6. Трудова міграція з україни

Збільшення відкритості українського суспільства неминуче веде до все більшого залучення України в міжнародний обмін робочою силою. Перехід до ринкової економіки створює реальні умови для формування ринку праці. Однією з важливих рис його становлення є різке зростання міграційних процесів як усередині країни, так і за її межами. Причинами української міграції виступають:

1) структурна перебудова економіки, пов'язане з нею зростання безробіття; процес роздержавлення і приватизації власності, який супроводжується збільшенням мобільності капіталу, його інтенсивним міжгалузевим і міжрегіональним переливом, різкою диференціацією доходів і зубожінням основної маси населення;

2) нерівномірність в розміщенні продуктивних сил, істотні відмінності в соціально-економічних умовах життя в місті і селі, в різних регіонах країни;

3) різке погіршення екологічної ситуації в окремих регіонах (в Донбасі, наприклад, вона істотно не поліпшується навіть після спаду виробництва);

4) інтенсифікація міграційних процесів на національному, релігійному і т.п. ґрунті;

5) розширенням зовнішньоекономічних зв'язків України, а також лібералізацію режиму виїзду громадян за кордон. Три роки поспіль, за офіційними даними, безробіття не перевищує 4%, а за розрахунками МОП) – близько 15%. З урахуванням прихованого безробіття цей показник становить від 30 до 45% загальної чисельності зайнятих (їх в Україні близько 21 млн. осіб). Об'єктивних передумов для швидкого подолання такої ситуації в Україні немає, тому громадяни країни виїжджають за кордон у пошуках роботи та засобів виживання. І якщо раніше основним мотивом еміграції був етнічний, то в останні роки таким став економічний фактор.

Протягом 1994-1998 рр. найбільше число емігрантів з України виїхали в Росію (800 тис. чол.), Ізраїль (102 тис.), США (70 тис.), Німеччину (50 тис. чол.).

За розрахунками аналітиків і експертними оцінками, на термін від 1 місяця до 1 року на заробітки за кордон в наші дні виїжджає від 1 до 5 млн. українських громадян, більшість яких – нелегали, які не мають ніяких прав та соціального захисту. Тільки 1% мігрантів працює легально. За даними парламентського комітету з питань праці та соціальної політики, сьогодні в Італії працює понад 150 тис. українських громадян, у Чехії та Словаччині -100 тис., в Португалії – 50 тис. (вона дала згоду ще на 20 тис.), в Туреччині – 50 тис.

За оцінками експертів, найчастіше українці в пошуках роботи виїжджають в Російську Федерацію, Польщу та Італію – всього за 2010-2012 роки трудових мігрантів нарахували близько 1,2 млн. осіб.

Особливу небезпеку становить «витік умів», в більшості випадків безповоротний. Тільки фахівців вищої кваліфікації – докторів та кандидатів наук емігрувало понад 6 тис. осіб.

Головні причини масової еміграції:

- відсутність перспектив професійного росту для багатьох здібних людей;

- економічна нестабільність в країні і невизначеність шляхів виходу з неї;

- відсутність безпеки громадян та ін.;

- велика різниця в умовах життя і, особливо, оплаті праці в Україні та країнах Заходу.

Так, за кордоном зарплата працівників у сферах освіти, охорони здоров'я, програмування, на морському транспорті вище в 15-40 разів, у будівництві, автотранспорті, сфері послуг – в 10-12 разів, у сільському господарстві та на підсобних роботах в 3-5 разів. Середньомісячні доходи мігрантів перевищують, за підрахунками, $ 2 млрд., Що становить третину номінальних грошових доходів усього населення України за рік.

Орієнтовно середній заробіток в місяць за кордоном становить: наукові і медичні працівники, педагоги – $ 1800, студенти – 1700, керівники підприємств і підрозділів – 1400, робочі, дрібні підприємці – 1000, безробітні - $ 750.

Понад 700 посередницьких структур отримали ліцензії на посередництво у працевлаштуванні за кордоном, але умови ліцензування ними постійно порушуються.

За даними Міністерства соціальної політики, за кордоном сьогодні трудяться близько 3 млн. наших співвітчизників. За підрахунками аналітиків, з урахуванням нелегалів – від 5 до 7 млн. осіб, тобто приблизно кожен шостий-дев'ятий житель нашої країни.

Традиційно основний потік трудових мігрантів з України спрямовується в РФ, хоча список напрямків значно розширився і постійно змінюється в залежності економічної ситуації в тій чи іншій країні. За даними Інституту народознавства НАНУ трудова міграція розподіляться наступним чином:

• Росія – понад 2 млн. громадян України (офіційна кількість – 169 тис.)

