4. Соціальне та екзистенційне у романі Мопассана «Любий друг». Чинники успіху Жоржа Дюруа.

«Франція гасне, не заважайте її агонії». Економічна, суспільно-політична криза посилювалася глобальною кризою світогляду, яка охопила не лише Францію, а й всю Європу останньої третини ХІХ ст. Історична практика засвідчує, що злам століть – етап складний та болісний. Але з іншого боку це – час грандіозних змін, якісно новий ступінь розвитку, якого потребує суспільство.

Як наслідок, переосмислюється життєва філософія людини. Така людина часто-густо є предметом осмислення для митця, а її психологічний стан – багатим джерелом для аналізу. З’являється новий тип особистості, породжений новим суспільством. Це – людина-пристосуванець, яка вирвалася зі свого природного середовища й потрапила у вир раніше незнаного життя. Особливістю такого переходу є психологічна реакція людини, яка ще не розірвала зв’язки зі звичним оточенням, але й не влилася до нового. У науковій літературі такий тип особистості називають маргінальним.

«Маргінали – це ті люди, які знаходяться на межі між двома і більше соціальними світами, але не приймаються ні одним з них як повноправні учасники» , – зазначав Т. Шебутані.

Для таких спільнот проблема існування державних інституцій виступає лише в аспекті можливостей задоволення їх обмежених утилітарних потреб, зведених до отримання від управлінських структур певного мінімуму матеріальних благ та набору культурних сурогатів. Саме тому ця спільнота починає задовольняти власні духовні потреби єдино доступним їй чином, а саме – орієнтацією на псевдокультурні цінності, які можна в підсумку звести до відомої формули давньоримського плебсу «хліба та видовищ». Причому на переломних етапах цивілізаційного поступу маргінальні структури тяжіють зазвичай до перетворення на суспільну потугу, деструктивного спрямування, для стабілізації якої згодом витрачаються (часом безуспішно) значні зусилля всього соціуму.

У романі «Любий друг» справді є чим зацікавитися, адже письменник на одному прикладі показав життя та мораль цілої епохи, Франції періоду Третьої республіки. Першим нарисом до роману став памфлет, написаний на два роки раніше, «Чоловік-повія». Уже тут Г. де Мопассан говорить про тип чоловіка, породженого епохою загальної продажності. Такими чоловіками наповнені палати депутатів, редакції газет. Такий тип людини одержує повне соціально-психологічне обґрунтування в романі «Любий друг». Події, вчинки, слова героїв – не просто випадковість чи збіг обставин; автор дає всьому ґрунтовну оцінкуз психологічної точки зору. Так, Жорж Дюруа провів дитинство в невеличкому нормандському селищі, декілька разів не зміг здати бакалаврські іспити, тобто не одержав серйозної освіти, воював у Африці, де виживають найсильніші. Потрапивши до Парижу, його єдиною метою було збагачення. Усе життя перебуваючи поза світом шику та розкоші, він до нього прагнув. Життя героя свідчить про те, що високі моральні ідеали він не опанував. Ні батьки, ні освіта, ні, тим паче, воєнна служба не виховали в Жоржеві загальнолюдські цінності. Але що говорити про бідного службовця залізниці, коли верхи суспільства, еліта Парижу не перебирає в способах досягнення мети.

Але в той же час Жоржем Дюруа не можна не захоплюватися. Яким ми його бачимо на початку роману: «Статний від природи і до того ж зберіг виправку унтер-офіцера, він набрав поважного вигляду і, звичним жестом закрутивши вуса, охопив запізнілих відвідувачів тим пильним поглядом, яким красень чоловік, точно яструб, виглядає здобич». І фінальна сцена весілля Дюруа з Сюзанною: «Потім з’явився Жорж дю Руа… Всі визнали його за красеня. Поставу мав горду, стан тонкий, ноги стрункі. На ньому добре сидів фрак, прикрашений, як краплею крові, червоною стрічкою Почесного легіону… Дю Руа слухав його [єпископа], п’яний від гордощів… Він ставав одним з володарів землі – він, він, син бідних кантельських селян». Цей шлях блискучий, стрімкий, але нечесний, побудований на чужому горі та чужих розчаруваннях. Та життєва філософія Жоржа така, що мета виправдовує засоби. А засобами в його житті найчастіше були жінки. Дюруа усвідомлював, що він має принадну зовнішність та користується популярністю в жінок. Визнавали це й оточуючі, зокрема Форестьє. Форестьє сам став успішним завдяки журналістському хистові його талановитої дружини Мадлени. Таким чином, прийоми здобуття успіху Дюруа були не поодинокими випадками. Чоловіки тільки думають, що вони керують світом, насправді ж світом керують їх дружини. Зрозумівши таку нескладну істину, герой почав шукати таку жінку. Хоча й шукати її не довелось.

