парнасской школы. В его юношеских стихах сказалось стремление к чёткости образов, скульптурности речи. Но уже в первых зрелых сборниках Верлена «Сатурнические поэмы» (или «Сатурналии»; 1866) и «Галантные празднества» (1869) сквозь традиционную форму можно смутно разглядеть новые странные образы  Поезія Верлена індивідуалістична. Особистість поета, його настрій і світосприйняття — головна поетична тема його творчості. Всі поетичні книги Верлена — це його сповідь, це. Трагізм світосприйняття Верлена відчувається не у вибухах відчаю, а в м'якому сум. «Романсы без слов» не связаны единой темой. Здесь и любовная лирика, урбанистические мотивы, и особенно тема природы. О чём бы ни писал Верлен, всё окрашено его меланхолией, его неясной тоской. Взгляд Верлена на мир напоминает пейзажи художников-импрессионистов. Он тоже любил изображать дождь, туманы, вечерние сумерки, когда случайный луч света выхватывает только часть неясной картины. Существование вещей важно Верлену не в их материале, не в их объёмных формах, но в том, что их одушевляет, — в настроении. В поэзии Верлена мы наблюдаем дематериализацию вещей. Верлен и не стремился к целостному воспроизведению материального мира. В «Романсах без слов» поэт окончательно отказался от традиций парнасцев — яркой декоративности и графической точности их рисунка, от исторических картин. Верлен редко обращался к последовательному рассказу. В его стихах почти нет событий. Если же они порой появлялись у Верлена, то одетые туманным флёром либо в виде стилизованной сказки, в виду ряда образов, одного за другим, как они рисовались его внутреннему взору. Он как будто сознательно отворачивался от реальных источников в мире и в истории людей, чтобы обратиться к своему сердцу. Даже столь часто воспеваемая Верленом природа, импрессионистские пейзажи его стихов были в сущности пейзажами души поэта. Отношение лирического героя Верлена к природе очень сложно. Природа настолько близка поэту, что он нередко на время отодвигается, замещается пейзажем, чтобы затем снова в нём ожить. Степень личного проникновения Верлена в природу так высока, что, идя по воспетым им равнинам, по пропитанным весенним воздухом улицам окраин, выглядывая с поэтом из окна в сиреневые сумерки, прислушиваясь к монотонному шуму дождя, мы имеем дело, в сущности, не с картинами и голосами природы, а с психологией самого Верлена, слившегося душой с печальным и прекрасным миром. В последних циклах стихов преобладает традиционная тема любви (правда, в весьма фривольной интерпретации) и не менее традиционная тема веры в Бога, к которой Верлен возвращался по мере того, как опускался, спивался, погибал.

10. Поезія Рембо: моменти новаторства

Рембо був послідовним бунтівником і рішуче відмовлявся від усіх форм цивілізації, яку оголошував втіленням буржуазності. Поет відкидав усе: релігію, мораль, суспільні цінності і прагнув радикального оновлення не тільки поетичної, а й звичайної людської свідомості. Поезія була для нього засобом здійснення цієї революції. Традиційна поезія не могла виконати таку роль, ось чому Рембо намагався створити зовсім нову поетичну універсальну мову, за допомогою якої сподівався вивільнити людський дух. Він виклав суть своєї теорії "поезії ясновидця". Щоб перетворити себе на поета-ясновидця, Рембо посилено експериментував над собою, зокрема, культивуючи тривале безсоння, голод, наркотики, демонстративно асоціальний спосіб життя. Водночас він захищав своє право бути собою в поезії, зберегти свою індивідуальність і свободу, взагалі демонстрував незалежність від усіляких "правил": зберігаючи часом риму, він вживав асонанси, вкорочені рядки, часом не дотримувався пунктуації, властивий віршуванню звукопис доповнював кольорописом. Рембо одним з перших у тогочасній французькій поезії почав писати верлібром.

Поетичний талант Рембо формувався під впливом романтичної традиції французької поезії. Усього близько п'яти років, у віці від 16 до 20 віддав Артюр Рембо поезії. Усе, створене ним за ці роки, можна поділити принаймні навпіл - до і після 1871 року.

Творчий шлях А.Рембо можна умовно поділити на 3 періоди. У віршах першого періоду творчості (січень 1870 - травень 1871) відчутними стали гостра сатирична тональність, гнівний пафос, карикатурні образи: "Ті, що сидять", "На музиці", "Присідання", "Зло".

Другий період творчості (1871-1872 рр.) розпочався декларацією поезії яснобачення. А.Рембо намагався знайти "універсальну" мову, тим самим заклавши підвалини теорії й практики символізму. Він проголосив поета "викрадачем вогню", "ясновидцем", що володів недоступною для простих смертних "алхімією слова". Це була пора написання поетичної перлини "Голосівки", чиї рядки химерно відтворила відповідність звуків і кольорів і хрестоматійної поезії "П'яний корабель", в якій Рембо провістив свої подальші митарства по світу, свій трагічний кінець.

Результатом і підсумком "ясновидіння" став останній, третій, період творчості поета. 20-річний Рембо видав лише кілька робіт: книга поетичних фрагментів у прозі "Осяяння" і книга-сповідь "Сезон у пеклі". Це крик душі поета, сповнений гірких розчарувань і докорів самому собі. Рембо попрощався з бунтарством, з "осяяннями" і поетичними галюцинаціями, з художньою творчістю.