• Італія – 500 тис. (офіц. 195412),

• Польща – понад 450 тис. (офіц. 20 тис.),

• Іспанія – 250 тис. (офіц. 52760)

• Португалія – 75 тис. (офіц. 44600)

• Чехія – 150 тис. (офіц. 51 тис.)

• Греція – 75 тис. (офіц. 20 тис.)

• Нідерланди – 40 тис.

• Великобританія – близько 70 тис.

• США – близько 500 тис.

• Інші – близько 100 тис.

Після 2004 року спостерігалася тенденція до переміщення українських мігрантів з одних регіонів в інші, де кращі умови праці та вища оплата. Наприклад, раніше популярні Чехія і особливо Греція, Португалія та Південна Італія втратили свою привабливість. Навпаки, більш привабливою стала Іспанія і знову – Російська Федерація.

У 2012 році мігранти переказали на Батьківщину 7,5 млрд. доларів, що на 1,5 млрд. більше, ніж вклали в Україну іноземні інвестори. А в попередні роки, якщо вірити опублікованим даним, - по 5 млрд. щорічно.

Основними країнами призначення українських «заробітчан» є Росія, Італія, Чеська республіка, Польща, Угорщина, Іспанія, Португалія. Загалом майже всі трудові міграції здійснюються до країн СНД і ЄС. В той же час географія трудових поїздок населення України досить широка. Багато в чому вона залежить від регіону виїзду громадян.

1. Закарпатський район. Цей район охоплює однойменну область, яка характеризується найвищим серед усіх регіонів України рівнем участі населення в трудових міграціях. Основним напрямком трудових поїздок є сусідні країни ЄС – Чехія, Угорщина і Словаччина. Це зумовлено, по-перше, географічною близькістю, по-друге, етнічними особливостями регіону (тут живе основна частина українських угорців і словаків), по-третє, історичними зв'язками (Закарпаття в різні часи входило до складу Угорщини і Чехословаччини). Рівень орієнтації на країни СНД (в першу чергу Росію) помітно менше, ніж у східних і південних регіонах, але вище, ніж у двох інших районах, повністю розташованих в межах Західної України.

2. Буковинський. Район територіально відповідає Чернівецькій області, де спостерігається дуже високий (хоча і в півтора рази менше, ніж на Закарпатті) рівень участі населення працездатного віку в трудових міграціях. Більше половини «заробітчан» працює в Італії, решта – переважно в інших країнах «старого» Євросоюзу, частка працюючих у Росії – найменша серед усіх трудоміграційних районів. Високий рівень орієнтації на Італію очевидно пов'язаний з тим, що в Чернівецькій області найвища в Україні частка романомовного населення (румун і молдован), чимало етнічних українців мають знайомих в Румунії та Молдові, жителі яких раніше українців почали активно мігрувати до Італії.

3. Галицько-Волинський – Волинська, Івано-Франківська, Львівська та Тернопільська області. Рівень участі населення працездатного віку в трудових міграціях удвічі вище загальнодержавного рівня. На тлі інших районів тут спостерігається набагато більший рівень орієнтації на Польщу і підвищений – на Португалію, Іспанію та Італію при відносно низькому рівні орієнтації на країни СНД. Хоча район в цілому забезпечує чверть всього обсягу українського «заробітчанства», близько 3/4 всіх мігруючих до Польщі, половина мігруючих в Португалію та Іспанію і третина виїжджаючих до Італії походять з областей Галицько-Волинського району.

4. Західно-Центральний район – Вінницька, Рівненська, Хмельницька та Черкаська області. Показник участі в трудових міграціях відповідає загальнодержавному рівню або вище. Структура мігрантів за потоками близька до середніх по Україні показниками, зокрема в Росії та країнах СНД працює близько половини мігрантів. У Західно-Центральному та більш східних районах не спостерігається значних відмінностей між рівнями участі в трудових міграціях міських і сільських жителів: більш висока інтенсивність трудових міграцій сільського населення, що фіксується в цілому по Україні, забезпечується саме за рахунок Галицько-Волинського, Закарпатського та Буковинського районів.

5. Східно-Центральний – Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Запорізька, Київська, Кіровоградська, Полтавська, Сумська, Харківська, Чернігівська області та Київську міськраду. Це територіально найбільший район, що включає 11 з 27 регіонів України. Основні особливості трудо-міграційної ситуації – помітно нижче загальнодержавного рівень участі населення працездатного віку в трудових міграціях та переважна орієнтація на Росію (у півтора рази вища, ніж в середньому по країні).