Дюруа був власником якоїсь дивної сили, яка, ніби магнітом, притягувала жінок. Ще під час воєнної служби жінки втрачали розум від нього. А парижанки, ласі до чогось незвичайного, екзотичного, самі кидались на Жоржа, варто йому зробити лише перший крок. Можна стверджувати, що стрімка кар’єра Дюруа є наслідком жіночої наївності. Досить дивно, що коханки Жоржа – це жінки талановиті, розумні, освічені та впливові. Але все одно вони клюють на незрозумілу чарівність грубого солдафона. До того ж, виховавши в собі шарм справжнього парижанина, герой став підкоряти жінок з розумом, вміло будуючи стратегію дій. Перша «жертва», Клотильда де Марель, лякала його самого. З нею він себе поводив несміливо, не знаючи, що буде далі, як вона відреагує на його поведінку. А «підкорення» пані Вальтер було вже чітко спланованим дійством, хоча Дюруа все ж обрахувався, не знаючи, як порвати з нею.

Але перша перемога, перша сходинка до верхів суспільства була успішною. Клотильда була не просто коханкою Жоржа, вона була символом початку нового життя. Нова робота, нові знайомства з «міністрами, швейцарами, генералами, поліцаями, князями, сутенерами, куртизанками, послами, єпископами, зводниками, шахраями, світськими людьми, шулерами, візниками, прислужниками в кав’ярнях» не відкривали йому тих перспектив, які відкривав роман з пані де Марель.

Цікаво те, що Дюруа не вважає свою поведінку нечесною, ницою. Йому нічого втрачати, тому він і чинить підлі вчинки легко та невимушено, вважаючи це за норму. Таке світосприйняття було закладене життєвою одіссеєю. Побут солдата для Жоржа передбачав розбій та вбивство заради власного життя. Ці погляди кореняться в ньому після тіснішого знайомства з мораллю великого міста. Це той же Алжир, але з шиком прикрашений мішурою. Форестьє вчить Любого друга: «В Парижі, бачиш, краще ліжка не мати, ніж фрака». Здається неймовірним, яким самовпевненим був Жорж. Не маючи особливих розумових здібностей, талантів чи хисту до чогось, він все ж ніс себе, як значний пан. Дрібна посада в газеті, стаття, написана не ним, а лише підписана його іменем, стали каталізатором до такої собі манії величі Дюруа. Зневажливе ставлення обурювало Жоржа, у його голові закріпилася думка, що він вартий кращого. Ця думка гнітила його, гризла зсередини протягом усього життя. Так одруження з Мадленою Форестьє було спочатку відмінним рішенням, але потім на горизонті з’явилася Сюзанна Вальтер, яка виявилася набагато кращою партією. Отримавши сімдесят тисяч франків від купівлі марокканських земель, він лютував на дружину, що відмовила його вкласти більше, та на Вальтера, який заробив на цій справі двадцять-тридцять мільйонів. Заздрісний гнів гриз його щодня більше. Навіть під час найсвятішого моменту свого життя, під час весілля, Дюруа думає про своє депутатство.

Заздрість і злоба, яка проявляється ще на початку роману, мабуть, залишиться в душі Дюруа до кінця його днів.

Порівняння людей з курми й визначає всю сутність натури Жоржа Дюруа. Для нього вони були лише способом досягнення цілі. Якщо хтось із них виконував свою місію й ставав непотрібним, герой без зайвих роздумів позбувався їх. Так він вчинив із повією з театру, з Мадленою, з Віржіні, можливо, така доля чекає й Сюзанну, якщо якась принцеса чи королева підпаде під любовні чари спокусника.

У пориваннях непотрібних стосунків Дюруа вирізнявся особливою жорстокістю. Коли Мадлена, зробивши свій вклад в просування Жоржем кар’єрною драбиною, стала непотрібною, то він прибрав її зі свого шляху, зробивши винною. Ганебне викриття її любовних зв’язків з Лярошем-Матьє дало йому змогу розв’язати собі руки. До того ж Жорж поквитався з міністром, якого ненавидів та якому заздрив. У цій ситуації викрилась ще одна сторона Дюруа – його егоїзм. Він ніколи не віддавався стосункам на сто відсотків, ніколи не кохав по-справжньому. Здається, що він навіть не здатен на це почуття. Будучи одруженим на Мадлені, Жорж мав роман з Клотильдою де Марель, а пізніше з Віржіні Вальтер. Викривши зраду дружини, він виявився ображеним чоловіком, хоча насправді був таким же зрадником.

У стосунках з пані Вальтер Дюруа досяг піку своєї безсердечності. Підкорившись правилам великого міста та вивчивши особливості жіночої психіки, він чинить не гідно чоловіка та людини. Навіщо розпочав ці стосунки, він, мабуть, і сам не розумів. Як жінка, Віржіні мало його приваблювала. Використати її становище в суспільстві – закономірне його бажання. Але не врахував Любий друг сили почуттів. Пані Вальтер, яка була благочестива та вірна своєму чоловікові все життя, повністю віддалася гріху в образі Жоржа Дюруа. Але він не зміг оцінити це почуття. Ці стосунки характеризують відсутність у нього морального виховання, яке знову ж таки мало б здійснюватися в дитинстві. Порочність світу стала нормою не лише для провінціала, а й для жінки з вищих щаблів суспільства. Якщо вона дозволяла йому так з собою поводитися, то вона нічим не краща.

Не краща за Дюруа вся еліта Парижу, де кожен ховається, намагається перехитрити іншого, щоб здобути вигоду. Здається, що ці люди не здатні на добру справу, а якщо таке й трапляється, то це скоріше їх мінус, а не плюс. Форестьє, який зробив благородну справу – допоміг старому товаришеві, – не лише не отримав за це хоча б подяки, а був звинувачений у невдачах Дюруа й отримував посмертні прокльони та люту ненависть. Для прагматичного світу допомога стає явищем, яке вимирає, яке рідко можна зустріти, відчути на собі. Гроші та влада виключають її з моралі парижан, які тепер досягають мети іншими способами.

Такий світ – це не плід творчої уяви Гі де Мопассана. Тип продажних людей, чоловіків-повій, жінок, які зраджують, необ’єктивну пресу, яка танцює під дудку політиків, він списував з реального життя. Існують навіть прототипи героїв роману.

Жерар де Лаказ-Дютьє проектував тип Жоржа Дюруа на всіх людей часів Третьої республіки: «Любий друг стане міністром чи президентом республіки. Автор не говорить нам цього, але змушує нас це передбачити. У Любого друга вистачить сил, щоб втілити «волю народу» та керувати колісницею держави. У політиці він буде на боці сильних. Його друзями будуть люди багаті, могутні, шановані. Любий друг – це предок багатьох поколінь кар’єристів. Бачити, як маневрує Любий друг – означає бачити, як маневрують його сини та онуки. Любий друг – це символ гнилого сучасного суспільства».

Гі де Мопассан сказав: «Світ губить всяке щире почуття, розпилюючи смаки, інтереси, бажання – ту крихітну іскорку полум'я, що горить в нас». Ці слова безпосередньо стосуються роману «Любий друг». Суспільство, сповнене пороків, бруду та брехні, захоплює людину, робить її жорстокою та безпринципною. Воно не знає, що таке кохання, честь, відданість; воно живе за ляльковими правилами. Усе життя – це гра на публіку. Світ, пишний та гарний зовні, гниє зсередини, породжуючи таких суспільних типів як Жорж Дюруа – людину без принципів та ідеалів. Трагедія Любого друга полягає не лише в тому, що він так просто й легко переступає через мораль та почуття інших людей, а й в тому, що він не усвідомлює того, що чинить підло. Життя навчило його бути таким, адже постійний перехід з однієї соціальної групи до іншої вимагає швидкого прийняття чи неприйняття правил. У даному випадку Дюруа свій попередній життєвий досвід комбінує зі способом життя, який пропонує йому Париж, і таким чином формується його характер.

Проблема зіткнення людини з суспільством існувала завжди. І її вирішення у різні епохи було різним. Думка загалу завжди є домінуючою, а як її сприймати, підтримувати чи ні, залежить від кожної людини окремо.