6. Південний – АР Крим, Миколаївська, Одеська, Херсонська області та Севастопольська міськрада. В цілому по району рівень участі в трудових міграціях трохи вища, ніж в Східно-Центральному районі, але помітно нижче, ніж в інших п'яти районах. Порівняно з попереднім районом не так різко виражена орієнтація на роботу в Росії, разом з тим тут вище орієнтація на країни ЄС. Крім того, в Південному районі фіксується найвищий по Україні рівень орієнтації на країни Півдня (Туреччина, Кіпр, Мальта, арабські країни тощо).

За даними МОМ, найбільше громадян України, потерпілих від торгівлі людьми, повернулося з Туреччини, Росії, Польщі, Чехії, Італії, Об'єднаних Арабських Еміратів, Македонії, Ізраїлю. Якщо Росія, Польща, Чехія та Італія входять до числа основних країн-реципієнтів вітчизняної робочої сили (незважаючи на відносно велику абсолютну чисельність, жертви торгівлі людьми становлять незначну частку серед мігрантів в ці країни), то інші з перерахованих країн до головних імпортерам робочої сили з Україна не відносяться. Очевидно саме міграція до країн колишньої Югославії, Близького Сходу, інших країн, що розвиваються, пов'язана з найбільшим ризиком стати жертвою торгівлі людьми. Згідно з даними Медико-демографічного обстеження України, найбільша частка постраждалих від торгівлі людьми серед трудових мігрантів спостерігається саме на півдні України.

7. Луганський. Включає однойменну область, основними особливостями якої є середня за мірками України в цілому і висока за мірками незахідних областей інтенсивність трудових міграцій і різко виражена орієнтація на трудові поїздки до Росії. Неможливо виділити будь-яку іншу територіальну сукупність (регіон або групу суміжних регіонів), де б кількість трудових мігрантів було б не меншим, а рівень орієнтації на Росію - настільки ж великим, як на Луганщині.

Отже, основними факторами, що визначають інтенсивність зовнішніх трудових міграцій в регіонах, є:

• близькість до державних кордонів України з іншими країнами: це полегшує і здешевлює здійснення трудової міграції, особливо сприяє збільшенню міграційної активності близькість до кордонів з країнами ЄС;

• особливості менталітету населення: загальновідомо, що низький рівень патерналістських установок, стійка орієнтація на вирішення назрілих проблем власними зусиллями (в тому числі і шляхом трудових міграцій) притаманна жителям західних регіонів;

• наявність в регіоні або в безпосередній близькості від нього великих поліфункціональних міст, які часто стають привабливішими для працевлаштування для частини українських громадян, ніж зарубіжні країни;

• загальний рівень розвитку регіону: з високорозвинених регіонів відтік населення на роботу за кордон менш інтенсивний, підвищена міграційна активність населення Луганщини очевидно є наслідком не тільки географічного положення області, а й її стабільно низького рівня людського розвитку.

До економічних переваг України як донора європейського та світового ринку праці належать: зниження рівня безробіття і пом'якшення соціальної напруженості в суспільстві, надії на повернення в Україну частини зарплати емігрантів, яку оцінюють в $ 25-30 млрд., А також право ставити питання про отримання компенсації за підготовку робочої сили від країн, які дали притулок наших емігрантів.

Міграційна політика в Україні по суті відсутня, наші громадяни за кордоном не захищені. Наприклад в Чехії, зарплата у них у багато разів нижче, ніж у чехів, при цьому за кожен місяць нелегального перебування вимагається внести чиновникам тисячу крон. Слід враховувати, що навіть тимчасова еміграція мільйонів людей руйнує сімейні зв'язки, розхитує суспільство, дестабілізує його.

Міграційна політика України має спиратися на міждержавні угоди з країнами – потенційними користувачами нашої робочої сили. Такі угоди, крім правового і соціального захисту співвітчизників за кордоном, повинні передбачати відбір наших земляків, їх професійну підготовку та перепідготовку на місцях до виїзду за кордон, обмовляти умови проживання, можливість навчання і т.д. Важливою функцією української дипломатії має стати захист інтересів громадян України за кордоном.

Міграція – двосторонній процес. Експортуючи свою робочу силу, Україна неминуче імпортує іноземну. Застосування у виробництві зарубіжних технологій, освоєння «ноу-хау», створення спільних підприємств, їх участь у приватизації веде до напливу з-за кордону бізнесменів, менеджерів, комерсантів та інших фахівців. В Україні сьогодні більше 500 тис. нелегальних іммігрантів. Кожен день через кордон України проникають до нас десятки іммігрантів, які ідуть в Європу транзитом, а при невдачі осідають в різних регіонах країни і ще більш загострюють соціальну напругу.

Щорічно з України депортують 200 тис. нелегалів.

Таким чином, інтеграція України в світовий ринок праці передбачає врахування тенденцій розвитку сучасної міжнародної трудової міграції, її форм та особливостей, механізму її державного регулювання.